Файл: PRAVO8ecol.doc

- участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

- здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- компенсацією в установленому законом порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- створенням і функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Формами захисту екологічних прав є: нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.

Громадяни України зобов’язані: 1) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; 2) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; 3) не порушувати екологічні права і законі інтереси інших суб’єктів; 4) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; 5) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

---

3. Право власності на природні ресурси

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Зміст права власності на природні ресурси становлять повноваження суб’єктів права власності щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість фактичного (фізичного або господарського) панування над природним об’єктом або над його частиною. Право користування – це юридично надане право власнику безпосередньо або через створену ним юридичну особу задовольняти свої потреби через господарське та інше використання природних ресурсів з метою отримання від них корисних властивостей. Право розпорядження являє собою гарантовану власнику можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів, визначення або зміну їх подальшої юридичної долі.

Серед визначених повноважень власника найбільш основним є право розпорядження. Такі повноваження як володіння та користування природними ресурсами (або їх частинами) власник може передати іншим особам (наприклад, природокористувачам), проте право розпоряджатися відповідними природними ресурсами залишається виключно за власником.

Чинне законодавство України виокремлює такі форми власності на природні ресурси як державна, комунальна, приватна. Зокрема, ст. 78 Земельного кодексу України встановлює, що земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Положеннями Лісового кодексу України (ст. 7) передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Але при цьому встановлюється можливість перебування лісів у державній, комунальній та приватній власності. Суб’єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно зі ст. 5 Закону України ”Про тваринний світ” об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Разом з тим, об’єкти тваринного світу, що утримуються або зберігаються підприємствами, установами чи організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктом права державної або комунальної власності (ст. 6 Закону України ”Про тваринний світ”). Також об’єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб (ст. 7 Закону України ”Про тваринний світ”) тощо.

---

Припинення права власності на природні ресурси здійснюється у випадках й на підставах, визначених законодавством України. Зокрема, припинення права власності на природні ресурси може відбуватися з таких підстав:

- припинення існування об’єкта права власності (загибель, втрата);

- наявність обставин, що зумовлюють припинення діяльності суб’єкта права власності – юридичної особи або смерть фізичної особи – власника природних ресурсів;

- добровільна відмова від природного ресурсу;

- примусове відчуження у власника природних ресурсів чи природного об’єкта з підстав, визначених законом.

---

4. Право природокористування

Природокористування – це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка проявляється у використанні громадянами корисних для них властивостей природи.

Право природокористування являє собою сукупність прав і обов’язків, які виникають у зв’язку з одержанням природного об’єкта або його частини у користування.

Зміст права природокористування складає сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування, що встановлені нормами чинного законодавства України чи відповідною угодою (договором оренди короткострокового чи довгострокового користування) між учасниками відносин з приводу природокористування.

Розрізняють наступні види права природокористування:

1) за об’єктами користування: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;

2) за підставами та умовами користування: загальне та спеціальне;

3) за строками: безстрокове (постійне), строкове (довгострокове, короткострокове).

Загальне природокористування – це гарантована законодавством для громадян можливість використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, рекреаційних, оздоровчих, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Так, наприклад, відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування може здійснюватися громадянами для задоволення таких потреб як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв та з криниць. Загальне лісокористування здійснюється громадянами шляхом збирання для власного споживання дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів (ст. 66 Лісового кодексу України) тощо.

Спеціальне природокористування – це передбачена законодавством можливість для громадян, підприємств, установ і організацій використовувати природні ресурси у встановленому порядку на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах) для здійснення виробничої та іншої діяльності. Суб'єктами права спеціального природокористування виступають підприємства, установи, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності та в межах наданих їм прав та обов’язків.

---

Об'єктами права природокористування виступають конкретні, визначені нормативно-правовими актами природні ресурси (об'єкти або їх частини), на які спрямовано інтерес природокористувача, що обумовлюється його потребами, і які закріплюються за ним на праві природокористування.

Природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:

- територіальні та внутрішні морські води;

- природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- атмосферне повітря;

- підземні (що є джерелом централізованого постачання);

- поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

- лісові ресурси державного значення;

- природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних;

- дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України ”Про тваринний світ” і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення;

- корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, які повинні бути правомірними. Підстави виникнення права природокористування залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічних правовідносин, виду природокористування тощо.

Припинення права природокористування може відбувається в таких випадках: 1) добровільна відмова від використання природного об’єкта; 2) закінчення строку користування; 3) припинення діяльності юридичної особи – природокористувача; 4) смерть фізичної особи – природокористувача; 5) вилучення природного об’єкта для державних або суспільних потреб; 6) систематичне невнесення плати за природокористування; 7) порушення правил цільового використання природ­них об’єктів; 8) порушення інших правил використання та охорони природних об’єктів.

---