Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 5570
Скачиваний: 8
Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економічного зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни). Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угоді купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися виходячи із співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в умовах вільного ринку або ж бути суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом, як правило, центральним (національним) банком. Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу. Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі: 1. національний дохід і рівень витрат виробництва. 2. реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні; 3. стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти; 4.довіра до валюти на світовому ринку; 5. рівень відсоткових ставок у країні;
124. Державний бюджет, його структура і функції.
Державний бюджет є головною і провідною ланкою державних фінансів та важливою фінансовою категорією, яка має свою історію розвитку. Державний бюджет — це основний фінансовий документ держави. Державний бюджет — план формування і використання фінансових ресурсів на поточний рік для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади За матеріальним складом державний бюджет — це централізований фонд фінансових ресурсів держави, а за соціально-економічною суттю — це основний засіб перерозподілу національного доходу. Суть державного бюджету реалізується через такі основні функції: 1) розподільчу; 2) контрольну. Зміст розподільчої функції виявляється у розподілі ВВП, який є основним джерелом формування державного бюджету. Державний бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Бюджетні відносини виникають за такими напрямами грошових відносин: між державою і підприємствами різних форм власності, органі-ми й установами; 2 між державою і громадськими організаціями; 3між державою і населенням;4.між іншими державами і міжнародними організаціями; 5.між державою і регіонами.
Структура та складові державного бюджету
Сутність Державного Бюджету реалізується через його функції:
Розподільча – дозволяє сконцентрувати грошові кошти у розподілі держави і використати їх на задоволення загальнодержавних потреб. Притаманний багаторівневий, багатовидовий, міжгалузевий, міжтериторіальний розподіл коштів. Об’єкт бюджетного перерозподілу – національний дохід, ВВП.Контролююча – наскільки своєчасно та повно фінансові ресурси потрапляють до розпорядження держави, чи відповідають розміри державних централізованих ресурсів потребам держави, чи ефективно використовуються бюджетні кошти. Охоплює майже всіх учасників виробництва, відбиває економічні процеси, які відбуваються в усіх структурних ланках економіки. Об’єкт – рух бюджетних ресурсів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і витратних призначеннях. Забезпечення існування держави – дозволяє створювати матеріально – фінансову базу існувння держави.
125, Глобалізація економіки: позитивні та негативні наслідки.
Глобалізація
як процес – це результат розвитку
продуктивних сил та інтернаціоналізації
усіх сфер суспільного життя, встановлення
безпосередніх більш-менш сталих зв’язків
між суб’єктами різних країн, внаслідок
чого виробничий процес в одній країні
стає складовою частиною процесу, який
відбувається в інтернаціональному або
світовому масштабах. Світова економіка
стає єдиним ринком і виробничою зоною
з національними та регіональними
секторами, а не простою сукупністю
національних економік, що розгортають
взаємне економічне співробітництво.
Глобалізація
може бути представлена як організація
і розширення економічної діяльності
за межі окремих країн, вона пов’язана
з економічною відкритістю, зростанням
взаємозалежності в торговій, інвестиційній,
фінансово-економічній та культурній
сферах. Через
свою суперечливість глобалізація дуже
важко піддається визначенню. Зокрема,
Дж.Тобін характеризує її як суто
технологічний процес, пов`язаний із
широким поширенням високих технологій
в електроніці, обчислювальній техніці
і комунікаціях. Спеціалісти з МВФ
розглядають глобалізацію як економічний
процес, пов`язаний зі збільшенням обсягів
міжнародних трансакцій товарів, послуг
і фінансів, а також інтернаціоналізацією
капіталів. На думку П.Бурдьє, глобалізація
є продуктом не економіки чи технології,
а політики, яка формується СОТ і ТНК.
