Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 16196
Скачиваний: 5
З іншого боку, можна розмірковувати так, як це робить А. С. Довгерт, коли дає оцінку положенням глави 116 проекту нового ЦК. На його думку, передбачені в ній правила поширюються на всю систему судів загальної юрисдикції. Таким чином, пропонується мати уніфіковані правила міжнародного цивільного процесу незалежно від того, який суд - господарський чи Інший суд шгальної юрисдикції розглядає справу. Юридичним особам надається вибір у зверненні чи до господарських судів, чи до інших загальних". Не торкаючись досить спірного твердження, за яким господарські суди України не є спеціалізованою ланкою загальної судової системи України, зауважу, що й ця пропозиція не усуває можливості виникнення спорів щодо підвідомчості справ про оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу.
Тому особисто я вважаю відповідну вказівку ст. 34 Закону недостатньо чіткою, а питання, що з неї випливає, таким, що потребує подальшого вивчення. Справа в тому, що коли невідомо, який саме суд повинен розглядати відповідне клопотання, важко скласти собі належну уяву стосовно порядку його розгляду, оскільки, як зрозуміло, він є дещо різним у загальному цивільному та у господарському процесах.
У Законі також прямо не зазначено про те, що суд не здійснює повної перевірки винесеного міжнародним комерційним арбітражним судом рішення. Але це випливає з наступного правила ст. 34 Закону: арбітражне рішення може бути скасованим судом «лише у разі, якщо сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що...» Більш того, якщо взяти до уваги, що
г Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 249. " Див.: Там само.- С. 32.
594
595
ст. 34 аналізованого Закону не тільки за номером, а й за змістом співпадає з відповідною статтею закону РФ. можна послатись на рішення Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду РФ у справі державний завод «Вимірювач» проти товариства «Омега-тех Електронікс Гмб X», що розглядалась МКАС при ТПП РФ. У цьому рішенні Судова колегія зазначила, Ідо клопотання про скасування арбітражного рішення с виключним засобом оспорювання арбітражного рішення, у зв'язку з чим задоволення такого клопотання можливе тільки у випадках, передбачених у пунктах 2 і 3 цієї статті. На думку Судової колегії, у ст. 34 Закону передбачені процесуальні (підп. 1 п. 2) та матсріально-правові (підп. 2 п. 2) підстави, і суд загальної юрисдикції, розглядаючи клопотання про скасування арбітражного рішення, мас право переглядати висновки арбітражного суду тільки у випадках, зазначених у Ііідп. 2 п. 2 ст. 34 зазначеного Закону .
Перед тим як вести мову про підстави для скасування арбітражного рішення, зазначу, що, по-перше. Законом здійснено перерозподіл тягаря доказування на користь особи, яка «виграла» арбітражний процес, а. по-друге, на те, що навіть за наявністю відповідних доказів, суд може (тобто - не зобов'язаний) оспорюване рішення скасувати.
2. Згідно з Законом суд може на вимогу зацікавленої сторони (якщо, повторюю, вона подасть необхідні докази) скасувати арбітражне рішення, якщо:
• одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною, або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
• її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення у справі; або
• рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадало під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ.- 1999.--№ 3.-С. 12-14.
596
• склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки гака угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.
Далі в Законі передбачено ще дві підстави, за яких суд скасовує арбітражне рішення. Вони поєднанні з попередніми сполучником «або», внаслідок чого складається враження, що всі перераховані у ст. 34 Закону підстави є рівноцінними. Проте це не так. Хоча, як і у попередніх випадках, суд може скористатися цими підставами тільки тоді, коли він розглядає відповідне клопотання, передбачене за цими підставами право суду зі змістом клопотання не пов'язане. Це означає, що своїм правом, у цьому випадку, суд може скористатись, навіть якщо жодна зі сторін на ці підстави не вказує. А вже звідси випливає, що в обгрунтування зазначених підстав відповідна сторона не зобов'язана надавати будь-які докази (однак, вона не позбавлена права це робити).
Отже, арбітражне рішення може бути скасоване судом також у випадках, коли він визначить, що:
» об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, або
• арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Необхідно наголосити, що і в цих двох випадках суд лише може, проте не зобов'язаний, скасувати арбітражне рішення, яке, у випадках його добровільного виконання відповідною стороною, залишається чинним. Тобто, поставити питання про визнання здійсненого виконання недійсним і на цій підставі вимагати повернення у первісний стан зацікавлена сторона вже не зможе.
