І останній – це коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт загального покриття), розраховується як відношення поточних активів до поточних зобов’язань. Нормативним вважається значення цього коефіцієнта більше 2. У 2011р він дорівнює 0,63, у 2012р – 0,56, у 2013р – 0,47. Абсолютне відхилення від 2011р становить -0,11. При значенні коефіцієнта менше 2, платоспроможність підприємства незначна, а значить існує фінансовий ризик, як для самого підприємства, так і для його партнерів. Низький рівень ліквідності, як правило свідчить про ускладнення збуту продукції, або ж погану організацію матеріально-технічного забезпечення.

Таблиця 2.6

Показники фінансового стану ДП «ДГ «ЕЛІТНЕ»

за 2011-2013 рр.

Показники	Порядок розрахунку	Фактичне значення				Теоретичне значення
		2011 р.	2012 р.	2013 р.
Коефіцієнт загальної ліквідності	Ф.1 р.260 / Ф.1 р.620	2,98	3,35	3,61	1
Коефіцієнт зносу основних засобів	Ф.1 р.032 / Ф.1 р.031	0,49	0,53	0,56	< 0,25
Чистий обіговий капітал, тис. грн	Ф.1 р.260 - Ф.1 р.620	4827	5067	5637	Позит.
Робочий капітал, тис. грн	Ф.1 р.380 + р.430 + р.630 - р.080	4793	5058	5637	Позит.
Коефіцієнт автономії	Ф.1 (р.380 + р.430) / р.640	0,88	0,89	0,89	0,6
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами	Ф.1 (р.380 + р.430 - р.080) / р.260	0,66	0,70	0,72	0,5
Рентабельність власного капіталу, %	Ф.2 р.220 (225) / Ф.1 р.380 × 100	0,89	0,18	0,53	Позит.
Рентабельність усієї діяльності, %	Ф.2 р.220 (225) / Ф.2 р.040 × 100	2,79	0,55	1,44	Позит.

У таблиці 2.6 наведено аналіз показників фінансового стану ДП «ДГ «ЕЛІТНЕ». Він відображує загальну картину фінансового стану підприємства, яка майже по всім показникам є сприятливою, окрім коефіцієнту зносу основних засобів. Даний коефіцієнт має бути нижчим за 0,25, а на цьому підприємстві він кожного року збільшується. У 2013р він дорівнює 0,56, тобто у 2 рази більше за норматив.

Коефіціент загальної ліквідності є більшим 1, у 2013р він склав 3,61. Не менш важливими є також показники кількості чистого обігового та робочого капіталів, які з кожним роком збільшуються.

Коефіціент автономії за нормативом має становити більше 0,6, у 2012 і 2013рр він склав 0,89. А коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами у 2013р становить 0,72. Норматив дорівнює 0,5, отже досліджуване підприємство достатньо забезпечене власними коштами.

Рентабельність власного капіталу має скачкову динаміку: у 2011р показник дорівнює 0,89%, у 2012р спостерігається значний спад – 0,18%, у 2013р, навпаки, ріст - 0,53%. Така сама ситуація спостерігається і в рентабельності діяльності підприємства: у 2011р вона становить 2,79%, у 2012р – 0,55%, у 2013р – 1,44%. Показники рентабельності мають позитивні значення, що свідчить про прибутковість підприємства.

---

Розділ 3. Теоритичні основи організації безготівкового грошового обігу на підприємстві

3.1. Принципи організації безготівкового грошового обігу

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків.

Вона підпорядковується відповідним принципам. Принципи – це основні нормативні положення, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обороту – платника, одержувача коштів і банку.

Принципи безготівкових розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип — кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

П’ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам — суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

---

Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — одержувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов’язкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї розрахункової системи (платіжної кризи).Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед їх методи та форми.[42]

3.2.Системи і способи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

• принципи безготівкових розрахунків;

• вимоги до організації розрахунків;

• форми розрахунків;

• розрахункові документи;

• способи безготівкових розрахунків;

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:

• розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

• розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

• внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

• міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

---

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

• гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

• негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується.

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

• прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

• транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:

• оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

• підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

• постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.[37]

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні – це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників. У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

• перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

• зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів. Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

---

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції – це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, які існують у вітчизняній економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників).

Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати – це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності.

У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції. За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник.

При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.[17]

---

Смотрите также файлы

• дипломна робота.docx

• kursak.docx

• 2тема.инвестир.docx

• ЗВІТ ЯНА-2013.docx

• грошові агрегати.docx