ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 66
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Поняття виробництва та його фактори. Продуктивні сили
2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми
3. Виробничий потенціал суспільства і межа виробничих можливостей
Глава 2. Економічні потреби I виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
2.1. Суспільне виробництво та його основні фактори. Виробничі можливості суспільства
2.2. Суспільний продукт та стадії його руху
Лекція 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці. Економічні потреби та інтереси. Виробничі ресурси
План
1. Поняття виробництва та його фактори. Продуктивні сили.
2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми.
3. Виробничий потенціал суспільства і межа виробничих можливостей.
1. Поняття виробництва та його фактори. Продуктивні сили
Процес обміну речовин між людиною і природою, здійснюється шляхом пристосування елементів природи до людського споживання. У процесі праці, відбувається створення необхідних людині матеріальних благ.
Отже, виробництво - це є процес створення матеріальних благ, необхідних для забезпечення обміну речовин між людиною і природою для самого існування людини.
Виробництво, незалежно від рівня його розвитку, завжди включає певні фактори. До цих факторів належать: робоча сила, предмети праці й засоби праці.
Робоча сила - це здатність людини до праці. Це, іншими словами, сукупність фізичних, розумових та інтелектуальних здібностей, якими володіє людина і які вона використовує кожного разу, коли створює необхідні для свого існування блага. З розвитком суспільства відбувається і розвиток робочої сили. Людина формує й розвиває все нові і нові свої здібності. Кожен новий ступінь розвитку виробництва формує і ускладнює вимоги до людини. У сучасних умовах людина має здатність до управління складними технологічними процесами, літаками, космічними апаратами тощо.
Кожна людина є носієм робочої сили, але якщо доросла людина має, як правило, повною мірою розвинені здібності до праці, то дитина або літня людина мають обмежені здібності. У першому випадку вони ще недостатньо розвинені, потенційні, у другому - вже значною мірою вичерпані. Для того щоб мати певні орієнтири в процесі використання робочої сили, суспільство в законодавчому порядку встановлює вікові межі людини, коли вона є повністю готовою, здатною до праці. У нашій країні цей термін встановлено від 18 років до 55 років у жінок і до 60 років у чоловіків.
Робочу силу ще називають особистим фактором виробництва, підкреслюючи те, що саме людина, конкретна особа є носієм здатності до праці, тобто носієм робочої сили. Досить часто, особливо в працях західних дослідників, робочу силу називають ще людським ресурсом.
Цей ресурс, як і будь-який інший ресурс, теж завжди обмежений. При цьому з розвитком людства відбуваються певні як позитивні, так і негативні зміни цього ресурсу. Вони обумовлені багатьма причинами як планетарного, так і локального характеру. Так, поступово зростає кількість населення і загалом підвищується його здатність до праці через зростання кваліфікації, освіти, умінь тощо. Проте мають місце і такі негативні факти, як погіршення загальних умов існування людини (забруднення навколишнього середовища, перенаселеність окремих територій тощо). Ще більш помітним можуть бути ці зміни на локальному рівні, де загальнопланетарні процеси посилюються дією тих чинників, які притаманні конкретному суспільству.
Робоча сила є головним рушійним елементом виробництва. Саме вона в процесі своєї реалізації забезпечує розвиток усього суспільного виробництва.
Предмети праці - це все те, на що спрямована діяльність людини в процесі створення матеріальних благ. До предметів праці належать як ті елементи природи, які людина вперше включає в процес виробництва, так і ті, які вже були опосередковані людською працею. Прикладом останніх може бути вугілля, що споживають для отримання тепла, електроенергії тощо. Таким прикладом може бути метал, який використовують у багатьох галузях господарства для створення певних матеріальних благ. Такі предмети праці мають назву сировина.
Загалом же предмети праці або, як часто говорять, природні ресурси поступово вичерпуються. Уже в минулому столітті людство зіткнулось з нестачею багатьох з них. Так, сьогодні населення багатьох країн потерпає від нестачі води, усе частіше науковці говорять про обмеженість і не дуже віддалену для людства перспективу вичерпання нафти, газу, вугілля й інших енергоносіїв. Усе це ставить перед людством на порядок денний питання про раціональне використання всіх природних ресурсів.
Засоби праці - це все те, що людина розміщує між собою і предметом праці, або все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці в процесі створення матеріальних благ. До засобів праці можна віднести, наприклад, інструмент, верстати, обладнання і т.ін. До загальних засобів праці належать також виробничі приміщення, шляхи, залізниці тощо.
У сукупності тих предметів, які належать до засобів праці, як правило, виділяють особливу їх групу, а саме знаряддя праці. Вони являють ту частину засобів праці, за допомогою яких людина безпосередньо впливає на предмети праці. Саме вони відіграють вирішальну роль у створенні матеріальних благ і саме від них залежить ефективність людської праці. Особливим засобом праці є земля. У сільськогосподарському виробництві вона виступає і головним об'єктом, з приводу яких виникають виробничі відносини.
Предмети праці, якщо їх об'єднати з засобами праці, утворюють засоби виробництва. У західній літературі цей фактор ще часто визначають як матеріальні ресурси.
Засоби виробництва в поєднанні з людиною, з її знаннями, уміннями, навичками тощо утворюють продуктивні сили. У цій сукупності робітник, як носій робочої сили, є найголовнішим елементом. Саме він створює засоби праці, відкриває все нові й нові предмети праці, удосконалює процес виробництва і, взагалі, веде себе як визначальний творчий і рушійний елемент продуктивних сил.