Глобалізація
володіє також значними резервами
підвищення ефективності виробництва
завдяки поглибленню поділу праці,
збільшенню економіки за рахунок маштабу
і зниження витрат, оптимізації розміщення
ресурсів у світовому маштабі і передачі
технологій. Глобалізація веде до
зростання конкуренції у світовому
масштабі, що викликає поглиблення
спеціалізації та поділу праці із
властивими їм наслідками – зростанням
продуктивності праці та скороченням
витрат. Відбувається зміна ролі
національних ринків: дедалі більше
орієнтуючись на глобальний ринок з його
досить жорсткими умовами конкуренції,
національне виробництво об’єктивно
прагне до досягнення високої ефективності,
більш повного та якісного задоволення
внутрішнього попиту. Економіка, відкрита
для міжнародної конкуренції, забезпечує
гнучкість у використанні ресурсів, що
потенціально приводить до зростання
виробництва, і від цього виграють
споживачі, для яких розширюється вибір
товарів та послуг. Економія на
масштабах виробництва потенційно може
привести до скорочення витрат і зниження
цін, і відповідно до стійкого економічного
розвитку. Переваги глобалізації пов’язані
також із виграшем від торгівлі на
взаємовигідних умовах, які задовольняють
усі сторони, у якості яких можуть бути
окремі індивіди, фірми та інші організації,
країни, торговельні союзи і навіть цілі
континенти. Глобалізація може спричинити
зростання продуктивності праці у
результаті раціоналізації виробництва
на глобальному рівні та поширення
передових технологій, а також конкурентного
тиску на користь постійного впровадження
новацій у світовому масштабі. У цілому
переваги глобалізації дозволяють
покращити своє становище усім партнерам,
котрі дістають можливість, збільшивши
виробництво, підвищити рівень зарплати
та життєві стандарти. Кінцевим результатом
глобалізації повинне стати загальне
покращення добробуту у світі. [1]
Глобалізація несе із собою не лише
вигоди, вона сповнена негативними
наслідками чи потенційними проблемами,
у яких деякі критики вбачають велику
небезпеку. Для деяких країн глобалізація
створила такі можливості, про які не
могло йтися декілька років тому. Але
вона створила і нові небезпеки для
багатьох інших країн. Від глобалізації,
насамперед, виграють багаті люди, фірми
та країни, експортери капіталу, технологій,
міжнародні та глобальні фірми-лідери.
Програють же країни з односторонньою,
недостатньо розвинутою економікою,
слабкою інфраструктурою, дрібні
підприємці, некваліфіковані працівники,
немобільні верстви населення. Небезпека
глобалізації цілком слушно пов’язується
з негативним впливом на національну
культуру, духовність. Глобалізація
створює небезпеку поширення гіперінфляції.
Лібералізація капітальних статей
платіжних балансів створила передумови
для міграції усім світом короткострокового
спекулятивного капіталу (іноземних
депозитів у комерційних банках, вкладень
іноземного капіталу в державні цінні
папери і акції). Вільна міграція світом
капіталу дестабілізує національну
економіку. Спекулянти можуть підірвати
стабільність національних валют,
примушуючи уряди вживати дорогих
заходів. Більшість держав, за виключенням
індустріально розвинутих, безсилі при
коливаннях валютних курсів і рухів
капіталів, бо не володіють необхідним
досвідом і інструментами економічної
політики. Спрощується здійснення і
розповсюдження шахрайських операцій
у глобальному маштабі. Досягнення
глобалізації відкривають нові можливості
для кримінальних груп, відмивання
“брудних грошей”, підпільної економіки,
торгівлі наркотиками . Таким
чином, глобалізація економіки становить
собою якісно нову стадію розвитку
ринкових відносин, яка характеризується:
по-перше, виходом на арену світового
господарства замість національних
монополій транснаціональних корпорацій,
які демонструють вищий рівень концентрації
виробництва; по-друге, злиттям міжнародного
промислового капіталу ТНК з міжнародним
банківським капіталом ТНБ та утворенням
міжнародної фінансової олігархії;
по-третє, посиленням у вивозі капіталу
ролі міжнародного спекулятивного
капіталу (депозити, акції, цінні папери,
трансферти, облігації, валюта, інвестиції),
а також започаткуванням вивозу
виробництва; по-четверте, участю в
економічному перерозподілі світу
торговельних блоків, які формуються
довкола регіональних лідерів найбільш
розвинутих країн; по-п`яте, територіальним
поділом світу вісімкою найбільш
розвинутих країн світу.
