Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 5572
Скачиваний: 8
138. Роль транснаціональних корпорацій у світовому господарстві
Транснаціональні
корпорації (ТНК)
- це гігантські монополії, які діють у
світовому масштабі, контролюють значну
частку світового виробництва товарів,
послуг, процесу ціноутворення і
привласнюють монопольно-високі прибутки.
Інакше кажучи, ТНК – це міжнародні
концерни, тобто група підприємств
(дочірніх фірм) навколо іншого підприємства
(материнської компанії) яка тримає акції
цих підприємств.
ТНК – найдинамічніший
структурний елемент світової економіки.
За мо-більністю, здатністю до трансформації
зв’язків і організаційних структур,
швидкі-стю реакції на імпульси розвитку
технологій вони набагато перевершують
націо-нальні або регіональні форми
господарських утворень. На відміну від
них, ТНК не прив’язані до тієї чи іншої
території, а отже, здатні з’єднати
фактори виробництва різної державної
належності і брати участь в освоєнні
ринків у будь-якій частині
світу. Більшість провідних ТНК
розміщено у Першому Світі, проте і в
країнах, що розвиваються, вже впродовж
десятиліть функціонують великі ТНК.
Капіталіс-ти Третього Світу стають
більш глобалізованими, а глобальна
система є динаміч-ною моделлю для
розуміння змін, що відбуваються у
економіках країн, що розви-ваються. Серед
найбільших ТНК країн Південно-Східної
Європи та СНД доміну-ють російські
компанії. Серед галузей домінують
транспортні перевезення та га-лузі,
пов’язані з видобуванням природних
ресурсів. Україна поступається за
обсягом нагромаджених ПІІ та їх величиною
в розрахунку на душу населення країнам
Центральної та Східної Європи, вона має
значний потенціал для іноземних
інвесторів. Цей потенціал визначається
перева-гами розміщення ПІІ, серед яких
виділяються відносно великий і зростаючий
ри-нок, наявність факторів виробництва,
інфраструктури, економіко-географічне
по-ложення країни та ін. Поряд із
збільшенням обсягів випуску продукції,
рівня зайнятості та ін-тенсифікацією
виробництва, в Україні виникають нові
труднощі, пов’язані з дія-льністю ТНК,
а саме: ТНК намагаються привласнити
частину прибутку держави, досить часто
проводять демпінгову політику щодо
національних підприємниць-ких структур,
різними шляхами намагаються уникнути
сплати податків, посилю-ють імпортну
залежність економіки. Залучення
інвестицій в українську економіку не
завжди відповідає наці-ональним інтересам
України та поняттю економічної безпеки.
Останнє передба-чає, що значна частка
капіталу, особливо в стратегічних
галузях, повинна належа-ти українським
власникам і перш за все – державі. В
базових галузях промисловості України
відбувається експансія росій-ського
капіталу. Найбільш поглинуті російськими
ТНК галузі економіки України – нафтова
(переробка і реалізація) та газова.
139.Розв’язання проблеми економічної ефективності та соціальної справедливості у соціальній ринковій економіці.
Соціальна справедливість відображає оцінку реально існуючої системи розподілу і формування доходів, її становлення з оптимальними принципами організації сфери розподілу доходів і заробітку. Сприйняття і оцінка справедливості в економіці носить відносний, а не абстрактний характер. Люди суб’єктивно визначають співвідношення отриманого доходу і загальних зусиль, потім співставляють його з доходами інших людей, які виконують аналогічну роботу. Якщо співставлення виявляє несправедливість – стимули до іношого виду економічної діяльності будуть знижуватися, виникає почуття образи і незадоволення. Соціальна справедливість передбачає порівняльну, суб’єктивну оцінку людьми дійсного ("сущого") з точки зору його відповідальності повному ідеалу ("належному"). У цьому зв’язку можна говорити про те, що соціальна справедливість визначається системою оцінок і цінностей людей, моральними стандартами, тобто соціально–етичними вимогами до реально існуючих економічних відносин. Хоча оцінка справедливості тих чи інших економічних процесів носить суб’єктивний характер, проте вона при накладанні на об’єктивні умови є однією з суттєвих ознак вірності і обгрунтованості економічних рішень і заходів. Справедливість з точки зору її етичного змісту не піддається більш–менш точному економічному визначенню. У цьому плані представники класичної ліберальної теорії заперечують саме поняття соціальної справедливості, яке передбачає нібито абстрактну досконалу модель розподілу. Уявлення про соціальну справедливість є, на їх думку, напіврелігійним забобоном, а її реалізація приводить до придушення економічної свободи особи. Соціальна справедливість, яка кимось впроваджується і забезпечується, не має нічого спільного з природним ходом економічного розвитку, прямо суперечить логіці об’єктивних процесів і не може у кінцевому підсумку вважатись виправданою з соціальної точки зору. Постановка проблеми справедливоті в економічній сфері виправдана настільки, наскільки вона є природним наслідком розвитку економічних відносин. Соціальна справедливість в умовах ринкових відносин пов’язана із скасуванням необгрунтованих привілей окремих людей та соціальних груп. Принцип соціальної справедливості почав розглядатись як рівність у доходах, майнова рівність у доходах, майнова рівність і зрівняльний розподіл. На практиці в умовах толітарної держави принцип соціальної справедливості по суті перетворився в принцип рівності злиднів.
