Файл: історія.docx екзамен.docx

І.Виговський намагався відстояти незалежність України. Проте він не вчинив необхідних кроків, щоб запобігти спалахові громадянської війни. Гетьман вважав за можливе повернення дореволюційної моделі соціально-економічних відносин, явно ігноруючи зміни, що відбулись. Крім того, І.Виговський став на шлях ігнорування провідної політичної ролі в державі козацтва (висуваючи на неї шляхту), а також традиційних принципів соціальної організації. Уряд почав відверто нехтувати “свободами і вольностями” городового і запорозького козацтва, зокрема змістив кошового, заборонив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшення поборів. Відновлювалось шляхетське землеволодіння на території Полтавського і Миргородських полків. Козацтво було незадоволеним тим, що вибори нового гетьмана відбулись не на чорній раді, тобто без їх участі.

Бунт козацьких мас проти І.Виговського очолили, таємно підтримувані Москвою, кошовий Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. І.Виговський придушив бунтарів, але Гетьманщина виявилась ослабленою як військово, так і політично. Під час каральної операції проти повстанців загинуло щонайменше 50 тис. мешканців Лівобережжя. Це згодом призведе до протистояння між Право- і Лівобережжям.

Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче (гетьман уклав договір з Швецією, порозумівся з Кримом та Портою) І.Виговський розпочав переговори з польським королем про повернення України на вигідних умовах до складу Речі Посполитої. У вересні 1658 р. у Гадячі між Гетьманщиною і Польщею було підписано договір, згідно з яким Україна як Велике князівство Руське входила до складу Речі Посполитої і творила, поряд з Литвою і Польщею, окреме державне утворення. Його очолював гетьман, котрий виступав київським воєводою і першим сенатором. Його влада – пожиттєва, а після смерті українські стани обирали 4 претендентів, з-поміж яких король призначав гетьмана. За польським зразком утворювались органи влади, відновлювався дореволюційний адміністративно-територіальний устрій. Подібна тактика була сприятливою для Москви. Лівобережні полки повстали проти І.Виговського, А.Трубецькой перейшов у наступ і на початку жовтня увійшов до Путивля. Водночас на Правобережжі опозиційні сили на чолі з І.Богуном, І.Ковалевським, П.Дорошенком та І.Сірком домоглися від І.Виговського зречення булави і 24 вересня 1659 р. поблизу Фастова обрали гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.).

Обираючи нового гетьмана старшина сподівалась, що авторитет роду Хмльницьких допоможе зупинити внутрішні конфлікти. Ю.Хмельницький вирішив укласти новий договір з Москвою. На скликаній у Жердовій Долині раді виробляються статті спрямовані на збереження суверенітету козацької України в її конфедеративному зв’язку з Московщиною. Проте, А.Трубецькой, вдавшись до військового шантажу, відхилив ці статті і домігся на скликаній 27 жовтня 1659 р. раді ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. та додаткових статей. Нові домовленості були значним кроком у намаганнях росіян посилити свої позиції на українських землях: збільшувалась кількість урядовців та московських гарнізонів, гетьманові не дозволялось вступати у зовнішньополітичні контакти без дозволу царя, обране козацьке керівництво затверджувалось Москвою. Укладений договір не задовільняв козацьку верхівку Правобережжя; він відбивав промосковську орієнтацію лівобережної старшини й був помилкою гетьманського уряду, що призвела до розколу державної еліти за територіальною ознакою.

У 1661-1663 роках Україною прокотилась хвиля громадянської війни. На Лівобережжі претендентами на булаву виступали Я.Сомко, І.Брюховецький і ніжинський полковник В.Золотаренко. Лівобережні полки під командуванням Якима Сомка залишились вірними Москві й виступили проти Ю.Хмельницького. На раді під Ніжином 27-28 червня 1663 р., після одномісячного гетьманування Я.Сомка, чернь за підтримки Москви обирає гетьманом І.Брюховецького (1663-1668 рр.).

