ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 572
Скачиваний: 2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. АК. Ю. БУГАЯ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
КУРСОВА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ»
на тему «ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ»
Виконала: студентка гр.ЗФН-11
Бачинська Катерина Петрівна
Перевірила:
доц. Дульська І.В.
Київ -2014
Зміст
Вступ
1. Економічна сутність державних доходів. Значення державних доходів.
1.1. Централізовані державні доходи : доходи державного бюджету, державний кредит, доходи державних цільових фондів.
1.2. Доходи державного бюджету. Форми їх вияву та матеріальне втілення.
2. Класифікація доходів державного бюджету. Принципи організації системи доходів бюджету та джерела їх формування.
2.1. Методи формування доходів державного бюджету.
3. Податкові надходження. Державні позики,емісійний дохід та їх значення у системі доходів бюджетів.
3.1. Неподаткові доходи бюджету,їх склад і призначення.
4. Децентралізовані державні доходи.
4.1. Доходи державних підприємств та організацій – складова частина державних доходів.
4.2. Прибуток державних підприємств
5. Сутність,характеристика,склад державних видатків. Класифікація державних видатків.
5.1. Фактори,що визначають структуру державних видатків.
5.2. Сутність і принципи кошторисного фінансування. Кошторис: види та його основні елементи.
5.3. Сутність і роль державних цільових фондів на сучасному етапі. Об’єктивна необхідність їх створення.
5.4. Класифікація державних цільових фондів,доходи та витрати державних цільових фондів. Проблеми і перспективи їхнього функціонування.
6. Якісна характеристика державних видатків,принципи їх організації.
6.1. Методи і форми фінансування державних витрат. Бюджетні кредити. Державні дотації. Державні гарантії.
Вступ
Тема данної курсової роботи: “Державні доходи і видатки ” є
актуальною для вивчення, оскільки економічне оновлення об'єктивно
потребує зміцнення державних фінансів як основного важеля ефективного
розвитку господарства країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад,
тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між
своїми рівнями — центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами
різного рівня згідно з поставленими перед ними завданнями та
обумовленими цими завданнями видатками об'єктивно вимагає диференціації
пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний
період функції держави зростають, то похідним є обов'язкове забезпечення
фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через
ринковий механізм. а також особисто кожною людиною.
Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які
включають бюджети всіх рівнів і окремі види централізованих фондів
фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних
рівнів має грунтуватися на визначенні оптимального співвідношення
процесів централізації та децентралізації державного управління, на
відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного
управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їх функцій
повинно стати основою для визначення видатків, а отже і доходів різних
рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система
їх видатків повинні бути закріплені законодавчо.
Ніхто й ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як
фінансова система держави. Саме вона забезпечує успіх чи невдачу всієї
реорганізації господарства, зумовлює піднесення чи падіння політичного
іміджу незалежної держави. Аналіз свідчить, а практика підтверджує, що
та структура фінансів, яка безсистемне склалася після проголошення
незалежності України, не відповідає нагальним вимогам сучасного
реформування економіки.
Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових
відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє
державний бюджет. Він — невід'ємна частина ринкових стосунків і
одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з
цього, важливо добре знати природу державного бюджету, особливості його
формування і функціонування, способи використання в інтересах
ефективного розвитку суспільного виробництва.
1. Економічна сутність державних доходів. Значення державних доходів.
У сучасних умовах державні доходи є складною структурно розгалуженою системою різних видів грошових надходжень на користь держави, які складають фінансову базу його функціонування. Тим самим політична, економічна і соціальна діяльність держави вже передбачає державні доходи як об'єктивну необхідність та закономірну реальність. Адже для виконання своїх функцій державі необхідні грошові ресурси, за допомогою яких і відбувається фінансування реалізації цих функцій. Джерелом формування грошових фондів держави є частина внутрішнього валового продукту, яка переходить у власність держави у формі різного роду платежів. Ця частина грошових коштів і складає державні доходи, компетенцією щодо використання яких наділяються державні органи.
Отже, державні доходи є частиною національного доходу країни, що обертається в процесі його розподілу та перерозподілу через різні види грошових надходжень у власність держави з метою створення фінансової бази для здійснення його завдань і функцій.
Вартісним втіленням цих відносин, які виникають та функціонують унаслідок об'єктивних причин, є фонди коштів, що знаходяться у розпорядженні держави. Державні доходи, акумулюючи грошові надходження, і формують певну систему фондів. Вони утворюються як за рахунок коштів держави, так і за рахунок коштів недержавних підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. В основі утворення цих фондів лежить принцип єдності (законодавства, території, умов та ін.).
Державні доходи у своєму розвитку пройшли довгий шлях від залучення економічних ресурсів суспільства в натуральній і частково грошовій формах, як це було характерно для нерозвиненого ринкового господарства, до їх мобілізації виключно в грошовій формі на сучасному етапі його розвитку.
На ранніх стадіях розвитку ринкового господарства держава одержувала свої доходи переважно за рахунок військової здобичі і значною мірою від надходжень, що мають джерело в державній власності. В стародавніх рабовласницьких державах це були доходи від застосування праці рабів у рудниках, сільському господарстві, великих державних майстернях та ін. В епоху раннього феодалізму головним джерелом доходів держави були надходження від земельних володінь монарха (доменів), з яких поставлялося продовольство для утримання двору та ін.
З формуванням розвинутої ринкової економіки державні доходи починають утворюватися, головним чином, за рахунок вилучення грошових коштів у різних верств населення, причому такі вилучення здійснювалися на різних підставах із застосуванням різноманітних методів - від продажу посад, титулів і привілеїв до податків та мит.
