Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 16200
Скачиваний: 5
581
обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами;
« зв'язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;
• щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання;
• зв'язаних з підніманням затонудих у морі суден та іншого
майна;
• зв'язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також з заподіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим
об'єктам;
• зв'язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям і Іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.
Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виникають у зв'язку з плаванням морських суден І суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, у випадках, вказаних в цій статті, а також спори, зв'язані із здісненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.
4. За загальним правилом, цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. При чому, до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін (виділено мною.-В. Ч.) передаватись:
• спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї Із сторін знаходиться за кордоном, а також
• спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних І об'єднань та організацій, створених на території України, між со-І бою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з Іншими | суб'єктами права України.
Але з цих правил Законом встановлено три винятки. Згідно з першим, цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого Закону!
582
України, в силу чого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані арбітражу тільки згідно з положеннями Іншими, ніж ті, шо є в цьому Законі. Відповідно до другого, навпаки. Міжнародний комерційний арбиражний суд при Торгово-промисловій палаті України (п. З Додатку № 1) приймає до розгляду спори, які віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України, а Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України - спори, шо їх сторони зобов'язані передати на її вирішення в силу міжнародних договорів. Третій виняток стосується тільки Морської арбітражної комісії: вона вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права.
Необхідно зробити ще два зауваження щодо сфери дії цього Закону.
Як зазначалося, його положення застосовуються до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Проте, положення, передбачені статтями 8 (арбітражна угода), 9 (забезпечувальні заходи суду), 35 І 36 (визнання та виконання рішення та підстави відмови від виконання) застосовуються І в інших випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.
Законом встановлено також загальне співвідношення між законодавством України про арбітраж і міжнародними договорами України у такий спосіб: якщо міжнародними договорами України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про арбітраж (третейський суд), то застосовуються правила міжнародного договору.
5. Із зазначеного вище випливає, що головною підставою для виникнення у арбітражного суду компетенції на розгляд спору, за Законом, є арбітражна угода сторін. Положення Закону щодо арбітражної угоди відтворюють відомі міжнародному арбітражному процесу вимоги. Під арбітражною угодою в ньому розуміється угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони Договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена У вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. При цьому Законом врахована практика міжнародного комерційного арбітражу, завдяки чому в ньому з'явилось
583
таке чітке положення: посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що уІ'ода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Згідно з Законом (ст. 7), арбітражна угода мас укладатися у письмовій формі. Вимоги Закону щодо письмової форми арбітражної угоди можна розподілити на дві частини. У першій з них відтворено загальновідомі положення: угода вважається укладеною письмово, якщо вона міститься в окремому документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу та телеграфу. В другій частині ст. 7 законодавець пішов значно дальше, сформулювавши дві такі новели:
• угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона укладена з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди; або
• шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність арбітражної угоди, а інша
проти цього не заперечує.
Перша з наведених новел, скоріш за все, грунтується на урахуванні досвіду арбітражної практики. Що стосується другої, то вона може мати на увазі як ситуацію укладення сторонами усної арбітражної угоди, так і, певною мірою, відтворювати відоме багатьом регламентам постійно діючих арбітражних установ правило, за яким компетенція арбітражною суду виникає у випадках, коли позивач звернувся з позовом до відповідної установи, а відповідач у поясненнях на позов чи у зустрічному позові не висловив заперечень проти розгляду спору цією арбітражною установою.
6. У випадках, коли всі наведені вимоги щодо арбітражної угоди дотримані, Закон виходить з презумпції її пріоритетності та дійсності. Це випливає з тексту ст. 8 Закону, де встановлені такі
правила.
По-перше, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. По-друге, у разі подання зазначеного позову арбітражний розгляд, проте, може бути розпочато або продовжено, і арбітражне рішення може бути винесено, поки спір про підсудність чекає розв'язання в суді.
5X4
Досить оригінальне, хоча і цілком зрозуміло викладені в Законі положення про можливість застосування забезпечувальних заходів у справі. Статтею 9 Закону встановлено, що звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісними з арбітражною угодою. До речі, сторони не позбавлені можливості вжиття забезпечувальних заходів і без звернення до державного суду. Згідно з цитованими раніше Додатками до Закону, по справах, що підлягають розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді, голова Суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги, а голова Морської арбітражної комісії у справах, що підлягають її розгляду - встановити розмір і форму забезпечення вимоги і, зокрема, прийняти постанову про накладання арешту на судно або вантаж іншої сторони, які знаходяться в українському порту.
23.2. Склад арбітражного суду
1. Хоча в преамбулі Закону відсутнє посилання на використання у процесі його підготовки Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, знайомство з Законом свідчить, що цей Регламент справив значний вплив на остаточну редакцію законодавчого тексту. Особливо цс стосується тієї частини Закону, яка регламентує питання, пов'язані з формуванням складу арбітражного суду.
Згідно з Законом сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів, що будуть брати участь у розгляді спору. Проте, якщо сторони не визначили цієї кількості, призначається три арбітри. При цьому в Законі підкреслюється, що жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром у справі через її громадянство, якщо тільки сторони не домовились про інше.