Негативні
наслідки глобалізації – це результат
сучасного бурхливого розвитку і
непідготовленості суспільства до її
регулювання. Викликана ринковими силами,
сама по собі вона не забезпечує ні
справедливості, ні соціального прогресу,
ні усування нерівності і вимагає великої
відповідальності як від національних
урядів, так і від міжнародних інститутів
щодо відвернення негативних
наслідків. Україні
притаманні риси та особливості
національного розвитку, що роблять
перехід до постіндустріальної системи
більш тривалим та болісним, поєднаним
із значним зниженням добробуту населення.
За основними економічними показниками
і за деякими показниками глобалізаційних
зв’язків Україна помітно поступається
не тільки розвинутим країнам з перехідною
економікою Центральної Європи, а й
країнам балканської групи. Однак в
Україні, на думку науковців, і сьогодні
є економічні передумови, необхідні для
впровадження центральноєвропейської
моделі розвитку, – потужна економіка,
успіхи в проведенні малої приватизації,
відносно стійка валюта, дешева і
кваліфікована робоча сила, природні
багатства тощо.
126 Основні види податків.
Здавна за методом встановлення податків їх почали поділяти на прямі і непрямі. Критерієм такого розподілу була теоретична можливість перекладання податків на споживача товарів. Припускається, що кінцевим платником прямих податків стає той, хто одержує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків - споживач товару, на який податок перекладається шляхом надбавки до ціни. Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника податків, а непрямі - вводять до ціни товарів (робіт, послуг). Непрямі податки називають податками на споживання.Критерій перекладання податку на споживача для визнання його прямим чи непрямим згодом був визнаний неточним, оскільки за певних умов прямі податки також можуть бути перекладеними на споживачів продукції чи послуг через механізм зростання цін, а тягар непрямих податків, навпаки, не завжди повністю перекладається на споживача, якщо попит на реалізовані товари виявляється досить еластичним, і обсяг реалізації зменшується при підвищенні ціни. Тому для поділу податків на прямі і непрямі перестали використовувати критерій перекладання.Сьогодні усі прибуткові і майнові податки (у тому числі на дарування, спадщину, купівлю-продаж цінних паперів і т. ін.) належать до прямих, а всі податки на споживання - до непрямих.Прямі податки встановлюються безпосередньо для платників; їхній розмір залежить від масштабів об' єкта оподатковування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливішим. Водночас, форма прямого оподатковування вимагає досить складного механізму стягування податків; виникають проблеми обліку об' єктів оподатковування і ухилення від сплати. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежитися тільки ними.Оскільки непрямі податки вводять до ціни товарів і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Їх основний недолік, через який вони постійно зазнають критики, - їхній регресивний характер або обернено пропорційна залежність від платоспроможності споживачів. Внаслідок цієї властивості непряме обкладання товарів масового споживання важким тягарем лягає на населення з низькими доходами, оскільки велика частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування та інших товарів першої необхідності. Згідно з дослідженнями спеціалістів, у останні два десятиріччя загальна картина прямого і непрямого оподаткування в розвинених країнах мала такий вигляд:
-
- прямі податки переважають в Нідерландах, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищилася їхня роль у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді;
-
- непрямі податки переважають у Франції, Австралії, Ірландії, Греції, Іспанії; зросла їх роль у Швеції;
-
- дещо врівноваженою структурою прямих і непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Швеція.
