ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 20.06.2020

Просмотров: 1123

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

У Палаті представників головує спікер, що обирається з числа її депутатів, в Сенаті - віце-президент США. Спікер є представником партії, що має більшість місць в парламенті.

Один раз на рік Конгрес збирається на чергову сесію, тривалість якої складає 7-8 місяців. Крім того Президент може скликати надзвичайні сесії. Конгрес сам призначає строки перерв в роботі і закінчення сесії. Палати, як правило, проводять свої засідання окремо. Проте основна діяльність Конгресу здій­снюється не на пленарних засіданнях палат, а різноманітними комітетами, створюваними обома палатами. Так, в комітетах проходить основна частина законодавчої роботи. На сьогодні в Конгресі діє близько 60 комітетів. Серед них є постійні комітети, що займаються суворо визначеними питаннями, віднесеними до їх відання, і спеціальні комітети, що утворюються для ви­вчення певного питання.

Компетенція Конгресу визначена Конституцією. Відповідно до розділу 8 ст. 1 Конституції, Конгрес має право встановлювати різні мита, податки, збори, піклується про оборону і добробут США. Крім того, кожна палата володіє наданими тільки їй повноваженнями. Наприклад, Палата представників наділена правом порушувати звинувачення проти федеральних цивільних посадових осіб (імпічмент), а Сенат - правом вирішувати питання про винність в порядку імпічменту. Крім того, Сенат затверджує вищих посадових осіб, призначених Президентом, схвалює укладені міжнародні договори. Проте в основній сфері діяльності - законодавчій - палати наділені рівними правами.

Законодавча діяльність Конгресу проходить 3 стадії. Перше читання законопроекту - це внесення його на розгляд до палати і визначення комітету, якому він буде переданий. У комітетах фактично вирішується доля законопроекту: він може бути від­хилений або істотно змінений. Друге читання - обговорення законопроекту в палатах, коли депутати можуть вносити зміни і доповнення. Нарешті, третє читання - проведення голосування по законопроекту. У разі відхилення законопроекту однією з палат створюється "погоджувальний комітет" з представників обох палат, який повинен виробити загальну позицію. Після прийняття законопроекту обома палатами, він надсилається Пре­зиденту для затвердження.

Президент США обирається раз на 4 роки шляхом непрямих виборів: виборці обирають вибірників, а вже вони - Прези­дента. Конституція передбачає, що обраним вважається той кандидат, який отримає абсолютну більшість голосів вибірни­ків. Якщо жоден кандидат не отримає необхідної більшості, Палата представників обирає Президента з 3 кандидатів, що отримали найбільше число голосів. Ніхто не може займати пре­зидентський пост більше 2 разів. Компетенція Президента, який зосереджує в своїх руках повноваження глави держави і глави Уряду, надзвичайно широка. Нині спостерігається тенденція до Розширення фактичного обсягу його повноважень.


Президент бере найбезпосереднішу участь в законодавчому Процесі. Всі прийняті Конгресом законопроекти надсилаються для затвердження Президентові: протягом 10 днів він повинен або підписати законопроект, або повернути його Конгресу разом з своїми запереченнями. Вето Президента розповсюджується на весь законопроект в цілому, а не окремі його статті. Конгрес може подолати президентське вето, повторно прийняти законо­проект в кожній палаті більшістю в 2/3 голосів. Використову­ючи своє право надати Конгресу різного роду інформацію (про стан федерації, про економіку, про бюджет), Президент форму­лює в своїх посланнях конкретну законодавчу пропозицію і законопроекти. Таким чином він здійснює законодавчу іні­ціативу. Значну кількість підзаконних актів Президент видає самостійно, причому частина з них за своїм значенням прирів­нюється до законів, виданим Конгресом. Окрім нормотворчої діяльності одним з найбільш важливих повноважень Президента є призначення на вищі державні посади, яке він здійснює "за порадою і з відома" Сенату. Достатньо широкі повноваження Президента і в сфері зовнішньої політики. Він призначає і відкликає послів, інших повноважних представників і консулів, має право укладати міжнародні договори, які Сенат повинен ратифікувати, і інші угоди, для яких схвалення Сенату не ви­магається. Президент очолює досить великий за чисельністю зовнішньополітичний апарат, що дає йому можливість самостій­но, без участі законодавчої влади, вирішувати багато міжна­родних питань. Президент не підзвітний жодним органам і може бути усунений з посади тільки в порядку імпічменту, якщо він буде визнаний винним у зраді або іншому тяжкому злочині або проступку. Президент є також главою уряду - Кабінету. Посади прем'єр-міністра в США не існує. Кабінет складається з міністрів, які призначаються Президентом "за порадою і з відома" Сенату, і тих посадових осіб, яких Прези­дент призначає самостійно. Кабінет цілком підпорядкований Президенту і виконує функцію дорадчого органу. Компетенцію уряду точно встановити не можливо, оскільки в Конституції не має згадки про нього. На засіданнях Кабінету, які прово­дяться під головуванням Президента, вирішуються найбільш важливі питання державного життя. Значну роль в управлінні державою відіграють, разом з міністерствами, центральні відом­ства - Рада національної безпеки, відомство з управління і бюджету, Рада з економічної політики тощо. Ці відомства, створюючи виконавчий апарат при Президентові, дають йому різного роду рекомендації з питань, що належать до їх компе­тенції. Члени Кабінету не підзвітні Конгресу.


3. АМЕРИКАНСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ

За формою державного устрою США - федерація. Держава складається з 50 штатів і федерального округу Колумбія. З остро­вами Пуерто-Ріко і Гуам укладена угода про "вільну асоціацію", на підставі якої їм наданий статус держав, які "вільно приєдна­лися". Населення островів обирає законодавчі збори і губерна­торів, проте, на їх території діють федеральні закони США, що мають вищу юридичну силу в порівнянні з місцевими закона­ми. Острови Східне Самоа і Віргінські острови знаходяться в прямому управлінні США.


Конституція США містить чіткий перелік питань, віднесе­них до компетенції центральної влади. Питання, які не вміщені до цього переліку, штати правомочні вирішувати самостійно. Кожен штат має свою конституцію, свої законодавчі органи - легіслатури, свою виконавчу владу і судову систему. Штатам заборонено укладати договори з іноземними державами і з іншими штатами, вести війну, створювати збройні сили, всту­пати в союзи, чеканити монету, випускати кредитні білети, обкладати імпорт і експорт митними зборами або іншими митами, приймати закони про опалу і ті закони, що мають зворотну силу, дарувати дворянські титули. Всі інші питання належать до відання штатів. Штати, як суб'єкти федерації, не наділені державним суверенітетом; вони не мають права виходу з союзу. Визнається верховенство законів федерації відносно законів штатів. Главами штатів є губернатори, що обираються на основі загальних, рівних прямих виборів строком на 2-4 роки. Повно­важення губернаторів систематично розширюються, проте все таки останнім часом в американському федералізмі все більш виразно виявляється тенденція до централізації.

Штати поділено на графства, якими управляють муніци­пальні органи.

Відповідно до американської правової доктрини конституцій­ний статус органів місцевого самоврядування визначається формулою "муніципалітети - креатури штатів". Положення, які регулюють питання організації і діяльності муніципалі­тетів, містяться в конституціях штатів. Окрім конституцій штатів істотне значення в правовому регулюванні системи органів місцевого управління в США має законодавство штатів. Штати Приймають з питань місцевого самоврядування так звані "за­гальні закони" (вони адресовані всім муніципалітетам), закони Про окремі види муніципальних органів (наприклад, закон про таун) тощо. Важливим елементом правового статусу місцевих органів в США є муніципальні хартії, що існують у більшості муніципалітетів. Прийняття муніципальним органом хартії пов'язано з відповідним актом легіслатури штату і здійснюється на основі положень конституції штату. Система органів місцевого самоврядування в США будується на основі адмі­ністративно-територіального поділу.

У графствах можливе формування 2 основних типів пред­ставницьких органів - комісіонерних рад і рад контролерів. Комісіонерні ради, що набули поширення близько у 80% графств, обираються безпосередньо населенням зазвичай на строк 2-4 роки у складі 3-5 осіб, причому винятково для роботи в цьому органі, без права обіймати інші державні посади. Ради контролерів формуються з виборних посадових осіб му­ніципалітетів і тауншипів, що входять в графство і від кількості таких одиниць залежить кількісний склад ради контролерів (в середньому - 20 осіб). Члени рад виконують свої обов'язки за сумісництвом, а робота рад організовується в рамках утворюва­них ними комітетів. Крім того, населення графств (їх в країні налічується понад 3 тис.) обирає деяких посадових осіб (шерифа, прокурора, скарбника, коронера та інших).


У 20 штатах графства підрозділяються на тауни і тауншипи (тауншипи найбільш поширені на північному сході і півночі країни). Таун - це невелике містечко з прилягаючої до нього сільською місцевістю; тауншип - група однорідних селищ. Питання місцевого значення вирішуються на зборах громади, що віднесені до їх відання. На цих же зборах обираються ви­конавчі комітети і деякі посадові особи. У дрібних таунах і тауншипах проводяться збори всіх жителів цих адміністратив­них одиниць. Міста мають статус муніципальних корпорацій (сіті, бороу, віллідж). Органи місцевого самоврядування в них наділені тими ж повноваженнями, що і в графствах.