3. Законом встановлено, що клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення. Щоправда, залишається не зовсім зрозумілим, чи підлягає після цього арбітражне рішення, яке все ж таки містить відповідні вади, виконанню, чи на нього буде розповсюджена дія ст. 36 цього Закону. На перший погляд, друга з наведених відповідей являється більш правильною, бо за прямою вказівкою ст. 36 Закону її положення застосовуються до виконання будь-якого арбітражного рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено. Проте, з іншого боку, внутрішні рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, як відомо, якщо тільки вони набрали чинності, виконуються без будь-якої подальшої перевірки.
597
Важливим є те положення ст. 34 Закону, за яким суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення.
2В. 6. Визнання та виконання арбітражних рішень
За загальним правилом, установленим у ч. 1 ст. 35 Закону, в нашій державі запроваджено принцип автоматичного визнання арбітражного (у тому числі іноземного арбітражного) рішення. Що стосується виконання арбітражного рішення, то цим Законом введено в дію систему часткового судового контролю на кшталт системи екзекватури. За прямою вказівкою Закону, арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим І при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї та наступної статей Закону. Компетентними у розумінні цієї статті слід розуміти обласні, міські (міст Києва і Севастополя) і Верховний Суд Автономної Республіки Крим залежно від місця майбутнього виконання.
Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену її копію. Причому, якщо арбітражне рішення або угода викладені Іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.
Законом встановлено, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого вона просить визнання або виконання, докази того, що існує щонайменше одна з перелічених у ст. 36 Закону підстав. Ці підстави є тими самими, що і підстави для оспорювання арбітражного рішення, які щойно розглядалися, проте до них добавлена така:
598
• рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій чи згідно із законом якої воно було прийняте.
Як бачимо, наш законодавець повністю відтворив у цьому відношенні відповідні положення Європейської конвенції. До речі, стосовно останньої з підстав суду надано право, якщо тільки він визнає це за належне, відкласти винесення свого рішення, і він може також, за клопотанням тієї сторони, яка просить про визнання або виконання арбітражного рішення, зобов'язати іншу сторону надати належне забезпечення.
Ідентичними з передбаченими ст. 34 Закону є і ті дві підстави, за якими суд може за власною ініціативою відмовити у визнанні або у виконанні арбітражного рішення (виключна підсудність справи судам України та застереження про публічний порядок).
За відсутності всіх зазначених підстав компетентний суд виносить рішення про надання дозволу на виконання у встановленому законом порядку цього рішення. Причому, як вже зазначалось, суд обмежений у розгляді відповідною клопотання колом питань, які у цьому клопотанні поставлено, і «не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни» ,
Контрольні запитання
1. Якою є сфера дії Закону країни від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж»?
2. Яким чином формується склад арбітражного суду за цим Законом?
3. Якими є підстави та процедура відводу арбітрів за Законом України від 24.02.1994 p.?
4. Яким чином припиняється провадження у справі за цим Законом?
5. Які види рішень може приймати арбітраж відповідно до За-кону України від 24.02.1994 p.?
6. Яким чином здійснюється судовий контроль за рішеннями комерційних арбітражів за цим Законом?
7. Якими є підстави та процедура відмови у наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення в Україні?
Див.: Постанови Пленуму Верховного Сулу України (1963-2000).-С. 319
ЛІТЕРАТУРА
I. Абоулчн А. И. О новых Іенденшіях в унификации авторского права н смежных нрав в Европейском Союче//Журнал международного частного права. - 2000.-.% 2 3 (28-29].- С 3 11.
2 АвчинкинД. В. Между народные перевозки1 правовые аспекты перемещения грузов и пассажиров.- Минск1 Амалфея, 1999- 304 с.
3. Агаркок М. М. Применение советским судом иностранного права .',' Проблемы социалистического права. - 1938.-№3
4. Алексеев С. С. Теория права.- М.. БЕК. 1995.- 320 с.
5. Алексеев С. С. Частное право: Научно-публицистический очерк.- М.: Статут, 1999,- 160с,
6. Ануфрик'т Л П Международное частное право: В 3-х т. Том I. Общая часть: Учебник. М.: БЕК, 2000.-288 е.
7. Ануфриева Л. П Международное частное право: В 3-х т. Том 2. Особенная часть. Учебник.-' М.: БЕК, 2000.- 656 с.
8. Ашера Д. Международный арбитражный суд МТП //Хозяйство и право.- М., 1996.-№10.-С. 162-166.
9. Sofiaea М. X. Международный договор и источники международного частного права '' Вестник Киевского ун-та. Международные отношения и международное право. Вып. 13.-К.. I981.-C. 115-118.