Ю.Хмельницький бачачи, що він не може опанувати ситуацію, на початку 1663 р. зрікся булави і постригся в ченці. На Україні розпочався період спустошивої громадянської війни, який увійшов у історію під назвою “Руїна”.

Висновок.

Таким чином, упродовж 1657-1663 р. гетьмани І.Виговський та Ю.Хмельницький безуспішно намагались відстояти незалежність Української держави. У несприятливих зовнішніх та внутрішніх умовах, непослідовність та помилки керівництва та непатріотизм старшини призвели до значного ослаблення України та посилення позицій Польщі та Москви. В державі фактично відбувся розкол на дві частини - Правобережжя та Лівобережжя, політична орієнтація яких сутєво відрізнялась.

33. Становище Укр. Держави в роки гетьманування І. Мазепи. Північна війна і Україна.

Походив І. Мазепа зі знатного українського шляхетського роду Білоцерківського повіту на Київщині. Природний розум і потяг до знань привели юнака в стіни Києво-Могилянської академії. Згодом, як гадають, було навчання в єзуїтській колегії у Варшаві. На кошти польського короля Яна Казимира здібного юнака послали в Голландію, Італію, Німеччину і Францію, де він вивчав основи фортифікації, гарматну справу та інші науки. Був усебічно обдарованим, грав на бандурі, добре знав літературу, військову справу, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю, та предмети старовини. Уже в 12 років складав вірші латинською мовою. Він написав "Думу", пісню про чайку-небогу, псалом і ряд інших поезій.

Залишивши службу в польського короля, у 1669 р. І. Мазепа прибув у Чигирин до гетьмана П. Дорошенка. Тут він отримав чин генерального осавула і присвятив себе українській справі. Згодом переходить до гетьмана Лівобережної України І. Самойловича і стає його довіреною особою. У 1687 p., коли козаки змістили Самойловича, його наступником вони обрали не кого іншого, як І. Мазепу, підтриманого російськими вельможами. Обрання відбулося на козацькій раді на р. Ко-ломак в оточенні московського війська. Коломацькі статті — договірні умови між старшинами та урядом Москви, прийняті на козацькій раді, значно обмежували економічну самостійність, соціальну і зовнішню політику Гетьманщини і посилювали владу царату. Та, попри альтернативні кандидатури на Коломацькій раді, гетьманом було обрано І. Мазепу і виключно завдяки його особистим якостям, високій культурі й освіченості, життєвому досвіду і військовому хисту, високому авторитету, який він заслужив у старшини і козаків. Це була високоосвічена людина-інтелектуал. Він знав німецьку, латинську, французьку, італійську, турецьку мови, добре орієнтувався в перипетіях політичного життя всієї Європи.

У внутрішній політиці І. Мазепа спирався на старшину, дбав про її становище, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу за повну автономію України. У його планах було також забезпечення надання дворянам європейської освіти. Водночас він дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, зокрема встановивши максимальну панщину Два дні на тиждень. У 1691 р. гетьман видав новий універсал, яким забороняв перехід козаків у селянський стан, а селянам дозволялося подавати до суду скарги на панів. Гетьманськими постановами скасував і найбільш обтяжливі податки. Коли внаслідок воєнних дій було сплюндровано Чигирин, Мазепа продав одне із своїх сіл і виручені гроші Передав мешканцям, котрі втратили свої житла і майно. Цей благородний вчинок, погодьмося, заслуговує на увагу хоча б через те, що гетьмана дехто виставляє як загребущого багатія-магната, котрий заради грошей міг піти на все. Не випадково поляк Еразм Отвіновський писав, що гетьман "в усього народу... був у шанобливій любові та побожній повазі". Це зазначав і французький посол Жан Балюз, котрий в одному чернігівському літописі залишив лаконічний запис: "Добре було життя за Мазепи. Най кості його святяться".

