Розмір премій має пов'язуватися не з рівнем основної заробітної плати, а з поліпшенням конкретних показників діяльності підприємства та внеском кожного працівника у загальну справу (більш-менш точно визначеним).

Колективне стимулювання доцільно застосовувати тоді, коли заохочення працівників можливе лише на груповій основі. У більшості випадків груповий бонус розподіляється у тій самій пропорції, що й основна заробітна плата.

Участь у власності сприяє тому, що працівники зацікавлені у підвищенні ефективності діяльності підприємства, зміцненні його фінансового стану, оновленні виробництва, і реалізується здебільшого через надання працівникам акцій цього підприємства, що забезпечує їм одержання відповідних дивідендів, а також сприяє мобілізації особистих збережень громадян для інвестування у виробництво.

Значного поширення участь у прибутках набула в Японії, що є однією з причин високого рівня трудової мотивації працівників і високої конкурентоспроможності виробленої ними продукції чи наданих послуг. Більшості постійно зайнятих працівників два рази в рік із частини прибутку виплачуються бонуси (премії), які становлять приблизно четверту частину заробітку [2].

Для подальшого впровадження в Україні системи участі у прибутку необхідно вдосконалювати нормативно-правові та податкові основи. Великі податкові відрахування не стимулюють підприємства показувати реальну норму прибутку, яка існує при їх ефективному виробництві. Тому і втрачається ефективність виплат з прибутку. Системи участі у прибутках, хоча і заохочують працівників у досягненні найкращих загальних результатів, проте не вирішують проблеми ефективного, дійового механізму трудової мотивації на підприємстві, оскільки функціонування та розвиток підприємства залежить від позитивного впливу як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

54. Завдання і спеціалізація рільництва.

Рільництво – основна комплексна галузь рослинництва, яка включає в себе вирощування значної кількості польових сільськогосподарських культур. Тут виробляються основні види продукції рослинництва: зерно, насіння соняшнику, цукрові буряки, картопля, і т.д. Із-за високого рівня розораності сільськогосподарських угідь в рільництві виробляється переважна частина кормів для тваринництва.

В структурі посівних площ усіх категорій господарств України в 2005 р. зернові і зернобобові культури займали 57,6 %, соняшник – 14,4 , цукрові буряки – 2,5 , соя – 1,7, картопля – 5,8 , овоче-баштанні культури – 1,8 , кормові культури – 14,4%. В структурі зернових культур значна частка належить озимій пшениці (41,2 %), ярому ячменю (26,8 %) та кукурудзі (11,4 %). Інші зернові і зернобобові культури (озиме жито, озимий ячмінь, яра пшениця, овес, просо, гречка, горох) займають в структурі посівних площ зернових культур від 1,5 до 5% .

---

Основним завданням рільництва в цілому є виробництво конкурентноспроможної продукції для задоволення попиту в ній на внутрішньому і зовнішньому ринках країни при раціональному використанні виробничого потенціалу і збереженні довкілля, підвищення прибутковості й рентабельності галузі.

Завдання рільництва стосовно конкретного підприємства визначаються залежно від його спеціалізації, наявності трудових і матеріальних ресурсів, типу і якості ґрунтів та інших природно-економічних умов. З урахуванням спеціалізації підприємства основним завданням рільництва може бути виробництво відповідної товарної продукції (зерна, насіння соняшнику, цукрових буряків, картоплі і т.д.) або ж продукції для внутрішньо-господарського використання в тваринництві, підсобних промислових виробництвах тощо.

Розміщення польових культур на території України має чітко виражену зональність, яка зумовлена грунтово-кліматичними умовами. Вирощування зернових культур, соняшнику, цукрових буряків, картоплі здійснюється в підприємствах тих областей і зон, де для цього існують найбільш сприятливі умови для одержання високих врожаїв з найменшими затратами праці і коштів. На спеціалізацію сільськогосподарського виробництва крім природних факторів ( якість ґрунтів, кількість опадів, температурний режим тощо) впливає комплекс економічних факторів: попит і рівень цін, стан матеріально-технічної бази, наявність кваліфікованих працівників та розвинутої виробничої інфраструктури.

