МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО:

ГАЛУЗЬ ПРАВА, ЮРИДИЧНА НАУКА,

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Поняття "Конституційне право зарубіжних країн" не означає особливу галузь права. Мова йде про відгалуження єдиної науки - конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конститу­ційне право.

Термін "конституційне право" має потрійне значення: галузь чинного в тій або іншій державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах і інших нормативних актах і регулюють певну сферу суспільних відносин; наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях; навчальний курс, основи знань про чинне конституційне право, стан науки, предмет викладання у вищих навчальних закладах.

Конституційне право як галузь права конкретної держави - це сукупність правових (юридичних) норм, які закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держа­ви, а також визначають основи відносин держави і особи.

Відмінності в термінах конституційне право і державне право обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII - XIX століть і, частково, національною традицією слововживання. Термін конституційне право частіше зустрічається в країнах з англосаксонською і романо-германською правовими системами, де раніше сформувався конституційний лад (Франція, США). Вперше термін "конституційне право і політичні інститути" з'явилася у французькій літературі в середині XX ст. Поняття "державне право" відображає німецьку правову традицію. Вона була сприйнята в царській Росії, а потім в СРСР і колишніх соціалістичних країнах.

Нині в переважній більшості країн вживається термін "кон­ституційне право". У Великобританії і деяких інших країнах навчальний курс називається "Конституційне і адміністративне право".

У різних країнах існують неоднакові доктринальні підходи вчених до предмету конституційного права, навіть в одній і тій же державі нерідко існують різні школи і напрями.

Більшість вчених Великобританії вбачають суть конститу­ційного права в регулюванні управління державою, відносин громадян і держави, основних державних функцій. Адміністра­тивне право при цьому розуміється як аспект конституційного права.

У США вважається, що конституційне право в найзагальнішому вигляді (залишаючи деталі адміністративному праву) регулює управління державою, відносини громадян і уряду. В узагальненому вигляді суттю конституційного права США є гарантія забезпечення в суспільстві "фундаментальної свободи", що припускає розмежування сфер свободи індивіда і меж дії державної влади.

---

Тобто щодо Великобританії і США можна говорити про певну єдність в підходах, хоча існують і відмінності, обумов­лені, перш за все, тим, що у Великобританії немає інституту конституційного контролю. Англо-американський підхід сприй­нятий японськими вченими, а також у науці англомовних країн, колишніх британських колоній.

Інші погляди на питання про суть конституційного права існують у Франції. Французька наукова доктрина на одне з перших місць в конституційному праві висуває політичну владу і політичний режим. Французькі вчені нерідко висловлюють думку, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення угрупуваннями людей різних суспільних інститутів, які набувають юридичного оформлення, зокрема: держави, політичних партій, профспілок тощо. Французька наукова доктрина, з певними змінами, сприй­нята юристами колишніх французьких колоній.

Німецька наука нині оперує 2 термінами: конституційне і державне право, причому останнє історично передує першому. Німецькі вчені вважають, що у вузькому сенсі зміст конститу­ційного права і державного права збігається, але все таки вони відрізняються один від одного: з одного боку, конституційне право ширше за державне право, оскільки конституція не об­межується встановленням державного ладу, а охоплює основи устрою недержавного життя (власність, сім'я, охорона природи тощо). З іншого боку, державне право це не тільки право держави. Воно містить норми, що регулюють питання дер­жавного управління, адміністративного, фінансового, проце­суального права.

В Італії одні вчені вважають, що предметом конституційного права є влада і права людини. Вони також вбачають специфіку цієї галузі права в регулюванні політичної поведінки. Інші схиляються до більш широкого трактування, відносячи до пред­мету конституційного права політичні партії, державу, свободу особи і "соціальні утворення".

Аналогічні погляди поширені в Іспанії, хоча і в дещо іншому аспекті. Конституційне право тут вважають нормативним елементом конституційної системи, який фіксує, встановлює, регулює основні державні інститути, що відносяться до суспіль­ного життя. У цілому тут дотримуються широкого трактування щодо предмету конституційного права.

Такий же розширювальний підхід сприйнятий переважною більшістю дослідників конституційного права Росії і України.

У мусульманських країнах в навчальних посібниках, що публікуються з питань конституційного права, особлива увага приділяється вивченню Корану, релігійних норм, коментуван­ню конституції. У сучасних дослідженнях зазначається, що галузь "владних норм" вивчає питання халіфату, публічної влади, організацію державного управління, армії, питання оподат­кування, тобто ті питання, які в інших державах регулюються в основному конституційним, адміністративним, фінансовим правом.

---

Додатковою підставою відмежування конституційного права від інших галузей права слугує метод правового регулювання. Переважаючою формою конституційно-правового регулювання суспільних відносин є метод зобов'язання. Конституційному праву відомі також методи заборони і дозволу. Превалювання в конституційно-правовому регулюванні владно-імперативних норм обумовлено природою суспільних відносин, які становлять їміст цієї галузі права.

2. СИСТЕМА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відособлюють його.

Основні частини та елементи системи конституційного права - це його загальні принципи, інститути і норми.

Загальні принципи конституційного права - це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здій­снюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Загальні принципи становлять ніби основу системи конститу­ційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулю­ють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.

Загальні принципи конституційного права, як правило, декла­руються конституціями. їх можна розділити на 2 групи:

1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.

2. Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист кон­ституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.

Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Ці великі інститути можуть складатися з частин, наприклад, інститут виборчого права включає такий інститут, як виборче право в суб'єктивному значенні і виборчий процес. Виборчий процес складається з 11 стадій, які в свою чергу складаються з окремих інститутів, таких як призначення виборів, висунення кандидатів.

Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусо­вою силою держави.