Відносини, що складаються при формуванні і використанні державних доходів, виступають у правовій формі. Держава закріпляє вичерпний перелік надходжень податкового характеру до бюджетів (Закон
України "Про систему оподаткування"), розподілу їх за різними видами бюджетів (Бюджетний кодекс України, Закон України "Про Державний бюджет України", Закон України "Про місцеве самоврядування"), їх форму, підстави та умови сплати, права і обов'язки платників та контролюючих органів. При цьому важливо, щоб акцент не змістився виключно у фіскальну сторону процесу, а зберігся б і регулюючий, стимулюючий аспект при формуванні державних грошових фондів. Іншими словами, формування цих фондів покликане не лише забезпечити фінансування реалізації державних функцій, але й зацікавити платників у розвитку виробництва, збільшенні оборотів.
Для покриття своїх витрат держава за допомогою, головним чином, фінансово-правових норм регулює відносини, пов'язані з переходом частини доходів, що належать іншим власникам, до неї.
Але значення мобілізації частини коштів інших власників на користь держави не обмежується виключно функцією забезпечення доходів необхідних державі фондів коштів. За допомогою правового регулювання вказаних процесів держава впливає на весь хід економічного розвитку.
1.1. Централізовані державні доходи : доходи державного бюджету, державний кредит, доходи державних цільових фондів.
Державні доходи – це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для виконання своїх завдань і функцій.
Рис.1
Система державних фінансів
Вони є тією частиною грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, яка пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин – держави.
Суб’єктами відносин у формуванні державних доходів є держава, з одного боку, і підприємства, установи, організації, населення - з іншою.
Вартісним виразом цих відносин, що виникають і функціонують об’єктивно, є фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи складають фінансову базу функціонування держави.
Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи.
До централізованих доходів відносяться кошти, призначені для формування централізованих грошових фондів, - державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів.
Залежно від методів акумуляції фінансових ресурсів можна виділити наступні групи державних доходів:
обов’язкові платежі і збори;
добровільні
надходження;
емісія
(включаючи як емісію грошей, так і
кредитну емісію);
надходження
від роздержавлення і приватизації
державного майна;
державний
кредит;
надходження
від зовнішньоекономічної діяльності.
Державний кредит – одна із важливих форм державних фінансів. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит – це операції із залучення та надання кредитних ресурсів, що здійснюються органами державного управління. З одного боку, державні кошти можуть надаватися державним та недержавним установам на умовах кредиту. З іншого – державні органи управління залучають грошові кошти, використовуючи позикові механізми. Суб'єктами державного кредиту є уряд, центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит формується і за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.
Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).
До основних форм державного кредиту належать:
1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;
2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;
3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;
4) вклади громадян в ощадні банки країни;
5) інші форми.
Державні позики, що одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. Заставою можуть бути матеріальні цінності, грошові кошти, що перебувають у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення, їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.
Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми одержаної позики. Обслуговування позики – це виплата доходів за її користування. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел, як:
– доходи державного бюджету;
– доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;
– кредити, одержані від центрального банку;
– кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;
– проведення реструктуризації позик.
ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ УКРАЇНИ
Перехід України до ринкової економiки ознаменувався кардинальними змiнани в органiзацiйнiй структурi господарстра, що призвело до модернiзацiї фiнансової системи держави i перш за все її центральної ланки – загальнодержавних фінансів. Тому виникає необхіднiсть осмислення та аналiзу змiн, що вiдбуваються в структурі, i якiсних характеристиках окремих фінансово-правових iнститутiв. Зокрема, це стосується централізованих цільових фондів.
Данi фонди створюються з точно визначеним цiльовим призначенням –
вирішення соціальних завдань суспільства.
У сучаснiй українськiй фінансово - правовiй науцi проблеми правового регулювання цiльових фондiв не отримали достатнього наукового опрацювання. Окремi аспекти правового режиму фондiв розглянутi у працях вчених-економістів, котрі досліджували питання діяльності цільових фондів: Воронової Л. К., Кучерявенко М. П., Орлюк О.П., Хімічевої Н. Л., Грачової Є. Ю., Крохiної Ю.О., Карасьової М.В., Василенко Л. І., Волощук Ю. В., Ковальова В. В.
Фонди фiнансових ресурсiв цiльового призначення є самостiйною ланкою фiнансової системи i входять до складу державних фiнансiв. Основним централiзованим фондом грошових коштiв держави є бюджет. Кошти бюджету знеособленi i забезпечують реалiзацiю функцiй держави. Це i є причиною формування фондiв цiльового призначення.
Державнi цiльовi фонди - це форма перерозподiлу i використання фiнансових ресурсiв, що залучаються державою для фiнансування деяких суспiльних потреб.
За допомогою цiльових державних фондiв можливо:
· впливати на процес виробництва через фiнансування, субсидування i кредитування пiдприємств;
· надавати соцiальнi послуги населенню через виплату пенсiй, соцiальну допомогу, субсидування соцiальної iнфраструктури в цiлому.
Джерела формування цiльових державних фондiв визначаються характером i масштабнiстю завдань, для реалiзації яких вони створенi. На їх величину впливає економiчний i фiнансовий стан держави на тому чи iншому етапi розвитку. Отже, джерела формування коштiв державних цiльових фондiв можуть мати як вiдносно стабiльний, так i тимчасовий характер.
Напрями використання коштiв залежать вiд призначення фондiв, конкретних економiчних умов i змiсту розроблених програм, що реалiзуються. Деякi державнi цiльовi фонди можуть бути iнвесторами i учасниками фiнансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерiдко використання грошових коштiв не збiгається у часi з їх надходженням, а по-друге, доходи вiд iнвестицiй є додатковим джерелом фiнансування витрат вiдповiдного фонду.