127. Сутність та форми міжнародного руху капіталів, його масштаби, динаміка та географія. ,
МРК
обумовлюють: інтернаціоналізація
господарського життя, поява можливості
більш вигідного прикладення капіталу
за кордоном, відносний надлишок капіталу
на внутрішньому ринку, прагнення
власників капіталу застосувати його
там, де існують низькі ціни, економія
фінансових ресурсів від застосування
більш низьких митних тарифів тощо.
Капітал
– це грошові та матеріальні кошти, які
використовуються в суспіль-ному
виробництві з метою отримання
прибутку.
Основною
формою МРК є вивезення капіталу. Це
одностороннє переміщення вартості в
товарній або грошовій формі за кордон
з метою отримання прибутку, відсотку
або з іншою метою. Вивезення капіталу
в товарній формі – це експорт машин,
обладнання, полу фабрикатів, технологій
тощо. Вивезення капіталу в грошовій
формі – це вивезення валюти та валютних
цінностей.
Географія
МРК може бути різноманітною, навіть
світовою. А динаміка його залежить від
рівня митних тарифів, пільгових умов
та цін у різноманітних країнах.
128 Світове господарство: суть та етапи формування.
Формування світового господарства розпочинається в період великих географічних відкриттів XV—XVI ст. У його розвитку можна виділити декілька етапів. Перший етап тривав до середини XIX ст. У цей час починають складатися світові економічні зв'язки. Основним видом їх у цей період була зовнішня торгівля. Вона ще не мала систематичного характеру. Обмін був нееквівалентним, що давало можливість сильнішим і більш розвинутим Країнам наживатися за рахунок слаборозвинутих. У торгових стосунках часто застосовувалася сила, грабіж. Не існувало міжнародних правових норм. Унаслідок розвитку міжнародної торгівлі починає формуватися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація — ряд країн спеціалізується на виробництві певних видів товарів, які продаються на міжнародному ринку.Другий етап у розвитку світового господарства розпочався з середини XIX ст. У цей період поряд з міжнародною торгівлею розвивається нова форма економічних зв'язків — закордонні інвестиції, тобто розміщення капіталів в інших країнах з метою одержання більшого прибутку. Це стійкіша форма зв'язку. Вона існує постійно, бо капітал вкладається у виробництво на тривалий час — це означає, що за кордоном будуються фабрики, заводи. Відбувається будівництво портів, шляхів. Економічні стосунки стають регулярними. Поряд із цим виникає ще одна форма економічних зв'язків — міграція робочої сили. З середини XX ст. формування світового господарства вступає в третій етап. Він триває й тепер. Це етап економічної інтеграції. Економічна інтеграція — це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, який вимагає проведення узгодженої економічної політики. Вона проявляється в тому, що розвивається виробнича діяльність розвинутих країн за кордоном. Великі фірми будують за кордоном заводи, фабрики, виробляють продукцію і реалізують. Розрізняють вертикальну й горизонтальну інтеграцію. Вертикальна полягає в тому, що за кордоном організовується виробництво продукції, яка не виробляється всередині країни, але необхідна для здійснення певного технологічного процесу. Це можуть бути певні вузли, деталі окремих машин, які використовуються для комплектування готових виробів. При горизонтальній інтеграції за кордоном організовується виробництво товарів такого ж асортименту, як і всередині країни.
Рис. . Формування світового господарства
Світове господарство — це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин (рис. 4.2).
Рис. Структура світового господарства
На сучасному етапі світове господарство нараховує понад 230 держав, у яких проживає більше 6 млрд. чоловік. Держави, що існують на планеті, відрізняються між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних і політичних систем.
129. Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз
В
сучасних умовах в світі нараховується
майже два десятки міжнародних економічних
об'єднань інтеграційного типу. Одним з
найбільш розвинутих щодо глибини
інтеграційного процесу є Європейський
Союз, який утворився на основі трьох
інтеграційних об'єднань - Європейського
об'єднання вугілля та сталі, Європейського
співтовариства по атомній енергії,
Європейського економічного
співтовариства. Європейське
об'єднання вугілля та сталі було створено
в 1952 році у вигляді спільного ринку
вугілля, залізної руди і статі. До складу
цього об'єднання увійшли ФРН, Франція,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія.