---

Відмінності конституційно-правових норм від норм інших галузей права:

1. Конституційно-правові норми мають внутрішню струк­туру: гіпотезу, диспозицію і санкцію, але в одній статті вони зустрічаються рідко. При цьому деякі норми не забезпечені санкцією взагалі, а іноді і гіпотезою.

2. Вони мають більш загальний характер, регулюють най­більш широкі і суттєві суспільні відносини, оформлюють правові основи держави, в них відсутній зв'язок між конкретними права­ ми і обов'язками.

3. В одній статті може міститися декілька норм.

4. Домінує імперативний (наказовий) метод регулювання, а у приватному праві - диспозитивний, тобто такий, що надає сторонам можливість вибору варіанту поведінки.

Конституційно-правові норми можна класифікувати за наступ­ними підставами:

1. За функціональною спрямованістю:

а) регулятивні (більшість);

б) охоронні.

2. За способом дії на суб'єкти права (відповідно до характеру розпоряджень, що в них містяться):

а) уповноважувальні;

б) зобов'язуючі;

в) забороняючі.

3. За характером регульованих суспільних відносин (за при­ значенням в механізмі правового регулювання):

а) матеріальні;

б) процесуальні.

4. За дією в часі:

а) постійні (невизначений строк дії);

б) тимчасові;

в) виняткові (на випадок надзвичайних обставин).

5. За територією дії:

а) на всій території держави;

б) на частині території держави.

3. СУБ'ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є юридичний зв'язок між суб'єктами у формі прав і обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами.

Суб'єкти конституційного права — це учасники конституційно-правових відносин, що виникають а результаті юридич­них фактів, основаних на дії норм конституційного права. Це постійні носії прав і обов'язків, передбачених нормами зазна­ченої галузі.

До питання класифікації суб'єктів конституційного права існують різні підходи.

Автори підручника "Конституційне (державне) право зарубіж­них країн" за редакцією Б.А. Страшуна виділяють 2 групи суб'єктів:

1. Фізичні особи: громадяни, іноземці, групи громадян, ви­борці, депутати як особи зі спеціальною правоздатністю та їх групи. У цій групі норми конституційного права визначають найбільш загальні риси правосуб'єктності індивідів, встановлю­ючи їх основні права і обов'язки, причому загальна правосуб'єктність визнається рівною для всіх.

2. Суспільні утворення: держава в цілому, її органи, а іноді і їх відокремлені частини (палата парламенту), територіальні одиниці, установи і органи самоврядування, політичні партії і інші громадські об'єднання.

В.Є. Чиркін вважає, в конституційному праві неправомірним є поділ суб'єктів на фізичних і юридичних осіб (як в цивіль­ному праві). Він пропонує наступну класифікацію:

---

1. Соціальні і національні громади (народи, нації і інші етнічні групи, класи).

1. Держава і її складові частини (суб'єкти федерації).

2. Основні органи держави.

3. Громадські об'єднання і колективи.

4. Депутати представницьких органів.

5. Органи місцевого самоврядування.

6. Індивіди (громадяни, іноземці, апатриди).

У суспільних відносинах, які регулюються нормами консти­туційного права, державі належить особлива роль. Вона є їх регулятором, перш за все, як носій правотворчої влади. Проте, як правило, вона сама не стає учасником цих відносин, а вказує, якими мають бути ці відносини між суб'єктами права і забезпе­чує виконання цього розпорядження. Стаючи учасником таких відносин, держава діє або через свої органи, або через референ­дум. Органи держави, територіальні громади, політичні партії, профспілки, наділені власною правосуб'єктністю.

Об'єктом конституційно-правового регулювання є основи зв'язків у відносинах "особа -колектив (публічного харак­теру) - суспільство - держава", що базуються на застосуванні, відповідно до закону, державної влади і участі в ній у формах, визначених конституцією. На відміну від інших галузей, консти­туційне право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що визначають базис життя суспільства, держави, колективу, особи.

4. ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Джерела конституційного права - це форми, в яких знахо­дять своє віддзеркалення правові норми.

Джерела конституційного права можна поділити на форма­лізовані і неформалізовані.

Формалізовані - це закони, окремі акти глави держави і уряду, парламентські регламенти, судові прецеденти тощо.

Найважливішим формалізованим джерелом конституційного права є закон.

Закон - це виданий в установленому порядку акт верховної влади держави, який містить правові норми, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини, і має вишу юридичну силу.

Поняття "закон" в різних країнах (групах країн) має неодна­ковий зміст.

У країнах загального права (англосаксонської системи права) розрізняють закон у вузькому і широкому розумінні. У вузь­кому сенсі закон - це завжди акт парламенту. При цьому під парламентом розуміється найвищий представницький орган спільно з главою держави. Законом в широкому розумінні визнається будь-яка норма писаного і неписаного права, що підлягає судовому захисту.

У країнах континентального права (романо-германської сис­теми права), у тому числі і в Україні, переважає концепція закону як акту, прийнятого виключно парламентом. У Консти­туції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Проте, проголошуючи парламент вищим, або єдиним органом законодавчої влади, конституції більшості країн, що належать до цієї групи, надають можливість главі держави або уряду приймати нормативні акти, що мають силу закону. Крім того у деяких країнах, у тому числі і в Україні, закони можуть бути прийняті на референдумі.

---

Смотрите также файлы

• Эконом. теория.doc

• ГЛАВА 1 ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ СПЕЦИАЛЬНОЙ ПСИХОЛОГИИ.doc

• ГЛАВА 2 УМСТВЕННО ОТСТАЛЫЕ ДЕТИ.doc

• ГЛАВА 3 ЗАДЕРЖКА ПСИХИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ.doc

• ГЛАВА 4 ДЕТИ С НАРУШЕНИЯМИ СЛУХА.doc