Одним з важливих напрямів внутрішньої політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. Як щедра і добра людина, Мазепа значну частину своїх особистих прибутків вкладав у розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб можна зрівнятися з європейськими державами. Як покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині за свої кошти близько 20 чудових церковних храмів, споруджених у пишному стилі, який часто називають мазепинським, або козацьким, бароко. Багато старовинних храмів княжої доби було реконструйовано. Серед них такі величні споруди, як церкви Миколи і Богоявленська в Києві. Значно оновив гетьман і славнозвісні Софійський собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський собор Видубицького монастиря. На добу гетьмана припадає розквіт і Києво-Могилянської академії, яку Мазепа взяв під свою опіку. Завдяки його підтримці споруджено нові корпуси і збільшено до 2 тис. чисельність студентів. Цариною культурницької діяльності Мазепи була друкарська справа. Видання мазепинської доби — одні з кращих українських книгодруків. Сам гетьман мав найкращу в Україні бібліотеку й обдаровував книжками монастирі, церкви, окремих осіб. Ім'я цього великого будівничого і мецената стало знаним навіть на Сході: його коштами надруковано арабський переклад Євангелія, а церкві Святого гробу в Єрусалимі він передав дорогоцінні дари. До речі, срібний вівтар з ім'ям Мазепи та його гербом і досі зберігається в Єрусалимі. Така цілеспрямована і всеохоплююча культурна діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику. Саме про це в нашій літературі з відомих причин, на жаль, писалося раніше дуже мало.

У своїй зовнішній політиці Мазепа, незважаючи на союз Москви з Польщею, приховано й обережно, але виразно спрямовував вістря своєї політики проти Польщі, сподіваючись відірвати від неї Правобережну Україну. За єдину реальну основу тогочасної української політики Мазепа вважав союз з Москвою і забезпечення максимально можливої автономії України. І заради того, щоб здобути від Польщі Правобережжя, а від Туреччини і Криму степову смугу між Чорним та Азовським морями, він установив зв'язки з молодим царем Петром І, котрий у 1682 р. зійшов на трон, завоював його довір'я і зумів залучити царя до своїх планів. У свою чергу і Мазепа надавав активну допомогу Петру в походах на турків і татар. Згодом між ними зав'язалися добрі стосунки, які тривали майже 20 років. У 1702 р. на Правобережжі розпочалося антипольське повстання на чолі з популярним у народі фастівським полковником Семеном Палієм.

33. І. Мазепа. Зрадник чи патріот?

Скинення з гетьманства І. Самойловича і вибори на козацькій раді в Коломаці у липні 1687 р. гетьманом Лівобережної України генерального осавула І. Мазепи (бл. 1639–1709) закінчили розглянутий драматичний період в історії України. Крім того з його ім’ям пов’язана ще одна спроба створення власної держави.

При обранні нового гетьмана були укладені «Коломацькі статті» – договірні умови між старшинами і урядом Росії. Вони суттєво посилювали владу царату на українських землях. Наприклад, гетьманові Лівобережної України заборонялось позбавляти старшину керівних посад без прямої згоди на це царя, а старшинам не дозволялось обирати гетьмана, у Батурині, столиці Гетьманщини, розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Тобто, в черговий раз автономія України затверджувалася в урізаному обсягові. Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи. А завдяки політичному хисту І. Мазепи низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилася нечинною.

І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем і правив майже 21 рік. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, він увів нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів, цілком залежних від нього. У проведенні внутрішньої політики гетьман спирався на козацьку старшину – роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Дбаючи про збереження у Гетьманщині козацьких прав і вільностей, Мазепа не забував про власні інтереси. За роки правління він став одним з найбагатших феодалів Європи (мав 20 тис. маєтків).

Мазепа знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння були збудовані й відреставровані понад 20 великих православних храмів, чимало монастирів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін. Він надавав матеріальну допомогу спудеям.

Зі сприяння Мазепи старшина, шляхта й монастирська влада різними способами перетворювали козаків на своїх підданих. Майнова нерівність козацтва була узаконена в 1698 р.: залежно від матеріального становища їх розділили на виборних (несли військову службу) і підпомічників (надавали допомогу виборним при спорядженні тих на службу).