Якщо розглядати соціальну справедливість з позиції рівності доходів, то ринок не має нічого спільного з нею. У найширшому розумінні справедливість означає наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізації прав і свобод людини. Термін «ефективність» буквально означає результативність використання засобів для досягнення цілей. Ефективність має відношення до технологічних і економічних процесів. Економічна ефективність означає результативність виробництва в зіставленні з витратами необхідних ресурсів і потребами людей. Отримувати якомога більше товарів і послуг з доступних підприємству рідкісних ресурсів - ось у чому суть економічної ефективності. Якщо ефективність більше одиниці, то має місце підвищення ефективності, а коли менше одиниці, то зниження. Економічна ефективність залежить від економічного ефекту, а також від витрат і ресурсів, які викликали даний ефект. Таким чином, економічна ефективність - величина відносна, що отримується в результаті зіставлення ефекту з витратами та ресурсами. Зазвичай аналізуються обидва показники, що характеризують успішність економічної діяльності підприємства, так як окремо показники ефекту та ефективності не можуть дати повної і всеосяжної оцінки підприємству. Економічні та технічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва та результативність з використання. Соціальна ефективність відображає вирішення конкретних соціальних завдань (поліпшення умов праці, охорону навколишнього середовища тощо). Зазвичай соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки їх досягнення невіддільне від розвитку матеріального виробництва. Ефективність виробництва відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому і кожного підприємства окремо. У найбільш загальному вигляді економічна ефективність виробництва являє собою кількісне співвідношення двох величин - результатів господарської діяльності та виробничих витрат. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає у збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат у процесі використання наявних ресурсів. Важливим напрямком підвищення ефективності виробництва є поліпшення якості продукції. Вплив цього фактора на загальний обсяг виробництва визначається, як правило, прямим рахунком на основі різниці в ціні виробів підвищеної якості порівняно з ціною виробів більш низької якості. Якщо продукція підрозділяється по сортах або є які-небудь інші градації за якістю і відповідно за ціною, то вплив зміни якості на обсяг продукції визначається за допомогою середньої зваженої ціни.
140. Можливості інтеграції України у світову економіку
Україна прагне стати повноправним членом світової системи господарювання. З'ясуємо перешкоди, що ускладнюють цей об'єктивний процес: 1) нераціональна структура виробництва. Наша держава не сприяє розвитку наукомістких галузей (машинобудування, електроніки, комп'ютерної техніки), а намагається створити вигідні умови традиційно розвиненим енерго- та матеріаломістким виробництвам. Окрім того, недостатньо розвинений внутрішній ринок споживання продукції; 2) неефективне використання ресурсів і низький технологічний рівень виробництва. Матеріале- та енергомісткість української продукції у 1,5-2 рази вища, ніж у розвинених країнах Європейського Союзу. Це означає, що вітчизняні товари, особливо у машинобудуванні та обробній промисловості, у своїй більшості не конкурентоспроможні як у якісному відношенні, так і за ціною; 3) постачальницько-збутовий характер зовнішньоекономічних зв'язків та неефективна структура зовнішньоторговельного обігу, в якому переважає сировина; 4) несприятлива екологія внаслідок того, що немає екологічно чистих технологій та надмірної кількості енергетичних і взагалі промислових комплексів; 5) виснаження певних видів мінеральних ресурсів, розміщення їх у несприятливих для експлуатації умовах. Усе це призводить до низької конкурентоспроможності економіки України. Щоб змінити становище, національна політика держави має спрямувати свої зусилля і ресурси на збільшення наукового потенціалу, інформаційних технологій, поліпшення інфраструктури та розвиток перспективних галузей. Пріоритетними галузями для нашої держави є виробництво космічної техніки, порошкова металургія, виготовлення зварювальної апаратури, будівництво важких транспортних літаків, суднобудування, послуги трубопровідного, залізничного, автотранспорту та автоперевезень, виробництво органічної і сільськогосподарської продукцій у цілому, харчова промисловість. Ці напрями та галузі дадуть ефект у середньостроковій перспективі. Для успішної інтеграції в систему міжнародних економічних відносин в умовах сьогодення Україна має такі переваги:
1) досить високий рівень розвитку науки; 2) географічний, транспортний та ресурсний пріоритети; 3) базові підвалини розвитку промисловості;
4) у минулому потужний і ще не до кінця розвалений потенціал військово-промислового комплексу; 5) працелюбність як одна з рис менталітету українця та досить висока кваліфікація виробничого персоналу; 6) дешевизна робочої сили. Визначимо деякі можливі спрямування інтеграції України у світову спільноту: - розвиток виробничого співробітництва між підприємствами України та інших країн; - залучення іноземних інвестицій; - розвиток науково-технічної співпраці; - збільшення експорту продукції та послуг; - участь у міжнародних науково-технічних, фінансово-кредитних та інших організаціях. Потрібна чітка стратегія подолання проблем і реалізації можливостей з метою входження у світове економічне співтовариство.