Вони підписали угоду, якою відмінялися
митні податки та кількісні обмеження
імпорту й експорту між учасниками
об'єднання і запроваджувалися єдині
митні тарифи на імпорт вугілля і сталі
з третіх країн. Європейське
економічне співтовариство ("Спільний
ринок") було створене в 1957 році в
результаті підписання Римського
договору. До його складу увійшли ті же
країни, що входили в Європейське
об'єднання вугілля і сталі. Основною
метою створення цього об'єднання було:
1) зняття торгових обмежень між
країнами-членами; 2) встановлення єдиного
спільного тарифу в торгівлі з третіми
країнами; 3) забезпечення вільного
переміщення капіталів, послуг і робочої
сили; 4) узгодження і проведення єдиної
політики в галузі сільського господарства,
транспорту і енергетики; 5) уніфікація
податків; 6) створення валютного союзу.
Європейське співтовариство по атомній
енергії було утворене в 1958 році вже
згадуваними нами шістьма європейськими
країнам Його метою були: контроль за
використанням матеріалів, щ розщеплюються;
проведення дослідних робіт; обмін
технічно інформацією; спільне будівництво
підприємств атомної енергетики і т.
ін.
Західноєвропейська
інтеграція в процесі свого розвитку
пройшла декілька основних етапів: етап
зони вільної торгівлі, етап митного
союзу, етап спільного ринку і етап
економічного союзу, який розпочався в
1993 році і триває по сьогодні. Кожен із
названих етапів західноєвропейської
інтеграції характеризувався певними
особливостями. На
етапі зони вільної торгівлі (1958-1968 pp.)
у відповідності з Римським договором
були відмінені митні податки та кількісні
обмеження на взаємну торгівлю, встановлений
єдиний спільний митний тариф і запроваджена
загальна митна політика стосовно третіх
країн.
На
етапі митного союзу (1968-1986 pp.) здійснювалися
заходи по створенню в рамках співтовариства
єдиної правової бази та єдиного
економічного середовища для господарської
діяльності юридичних та фізичних осіб,
в тому числі в таких сферах як наука,
техніка, валютні відносини, охорона
навколишнього середовища, зовнішня
політика. На цьому етапі до шістки
країн-учасниць інтеграційного об'єднання
приєдналися Данія, Ірландія, Великобританія,
Греція, Португалія, Іспанія. На
етапі спільного ринку (1987-1992 pp.)
були ліквідовані залишки перешкод та
обмежень на шляху переміщення товарів,
послуг, капіталу і робочої сили. Крім
того, країни домовилися про те, що надалі
будуть відмінені прикордонні митні
пости і паспортний контроль, подолані
відмінності у стандартах, здійснені
заходи по взаємному визнанню освітніх
сертифікатів, забезпечені рівні права
всім виробникам об'єднання при державних
закупівлях продукції, подолані відмінності
в системі оподаткування.
На
етапі економічного союзу (з 1993 року і
по сьогодні) відбувається інтенсивний
розвиток валютного союзу і посилення
політичної інтеграції. Хоча офіційно
назву "Економічний союз" європейське
інтеграційне об'єднання одержало з 1
листопада 1993 року, тобто після ратифікації
країнами-учасницями Маастріхтських
угод, окремі вчені датою започаткування
економічного союзу вважають початок
90-х років, коли були підписані Маастріхтські
угоди. Згідно з Маастріхтським договором
в Європейському союзі вводиться єдина
валюта євро і створюється єдиний центр
по формуванню валютної і грошово-кредитної
політики в складі Центрального банку
і Європейської системи центральних
банків на зразок Федеральної резервної
системи США. Отже,
європейські інтеграційні процеси в наш
час досить вагомі. Вони, можна сказати,
не мають собі рівних.