ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 632
Скачиваний: 1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. АК. Ю. БУГАЯ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
КУРСОВА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ»
на тему «ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ»
Виконала: студентка гр.ЗФН-11
Бачинська Катерина Петрівна
Перевірила:
доц. Дульська І.В.
Київ -2014
Зміст
Вступ
1. Економічна сутність державних доходів. Значення державних доходів.
1.1. Централізовані державні доходи : доходи державного бюджету, державний кредит, доходи державних цільових фондів.
1.2. Доходи державного бюджету. Форми їх вияву та матеріальне втілення.
2. Класифікація доходів державного бюджету. Принципи організації системи доходів бюджету та джерела їх формування.
2.1Методи формування доходів державного бюджету.
3. Податкові надходження. Державні позики,емісійний дохід та їх значення у системі доходів бюджетів.
3.1. Неподаткові доходи бюджету,їх склад і призначення.
4. Децентралізовані державні доходи.
4.1. Доходи державних підприємств та організацій – складова частина державних доходів.
4.2. Прибуток державних підприємств
5. Сутність,характеристика,склад державних видатків. Класифікація державних видатків.
5.1. Фактори,що визначають структуру державних видатків.
5.2. Якісна характеристика державних видатків,принципи їх організації.
6. Сутність і принципи кошторисного фінансування. Кошторис: види та його основні елементи.
7. Сутність і роль державних цільових фондів на сучасному етапі. Об’єктивна необхідність їх створення.
7.1. Класифікація державних цільових фондів,доходи та витрати державних цільових фондів. Проблеми і перспективи їхнього функціонування.
8. Методи і форми фінансування державних витрат. Бюджетні кредити. Державні дотації. Державні гарантії.
5.Сутність,характеристика,склад державних видатків. Класифікація державних видатків.
Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.
Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.
Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і запоруки для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.
Щоб з’ясувати роль і значення бюджетних видатків у соціально-економічному житті держави, фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат (рис. 1)
Рис. 1 Класифікація видатків бюджету
Однією з найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.
Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, для посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потрібно більше коштів бюджету спрямовувати в соціальну сферу, щоб забезпечити прискорені темпи її зростання.
Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, їх класифікують на поточні й капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівля товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також органам влади нижчого рівня; виплата процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.
Капітальні видатки пов’язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.
Важливим критерієм класифікації видатків бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. При цьому в розвинутих країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави) фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.
Організаційне групування видатків бюджету пов’язано з розподілом витрат на цільові державні програми. Наприклад, в Україні державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики, державні інвестиційні проекти, державні програми з інвалідного спорту та реабілітації тощо. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і відображає роль держави у вирішенні найважливіших проблем суспільного життя.
В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.
Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників бюджетних коштів — відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.
5.1. Фактори,що визначають структуру державних видатків.
До факторів, які визначають рівень державних видатків належать: історичні тенденції в проведенні бюджетної політики; рівень багатства країни; ставлення країни до перерозподілу доходів та гострота проблеми бідності; трансфертна політика; процедури прийняття бюджетних рішень; уявлення про те, що є суспільним благом, і відповідно, про те, які витрати необхідно фінансувати з бюджету.
З розвитком економіки і поглибленням поділу праці економічне життя стає складнішим, що потребує додаткових витрат. Державі для підтримання ефективної і дійової економіки, а також правопорядку потрібно виділяти більше засобів на утримання правоохоронних органів, міліції, надання юридичних послуг тощо.
Нові технології потребують більших капіталовкладень, необхідних для виробництва. Задовольнити ці потреби можуть тільки акціонерні компанії або державні корпорації. Зростання державної активності в таких сферах, як охорона здоров'я й освіта.
Широкий поділ праці та зростання частки населення, що проживає у містах, мали привести до ускладнення транспортних і правових відносин, а перехід від репресивного принципу виправлення порушення права до принципу попередження — до зростання витрат на управління, поліцію, армію, флот, дипломатичні служби.
Логічним буде почати розглядати чинники, що формують виробничі витрати з тих, які мають безпосередній зв'язок з виробництвом. До таких в першу чергу слід віднести масштаби виробництва, тобто розмір підприємства.
Йдеться про сукупну виробничу потужність, диференційовану за видами, кількістю та максимальною віддачею наявних потенційних чинників. Підприємствами різної величини вважаються підприємства з різними типами, кількістю та терміном служби своїх засобів виробництва, кваліфікаційним і віковим складом працівників, а також їх чисельністю.
У короткостроковому періоді величину підприємства змінити не можливо, оскільки потрібний час на набір чи звільнення персоналу, придбання чи ліквідацію виробничого устаткування, що пов’язано із необхідністю прийняття інвестиційних рішень і їх ретельного обґрунтування. В такому випадку величина підприємства обумовлюються його виробничими можливостями.