За загальним правилом, сформульованим у цьому Законі, сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. Тільки в разі відсутності зазначеної згоди в дію вступає, така процедура: при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітри призначають третього арбітра. На жаль, у цьому випадку наш законодавець не до кінця сприйняв положення Арбітражного регламенту. Справа в тому, що у п. 1 ст. 7 цього Регламенту міститься чітка вказівка стосовно того, що цей третій арбітр
585
буде виступати у якості арбітра-головуючого арбітражного суду1. За відсутністю такої вказівки у нашому законі на практиці можуть виникати ^аиві спори.
Закон не використовує термінів «орган, що здійснює призначення арбітрів», «компетентний орган» або який-нсбудь інший. Проте він виходить з положення, за яким у нашій державі функції такого органу буде здійснювати лише одна посадова особа, а саме - Президент Торгово-промислової палати України. У зв'язку з цим він містить далі такі положення:
• якщо сторона не призначить арбітра протягом тридцяти днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом тридцяти днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, а також
• при арбітражі з одноособовим арбітром сторони не домовляться про вибір арбітра,-
тоді, на прохання будь-якої сторони в спорі, відповідні призначення здійснюються Президентом Торгово-промислової палати
України.
Компетенція Президента зазначеної Палати, за Законом, розповсюджується також на випадки, коли під час призначення арбітра чи арбігрів;
• одна із сторін спору не дотримується узгодженої раніше процедури;
• сторони або два арбітри не можуть досягти згоди в межах такої процедури;
• третя особа, виключаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з зазначеною процедурою.
У всіх цих випадках будь-яка сторона може просити Президента Торгово-промислової палати України вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призначення арбітрів не передбачає застосування інших засобів забезпечення вирішення відповідних питань.
Законом чітко окреслені межі повноважень Президента Торгово-промислової палати України в цій частині: при призначені арбітра Президент повинен зважати на будь-які вимоги, що ставляться до кваліфікації арбітра угодою сторін, і такі міркування, які можуть забезпечити призначення незалежного і неупередженого арбітра, а в разі призначення одноособового або третього арбітра
Див.: Международное частное право. (Действующие нормативные акты).- С. 542.
586
бере також до уваги бажаність призначення арбітром особи іншого громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони.
За Законом рішення Президента Торгово-промислової палати України з зазначених питань не підлягає оскарженню.
2. Наступна група питань, пов'язаних з формуванням складу арбітражного суду, стосується підстав та процедури відводу суддів.
Із зазначеного вище випливає, що повноваження арбітра (його мандат) виникає, згідно з Законом, з угоди сторін у спорі або з рішення Президента Торгово-промислової' палати України про призначення, у відповідних випадках, арбітром у справі. Що стосується втрати чинності мандата арбітра, то Законом передбачені такі правила.
У разі, коли арбітр юридичне або фактично виявляється неспроможним виконувати свої функції або невиправдано довго не виконує їх з Інших причин, його мандат втрачає чинність, якщо:
• арбітр бере самовідвід;
• сторони домовляються про припинення мандата;
• за рішенням, у випадку будь-яких розбіжностей між сторонами та/або арбітрами. Президента Торгово-промислової палати України (яке, знов-таки, не підлягає ніякому оскарженню).
Фактична неспроможність арбітра виконувати свої функції може бути наслідком різноманітних причин, таких, як: тривале відрядження, хвороба, відсутність необхідної у такому випадку кваліфікації тощо. Всі подібні причини, головним чином, оцінюються самим арбітром і слугують підставою для його самовідводу. Наскільки можна зрозуміти законодавця, самовідвід арбітра є безумовною підставою втрати чинності мандату арбітра, бо, і це природно, неможливо примусити будь-яку особу виконувати функції арбітражного судді проти її волі. Причому, арбітр, за загальним правилом, не зобов'язаний пояснювати мотиви свого рішення.
Усі інші підстави втрати мандатом судді чинності можна віднести до випадків юридичної неспроможності виконувати функцію арбітра у справі. Найбільш поширеною підставою для цього є за-янлення відводу. Закон розрізняє два види відводу: відвід судді (ст. 12) та відвід арбітражного суду (ст. 16).
Скоріш за все Закон виходить з презумпції, за якою арбітром у справі може бути призначеною лише повнолітня І повністю дієздатна фізична особа, оскільки спеціально відповідні вимоги до суддів У ньому не висунуті. Якщо вважати зазначені вимоги хоча і неявними, проте все ж існуючими, тоді, окрім них. арбітру, за Законом, може бути заявлено відвід ще з таких трьох причин:
587
• якщо існують обставини, що викликають обгрунтовані сумніви щодо неупередженості арбітра;
• у випадках обґрунтованих сумнівів щодо незалежності арбітра;
• якщо арбітр не маг кваліфікації, обумовленої угодою сторін.
У Законі немає роз'яснення понять «неупередженість», «незалежність» або «некааліфікованість» арбітра, тому можна припустити, що їх слід тлумачити так, як це робиться у міжнародному арбітражному процесі (див. гл. 27.1.6). З метою належного забезпечення права сторін на відвід Законом передбачається, що у разі звернення до будь-якої особи у зв'язку з її можливим призначенням як арбітра, пя особа повинна повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обгрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Більше того, з моменту призначення і протягом всього арбітражного розгляду арбітр повинен без уволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше.
Загальні правила Закону щодо підстав для відводу суддів розраховані на випадки відводу арбітра, призначеного іншою стороною, або третього арбітра, оскільки у ньому чітко зазначене наступне обмеження: сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого вона брала участь, лише з причин, що опали їй відомі після його призначення.