непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками: Поспішаючи, кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини.

Можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини: Життя клекотіло внизу, в глибокій долині, а тут стояла тиша.

Не відокремлюються:

одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії:
Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати.

обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, що є фразеологізмами:
Працювати не покладаючи рук. Сидіти склавши руки. Бігти не чуючи ніг.

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Уточнюючі члени речення, на відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, вираженого іншими компонентами речення.

Уточнюючі члени речення можуть бути і поширеними, і непоширеними.

Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) саме? коли саме?:
Отут, (де саме?) в низенькій цій хатині, моя любов жила колись. Це було літом, (коли саме?) у жнива.

Рідше уточнюючими членами речення бувають:

обставини способу дії: Жваво, (як саме?) з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хатину.

означення: На тлі інших, (яких саме?) низеньких, будинок здається майже гігантом.

додатки: Кільком учням, (кому саме?) переможцям районної спартакіади, вручено призи.

Уточнюватися можуть і головні члени речення:

підмети. Два його сини, (хто саме?) Андрій і Віталій, також стали офіцерами.

менні частини присудка: "Я ж робітник, (хто саме?) червонодеревник", — ніяковіючи сказав англієць;

дієслівні присудки: Машини запрацювали, (що саме робили?) шуміли, скреготіли, грюкали, свистіли.

Уточнюючі члени зв'язуються з іншими членами речення за допомогою інтонації (як у наведених прикладах), а також за допомогою приєднувальних слів особливо, за винятком, крім, головним чином, у тому числі тощо: Голос його щирим відгуком забринів у селянських серцях, особливо в серцях молоді.

 

51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи)

Від багатозначних слів відрізняють омоніми (від гр. homos - однаковий і опута - ім’я) - слова, які мають од­накове звучання й написання, але зовсім різні значення. Наприклад: балка - «яр з пологими схилами» і балка - «дерев’яна колода або залізний брус, що є основою перекрит­тя, настилу…», череда - «гурт свійських тва­рин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуть­ся разом» і череда - «вид однорічних трав’я­нистих рослин родини складноцвітих, що використовуються в медицині». Наведені лексичні омоніми є повними, тобто збігаються в усіх своїх формах. Серед неповних омонімів розрізняють омофони, омофор­ми й омографи. Омофони - це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад: Гончар - гончар, Роман - роман, час мине [ми(е)не] - знайти мене [ме(и)не], пресувати [пре(е)сувати] папір - при­сувати [при(и)сувати] стіл до вікна, заселяти [засе(и)л'ати] будинок - засиляти [заси(е)л'ати] нитку в голку. Омоформи - слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас – Де ж мені вас діти!(Т.Шевченко): У першому випадку діти - іменник у кличному від­мінку множини, у другому - дієслово в неозначеній формі. Інші приклади омоформ: мила дівчина - господиня мила вікна; ходи, Грицю, до роботи - він знає всі ходи й виходи. Омографи - слова, що пишуться однаково, але мають різне звучання і значення: мала щастя - мала дитина, високий насип - насип насіння, довгі коси - дівочої коси і коси траву; від зорі до зорі - вечірні зорі.

---

52. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів. Від омонімів потрібно відрізняти пароніми (від гр. para - біля й опута - ім’я) - слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Напри­клад: Громадський, -а, -є. Який стосується суспільства, грома­ди чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов’язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є вод­ночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є. Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший грома­дянський обов’язок - захист своєї Вітчизни. До найбільш поширених паронімів належать: абоне­мент - абонент, винахідливий - винахідницький, вирі­шення - рішення, висвітлювати - освітлювати, книж­ковий - книжний, людний - людяний, талан - талант, україніка - україністика та ін.

42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.

Вставні одиниці - слова, словосполучення, речення - це

компоненти, які виконують модальну функцію, виявляють ставлення мовця до висловлюваної думки.Вставні компоненти не пов'язані граматично з іншими словами в реченні, отже, не є членами речення. І вони можуть вживатися без сполучників або з підрядними (найчастіше як) чи сурядними (найчастіше і, а) сполучниками.

Вставні одиниці можуть передавати: 1)оцінку вірогідності висловлюваного (впевненість або невпевненість): може, мабуть, можливо, певно, напевно, видно, здається;

2) логічну впорядкованість мовлення: однак, крім того, приміром, зрештою, взагалі, отже, зокрема;

3) емоційну оцінку висловлюваного: на лихо, на жаль, на щастя, хвалити долю, на біду, чого доброго та ін.;

4) характер висловлюваного: коротко кажучи, іншими словами, так би ;

5) вказівку на джерело інформації: по-моєму, на мою думку, кажуть, за повідомленням..., за даними...;

6) прагнення мовця активізю спілкування: чуєш, знайте, бач, вірите, погодьтеся, майте на увазі.

! Не бувають вставними слова: майже, мовби, немов, наче, нібито, приблизно, причому, все-таки, адже, просто, тобто, принаймні, отож, тільки та деякі інші. Вони виступають у ролі службових частин мови.

