ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.11.2019
Просмотров: 958
Скачиваний: 3
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки,
Молоді та спорту України
29.03.2012№384
Форма № Н-6.01
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва
Кафедра фітопатології
Курсова робота
з Інтегрованого захисту рослин
на тему: Інтегрований захист яблуні від яблуневої плодожерки, моніліозу та осоту рожевого
Студентки 5 курсу магістратури
Напряму підготовки Захист рослин
Спеціальності захист рослин
Пєнцова Анна Вікторівна
Керівник: канд. с.-г. наук Кулєшов А.В.
Національна шкала____________
Кількість балів____Оцінка: ECTS___
Члени комісії_______ ___________
_______ ___________
_______ ___________
м. Харків – 2013рік
Зміст
Вступ ……………………………………………………………………….3
-
Господарське значення і біологічні особливості яблуні………5
-
Видовий склад основних шкідливих організмів поширених на яблуні…………………………………………………………………….10
-
Біологічні особливості основних шкідників, збудників хвороб на яблуні, бур’янів, сучасний стан заходів для боротьби з ними……………………………………………………………………14
-
Моніторинг фіто санітарного стану яблуневих насаджень…24
-
Інтегрований захист культури від основних шкідливих організмів………………………………………………………………..32
-
Обґрунтування заходів і засобів захисту культури від основних шкідливих організмів……………………………………………37
-
Робочий стан проведення заходів і застосування засобів захисту культури від основних шкідливих організмі……………40
-
Регламенти при застосуванні засобів захисту яблуні………43
-
-
Екологічні, економічні і технологічні аспекти інтегрованого захисту яблуні….………………………………………………………48
-
Екологічне обґрунтування застосування заходів і засобів захисту культури від шкідливих організмів……………………48
-
Оцінка економічної ефективності застосування засобів захисту культури від шкідливих організмів………………………………51
-
Висновок……………………………………………………………55
Список використаної літератури…………………………………55
Вступ
Шкідники, хвороби і бур'яни суттєво знижують урожайність сільськогосподарських культур. За останні 30—40 років темпи приросту витрат на захист рослин у 8—10 разів перевищували темпи збільшення урожайності основних сільськогосподарських культур. Системи захисту рослин, що застосовувалися раніше, часто і тепер, були спрямовані на інтенсивне використання хімічних засобів без відповідного обґрунтування в екологічному і економічному відношенні. Такий підхід призводить до невиправданих витрат коштів на захист рослин, погіршення економічних показників вирощування сільськогосподарських культур, а також до суттєвих негативних наслідків для навколишнього середовища.
Тому останнім часом у багатьох країнах, у тому числі в Україні, заборонено використання небезпечних для людини і навколишнього середовища фітофармокологічних засобів, посилено медичний контроль як при рекомендаціях щодо виробництва нових препаратів, так і за залишками їх у продуктах харчування, ведеться сувора регламентація норм і строків обробки рослин. Змінилася і тактика використання пестицидів. Замість систематичних обробок рослин фітофармокологічними засобами для знищення шкідливих організмів без урахування їх кількості почали застосовувати обробки тільки тоді, коли наявність шкідливого організму перевищує допустимі критерії шкідливості, або економічний поріг шкодочинності, тобто ціна збереженого врожаю окуповує затрати на його захист. (Байдик, 2005)
Інтегрована боротьба з шкідливими організмами має будуватись з урахуванням зв’язку їх з іншими організмами і з огляду на те, що будь яка дія на агробіоценоз призводить до зміни чисельності всіх організмів, у тому числі і корисних. Інакше кажучи, інтегрований захист рослин – це система заходів внутрішньо- і міжпопуляційними відносинами в межах конкретного агробіоценозу. Інтегровану боротьбу у зв’язку з цим слід розуміти як комбінацію біологічних, агротехнічних, хімічних, фізичних та інших методів захисту рослин, за якою здійснюється регуляція чисельності шкідливих організмів до господарськи невідчутних кількостей при збережені діяльності природних організмів.
Моя курсова робота спрямована на вивчення захисту яблуні від яблуневої плодожерки, моніліозу та осоту рожевого, з використанням інтегрованого захисту рослин.
-
Господарське значення і біологічні особливості яблуні
Яблуня це найбільш поширена порода. У світовому виробництві вона дає половину продукції лист опадаючих порід, з щорічним валовим збором біля 23 млн. т. плоди використовують свіжими і для переробки на соки компоти, повидло, сухофрукти. (Зайцев, 1975)
Визначальним у технологіях створення та продуктивного використання насаджень плодових культур є їх найбільш ефективна конструкція (тип, модель). Головними чинниками конструкції садів різних порід є підщепа, сорт і форма крони, які є визначальними при оптимізації схеми садіння. При виборі відповідного типу саду необхідно перш за все оцінити біологічні властивості культур, підщеп і сортів та їх придатність для вирощування в конкретному грунтово-кліматичному районі зони та для цільового призначення плодів (споживання свіжими чи промислової переробки).
