ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.06.2020
Просмотров: 1086
Скачиваний: 2
У Палаті представників головує спікер, що обирається з числа її депутатів, в Сенаті - віце-президент США. Спікер є представником партії, що має більшість місць в парламенті.
Один раз на рік Конгрес збирається на чергову сесію, тривалість якої складає 7-8 місяців. Крім того Президент може скликати надзвичайні сесії. Конгрес сам призначає строки перерв в роботі і закінчення сесії. Палати, як правило, проводять свої засідання окремо. Проте основна діяльність Конгресу здійснюється не на пленарних засіданнях палат, а різноманітними комітетами, створюваними обома палатами. Так, в комітетах проходить основна частина законодавчої роботи. На сьогодні в Конгресі діє близько 60 комітетів. Серед них є постійні комітети, що займаються суворо визначеними питаннями, віднесеними до їх відання, і спеціальні комітети, що утворюються для вивчення певного питання.
Компетенція Конгресу визначена Конституцією. Відповідно до розділу 8 ст. 1 Конституції, Конгрес має право встановлювати різні мита, податки, збори, піклується про оборону і добробут США. Крім того, кожна палата володіє наданими тільки їй повноваженнями. Наприклад, Палата представників наділена правом порушувати звинувачення проти федеральних цивільних посадових осіб (імпічмент), а Сенат - правом вирішувати питання про винність в порядку імпічменту. Крім того, Сенат затверджує вищих посадових осіб, призначених Президентом, схвалює укладені міжнародні договори. Проте в основній сфері діяльності - законодавчій - палати наділені рівними правами.
Законодавча діяльність Конгресу проходить 3 стадії. Перше читання законопроекту - це внесення його на розгляд до палати і визначення комітету, якому він буде переданий. У комітетах фактично вирішується доля законопроекту: він може бути відхилений або істотно змінений. Друге читання - обговорення законопроекту в палатах, коли депутати можуть вносити зміни і доповнення. Нарешті, третє читання - проведення голосування по законопроекту. У разі відхилення законопроекту однією з палат створюється "погоджувальний комітет" з представників обох палат, який повинен виробити загальну позицію. Після прийняття законопроекту обома палатами, він надсилається Президенту для затвердження.
Президент США обирається раз на 4 роки шляхом непрямих виборів: виборці обирають вибірників, а вже вони - Президента. Конституція передбачає, що обраним вважається той кандидат, який отримає абсолютну більшість голосів вибірників. Якщо жоден кандидат не отримає необхідної більшості, Палата представників обирає Президента з 3 кандидатів, що отримали найбільше число голосів. Ніхто не може займати президентський пост більше 2 разів. Компетенція Президента, який зосереджує в своїх руках повноваження глави держави і глави Уряду, надзвичайно широка. Нині спостерігається тенденція до Розширення фактичного обсягу його повноважень.
Президент бере найбезпосереднішу участь в законодавчому Процесі. Всі прийняті Конгресом законопроекти надсилаються для затвердження Президентові: протягом 10 днів він повинен або підписати законопроект, або повернути його Конгресу разом з своїми запереченнями. Вето Президента розповсюджується на весь законопроект в цілому, а не окремі його статті. Конгрес може подолати президентське вето, повторно прийняти законопроект в кожній палаті більшістю в 2/3 голосів. Використовуючи своє право надати Конгресу різного роду інформацію (про стан федерації, про економіку, про бюджет), Президент формулює в своїх посланнях конкретну законодавчу пропозицію і законопроекти. Таким чином він здійснює законодавчу ініціативу. Значну кількість підзаконних актів Президент видає самостійно, причому частина з них за своїм значенням прирівнюється до законів, виданим Конгресом. Окрім нормотворчої діяльності одним з найбільш важливих повноважень Президента є призначення на вищі державні посади, яке він здійснює "за порадою і з відома" Сенату. Достатньо широкі повноваження Президента і в сфері зовнішньої політики. Він призначає і відкликає послів, інших повноважних представників і консулів, має право укладати міжнародні договори, які Сенат повинен ратифікувати, і інші угоди, для яких схвалення Сенату не вимагається. Президент очолює досить великий за чисельністю зовнішньополітичний апарат, що дає йому можливість самостійно, без участі законодавчої влади, вирішувати багато міжнародних питань. Президент не підзвітний жодним органам і може бути усунений з посади тільки в порядку імпічменту, якщо він буде визнаний винним у зраді або іншому тяжкому злочині або проступку. Президент є також главою уряду - Кабінету. Посади прем'єр-міністра в США не існує. Кабінет складається з міністрів, які призначаються Президентом "за порадою і з відома" Сенату, і тих посадових осіб, яких Президент призначає самостійно. Кабінет цілком підпорядкований Президенту і виконує функцію дорадчого органу. Компетенцію уряду точно встановити не можливо, оскільки в Конституції не має згадки про нього. На засіданнях Кабінету, які проводяться під головуванням Президента, вирішуються найбільш важливі питання державного життя. Значну роль в управлінні державою відіграють, разом з міністерствами, центральні відомства - Рада національної безпеки, відомство з управління і бюджету, Рада з економічної політики тощо. Ці відомства, створюючи виконавчий апарат при Президентові, дають йому різного роду рекомендації з питань, що належать до їх компетенції. Члени Кабінету не підзвітні Конгресу.
3. АМЕРИКАНСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ.
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ
За формою державного устрою США - федерація. Держава складається з 50 штатів і федерального округу Колумбія. З островами Пуерто-Ріко і Гуам укладена угода про "вільну асоціацію", на підставі якої їм наданий статус держав, які "вільно приєдналися". Населення островів обирає законодавчі збори і губернаторів, проте, на їх території діють федеральні закони США, що мають вищу юридичну силу в порівнянні з місцевими законами. Острови Східне Самоа і Віргінські острови знаходяться в прямому управлінні США.
Конституція США містить чіткий перелік питань, віднесених до компетенції центральної влади. Питання, які не вміщені до цього переліку, штати правомочні вирішувати самостійно. Кожен штат має свою конституцію, свої законодавчі органи - легіслатури, свою виконавчу владу і судову систему. Штатам заборонено укладати договори з іноземними державами і з іншими штатами, вести війну, створювати збройні сили, вступати в союзи, чеканити монету, випускати кредитні білети, обкладати імпорт і експорт митними зборами або іншими митами, приймати закони про опалу і ті закони, що мають зворотну силу, дарувати дворянські титули. Всі інші питання належать до відання штатів. Штати, як суб'єкти федерації, не наділені державним суверенітетом; вони не мають права виходу з союзу. Визнається верховенство законів федерації відносно законів штатів. Главами штатів є губернатори, що обираються на основі загальних, рівних прямих виборів строком на 2-4 роки. Повноваження губернаторів систематично розширюються, проте все таки останнім часом в американському федералізмі все більш виразно виявляється тенденція до централізації.
Штати поділено на графства, якими управляють муніципальні органи.
Відповідно до американської правової доктрини конституційний статус органів місцевого самоврядування визначається формулою "муніципалітети - креатури штатів". Положення, які регулюють питання організації і діяльності муніципалітетів, містяться в конституціях штатів. Окрім конституцій штатів істотне значення в правовому регулюванні системи органів місцевого управління в США має законодавство штатів. Штати Приймають з питань місцевого самоврядування так звані "загальні закони" (вони адресовані всім муніципалітетам), закони Про окремі види муніципальних органів (наприклад, закон про таун) тощо. Важливим елементом правового статусу місцевих органів в США є муніципальні хартії, що існують у більшості муніципалітетів. Прийняття муніципальним органом хартії пов'язано з відповідним актом легіслатури штату і здійснюється на основі положень конституції штату. Система органів місцевого самоврядування в США будується на основі адміністративно-територіального поділу.
У графствах можливе формування 2 основних типів представницьких органів - комісіонерних рад і рад контролерів. Комісіонерні ради, що набули поширення близько у 80% графств, обираються безпосередньо населенням зазвичай на строк 2-4 роки у складі 3-5 осіб, причому винятково для роботи в цьому органі, без права обіймати інші державні посади. Ради контролерів формуються з виборних посадових осіб муніципалітетів і тауншипів, що входять в графство і від кількості таких одиниць залежить кількісний склад ради контролерів (в середньому - 20 осіб). Члени рад виконують свої обов'язки за сумісництвом, а робота рад організовується в рамках утворюваних ними комітетів. Крім того, населення графств (їх в країні налічується понад 3 тис.) обирає деяких посадових осіб (шерифа, прокурора, скарбника, коронера та інших).
У 20 штатах графства підрозділяються на тауни і тауншипи (тауншипи найбільш поширені на північному сході і півночі країни). Таун - це невелике містечко з прилягаючої до нього сільською місцевістю; тауншип - група однорідних селищ. Питання місцевого значення вирішуються на зборах громади, що віднесені до їх відання. На цих же зборах обираються виконавчі комітети і деякі посадові особи. У дрібних таунах і тауншипах проводяться збори всіх жителів цих адміністративних одиниць. Міста мають статус муніципальних корпорацій (сіті, бороу, віллідж). Органи місцевого самоврядування в них наділені тими ж повноваженнями, що і в графствах.