На Поліссі виробляється понад 98 % льону, до 60 жита, близько 50 % товарної картоплі. Господарства цієї зони спеціалізуються у рільництві на вирощуванні зерна, картоплі та льону. В структурі посівних площ зернові культури займають 50 – 60 % . У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60 %, із них жито – до 25 %. Основними ярими зерновими культурами на Поліссі є ячмінь та овес. В південних районах вирощують просо та гречку. В структурі посівних площ картопля займає до 15 %. Розвиваючи скотарство, підприємства цієї зони вирощують кормові культури, на долю яких часто припадає більше 25% посівної площі.

Лісостеп є найбільш сприятливою зоною для вирощування зернових і зернобобових та інших культур. Господарства цієї зони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. В структурі посівних площ зернові і зернобобові культури займають 55 – 65 , цукрові буряки – 4 – 8 , соняшник – 6 – 10 %. Серед зернових культур найбільші площі зайняті під пшеницею ( близько 20% ), ячменем (14%) і кукурудзою (10%). У західних районах Лісостепу виробляють 80% високоякісного зерна ячменю пивоварних сортів. Високі врожаї зерна кукурудзи одержують в західній та південній частинах лісостепової зони України. Із інших видів зерна в підприємствах лісостепової зони виробляють горох, овес, гречку, просо тощо. Значні площі соняшника розміщені в Полтавській, Черкаській та лісостепових районах Харківської областях. У більшості підприємств лісостепової зони рільництво поєднується з м’ясо-молочним скотарством, свинарством і птахівництвом.

---

Степ за умовами ґрунтового покриву, зволоження та теплового режиму поділяється на північну і південну підзони. Підприємства північної підзони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур, соняшнику, цукрових буряків. В структурі посівних площ зернові і зернобобові культури займають від 55 до 70 %, соняшник – 14 – 22 %, цукрові буряки – 1 – 3 % , Серед зернових культур найбільші площі зайняті під пшеницею ( близько 20% ), ячменем (20 %) і кукурудзою (12%). Підприємства південної підзони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур та соняшнику. Зернові культури становлять від 55 до 70 % загальної площі ріллі, серед них найбільшу площу (до 20 %) займає озима пшениця. На значних площах вирощують озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Насіння соняшнику на сучасний період є високоліквідною продукцією, тому в більшості підприємств південної підзони Степу в структурі посівних площ соняшник займає понад 25 %, що перевищує науково рекомендований ступінь насичення ним. У більшості підприємств степової зони рільництво поєднується з м’ясо-молочним скотарством, свинарством і птахівництвом.

В приміських підприємствах усіх зон зернове господарство добре поєднується з овоче-молочним господарством, птахівництвом та вирощуванням плодоягідних культур.

Таким чином, в різних зонах країни під впливом природних і економічних умов рільництво набуває ту чи іншу спеціалізацію. В межах одної зони в різних сільськогосподарських підприємствах напрям рільництва також може бути різним залежно від конкретних умов і спеціалізації господартв.

Вирішення завднь рільництва здійснюється на основі реалізації таких заходів:

• Удосконалення розміщення польових культур по території зони в напрямі глибшої спеціалізації базових районів кожної області по виробництву продукції.

• Організація території підприємства і розробка раціональної структури посівних площ відповідно до його спеціалізації і природно-економічних умов.

• Впровадження та освоєння науково обґрунтованих сівозмін.

• Раціональне використання добрив.

• Застосування раціональної системи заходів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

• Впровадження нових високопродуктивних сортів і гібридів культур.

• Впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, досягнень науки і передового досвіду.

• Здійснення меліоративних (зрошення, осушення, гіпсування, насадження полезахисних смуг тощо) та інших заходів, направлених на підвищення родючості ґрунту.

• Впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур тощо.

55. Структура посівних площ.

Структура посівних площ -- це процентне співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур. Визначаючи її, виходять із конкретних економічних і природних умов господарства.

---

Сівозміна -- науково обґрунтоване чергування культур і пару на території і в часі або тільки в часі. Якщо одна культура вирощується на одному полі понад два роки, то такі посіви називають повторними, а при більш тривалому вирощуванні -- беззмінними. Якщо в господарстві постійно вирощується лише одна культура, то її посіви мають назву монокультури.

Відношення різних сільгоспкультур до вирощування у повторних і беззмінних посівах та в сівозміні неоднакове. За реакцією на повторне вирощування основні культури можна поділити на три групи: малочутливі, що практично не знижують урожайності при вирощуванні протягом кількох років на одному полі: коноплі, картопля, рис, тютюн, бавовник; середньочутливі -- кукурудза, зернові колосові; дуже чутливі, врожайність яких різко знижується навіть при вирощуванні протягом двох років на одному полі: льон, соняшник, цукрові буряки.