Вибір конструкції насадження залежить від забезпечення районів вирощування робочою силою і можливістю механізації робіт, які включають до 70 технологічних операцій залежно від породи і технології вирощування. Найбільш ефективне використання механізмів в садах забезпечується при ширині робочих проходів від 1,5 до 2,5 м і висоті штамба дерева не менше 0,5-0,8 м.
Важливим заходом при створенні високопродуктивних насаджень плодових культур є передпосадкова підготовка ґрунту. Передусім, необхідно знищити бур'яни за допомогою агротехнічних заходів чи гербіцидів, які не чинять післядії і не справляють негативного впливу на дерева.( Ульянцев, 1968)
Істотним елементом передпосадкової підготовки ґрунту під сад є одно-дворічний сидеральний (редька олійна, люпин, гірчиця та ін.) або чорний пар з внесенням 40-50 т/га органічних добрив. На ділянках, відведених під плодові насадження, вносять органічні та мінеральні (фосфорні і калійні) добрива.
Дерева формують з трьома ярусами (нижній - 3-4, другий - 2-3 і третій - 2 гілки першого порядку). На відміну від розріджено-ярусних в округлої малогабаритної з пониженою зоною плодоношення збільшують кількість основних гілок першого порядку галуження. В цій кроні у сильно - та середньорослих дерев зерняткових порід закладають два яруси: в нижньому залишають 4-5, у другому - 2-3 основні гілки першого порядку. Основні гілки нижнього ярусу зберігають домінуюче положення протягом усього життя дерева.
Відстань між ярусами в розріджено-ярусній та округлій малогабаритній кронах залежно від сили росту породи і сорту складає: між першим і другим - 60-90 см і більше, між другим і третім - 60-70 см.
В обох типах крон гілки другого порядку галуження формують на гілках першого: у зерняткових порід - поодиноко, через 50-60 см одна від одної, по боках основної. З цією метою пагони подовження основних гілок укорочують: у яблуні та груші - на відстань 50-60. По всій довжині основних гілок першого і другого порядку в цих кронах через кожні 10-15 см формують обростаючі плодоносні гілки.
При формуванні округлих крон у молодих дерев і їх обрізуванні в період плодоношення проводять прорідження крони, укорочування пагонів та обмеження висоти.
Як тільки молоді дерева досягнуть установленої висоти, ріст їх починають обмежувати; слаборослих - до 2,5 м, середньорослих - до 3, сильнорослих - до 3,5-4 м залежно від умов росту. Для цього на верхівці стовбура і основних гілках вирізають пагони подовження разом з усіма сильнорослими пагонами над слаборослими. Потім щороку видаляють у цих місцях сильнорослі пагони.
При затуханні росту пагонів та формуванні дрібних плодів застосовують прорідження найстаріших плодових утворень та омолоджувальне обрізування основних гілок, ступінь якого залежить від стану дерев.
У садах зі сплющеною та площинними формами висаджуються основні сорти зерняткових порід на середньорослих і напівкарликових підщепах та на сильнорослих з проміжною вставкою слаборослих. У насадженнях кісточкових порід, як правило, формують сплощені крони. Їх використовують для основних кущо - і деревоподібних сортів вишні та сливи з кулястою розлогою кроною.
У дерев яблуні та груші площинну крону формують з 5-6 основних гілок першого порядку, а також проміжних і обростаючих. У слаборослих дерев збільшують кількість основних гілок до 6-7. У першому ярусі формують по дві гілки, які супротивно спрямовують у бік ряду. У другому і третьому ярусах основні гілки розміщують розріджено або поодиноко.
У сучасних інтенсивних насадженнях яблуні та груші широко впроваджується формування дерев за типом веретеноподібної крони з деякими модифікаціями, внесеними нами в Інституті садівництва УААН. Сформоване дерево має форму конуса висотою до 3 м з постійними 4-5 гілками в нижній частині крони. Вище три-чотири річні гілки рівномірно розміщують на центральному провіднику. Таких гілок у кроні залишають не менше 10-12. При формуванні бічні гілки спрямовують обрізуванням на розміщену нижче під кутом 70-80 градусів від стовбура. Крони сусідніх дерев не змикаються в ряду, а бічні гілки виступають в напрямку міжряддя не більше, ніж на 1-1,2 м. Конусоподібна крона в основі має форму овалу.
Високу ефективність вирощування насаджень яблуні і груші на напівкарликових і карликових підщепах забезпечує формування дерев за типом веретеноподібного куща. Це - крона із без'ярусним розміщенням на центральному провіднику 10-12 напівскелетних гілок, нахилених горизонтально або під кутом відходження від стовбура 70-80 градусів. Загальна висота дерев становить 2,5-3 м при висоті штамба 40-50 см і товщині плодової стіни в нижній частині крони близько 2 м.
Для отримання високих і сталих урожаїв сади в зоні Лісостепу треба зрошувати. Оптимальним режимом зволоження ґрунту є 70-75 % найменшої вологоємності (НВ) на супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах і близько 80% - на важкосуглинкових і глинистих. Як правило у плодоносних насадженнях за вегетацію при суцільному зрошенні здійснюються 2-3 поливи з витратою води 1,5-2,0 тис м3/га.
