ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 59
Скачиваний: 0
Характер людини – це сплав вроджених властивостей вищої нервової діяльності з набутими на протязі життя індивідуальними рисами. Правдивими, добрими, тактовними чи навпаки – неправдивими, злими, грубими бувають люди з будь-яким типом темпераменту. Проте при певному темпераменті одні риси набуваються легше, інші – важче. Наприклад, організованість, дисциплінованість легше випрацювати у себе флегматику, ніж холерику; доброту, чуйність – меланхоліку. Бути організатором, товариською людиною простіше сангвініку та холерику. Проте недопустимо виправдовувати дефекти свого характеру вродженими властивостями, темпераментом. Чуйним, добрим, тактовним, витриманим можна бути при будь-якому темпераменті.
Окремі властивості характеру залежать одна від одної, пов’язані одна з одною і утворюють цілісну організацію, яку називають структурою характеру. В структурі характеру виділяють дві групи рис. Під рисою характеру розуміють ті чи інші особливості особистості людини, які систематично проявляються у різних видах його діяльності і за якими можна судити про її можливі вчинки у певних умовах. До першої групи рис належать риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, схильності, ідеали, цілі), систему відношень до оточуючої дійсності що являють собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відносин. До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.
Серед властивостей характеру прийнято розрізняти загальні (глобальні) і локальні. Глобальні властивості характеру виявляють свою дію на широку сферу поведінкових проявів:
1) самовпевненість – невпевненість;
2) дружелюбність – ворожість;
3) свідомість – імпульсивність;
4) емоційна стабільність – тривожність;
5) інтелектуальні гнучкість – ригідність.
Такі риси, як екстраверсія – інтроверсія, співставляються з такими глобальними рисами характеру, як впевненість і невпевненість; так, товариськість, екстравагантність схильні проявляти впевнені у собі люди, а невпевнені в собі проявляють замкненість, інтровертованість.
Серед локальних, окремих властивостей характеру, які впливають на окремі, вузькі ситуації, можна виділити наступні: товариськість – замкненість, домінантність (лідерство) – підлеглість, оптимізм – смуток, сумлінний – несумлінний, сміливий – обережний, вразливість – «товстошкірість», довірливість – підозрілість, мрійливість – практицизм, делікатність – грубість, самостійність – конформізм (залежність від групи), самоконтроль – імпульсивність, пристрасна захопленість – апатична в’ялість, миролюбство – агресивність, діяльна активність – пасивність, гнучкість – ригідність, демонстративність – скромність, честолюбство – невибагливість, оригінальність – стереотипність.
Акцентуації характеру. Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки є загостреними (акцентуйованими), що це при певних обставинах призводить до однотипним конфліктам і нервовим зривам. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Виявлення акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли приходиться замислюватися, чи немає хвороби – психопатії. Психопатія – хвороблива потворність характеру (при збереженні інтелекту людини), у результаті якої різко погіршуються взаємовідносини з оточуючими людьми; психопати можуть бути і соціально небезпечними для оточуючих.
Але на відміну від психопатії акцентуації характеру проявляються не постійно, з роками можуть суттєво згладжуватися, наблизитися до норми. Леонгард виділяє 12 типів акцентуації, кожний з яких визначає вибіркову стійкість людини до певним життєвим негараздам при підвищеній чутливості до інших, до частих однотипним конфліктам, до певним нервовим зривам. У сприятливих умовах, коли не підпадають під удар саме слабкі ланки особистості, така людина може стати неординарною; наприклад, акцентуація характеру по так званому екзальтованому типу може сприяти розквіту таланту артиста, художника.
Акцентуації характеру часто зустрічаються у підлітків та юнаків (50-80%). Визначити тип акцентуації можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад, тесту Шмішека. Досить часто доводиться мати справу з акцентуйованими особистостями, і важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки таких людей.