Основними причинами зниження урожайності сільськогосподарських культур у повторних і беззмінних посівах є поширення хвороб (кореневі гнилі злаків, коренеїд цукрових буряків), шкідників (озима совка, дротяники, крихітка, колорадський жук тощо), бур’янів (вовчок соняшниковий, повитиця). При чергуванні культур, які розрізняються технологією вирощування і біологічними особливостями, ці причини усуваються.

Розміщуючи культури в сівозміні, виходять з того, щоб всі вони висівалися після кращих попередників. Оцінюючи попередники, беруть до уваги строки їх збирання, запаси вологи і поживних речовин, які вони залишають у кореневмісному шарі, кількість рослинних решток та їх якість, фізичний стан ґрунту і його засміченість бур’янами та збудниками хвороб і шкідників після їх вирощування.

56. Система сівозмін.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення тобто від структури посівних пощ.

Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

• виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;

• внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;

• раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;

• виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;

• виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тоо.

Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.

На попередньому етапі визначення розмірів посівних площ сільськогосподарських культур обчислюють їх економічну оцінку.

---

Для економічної оцінки культур, що вирощуються для виробництва товарної продукції використовують систему показників:

• урожай основної продукції, ц/га;

• вартість валової продукції з 1га, грн..;

• прибуток з 1 га, грн..;

• собівартість 1 ц основної продукції, грн.;

• затрати праці на 1 ц основної продукції, люд.год.;

• рівень рентабельності виробництва продукції, %.

Рівень ефективності кормових культур характеризують такі показники:

урожайність культур, ц/га;

вихід кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву, ц;

затрати праці на виробництво 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, люд. год.;

собівартість 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, грн

Перевагу надають показникові, що найповніше враховує умови діяльності підприємства.

При визначенні ефективності кормових культур та перетравного протеїну інколи важко надати перевагу тій чи іншій культурі.

Тому ефективність кормових культур оцінюють також за виходом кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву за формулою:

Д = (К+12П)/2,

де Д – вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га, ц;

К – вихід кормових одиниць з 1 га, ц;

П – вихід перетравного протеїну з 1 га, ц.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур проводиться на основі фактичних середньозважених даних за останні 3 – 5 років. Вона може бути проведена також за плановими показниками урожайності культури і матеріально-грошових витрат, розрахованих за технологічними картами.

57. Організаційно-економічна оцінка структури посівних площ, сівозмін, культур і агротехнічних заходів.

Економічну оцінку нової (раціональної або існуючої) структури посівних площ проводять за такими показниками:

вихід валової і товарної продукції (у вартісному виразі) на одиницю площі посіву сільськогосподарських культур;

урожайність сільськогосподарських культур та їх груп;

продуктивність праці на вирощуванні сільськогосподарських культур;

розмір прибутку і чистого доходу на 1 га посіву;

затрати матеріальних ресурсів і коштів в розрахунку на 1 га посіву окремих культур, їх груп;

собівартість одиниці продукції, рентабельність виробництва окремих культур, їх груп і галузі в цілому.

Удосконалення структури посівних площ забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції і підвищення ефективності ведення рослинництва, що веде до збільшення прибутку підприємством.

Економічну оцінку сівозмін здійснюють за такими показниками:

• виконавця договірних зобов’язань щодо асортименту і якості реалізації продукції;

• вихід валової і товарної продукції в натуральному і вартісному виразі на 100 га сівозмінної площі;

• собівартість одиниці продукції;

• забезпеченість тваринництва кормами і собівартість кормової одиниці;

• розмір прибутку і чистого доходу на 1 га площі, рівень рентабельності виробництва товарних культур;

• використання робочої сили і засобів виробництва, енергоозброєність і трудомісткість робіт;

• рівень продуктивності праці;

• вихід продукції на 100 гри. витрат;

• строк окупності капіталовкладень.

---

Смотрите также файлы

• ИНДЗ 2.docx

• практикум.pdf

• ТЕСТИ 2015. БАКАЛАВР.pdf

• Shpargalka_AMK_v5.pdf

• Евтушенко.pdf