Вставлені речення доповнюють, пояснюють, уточнюють предметний зміст основного речення, передають додаткові зауваження, не мають граматичного зв’язку з реченням, можуть приєднуватись до основного речення сурядними та підрядними сполучниками: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі - умер на панщині(Т.Шевченко).

Звертання:

Слово або сполучення слів, які називають особу, предмет, до яких звернена мова.

Основна функція звертання — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань ча­сто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо.

---

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів: Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому! (Нар. тв.

Звертання виражається кличним відмінком у формі одни­ни чи множини: Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю (Л. У).

За формою вираження звертання поділяються на_непоширені і поширені: Слався, людино, коли по землі Йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий (Рил.); Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Т. Ш.).

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: — Чого ти, сину, став такий смутний (Н.-ЛевСвоєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! (Л. У.) — оклик; Сину?.. Ой синоньку! Ой, що ж я набідилася з отею відьмою! (Л. У.) — скарга; — Сину мій! Дитино моя! — угледівши скрикнула мати і кинулась до Петра (П. М.) — переляк; — Марійко! Ма­рійко! Годі тобі! Людей соромся... її стримує Софія й сама плаче... (Івч.) — прохання-заборона; — Ех, ти, Век­ша, Векша! Що ж ти так!.. (Івч.) — осуд.

59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.

Основні джерела фразеології: запозичені слова, нові терміни і поняття, поетичні неологізми, морфологічним способом додавання префіксів, слова з іншими значеннями.

Фразеологія укр.-ої мови за своїм походженням – неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження: прислів’я та приказки(Під лежачий камінь вода не тече), жартівливі вирази(Буває, що і слон літає).

Але, крім того, в українській літературній мові поширена фразео­логія й з інших джерел, а саме:

а) Вирази виробничо-професійного походження: Сім раз приміряй, а раз одріж; по всіх швах (з мови кравців); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів.

б) Переклади влучних виразів політичних діячів і вчених: Релігія — опіум для на­роду (К. Маркс). Всерйоз і надовго (В. І. Ленін). Чиста краса, чисте мис­тецтво (І. Кант).

в) Крилаті вирази українських письменників: Наша пісня, наша дума не вмре, не загине (Т. Г. Шевченко). Борітеся — поборете (Т. Г. Шев­ченко). Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. І. Глібов).

г) Переклади крилатих виразів російських письменників: Сидіння між двома стільцями (М. Є. Салтиков-Щедрін). Герой нашого часу (М. Ю. Лєрмонтов), Нам спокій тільки сниться (О. Блок).

д) Переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (Шексцір). Останній із могікан (Ф. Купер).

є) Переклади російських та іншомовних фразеологічних зворотів: І носа не покажуть (з російської мови). Бути не в своїй тарілці (з французь­кої). Тут собака зарита (з німецької).

---

є) Переклади античних ходячих висловів: Розрубати гордіїв вузол (рішуче розв'язати заплутане і складне питання). Прокрустове ложе (штучна мірка, під яку щось підганяють). Альфа і омега (початок і кінець).

ж) Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковно­слов'янської мови: Берегти, як зіницю ока. Содом і Гоморра. Вавілонське стовпотво­ріння. Заблудша вівця.

