ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.06.2020
Просмотров: 1127
Скачиваний: 2
Законодавча влада здійснюється федеральним парламентом що складається з 2 палат Бундестагу і Бундесрата.
Бундестаг (нижня палата), у складі якого більше 650 депутатів, які обираються строком на 4 роки. У складі Бундесрата (верхньої палати) налічується близько 70 осіб, вони є членами урядів земель. Кожна земля має в Бундесраті від 3 до 6 голосів залежно від чисельності її населення. Необхідно відзначити що чисельність депутатів обох палат парламенту змінюється залежно від зміни чисельності населення країни. Палати обирають своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання палат, як правило, відкриті, якщо тільки депутати не приймуть рішення про проведення закритого засідання. Основний закон визначає коло питань, що віднесені до сфери виняткової законодавчої компетенції федерального парламенту і до сфери конкуруючої законодавчої компетенції федерації і земель. Крім того, у ст. 75 Основного закону перераховано ті питання, з яких парламент може видавати загальні розпорядження.
Процедура прийняття федеральних законів полягає в наступному. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається Бундесрату. Якщо Бундесрат не прийме цей законопроект, Бундестаг може протягом 2 тижнів зажадати скликання погоджувального комітету, в якому будуть представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує певні зміни до прийнятого законопроекту, то він повинен бути повторно розглянутий Бундестагом. Законопроект, прийнятий Бундестагом повторно, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект надсилається в Бундестаг утретє, і якщо за нього проголосують більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.
Бундестаг наділений також контрольними повноваженнями щодо уряду. Вони виявляються у формах інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій, та у праві вимагати відставки Уряду.
До складу Федерального уряду входять Федеральний канцлер - глава уряду, віце-канцлер, міністри, які очолюють міністерства, і міністри без портфеля. Президент висуває кандидатуру на пост Федерального канцлера, який обирається Бундестагом (якщо ця кандидатура не отримує більшості голосів членів Бундестагу, то Президент може розпустити палату). Міністри призначаються і звільняються Президентом за пропозицією Федерального канцлера. Повноваження уряду досить широкі, фактично уряд здійснює всі функції з управління державою, значні повноваження у виконавчої влади є і у сфері законодавства. Уряд має право законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових законопроектів над депутатськими. У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрата може оголосити щодо цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набрання чинності законом достатньо прийняття його Бундесратом.
Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відповідальність тільки перед Канцлером. Роль Федерального канцлера в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактично він провадить основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки Канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а тільки Канцлеру. Федеральний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового (так званий конструктивний вотум недовіри - на відміну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на пост глави уряду).
3. НІМЕЦЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ
За формою державного устрою ФРН - федерація, до складу якої входять 16 земель, а також 3 міста - Берлін, Гамбург і Бремен.
Конституція закріплює основні принципи федеративного Устрою держави:
- конституційний порядок в землях повинен відповідати Положенням Основного закону;
- на території федерації має бути забезпечений єдиний рівень життя, гарантуються рівні права і свободи громадян;
- всі землі мають рівний статус;
- пріоритет права федерації перед правом земель;
- закріплена виняткова компетенція федерації, конкуруюча компетенція і компетенція земель;
- допускається можливість федерального примусу, якщо земля не виконує федеральну конституцію або закони;
- всі установи федерації і земель повинні надавати взаємну правову і адміністративну допомогу.
Федеративний
устрій ніяких національних підстав під
собою не
має. Кожна земля має власну конституцію,
виборний законодавчий
орган - однопалатний ландтаг (у Баварії
- двопалатний) що
обирається громадянами на 4 або 5 років,
і уряд, очолює
прем'єр-міністр.
Місцеве самоврядування у ФРН має схожість як з англосаксонською, так і з французькою моделями, володіючи, при цьому і деякими специфічними рисами, що дозволяє говорити про своєрідні "змішані", "гібридні" форми управління на місцях Питання організації місцевого самоврядування у федеральних землях Німеччини вирішуються по-різному. Землі ФРН поділяються на округи (їх більше 50), а округ - на райони і міста, що мають статус районів (їх близько 630), райони - на громади.
Місцеве самоврядування в ФРН існує на 2 рівнях:
а) на рівні округів, статус яких часто мають великі міста;
б) на рівні муніципалітетів, які включають малі міста і муніципальні федерації. У всіх адміністративно-територіальних одиницях, окрім округів, громадяни і особи, які постійно в них проживають, обирають представницькі органи строком на 4-6 років. У округах представницьких органів немає. У районах на 4-6 років обираються збори і глава адміністрації - ландрат.
Статус громад у ФРН характеризують наступні ознаки:
- громада виконує на своїй території та під свою відповідальність всі адміністративні функції за винятком тих випадків, коли законом виконання цих функцій доручено іншим структурам;
- громада регулює свою діяльність на основі статуту, який повинен не суперечити закону;
- громада має право самостійно та на свою відповідальність вирішувати завдання на місцевому рівні, але відповідно до чинних законів.