Особливості поведінки людей в залежності від типу акцентуації: 1) гіпертимічний (гіперактивний) – надзвичайно піднесений настрій, завжди весела, балакуча, дуже енергійна, самостійна, прагне до лідерства, ризику, авантюрам, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, втрачає межу недозволеного, відсутня самокритичність; 2) дистимічний – постійно принижений настрій, сум, замкненість, небагатослівність, песимістичність, втомлюється від шумного товариства, із співробітниками близько не сходиться, у конфлікти вступає рідко, частіше є у них пасивною стороною; 3) циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока у період підвищеного настрою і низька у період пригніченості); 4) емотивний (емоційний) – надзвичайна чутливість, вразливість, глибоко переживає найдрібніші неприємності, занадто чутливий до зауважень, невдач, тому у нього частим є сумний настрій; 5) демонстративний – виражене прагнення бути у центрі уваги і добиватися своїх цілей будь-якою ціною (сльози, запаморочення, скандали, хвороби, зухвалість, вбрання, незвичні захоплення, неправдивість). Легко забуває про свої негідні вчинки; 6) збуджений – підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, «занудливість», але можливими є схвальність, послужливість (як маскування). Схильність до хамства і нецензурної брані чи мовчазності, пригальмованості у бесіді. Бере активну участь у конфліктах; 7) застрягаючий – «застрягає» на своїх почуттях, думках, не може забути образи, «зводить рахунки», службова і побутова незговірливість, схильність до тривалим чварам, інтригам, у конфліктах частіше буває активною стороною; 8) педантичний – виражена занудливість у вигляді «переживання» дрібниць, під час служби здатен замучити відвідувачів формальними вимогами, є надзвичайно акуратним у домашніх справах, чим надзвичайно дратує близьких; 9) тривожний (психастенічний) – знижений фон настрою, відчуття небезпеки стосовно себе, близьких, боязкість, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довгі переживання невдачі, сумніви у своїх діях; 10) екзальтованість (лабільність) – дуже перемінний настрій, емоції є яскраво вираженими, легко відволікається на зовнішні події, багатослівний, легко закохується; 11) інтровертований (шизоїд ний, аутистичний) – мала товариськість, замкненість, осторонь від всіх, спілкування за необхідністю, поглиблення у себе, про себе нічого не розповідає, свої переживання не розкриває, притаманною є підвищена вразливість. Стримано, холодно відносить до інших людей, у тому числі і близьким; 12) екстравертованість (конформний) – висока товариськість, багатослівність до балакучості, своєї думки не має, надзвичайно несамостійний, прагне бути яки всі, неорганізований, надає перевагу підкорятися.
Самооцінка, рівень домагань і фрустрації.
Характер проявляється по відношенню не тільки до інших людей, але і до самого себе. Кожний із нас, навмисно чи не усвідомлюючи, часто порівнює себе з оточуючими і набуває доволі стійкої думки про свій інтелект, зовнішність, здоров’я, положення у суспільстві, тобто формується «набір самооцінок», від якого залежить: чи ми є скромними чи зарозумілими, вимогливими до себе чи самозаспокоєними, сором’язливими чи чванливими.
Неможливо зрозуміти джерела певних міжособистісних конфліктів без аналізу самооцінки людей, що конфліктують. Яким чином ви оцінюєте себе? Яке місце займаєте на шкалі?
Самий розумний------------------ Самий нерозумний
Самий красивий------------------- Самий потворний
У більшості людей проявляється тенденція оцінювати себе трохи вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині притаманна потреба у достатньо високій самооцінці, тобто кожний відчуває необхідність поважати себе. Самоповага – одне із джерел психологічної стійкості, доброго настрою. Наприклад, людина допустила помилку, зробила щось не так. Якщо ця людина володіє достатньо високим рівнем самооцінки, вона може заспокоїти себе: «Нічого страшного, у цілому я достатньо розумна і подібне для мене не є характерним», - тобто спрацьовує психологічний захист, і людина заспокоюється.
У людей, які страждають неврозами, самооцінка частіше буває завищеною чи заниженою, а іноді і крайньою (самий добрий, самий сором’язливий, самий чесний). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: «Я набагато розумніший, красивіший, добріший більшості людей, але я самий нещасний і самий хворий».
У людей із завищеною самооцінкою виникають певні труднощі, а саме їх прагнення вважати себе більш розумними за інших викликає роздратування оточуючих. Це природно, бо думка про те, що я більш розумний за інших передбачає зверхнє ставлення до оточуючих. А нікому неприємно, щоб його вважали дурним. Неадекватна самооцінка, підкреслювання своїх чеснот, зверхність, зневажання іншими – джерело негативного ставлення оточуючих. Люди, які з неадекватно високою самооцінкою ревниво і заздрісно відносяться до успіхів інших. Коли чиїсь здібності і успіхи не супроводжуються скромністю, вони провокують заздрість і негативне ставлення оточуючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характеру, як надзвичайна образливість. Образа, як правило, - це почуття, яке виникає у відповідь на несправедливе ставлення оточуючих. Але що для людини означає «несправедливе»? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про себе. Звідси зрозуміло, що завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найдрібніших зауважень (але буває і інша крайність: з позиції свого «Я» і серйозна критика не сприймається близько до серця». Людина з неадекватно високою самооцінкою є потенційно конфліктогенною в ситуаціях, коли мова заходить про винагороду і заохочення за працю. Неспівпадіння винагороди, що очкується із реальною закономірно виливається у образу і заздрість, які накопичуються і в кінці кінців прориваються різким звинувачуванням на чиюсь адресу.
Труднощі, з якими зустрічається людина із заниженою самооцінкою пов’язані із тим, що ця людина уявляє себе як менш здібну, негарну, нещасливу, невезучу, хвору. Такі відчуття притаманні, зазвичай, людям із тривожним, застрягаючим характером, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка занадто низька самооцінка призводить до надзвичайної залежності від інших, несамостійності, проявів боязкості, замкненості, а інколи ідо викривлення сприйняття оточуючих.
На спроби оточуючих знизити самооцінку критикою, докорами людина реагує залежно від того, наскільки оцінка, що висловлюється при цьому розходиться із власною. Не часто ображаються на критику із боку людей, думка яких є важливою (їх зауваження не для того, щоб принизити, а для того щоб допомогти). Часто не приймаються до уваги докори із боку випадкових сторонніх людей. Але у кожного є певні особливо вразливі сторони, критика яких викликає різкі негативні емоції. Для жінок майже завжди образу викликає негативна оцінка їхньої зовнішності, хазяйновитості, охайності, для чоловіків – професійні якості і традиційно чоловічі чесноти (сила, сміливість, витримка). Висловлюючи критику на адресу іншої особи слід пам’ятати, що неможна з конкретного приводу давати загальну негативну оцінку особистості і у той же час неможна докоряти людині постійною дріб’язковістю. Інакше така критика викличе образу, бажання виправдати себе, здійснити напад на того, хто критикує.
При спробі оточуючих підвищити самооцінку людини лестощами, компліментами, похвалою, більшість людей почувається ніяково. Справа у тому, що у ситуації, коли одна людина хвалить іншу, вони знаходяться у нерівних умовах: перша усвідомлює свою мету і справжні почуття і чітко розуміє, що криється за його словами: лестощі, компліменти чи заслужена позвала. Той хто слухає, опиняється у більш складному становищі, оскільки не завжди може вловити мету співрозмовника. Тому не дивною є настороженість і негативізм, з яким зустрічається похвала, особливо із боку неспеціаліста. Лестощі – це явно перебільшена похвала, яка висловлюється із метою завоювати чиюсь прихильність. Якщо вона засвоюється тим, кому вона адресована, то наносить йому шкоду – робить його зверхнім, самодовільним і самозаспокоєним, а у подальшому закономірно породжує неприйняття і насмішки оточуючих.
Комплімент на відміну від лестощів не переслідує вигоду і є наслідком відвертого захоплення чи звичної ґречності. Своєчасно сказаний комплімент, хоча і не надовго, але підвищує настрій людини.