44 Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень. Складнопідрядним називається таке складне речення. В якому одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Наприклад: Люблю народ, якого силу ніхто не зломить у віках.
Складнопідрядне речення складається з головного речення і одного або кількох підрядних, що пояснюють головне в цілому або один з його членів. Від головного речення до підрядного в більшості випадків можна поставити питання. Наприклад: 1. В небі ластівка мріє далека (яка?), що на крилах весну принесла. У цьому складнопідрядному реченні перше просте речення є головним, а друге — підрядним, що приєднується до головного сполучним словом що. Підрядне речення пояснює в головному підмет ластівка. Підрядне речення може стояти перед головним, після нього і в середині нього.Підрядні сполучники служать для зв'язку підрядного речення з головним і не бувають членами речення. За будовою вони, як відомо, поділяються на прості (що, як, щоб, якщо, якби, хоч, ніж, мов,чи та ін.) і складені (через те що, тому що, у зв'язку з тим що, дарма що та ін.).Сполучні слова є повнозначними словами, вони виступають членами підрядного речення. Наприклад: 1. А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Означальні – який і т.п. хто саме, що саме.Підрядні означальні речення з’єднуються з головним з допомогою сполучних слів (займенників і прислівників) який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли і підрядних сполучників що, що, ніби, наче, як.Для виділення іменника і залежного від нього підрядного речення використовуються вказівні слова такий, той, кожний, весь та ін. Наприклад: Ті пісні любі, що несуть радість межи люди.
До підрядних означальних близькі займанниково-означальні підрядні, що відносяться до члена речення. Вираженого займенником, вони відповідаю на питання хто саме? Що саме? Наприклад: То й дає раду, хто знає правду. 2. Що посієш, те й пожнеш. (нар. Творчість).
Підрядні з’ясувальні речення відповідають на питання непрямих відмінків уточнюють зміст тих слів у головному реченні, які означають різні вияви сприйняття, мислення (міркувати, згадувати, вирішувати), мовлення (говорити, відповідати, просити, запитувати), почуття (радіти, бажати, щасливий, шкода). Наприклад: 1. І снилось (що?), як гаряче дихають дні. Підрядні з’ясувальні речення з’єднуються з головними сполучниками що, щоб, ніби, мов, як сполучниками словами хто, який, чий, де, куди як, часткою чи, вжитою в значенні сполучника.
Підрядні речення ступеня і способу дії уточнюють спосіб дії або ступінь дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання як? Яким способом? У якій мірі? Наскільки? Ці підрядні речення приєднуються до певного слова або сполучення слів у головним у реченні за допомогою сполучників як, що, щоб, ніби, мов, чим – тим та сполучних слів як скільки, наскільки. Якщо в головному реченні є вказівні слова настільки, так, такий, до того, то підрядне відноситься до них. Наприклад: 1. Здіймаючись над ніччю, заграви багряніли попереду (як?), як здиблене в небо нерухоме багряне море.
Підрядні порівняльні речення не слід плутати з порівняльними зворотами, які не мають присудків і є членами простого речення. Наприклад: Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало.
Підрядні речення місця вказують на місце дії, про яке говориться в головному реченні, і відповідають на питання де? куди? звідки? З головним реченням вони з’єднуються сполучними словами де, куди, звідки. У головному реченні сполучним словам відповідають вказівні слова там, скрізь, звідти, туди. Наприклад, Забудь усе й лети, куди життя несе в огні труда.
Підрядні речення часу уточнюють час дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання коли? З якого часу? До якого часу? Як довго? Підрядні речення часу з’єднуються з головним до допомогою сполучників і сполучних слів коли, як тільки, поки, доки, ледве, в той час як, в міру того як. У головному реченні деякими з названих сполучників і сполучних слів відповідають вказівні слова тоді, відтоді, доти. Наприклад: Ти нікуди не підеш звідси доти, доки не гратимеш вправи як слід.

---

Умовні – за якої умови, при якій умові.

Допустові – незважаючи на що.

Причини – чому, з якої причини, через що.

Кома – одночасність або часова послідовність.

Крапка з комою – поширені і менш зв’язані між собою за змістом.

Двокрапка – 2-е розкрив., доповн. зміст 1-го; 2-е вказує на причину в 1-ому.

Тире – Зміст обох реч протиставляється або зіставляється; 1-е вказує на час або умову в 2-ому; 2-е виражає наслідок, результат, висновок з дії 1-го.

56. Лексика української мови з погляду вживання.

Активна лексика - cлова, які забезпечують повсякденні потреби мовця, мають високу

частоту вживання та зберігають стилістичну нейтральність: любити, стомлений, віра, дім, останній, добро, хліб, стіл, вікно, око, лоб, якийсь тощо.

Застарілі слова: - архаїзми - слова, що є застарілими синонімами до слів активної лексики сучасної укр.-ої

мови: зигзиця-зозуля, чадо-дитина, яко-як, зерцало - дзеркало, ся-ця.

- історизми - слова, що вживаються на позначення назв зниклих предметів, явищ, понять старовини та минулого: вельможа, князь, кріпак. Неологізми - нові слова, які входять у загальний вжиток. Серед них розрізняють: • загально мовні неологізми (комп 'ютер, дискета, монітор, клонування);

• авторські неологізми: громовиця (Л.Українка); знедуховніти, просвітлина(0.Гончар).

45 Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучн. речень.

Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за допомогою інтонації — без сполучників і сполучних слів, називається складним безсполучниковим.У складному безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв'язки. Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють на:

• речення з відносно рівноправними, незалежними одна від одної частинами: На білу гречку впали роси, веселі бджо­ли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли; між такими частинами існує зв'язок, близький до сурядного; вони, як і складносурядні речен­ня, можуть мати спільний член: При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему!;

• речення з відносно залежними частинами, одна з яких по­яснює, доповнює іншу: Будеш сіяти з сумом — вродить печаль; між такими частинами існує зв'я­зок, близький до підрядного; їх, щоправда не завжди, мож­на перетворювати на складнопідрядні речення: Якщо будеш сіяти з сумом, то вродить печаль.

Складні безсполучникові речення з відносно рів­ноправними частинами можуть виражати:

а) одночасність подій: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість); такі речення становлять незамкнений ряд, предикативні частини в них
можна переставляти місцями;

б) послідовність подій: Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув як на пуп (І. Котляревський). Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло ора­ча в поле; такі речення так само становлять незамкнений ряд, але предикативні частини в них не можна переставляти місцями;

---

Смотрите также файлы

• М. Кочеган. Загальне мовознавство.doc

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc