Доктринальні джерела - це думки видатних вчених-юристі₆ з питань конституційного права. До них звертаються парламент і суди у разі пробілів в конституційному регулюванні.

Своєрідна форма Конституції Великобританії зумовила наступні її відмінності від основних законів інших держав:

1. Всі закони, прецеденти, конституційні звичаї мають, за­галом, однакову юридичну силу. їх роль, вплив, юридична сила вимірюються тільки їх авторитетом.

2. Відсутність будь-яких особливих вимог до порядку прий­няття, зміни або скасування законів, що вважаються конституцій­ними. Тобто Конституція належить до гнучких, до актів зміню­ваних з дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умовах звичайного судочинства.

3. відсутні нормативні акти, що наділені вищою силою, з якими можна було б порівняти акти, що приймаються.

4. Значний формалізм, оскільки багато норм чинні вже про­тягом декількох століть і відірвані від реальної дійсності.

Оскільки у Великобританії немає істотно вираженого юри­дичного поділу конституційних і інших норм, то немає і поділу прав, свобод і обов'язків особи на конституційні (основні) та інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча діє ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1689 р.), скільки судовими прецедентами і конститу­ційними звичаями.

Головний принцип - громадяни мають право робити все, що не заборонено правовими нормами. Наприклад, політичні права і свободи, такі як свобода слова, зборів, мітингів, де­монстрацій, регулюються в основному звичаями. У законодав­стві ці свободи визначаються такими, що природно існують і встановлено лише певні вимоги до їх реалізації. Серед полі­тичних прав найбільше значення мають виборче право і право на участь у референдумі.

У післявоєнні роки лівим політичним силам вдалося до­сягти значного розширення і практичної захищеності пра^в британських підданих в соціально-економічній сфері.

У Великобританії діє декілька парламентських уповноваже­них (комісарів, омбудсманів), зокрема уповноважений у справах адміністрації, який слідкує, зокрема, за дотриманням прав грома­дян органами влади.

2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління Великобританія - конституційна монархія. Королева (король) є главою держави. Формально їй належать досить широкі повноваження: вона призначає прем'єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних осіб панівної церкви), скликає і розпускає парламент, може накласти вето на законо­проект, прийнятий парламентом. Королева зазвичай відкриває сесії парламенту, виступаючи з промовою, в якій проголошу­ються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Вона є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і денонсує договори з іншими державами, має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування. Проте насправді практично всі повноваження, що належать королеві, здійснюються членами уряду. Вони контрасигнують акти, що видаються королевою, і несуть за них відповідальність.

---

З XIII ст. у Великобританії діє Таємна рада. До її складу входить 300 осіб, що представляють різні гілки влади і англі­канську церкву. Збирається вона в особливо урочистих випад­ках, наприклад, з приводу коронації монарха і реальної участі в управлінні державними справами нині не бере.

Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, що отримала більшість місць в Палаті громад. За його поданням королева призначає решту членів уряду. На відміну від більшості інших держав у Великобританії відрізняються поняття "уряд" і "кабінет". Кабінет діє всередині уряду. До його складу входять прем'єр-міністр і окремі міністри. Склад уряду набагато ширший (якщо чи­сельність членів Кабінету 18-20 осіб, то в уряді їх близько 100). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який насправді здійснює вищу виконавчу владу. Кабінет керує діяльністю державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, керує зовніш­ньою політикою країни. Кабінет видає різні акти відповідно Повноважень, делегованих йому парламентом, створюючи, таким чином, делеговане законодавство. Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у разі винесення палатою громад вотуму недовіри, він повинен піти у відставку.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Строк його повноважень згідно із законом про парламент 1911 р. це може перевищувати 5 років.

Палата громад (або нижня палата) обирається шляхом загалу них і прямих виборів за мажоритарною системою відносно; більшості. У її складі діє 659 депутатів. Мінімальний вік депутата нижньої палати - 21 рік. Керує засіданнями палати і її обслуговуючим персоналом спікер, посада якого існує з 1377 р Він має 3 заступників, які, зокрема, керують засіданнями у тому випадку, коли палата перетворить себе в комітет всієї палати. Спікер голосує лише в тому випадку, якщо голоси членів палати розділилися порівну. Спікер наділений дуже знач­ними повноваженнями при вирішенні процедурних питань, пов'язаних з роботою палати.

Палата лордів (або верхня палата) не обирається. До її складу входять духовні лорди, судові лорди, спадкові пери і довічні пери. З 1999 р. почалося реформування Палати лордів, розра­ховане на 10 років. Її чисельність скоротили з 1200 до 665 осіб. На перехідний період у складі палати залишилося 192 спадкових пера, останні отримали право балотуватися в Палату громад. Після завершення реформи з 788 спадкових перів, тільки 90 і 2 посадових особи, пов'язаних з церемоніалами, зможуть брати участь в засіданнях палати (їх кандидатури визначаються голо­суванням усіх спадкових перів). Керує засіданнями палати лорд-канцлер. З 2004 р. він не призначається монархом за поданням прем'єр-міністра і не входить до складу уряду. Його обирають депутати верхньої палати. У 2003 р. створено міністерство з конституційних справ, до якого перейшла значна частина повно­важень лорд-канцлера. Лорд-канцлер може брати участь в дебатах і голосуванні, але не вирішує процедурних питань. Це право здійснюється палатою самостійно при координації лідера палати, яким є керівник найбільшої фракції.

---

Депутати створюють різні комітети (у верхній палаті - тільки неспеціалізовані), які займаються розглядом питань, що мають велике суспільне значення. Серед найбільш важливих функцій парламенту - прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються члени парламенту а відповідно і члени уряду, оскільки міністри мають бути обов'язково і депутатами однієї з палат. Урядові законопроек­ти мають пріоритет: депутати, які не є членами уряду, можуть вносити на розгляд законопроекти тільки один день на тиждень (в п'ятницю), тоді як члени уряду мають право представляти законопроекти в будь-який день тижня. Законопроекті можуть бути внесені як до верхньої, так і до нижньої палати але як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, потім в Палаті лордів. Законопроект проходить 3 читання. В ході першого читання оголошуються лише назва і мета законопроекту, а також призначається час другого читання. У другому читанні законопроект розглядається в цілому і пере­дається в один з комітетів для постатейного обговорення. Потім розглядається доповідь комітету, пропонуються поправки і доповнення до статей законопроекту. В ході третього читання законопроект знову обговорюється в цілому і по ньому прово­диться голосування. Законопроект, прийнятий Палатою громад, направляється в Палату лордів. Фінансові законопроекти мають бути розглянуті і прийняті не пізніше ніж через 1 місяць з моменту надходження у верхню палату, інакше законопроект підписується королевою без прийняття Палатою лордів. Не­фінансові законопроекти відсилаються на підпис королеві після прийняття їх верхньою палатою. Парламент здійснює контроль за діяльністю уряду в наступних формах. Депутати направляють питання членам уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публіку­ються в парламентських звітах. На початку кожної сесії де­путати проводять дебати з приводу промови королеви, в якій викладено основні напрями діяльності уряду.

3. РЕГІОНАЛЬНЕ І МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ

Великобританія - центр Співдружності, політичного і еко­номічного об'єднання країн і територій, що входили раніше в Британську імперію. Окрім Великобританії членами Співдруж­ності є Австралія, Бангладеш, Нова Зеландія і інші держави (всього їх 15).

Великобританія - унітарна держава. З точки зору особли­востей управління і самоврядування до складу Великобританії входять - Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія, де­кілька дрібних островів навколо Великобританії, деякі коло­ніальні володіння, Гібралтар. Управління Англією здійснюють загальнодержавні органи. Шотландія і Уельс користуються адмі­ністративною автономією своєрідного характеру, але насправді Правління ними здійснюється з центру особливими міністрами. Північна Ірландія володіє законодавчою (політичною) авто­номією. Адміністративно-територіальний поділ цих складових частин також різний.

---

Муніципальні органи у Великобританії створюються вже на рівні адміністративно-територіальних одиниць, на які поділено її складові частини. У Англії і Уельсі це графства з населенням понад 1 млн. осіб (44 в Англії і 8 в Уельсі). Графства в Англії поділяються на метрополітенські, муніципальні райони тощо. Графства поділено на округи, які замінили існуючі, до 1974 р адміністративно-територіальні одиниці - міста, що мали різний статус. Округ може охоплювати як міські, так і сільські території. Всього створено 36 округів в метрополітенських і 333 округи в інших муніципальних районах, з них 37 в Уельсі. Самостійною адміністративно-територіальною одиницею є Великий Лондон, який включає 32 міських райони і Сіті. Північна Ірландія поді­ляється на 6 графств і 2 міста з правами графств, Шотландія - на області.

У кожному графстві, окрузі, області діють ради, які обира­ються на 4 роки. Склад рад оновлюється щорічно на третину. Голова ради (у містах - мер) і віце-голова переобираються щорічно. Виконавчих комітетів у радах немає. У складі ради створюються спеціальні комісії. До відання рад належать справи місцевого значення (протипожежна служба, ринки, соціальні служби, дороги тощо).

Низовими територіальними одиницями місцевого самовряду­вання в Англії є приходи, а в Уельсі і Шотландії - громади, що створюються на сільських і деяких міських територіях. У великих приходах обираються ради. По всій країні їх налічу­ється понад 8000. У приходах з населенням менше 150 осіб рішення приймаються на загальних зборах мешканців.

Чиновників, що призначаються, для контролю за органами місцевого самоврядування немає. Контроль центру здійсню­ється:

- шляхом видання міністрами обов'язкових для виконання підконтрольними місцевими службами інструкцій;

- за допомогою видання адаптивних законів (типових ін­струкцій міністерств);

- у формі перевірки міністерствами (в межах їх компетенції)
деяких видів робіт (освіта, поліція тощо);

- міністри мають право організувати спеціальні розслідування, якщо в підконтрольних їм місцевих органах виявлено "нечесні дії";

- деякі посадові особи муніципального управління призна­чаються не тільки радами, але і департаментами відповідних Існують також фінансовий, судовий і інші види контролю.

Тема 12 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА СІЛА

1. КОНСТИТУЦІЯ 1787 РОКУ І ЇЇ СПЕЦИФІЧНІ РИСИ. ПОПРАВКИ ДО КОНСТИТУЦІЇ

Конституція США - "найстаріша" з писаних конституцій, що чинні у цей час. Вона була вироблена Конвентом, що засі­дав при закритих дверях у Філадельфії з 14 травня до 17 вересня 1787 р. і потім передана в Континентальний конгрес, який 28 вересня направив її "законодавчим зборам штатів з тим, щоб вони представили її на розгляд конвентів, що складаються з делегатів, вибраних в кожному штаті його народом відповідно до рішень Конвенту". Після ратифікації необхідною більшістю штатів в 1789 р. Конституція набула чинності. У тому ж році Конституція США була доповнена "Біллем про права", а потім до неї було внесено цілий ряд поправок.

---

Конституція США містить 3 компоненти:

1. Преамбула, яка не визнається судами і американською доктриною складовою частиною Основного закону, а розгля­дається тільки з точки зору джерела, від якого вона походить,
   і цілей, заради яких вона розроблена: утвердження правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, організації спільної оборо­ни, сприяння загальному добробуту і забезпечення громадянам США благ свободи.

1. 7 статей.

2. 27 поправок.

У первинному тексті Конституції багато нечіткого, некон­кретного і суперечливого, в ньому досить багато загальних висловів. У Конституції відсутні положення про найважливіші інститути політичної і державної влади - про конституційний контроль, політичні партії, апарат виконавчої влади. Дуже по­верхнево характеризується порядок обрання вищих посадових осіб і органів, парламентська процедура. її положення не містять таких термінів, як "загальне голосування", "партія", "бюджет". Недостатньо врегульовано питання про форму правління. Одним з положень ст. IV є твердження, згідно з яким "Сполучені Штати гарантують кожному штату в справжньому Союзі республіканську форму правління".

Прогалини, що містяться в Конституції, з роками заповню­ється досить незначно. Одна з причин — підвищена "жорстість" Конституції США. Поправки, які вносяться, не виключають скасований текст, проте поправки, які були внесені пізніше можуть скасувати попередні положення.

За всієї обмеженості Конституція США є прогресивним документом, що вплинув на конституції багатьох країн світу. Під цим впливом в світі почала поширюватися доктрина конституціоналізму.

Додатково до "юридичної конституції" існує, за висловом американських вчених, "жива конституція". Іншими словами Конституція 1787 р. чинна нині з численними доповненнями у вигляді судових прецедентів, законів Конгресу та актів Пре­зидента..

2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління США - президентська республіка. Федеральна конституція встановлює принцип "розподілу влад" - законодавча влада належить Конгресу, виконавча -Президенту, а судова - Верховному суду і іншим судам.. Вищий орган державної влади — Конгрес складається з 2 палат - Палати представників і Сенату.

Палата представників, до складу якої входять 435 членів, обирається шляхом прямих виборів за мажоритарною систе­мою відносної більшості (1 депутат від 480 тис. виборців). Депутати, що представляють інтереси населення всієї країни, обираються раз на 2 роки.

Сенат - палата, що виражає інтереси штатів, обирається за тією ж системою на 6 років з оновленням 1/3 складу кожні 2 роки. До її складу входять 100 осіб - по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від чисельності населення штату.

У грудні 2003 р. Конгрес США прийняв закон Маккейна-Фейнгольда, який вніс зміни у фінансування виборів. Макси­мальний розмір внесків від фізичних осіб був збільшений з 1 до 2 тис. доларів. В той же час, граничний розмір внесків від корпорацій, який раніше не обмежувався, був встановлений У розмірі 25 тис. доларів.

---

Смотрите также файлы

• Эконом. теория.doc

• ГЛАВА 1 ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ СПЕЦИАЛЬНОЙ ПСИХОЛОГИИ.doc

• ГЛАВА 2 УМСТВЕННО ОТСТАЛЫЕ ДЕТИ.doc

• ГЛАВА 3 ЗАДЕРЖКА ПСИХИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ.doc

• ГЛАВА 4 ДЕТИ С НАРУШЕНИЯМИ СЛУХА.doc