Усі складові продуктивних сил знаходяться в постійному взаємозв'язку і взаємодії, а наслідком функціонування продуктивних сил виступає все різноманіття матеріальних благ, необхідних окремій людині і суспільству загалом для забезпечення їх нормального існування. Схематично складові елементи продуктивних сил подані на мал.1.
Яскравим прикладом ситуації може бути сучасна Японія. Ця країна має дуже невеликі природні ресурси, але, володіючи передовими засобами виробництва (найсучасніші верстати, обладнання, засоби комунікації, передові технології тощо) і високорозвиненим людським фактором, "виробничі" характеристики якого (рівень освіти, кваліфікації, дисципліна праці, мотивація до праці тощо) дуже високі, натомість має високорозвинені продуктивні сили, які забезпечують їй одне з провідних місць серед наймогутніших держав світу.
2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми
Кожен окремий процес праці, по суті, є процесом виробництва, бо його наслідком є створення матеріальних благ, необхідних людині для існування. Але процес обміну речовин між собою і природою людина здійснює не сама, а в співпраці з іншими членами суспільства. Відтак, і процес виробництва набуває суспільного характеру.
Суспільне виробництво можна визначити як сукупність тісно взаємопов'язаних між собою виробництв, які разом і створюють увесь комплекс необхідних для суспільства матеріальних благ і послуг.
Суспільне виробництво поділяють на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва. У першій створюються матеріальні блага, які мають уречевлений характер. До цієї сфери належать такі галузі народного господарства, як промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т.ін. У сфері нематеріального виробництва результати праці людини, як правило, не набувають уречевленого характеру і виступають у вигляді послуг. До цієї сфери належать такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо.
У процесі функціонування всього суспільного виробництва створюється певний обсяг продукції, яка включає величезний перелік матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Увесь цей обсяг продукції й утворює сукупний суспільний продукт.
Сукупний суспільний продукт являє собою всю сукупність матеріальних і духовних благ, які створені в суспільстві за певний термін, як правило, за один рік.
Форми, в яких виступає сукупний суспільний продукт, можуть бути різними, але, як правило, визначають такі його форми: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і чистий продукт, або національний дохід.
Валовий суспільний продукт (ВСП) являє собою всю сукупність виробленого в матеріальному виробництві продукту. Він розраховується шляхом включення до його складу всієї продукції, яка вироблена на підприємствах і в галузях матеріального виробництва.
Для того щоб скласти уявлення про дійсну величину того продукту, який вироблено в країні за певний період, розраховують кінцевий суспільний продукт (КСП). За натуральною формою він включає готову продукцію, що призначена як для виробничого, так і для особистого споживання. За вартісною формою КСП являє собою суму ВСП, зменшену на величину повторного рахунку. Для обчислення КСП необхідно від ВСП відняти матеріальні витрати, тобто оборот предметів праці (МВ) і додати амортизацію (А). У вигляді формули це можна подати в такий спосіб:
КСП = ВСП - МВ + А.
Як ВСП, так і КСП розраховуються для матеріального виробництва. Проте в суспільному виробництві має місце й невиробнича сфера або, як ще говорять, нематеріальне виробництво. Для того щоб порахувати всі результати господарчої діяльності, які б включали як продукцію, що набуває уречевленої форми, так і послуги, використовують дещо іншу систему показників, яка отримала назву системи національних рахунків (СНР).
Ця система була розроблена відомими вченими-економістами В. Леонтьєвим та С. Кузнецем (США). Вона являє собою систему статистичних даних, що характеризує стан і динаміку економіки за певний період. Система національних рахунків була прийнята ООН і рекомендована для використання в усьому світі.
Система національних рахунків має певну сукупність макроеконо-мічних показників. Центральним серед них виступає валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник являє собою вартісну оцінку всієї продукції сфери як матеріального, так і нематеріального виробництва, виробленої всіма виробниками даної країни незалежно від їх національної належності.
Головною умовою при розрахунках ВВП є виключення повторного рахунку.
Розглянемо це на прикладі. Якщо підрахувати вартість якоїсь кінцевої продукції, наприклад, автомобіля, то неважко уявити, що в ціну цієї продукції входить вартість металу, який пройшов кілька стадій обробки. Спочатку з чавуну зробили сталь, тоді зі сталі прокат, тоді з прокату різні деталі автомобіля і, нарешті, їх склали й отримали кінцевий результат. На кожному етапові вартість продукції (сталі, прокату, виробів металообробки й виробів машинобудування) включала вартість металу. Це повторювання багатократно збільшило ціну кінцевого продукту, а через це й усього сукупного продукту.
Щоб уникнути повторного рахунку й отримати показник реально виробленої продукції (ВВП), у системі національних рахунків застосовується показник доданої вартості. Додана вартість являє собою ту вартість, яка створена на підприємстві саме зусиллями його працівників. Вона включає заробітну плату, прибуток і амортизацію.
Розрахувати для підприємства розмір доданої вартості неважко. Для цього достатньо взяти ринкову (валову) ціну виробленої підприємством продукції і відняти від неї вартість поточних матеріальних витрат, але додати величину амортизації. Що ж стосується всього ВВП, виробленого в суспільстві, то його величина буде дорівнювати сумі доданої вартості, створеної в усіх галузях і на всіх підприємствах даної країни.