Для одержання конкурентоспроможних плодів застосовують інтегровану систему захисту рослин і врожаю від шкідників та хвороб, розроблену з урахуванням особливостей їх розвитку та поширення і застосуванням нових, високоефективних інсектицидів, акарицидів, фунгіцидів, біологічно активних сполук та мікробіологічних препаратів.
Плоди яблук і груш, призначених для тривалого зберігання, знімають тоді, коли у них шкірочка стає світлішою, а на освітленій стороні вже є характерне для сорту покривне забарвлення. Інша ознака: серед падалиці з’являються здорові плоди.
Плоди зберігають в кошиках, картонних коробках, дерев’яних ящиках, які попередньо дезинфікують. Під час зберігання плоди періодично переглядають. При виявленні загнивання одного плоду, плоди, що лежать поруч, потрібно видалити, для уникнення подальшого розповсюдження хвороби. Для запобігання поширення хвороб плоди (особливо сорти з тонкою шкіркою) загортають в спеціальний фруктовий, пергаментний або промаслений папір. Під час зберігання ящики накривають матеріалом, не поглинаючим вологу, без стороннього запаху, пропускаючим повітря. (Каблучко, 1990)
-
Видовий склад основних шкідливих організмів поширених на яблуні
В Україні відомо близько 400 видів комах, які пошкоджують плодові насадження. Встановлено, що найшкідливішими видами в період вегетації для яблуні є такі фітофаги: цикадка розанова Edwardsiana rosae L.); листоблішка яблунева (Psylla mali Sehmdbg.); попелиця зелена яблунева (Aphis pomi Deg.), щитівки: каліфорнійська (Qudraspidiotus perniciosus Comst.); букарка (Coenorritinus pauxillus Germ.), казарка (Rhynchites bacchus L.); довгоносики: брунькоїд, або сірий бруньковий довгоносик (Sciaphobus sgualidus Gull.), квіткоїд яблуневий (Anthonomus pomorum L); мілі; яблунева плодожерка (Carpocapsa pomonella). (Сорочинский, 1988)
Серед шкідників плодів яблуні одним з розповсюджених і шкодочинних є яблунева плодожерка, її гусениці часто пошкоджують від 50 до 90 % урожаю яблук, пошкодженість в урожаї 4-5 % плодів означає для садоводів зменшення прибутку.
Імаго та відроджені личинки цикадки розанової проколюють епідерміс з нижнього боку листка, вводять у тканину ферменти слини і висмоктують сік. З верхнього боку пошкодженого лиска з’являються бліді розпливчасті плями, які надають поверхні мармурового вигляду, особливо по краях листка. Листя підсихає і скручується. Сильно пошкоджені дерева дають малий приріст, у них знижується урожай, плоди дрібнішають, різко падає морозостійкість.
Листоблішка яблунева. Внаслідок висмоктування соків та під дією ферментів слини листя недорозвинене, площа поверхні його буває в 7-10 разів менша від нормальної. Значна кількість виділень клейких цукристих екскрементів, які розпливаються липкою масою, склеюють внутрішні частини бруньок, закупорюють продихи листя; бруньки, квітки та зав’язі обсипаються. На забрудненій поверхні розвиваються сапрофітні гриби. У разі значних пошкоджень слабо формуються плодові бруньки під урожай наступного року. На ослаблених деревах взимку підмерзають пагони.
Зелена яблунева попелиця. Личинки та імаго висмоктують сік із бруньок, що набрякають і що розпускаються, заселяють нижній бік листків, зелені пагони іноді зав’язі. Пошкоджене листя скручується і відмирає. Пагони затримуються в рості і викривляються. На сильно пошкоджених деревах плоди дрібнішають, на них часто розтріскується шкірочка.
Каліфорнійська щитівка висмоктує сік із стовбурів, гілок, листків і плодів. На пошкоджених ділянках розтріскується кора, викривляються пагони, деформується і опадає листя, на плодах у місцях смоктання утворюються червоні плями. У разі значних пошкоджень дерева слабшають і поступово засихають .
Букарка. Шкоди завдають жуки і личинки. З пошкоджених бруньок розвивається повторне листя. Якщо на одній бруньці живилось кілька жуків, брунька буріє і засихає. В бутонах жуки вигризають маточки, тичинки і квітконіжку. Личинки завдають шкоди листю. Іноді личинки переходять на листкову пластинку і живляться паренхімою, утворюючи своєрідні «міни». У разі значних пошкоджень знижується урожай і зимостійкість рослин.
Казарка. Самка вигризає в зав’язі плода ямку завглибшки 2-3 мм і відкладає на її дно яйце. Поряд з яйцевою камерою вигризає другу камеру і завдає поверхневих пошкоджень шкірочці, вносячи при цьому в м’якуш плода збудника плодової гнилі. Крім того, після відкладання яєць самка підгризає плодоніжку, що спричинює опадання плода.
Бруньковий довгоносик. Основної шкоди завдають жуки, живлячись бруньками, бутонами і листям. Бруньки з’їдають повністю або вигризають у них широкі отвори, в бутонах вигризають маточки і тичинки, листя обгризають з країв.