111. БІ)?\-славский М. М Международное частное право: Учебник.- 3-є нчд., перераб. и доп. М.: Юрисгь. 1999.-408с.
11. Брун М. И. Публичный порядок в международном частном праве. СПб.. 1916.
12. Бр\нцеха Е. В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрнд учебп. Іаведений.- СПб.: Изд. дом. «Сентябрь», 2(101 г 368 с.
!3, Ве.тчко О. Договір франчайзингу. Проблеми укладання Н Юридичний журнал.-К., 2003.--№ 1(7).-С. 75-79.
14. Волков А Ф Торговые ІретеМские суды//Третейский суд.- 1999,-№2-3,2000.-№;46.
15. Вольф М. Международное частное право. - М.: Гос. изд-во иностр. лит., 16-я тип. треста «Полиграф книга", 1948. • 703 с.
16. Гаяріаов В. В. Международное частное право-М.: Норма-Инфра-М, 2000.- 304 с.
17. ГІаенскаяЛ. Н. Вопросы международного частного права на Лондонской конференции (2000 г.) Ассоциации международного права // Журнал международного частного права - 2000.- № 1 (27) - С. 69-76.
18. Гахенскан Л. Н. Действие общих принципов международного права в сфере частного права //Журнал международного частного права.- СПб., 1995,- №4(10).-С. 3-І 1.
19. Гиленснан Л. И. Международное частное право: Учебное пособие.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1983.- 233 с.
20. Гуовин-ГихІ Г. С. Статус беженца в международном праве / Пер с англ, под ред. М. К. Левиной.- М.: ЮНИТИ. 1997,- 647 с.
21. ДивиО Р., /Кофф/к-Спкнози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр.- М.: Междунар. отношения, 1999,- 400 с.
22. Дахно /. І. Міжнародне приватне право: Навч, посіб.- К.: МАУП, 200L-312 с.
23. Денисова Р. О Право інтелектуальної власності на твір науки (авторсько-правовий аспект) / Автореф. дисс. ... канд. Fopид. наук. 12.00.03.- X.: Нац юр. академія України ім. Я. Мудрого, 1999.- 19 с,
24 Дмитриева Г. К.. Доагерт А. С. Международное частное право: Учеб. пособие,-М.: Юристь, 1993. 167с.
25. Евишпов В. И. Международное сообщество и правопорядок.- К.: Наук, думка. 1990.- 127с.
2G. елікч.-єн Н Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие,- М.. Статут. 2000.- 271 с.
600
27. Ерамеиіваяи Л. А. Некоторые вопросы правовою регулирования иностранных инвестиций в Российской Федерации <'/ Журнал международного частного права- 2000. Хї 2-3 (28-29).-С. 19-25.
28. Ермолаев В. Г., Счкаков О. В. Международное частное право: Курс лекции. М.: Былина. 1998.-174с.
29. Ерпылсва Н. Ю. Международное банковское право: Учеб. пособие,- М: Форум-Инфра-М, 1998.-264 с.
30. Ерпыжнв Н. Ю. Международно!; частное право: Учеб. для вуюв.-- М.: Nota Вепе, 1999,-368 с.
3 I. ЗагІе-ІІІн В. Г. Фрахтовые операции во внешней торговле: Учеб, пособие.- М.: Рос-Консульт. 2000.-256 с.
32. Зевков В /7. Международное частное право: Курс лекций,- М.: Норма - Инфра-М, 1999.-686 с.
33. Зыкин И. С. Внешнеэкономические операции: право и практика.-- М.: Междунар. отношения. 1994.-299 с.
34. И.1Ы1Н В В.. Макеев А. В., Павловский Е. А Вексельное право. Общие положения и юридический комментарий. Иід. 2-е. персраб, и доп - М.: Концерн «Банковский Деловой Центр», 1998.- 152с.
35. Иссад М. Международное частное право. М.: Прогресс, 19К9.- 399 е.
36. Карабанович И. И. Международные автомобильные перевозки.- Минск: Амалфея, 1999.-367 с.
ЪТ.КчбенкоЕ Р. Международное частное право: Учеб но-практическое пособие,- X.1 •)спада, 2003.-512 с.
38. КІкіяьВ І. Міжнародне привате право: питання кодифікації.-К.: Україна, 2000. 430с.
39. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. Доигер-mii А. С- К.: Укр. центр правничих студій, 2000.- 336 с.
40. Корецкчй В. М. Избранные труды. Книга 1.- К : Наук, думка, 1989.- 343 с.