Виділяють 4 основні форми організаційного устрою громад а) магістратна;
б) бургомістерська; в) північнонімецька; г) пів' деннонімецька.
При магістратній формі організації місцевого самоврядування населення обирає представницький орган - раду громади, яка у свою чергу, обирає виконавчий колегіальний орган – магістрат. Магістрат складається з бургомістра (голови), заступників бургомістра. Бургомістр в магістраті має статус "першого серед рівних".
Бургомістерська форма організації місцевого самоврядування припускає, що бургомістр є головою представницького органу громади і міської управи - органу управління.
Північнонімецький варіант організації місцевого самоврядування характеризується тим, що в представницькому органі громади головує бургомістр, який обирається представницьким органом громади. Крім того, обирається також міський голова (міський директор), до повноважень якого належить вирішення рішення поточних питань місцевого управління.
Особливістю організації місцевого самоврядування при південнонімецькому варіанті є те, що поряд з органом представницької влади як головним органом управління громади діє також обер-бургомістр, який обирається громадянами. Обер-бургомістр відповідає за вирішення поточних питань місцевого «правління і головує на засіданнях представницького органу громади.
Державний нагляд за діяльністю муніципальних органів здійснює міністерство внутрішніх справ, а також окружні та районні управління різних міністерств.
Тема 14
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФРАНЦІЇ
1. КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦІЇ
Конституція Франції складається з 3 документів: Декларації прав людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Великої французької революції; преамбули Конституції 1946 р.; Конституції 1958 р., в якій містяться посилання на вказані вище документи і деякі міжнародні акти. Конституція разом з преамбулою включає 93 статті, об'єднані в 15 розділів.
Істотний вплив на зміст Конституції здійснили обставини, в яких вона приймалася. В умовах найгострішої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, основною причиною якої стала боротьба Алжиру за звільнення від колоніальної залежності, парламент погодився на значне розширення повноважень Президента (Шарля де Голя). Проект Конституції був обговорений в Консультативній раді, створеній для її підготовки, і в Раді міністрів, а потім схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р.
Конституція Франції в основному регулює відносини органів влади держави. Вона проголошує принципи національного суверенітету, вільного самовизначення народів колоній (зокрема, такі як "свобода, рівність і братерство", "правління народу, за волею народу і для народу"); закріплює принцип непорушності республіканської форми правління, пріоритет норм міжнародного права над внутрішнім законодавством тощо.
Конституція Франції "жорстка". Для внесення до неї змін необхідно спочатку окреме рішення більшості у обох палатах парламенту, а потім спільне рішення палат більшістю 3/5 від загального числа голосів.
Конституційний контроль здійснюється 2 органами - Конституційною радою і Державною радою. Перший розглядає конституційність актів парламенту, другий - актів органів виконавчої влади.
2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
За формою правління Франція - республіка, в якій елементи парламентської республіки поєднуються з елементами президентської. Конституція Французької Республіки набула чинності жовтні 1958 р. Вона затвердила державний лад, що отримав назву П'ятої республіки.
Центральне місце в системі державних органів Франції належить Президентові. Після проведення референдуму в 2000 р., строк повноважень Президента був скорочений з 7 до 5 років. Президент обирається шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості в першому турі і за мажоритарною системою відносної більшості - в другому турі. Повноваження Президента у всіх сферах державного життя надзвичайно широкі. Деякі з цих повноважень (наприклад, скликання надзвичайної сесії парламенту) вимагають міністерської контрасигнації, але найбільш важливі права здійснюються Президентом особисто. Стаття 5 Конституції закріплює за ним обов'язок забезпечувати "своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також правонаступництво держави". У цій же статті проголошується, що Президент є "гарантом національній незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів". Президент наділений широкими прерогативами у сфері законодавства, зокрема, правом законодавчої ініціативи. Всі закони, прийняті парламентом, мають бути протягом 15 днів підписані і промульговані Президентом. Якщо він не згоден із законом або окремими його положеннями, то може зажадати повторного обговорення цього акту. Тільки після повторного прийняття законопроекту (простою більшістю) Президент зобов'язаний його підписати. За пропозицією уряду під час сесій парламенту або за пропозицією палат Президент може передати на референдум законопроект, щодо організації державної влади, або такий, що містить схвалення певної угоди про Співтовариство або метою якого є ратифікація певного договору (ст. 11). У разі прийняття законопроекту Президент оприлюднює його в 15-денний строк. Будь-який законопроект може бути переданий Президентом в Конституційну раду для перевірки його відповідності Конституції.