Міста в США виділені з складу графств. У них склалися З системи муніципального самоврядування:
"Система мер - рада", яка діє більш ніж в половині всіх самоврядних міст США. При цьому може йти мова про "сильного" мера і "слабкого" мера, оскільки реальна влада мера далеко не однакова у всіх муніципалітетах. На обсяг влади мера, його місце в системі муніципального управління впливають такі чинники, як процедура його обрання (мер обирається безпосередньо жителями або муніципальною радою; можливий і інший спосіб обрання мера — мером може стати муніципальний радник, що набрав найбільше число голосів на виборах в раду); строк повноважень мера (це може бути і 2, і 4 роки); право мера накладати вето на рішення ради тощо.
"Система рада - менеджер" (або "міський керівник"). Ця форма міського управління використовується майже в 40% міст США. Мер і муніципальна рада наймають професійного чиновника - менеджера (міського керівника), який керує міською адміністрацією і здійснює практичну реалізацію визначеної радою політики. Муніципальна рада і менеджер є політичними органами, що визначають загальну політичну лінію.
Третя форма міського самоврядування в США - "комісія" - зустрічається досить рідко. Вона існує в невеликих містах. Міське управління здійснюється комісією, що складається зазвичай з 3-7 осіб, що обираються загальним голосуванням. Члени комісії одночасно виконують функції ради і глав основних підрозділів апарату муніципального управління.
Компетенція місцевого самоврядування вміщує наступні основні напрями діяльності:
-
охорона громадського порядку;
-
фіскальні права (встановлює місцеві податки і збори і
формує місцевий бюджет); -
надання соціальних послуг;
-
управління майном.
Компетенція органів місцевого самоврядування постійно розширюється за рахунок питань, які раніше вирішували державні органи.
Тема 13
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА
1. ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФРН
Конституція ФРН називається Основний закон, оскільки у момент її прийняття країна була розділена і передбачалося, що документ матиме тимчасовий характер.
Проект конституції був розроблений спеціальною комісією німецьких правознавців і потім переданий на розгляд Парламентської ради, до складу якої входили 65 депутатів, обраних ландтагами земель, а також 5 представників від Берліна. У ньому були представлені делегати від всіх діючих політичних партій. Потім Конституція була ратифікована ландтагами західнонімецьких земель, окрім Баварії, але набула чинності і для неї.
Конституція базується на основоположних принципах демократизму, парламентаризму і розподілу влад, плюралізму* рівності тощо. У документі закріплюється принцип федеративного устрою держави і гарантуючі його недоторканність норми.
Федеративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична соціальна правова держава. Демократизм гарантується утвердженням принципу народовладдя, правом громадян на захист конституційного ладу, багатопартійною системою тощо. Концепція правової держави базується на принципах верховенства права, незалежності судів і забороні створення надзвичайних судів, гарантії широких конституційних свобод громадян. Принцип соціальної держави закріплюється в нормах про те, що власність повинна слугувати суспільному благу ._ _ ._ _
Конституційний контроль (попередній і подальший) здійснює федеральний конституційний суд, що складається з 2 палат по 8 суддів в кожній. У землях (суб'єктах федерації) діють власні конституційні суди.
У Основному законі визначено, що загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього права ФРН. Закріплений пріоритет норм міжнародного права над федеральними нормами.
У Конституції передбачена заборона на дії, направлені на підготовку до агресивної війни і передбачені покарання для порушників.
Конституція ФРН закріпила лад парламентської республіки.
Зміна і доповнення до Конституції можуть бути здійснені тільки спеціальним законом, який приймається 2/3 голосів в нижній і верхній палатах парламенту. За період чинності Конституції до неї було внесено більше 40 поправок.
2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
За формою правління ФРН - парламентська республіка. Вищі органи держави, відповідно до Основного закону 1949 р., - Федеральний президент, Бундестаг і Бундесрат, Федеральний Уряд і федеральний конституційний суд.
Федеральний президент є главою держави. Він обирається спеціальним органом - Федеральними зборами на 5 років, президентом може бути обраний громадянин, який досяг 40 років, володіє виборчими правами. Одна і та ж особа може обиратися президентом тільки на 2 строки. Він не може бути членом парламенту, уряду, ландтагу землі, місцевих представницьких органів, займати керівні пости на підприємствах і фірмах, що займаються отриманням прибутку. Президент користується імунітетом. Повноваження Президента типові для глави парламентської республіки. Він промульгує закони, бере участь в засіданнях уряду, призначає і звільняє посадових осіб, здійснює право помилування. Президент є представником ФРН у відносинах з іншими державами. Від імені ФРН він укладає з ними договори, акредитує і приймає послів. Більшість актів Президента потребують обов'язкової контрасигнації главою уряду або міністрами, які несуть за них відповідальність.