Міста в США виділені з складу графств. У них склалися З системи муніципального самоврядування:

"Система мер - рада", яка діє більш ніж в половині всіх самоврядних міст США. При цьому може йти мова про "силь­ного" мера і "слабкого" мера, оскільки реальна влада мера далеко не однакова у всіх муніципалітетах. На обсяг влади мера, його місце в системі муніципального управління впливають такі чинники, як процедура його обрання (мер обирається безпосе­редньо жителями або муніципальною радою; можливий і інший спосіб обрання мера — мером може стати муніципальний радник, що набрав найбільше число голосів на виборах в раду); строк повноважень мера (це може бути і 2, і 4 роки); право мера накладати вето на рішення ради тощо.

"Система рада - менеджер" (або "міський керівник"). Ця форма міського управління використовується майже в 40% міст США. Мер і муніципальна рада наймають професійного чинов­ника - менеджера (міського керівника), який керує міською адміністрацією і здійснює практичну реалізацію визначеної радою політики. Муніципальна рада і менеджер є політичними органами, що визначають загальну політичну лінію.

Третя форма міського самоврядування в США - "комісія" - зустрічається досить рідко. Вона існує в невеликих містах. Міське управління здійснюється комісією, що складається зазвичай з 3-7 осіб, що обираються загальним голосуванням. Члени комісії одночасно виконують функції ради і глав основних під­розділів апарату муніципального управління.

Компетенція місцевого самоврядування вміщує наступні ос­новні напрями діяльності:

  1. охорона громадського порядку;

  2. фіскальні права (встановлює місцеві податки і збори і
    формує місцевий бюджет);

  3. надання соціальних послуг;

  4. управління майном.

Компетенція органів місцевого самоврядування постійно роз­ширюється за рахунок питань, які раніше вирішували державні органи.











Тема 13

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА

1. ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФРН

Конституція ФРН називається Основний закон, оскільки у момент її прийняття країна була розділена і передбачалося, що документ матиме тимчасовий характер.


Проект конституції був розроблений спеціальною комісією німецьких правознавців і потім переданий на розгляд Пар­ламентської ради, до складу якої входили 65 депутатів, обраних ландтагами земель, а також 5 представників від Берліна. У ньому були представлені делегати від всіх діючих політичних партій. Потім Конституція була ратифікована ландтагами західно­німецьких земель, окрім Баварії, але набула чинності і для неї.

Конституція базується на основоположних принципах демократизму, парламентаризму і розподілу влад, плюралізму* рівності тощо. У документі закріплюється принцип федератив­ного устрою держави і гарантуючі його недоторканність норми.

Федеративна Республіка Німеччина визначається конститу­цією як демократична соціальна правова держава. Демократизм гарантується утвердженням принципу народовладдя, правом громадян на захист конституційного ладу, багатопартійною системою тощо. Концепція правової держави базується на принципах верховенства права, незалежності судів і забороні створення надзвичайних судів, гарантії широких конституційних свобод громадян. Принцип соціальної держави закріплюється в нормах про те, що власність повинна слугувати суспільному благу ._ _ ._ _

Конституційний контроль (попередній і подальший) здійснює федеральний конституційний суд, що складається з 2 палат по 8 суддів в кожній. У землях (суб'єктах федерації) діють власні конституційні суди.

У Основному законі визначено, що загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього права ФРН. Закріплений пріоритет норм міжнародного права над фе­деральними нормами.

У Конституції передбачена заборона на дії, направлені на підготовку до агресивної війни і передбачені покарання для порушників.

Конституція ФРН закріпила лад парламентської республіки.

Зміна і доповнення до Конституції можуть бути здійснені тільки спеціальним законом, який приймається 2/3 голосів в нижній і верхній палатах парламенту. За період чинності Кон­ституції до неї було внесено більше 40 поправок.

2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління ФРН - парламентська республіка. Вищі органи держави, відповідно до Основного закону 1949 р., - Федеральний президент, Бундестаг і Бундесрат, Федеральний Уряд і федеральний конституційний суд.

Федеральний президент є главою держави. Він обирається спеціальним органом - Федеральними зборами на 5 років, президентом може бути обраний громадянин, який досяг 40 років, володіє виборчими правами. Одна і та ж особа може обиратися президентом тільки на 2 строки. Він не може бути членом парламенту, уряду, ландтагу землі, місцевих представ­ницьких органів, займати керівні пости на підприємствах і фірмах, що займаються отриманням прибутку. Президент користується імунітетом. Повноваження Президента типові для глави парламентської республіки. Він промульгує закони, бере участь в засіданнях уряду, призначає і звільняє посадових осіб, здійснює право помилування. Президент є представником ФРН у відносинах з іншими державами. Від імені ФРН він укладає з ними договори, акредитує і приймає послів. Більшість актів Президента потребують обов'язкової контрасигнації главою уряду або міністрами, які несуть за них відповідальність.