Що стосується відносин Президента з парламентом, то тут необхідно відзначити таке важливе його повноваження, як право Розпуску нижньої палати парламенту. Проте це рішення він може прийняти тільки після консультації з прем'єр-міністром 1 головами палат парламенту (ст. 12). Лише у 2 випадках - Протягом року з моменту виборів і в період здійснення Президентом надзвичайних повноважень - розпуск Національних зборів не допускається. Широкі прерогативи Президента і у сфері управління. Він головує на засіданнях Ради міністрів, підписує декрети, що обговорювалися на них, ухвали, призначає прем'єр-міністра і за його пропозицією інших членів уряду, приймає відставку прем'єр-міністра і міністрів. Відповідно до ст. 13 Конституції Президент здійснює призначення на цивільні і військові посади. У сфері зовнішньої політики президент представляє Францію у відносинах з іншими державами укладає договори, призначає послів Франції в інші країни, приймає іноземних послів. Він є головнокомандуючим збройним силами. Крім того, Президент є гарантом незалежної судової влади та здійснює право помилування. Окрім перерахованих вище прав, здійснюваних Президентом в нормальних умовах ст. 16 Конституції передбачає надзвичайні повноваження Президента "у разі виникнення безпосередньої загрози для Республіки". Рішення про введення в дію надзвичайних повноважень Президент приймає після консультації з прем'єр, міністром і інформує про це населення країни. Протягом всього строку дії надзвичайних повноважень в руках Президента зосереджена вся повнота влади.
Законодавчий орган республіки - парламент із встановленням П'ятої республіки відіграє відносно незначну роль в політичному житті країни. Парламент складається з 2 палат - Національних зборів і Сенату.
Національні збори, до складу яких входять 579 депутатів, обираються строком на 5 років. Для обрання депутатом нижньої палати встановлено вік - 23 роки. У 1995 р. був прийнятий закон про обмеження депутатського імунітету. Депутати володіють індемнітетом. Депутатський мандат вільний.
У Сенат входять представники департаментів "заморської Франції" і французів, що проживають за кордоном. У складі Сенату - 321 член, які обираються на 9 років. Мінімальний вік сенатора - 35 років. Кожні 3 роки склад Сенату оновлюється на 1/3.
Парламент збирається на чергові сесії двічі на рік.
Кожна палата має бюро, до складу якого входять голова (представник самої великої фракції), віце-голови, секретарі і квестори.
Кожна палата створює 6 постійних комісій, також можуть створюватися і спеціальні комісії.
Депутатські об'єднання (політичні групи) утворюються в нижній палаті у складі щонайменше 20 депутатів, у верхній - 14. У французькому парламенті за наявності вільного мандата діє дуже жорстка фракційна дисципліна.
Основна функція парламенту - прийняття законів - значно обмежена Конституцією 1958 р. Перш за все, ст. 34 точно визначає коло питань, з яких парламент має право приймати
закони. Вирішення питань, не включених до цього віднесене до відання уряду. Якщо парламент перевищить повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради прийняття рішення про розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також обмеження депутатів в здійсненні ними законодавчої ініціативи (ст. 40) і пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданнях палат (ст. 42). Права парламенту обмежені і у фінансовій сфері. Стаття 47 Конституції встановлює певний строк для прийняття парламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього строку законопроект може набути чинності шляхом видання урядом відповідного акту.
Парламент наділений правом контролю за діяльністю уряду. Стаття 49 Конституції надає парламенту можливість виразити недовіру уряду, ухваливши резолюцію осуду. З метою проведення парламентських розслідувань палати можуть утворювати комісії, що перевіряють ті або інші факти і надають свої висновки.
Уряд Франції - Рада міністрів, згідно зі ст. 20 Конституції "визначає і проводить політику нації". До складу уряду входять прем'єр-міністр - глава уряду, міністри, що очолюють міністерства і державні секретарі, які керують підрозділами окремих міністерств. Функції уряду визначені в Конституції в стислій формі. Оскільки ст. 37 закріпила положення, що встановлює, що всі питання, не включені до сфери законодавства, вирішуються в адміністративному порядку, тобто в тій сфері, яка виходить за межі дії законів, акт уряду замінює закон. Крім того, згідно з ст. 38 Конституції, уряд з дозволу парламенту може приймати ордонанси (акти, що мають силу закону) і у сфері дії законів. Ордонанси мають бути затверджені спеціально виданим законом "до закінчення строку, вказаного законом, що дозволив їх видання". Уряд відповідальний перед Національними зборами. У разі ухвалення резолюції осуду абсолютною більшістю Національних зборів уряд повинен подати у відставку. У Конституції окремо визначені повноваження прем'єр-міністра. На нього покладена відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність і призначати осіб на деякі військові і Цивільні посади. Прем'єр-міністр наділений істотними правами Щодо парламенту: йому належить право законодавчої ініціативи, він може вимагати скликання парламенту, а також може вимасти, на підставі ст. 38 Конституції передання уряду законодавчих повноважень.