У довгостроковому періоді ж величину підприємства можна, звичайно, змінити. Змінений виробничий потенціал певним чином впливає на величину витрат підприємства. Причому, величина підприємства, в першу чергу, відбивається саме на величині змінних витрат, формуючи тим самим загальну величину сукупних витрат на виробництво продукції.
Не менш безпосереднім чинником, що впливає на величину витрат є структура виробничої програми підприємства – асортимент типів продукції, яка вироблятиметься в певному виробничому періоді із зазначенням їх кількості.
Вона включає специфічний для певного періоду випуск продукції в межах номенклатури, яка є властивою для профілю підприємства. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі періоди. Що ж до виробничої програми, то її можна змінювати у відносно короткий проміжок часу. Тобто виробнича програма підприємства регулюється самим підприємством. Її вплив на витрати безпосередньо обумовлені кількістю ресурсів, потрібних для виготовлення продукції. Якщо випуск продукції зменшується або збільшується, відповідно змінюються і витрати засобів виробництва, робочої сили і матеріалів.
На величину витрат може мати вплив так звана глибина виробництва, яка характеризується кількістю стадій виробництва продукції у багатостадійному виробництві, і тим, наскільки потреба у первинних проміжних продуктах і матеріалах забезпечується власним виробництвом та якою мірою – за рахунок закупівель на стороні. Зрозуміло, що питання глибини виробництва та, відповідно, рішення про власне виробництво чи закупівлю на стороні тісно пов’язані з формуванням виробничої програми, оскільки вся продукція, що не купується на ринку і використовується для виробничого процесу в господарстві є компонентом виробничої програми цього господарства. Тому залежність витрат від глибини виробництва можна вважати одним із аспектів впливу на них виробничої програми.
Суттєвим чинником впливу на формування витрат є організація виробництва, тобто форма його здійснення, яка досить тісно пов’язана з технологією виробничого процесу.
Ще одним вагомим чинником формування витрат виробництва є якість виробництва, яка характеризується властивостями чинників виробництва, які визначають їх придатність для використання у виробничому процесі. Підприємство у якого в розпорядженні є краще технологічне обладнання, персонал з високим рівнем продуктивності праці та відповідні матеріали, має найсприятливіші, щодо витрат, умови виконання виробничої програми, тому важливим завданням є добір чинників виробництва такої якості, за якої витрати на одиницю продукції були б мінімальними.
На рівень витрат впливає також зайнятість підприємства – кількість продукції, що виробляється цим підприємством. Відношення цієї кількості продукції до виробничої потужності підприємства показує ступінь зайнятості.
Чинник зайнятості впливає на витрати у двох напрямах. Зайнятість потенційних чинників, виражена в одиницях продукції, обчислюється множенням інтенсивної їх роботи на час виробництва. На більш тривалий час виробництва припадає більше амортизаційних відрахувань і заробітної плати. Підвищення інтенсивності роботи спричиняє прискореному зношенню агрегатів та доплати робітникам.
Цінові чинники виробництва безпосередньо впливають на витрати, якщо за незмінної в часі величини їх з витратами у натуральній формі, то ціни на певні чинники змінюються. Підвищення тарифу на електроенергію призводить до зростання витрат на експлуатацію устаткування. Водночас цінові чинники можуть опосередковано впливати на витрати через зміну співвідношення витрат різних чинників. Якщо, наприклад, умови виробництва дозволяють змінювати ресурси, то при підвищенні цін на певні чинники виробництва, вони можуть бути замінені певною мірою іншими чинниками з прийнятнішими цінами.
Між наведеними чинниками існує тісний взаємозв’язок і навіть взаємозалежність. Так, зміна величини підприємства, виробничої програми та організації виробництва завжди зумовлюють зміни якості виробничих чинників та їх пропорцій. При цьому слід мати на увазі, що кожна зміна рівня витрат спричиняє зворотний вплив на якість чинників виробництва.
5.2. Якісна характеристика державних видатків,принципи їх організації.
Видатки бюджетів виявляються за допомогою конкретних видів, які характеризуються якісно та кількісно. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна їх величину. Кількісна і якісна сторони можуть вступати у суперечність, причому гострота таких суперечностей може бути суттєвою, мати руйнівні наслідки. Наприклад, потреби Української держави, що визначаються якісною характеристикою, значно перевищують кількісну сторону, тобто суму видатків, необхідну для задоволення відповідних потреб суспільства. Це супроводжується постійним недофінансуванням (більше половини) усіх галузей економіки та соціально-культурної сфери, одним з найнижчих рівнів життя громадян серед європейських країн, інфляцією, бюджетним дефіцитом, соціально-економічною нестабільністю, зростанням недовіри до влади, скороченням чисельності населення тощо. У таких випадках держава зобов'язана регулювати ці процеси, приймати оптимальні рішення, навіть якщо вони будуть непопулярними, мати розроблену стратегію поведінки.