Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ОПЕРА МАЛОРОСІЙСЬКА

ОПЕРА МАЛОРОСІЙСЬКА — в українському театрі ХІХ ст. — сталий вираз для позначення музично драматичних п’єс, створених на національному мате-

ріалі («Наталка Полтавка» і «Москаль чарівник» І. Котляревського, 1819; «Купала на Ивана» С. Шерепері, 1840).

ОПЕРА МЕДИчна, МЕД ОПЕРА (англ. med opera) — вистава, головним героєм якої є лікар, а сама дія обертається навколо медичних проблем.

ОПЕРА НАРОДНА — в Україні ХІХ ст. — термін, який вживався стосовно опери малоросійської «Наталка Полтавка» І. Котляревського та інших творів («Пісні в лицях». Народна опера в 3 діях М. Кропивницького, 1902) та ін.

ОПЕРА САВОЙ (англ. Savoy Opera) — в англійському театрі кінця ХІХ ст. — стиль, що дістав розвиток у практиці композитора Артура Саллівана, твори якого

мали значний вплив на формування сучасного мюзиклу.

ОПЕРА СЕМІСЕРІА (італ. opera semiseria — напівсерйозна опера) — у театрі XVIII ст. — жанровий різновид опери — між оперою серіа і оперою буфа («Дон Жуан» Моцарта, 1787; авторське визначення — dramma giocosa — весела драма).

ОПЕРА СЕРІА (iтал. opera seria, фр. opéras serieux, пол. opera poważna — серйозна опера) — в італійському театрі XVII ст. — різновид опери на легендар­­

но iсто­рич­ний­ або героїко мiфологiчний сюжет із зображенням «високих» пристрастей, зміст яких передається переважно в сольних номерах (арія, кантилена, речитатив; ансамблi i хори майже відсутні). Першi класичнi опери серiа написав

А.Скарлаттi. Наприкiнцi XVIII ст. оперу серiа витiсняє опера буфа.

ОПЕРА ТЕАТРАЛЬНА (лат. operae theatralis — від opera — справа і theatralis —

театральний; театральна справа) — у давньоримсько­му­ театрі — клакери. ► клака

ОПЕРАЛЬНЯ (пол. operalnia) — оперний дім; будинок, призначений для пока-

зу оперних вистав (нім. Opernhaus, фр. Maison d’Opera). ► ДІМ ТЕАТРАЛЬНИЙ ОПЕРЕТА (лат. operettae) — у шкільному театрі XVIII ст. — віршований панегі-

рик, покладений на музику. У світському театрі XVIII ст. — синонім до італійської opera buffa, французької opéra bouffe або opera comique, німецького Singspiel.

Коротка легка драма з розмовним діалогом і музичними інтерлюдіями. У польському театрі XVIII–XIX ст. вживається також термін operetka (маленька опера).

У російському придворному театрі — маленька оперна вистава (оперетта «Прибежище мира», 1748). У другій половині ХІХ ст. — комедійний жанр музично драматичного театру, що спирався на традицію водевілю. Згодом оперета виокремилася в самостійний вид театру — театр оперети. У ХІХ ст. в Україні жанрове визначення «оперета» вживається у назві таких творів: «Маруся Богуславка», оперета на 4 дії І. Нечуя Левицького, 1875), «Чортячий будинок», фантас-

тично комічна казка оперета­ у 4 діях, скомпонував К. І. Ванченко Писанецький,

1896; «Сельська честь» (Kavaleria rusticana), оперета на 1 дію, музика П. Масканьї, текст у перекладі М. Садовського, 1909; «Не ходи, Грицю, на вечорниці», драма-

тична оперета в 5 діях, скомпонував В. Александров, 1884; «Бог не без милості,

373

ОПЕРНГАУЗ

козак не без щастя», драматическая оперета, М. Король Тугий, 1900; «Добрі сусіди», оригинальная малороссійская оперета 3 д. Ф. А. Синельникова, 1906; «Ко-

за дереза». Дитяча комічна оперетка в 1 дії, Рус. Граб. Линд., 1890; «Коза дереза», дитяча комічна оперетка в 1 дії Граб. Рус. Линд. Лібрето уложила Дніпрова Чайка, 1891; «Безталанна, або Дві долі», драматическая оперетка в 3 діях, Ф. А. Бурсак,

1895; «Хома Коваль», драматична оперетка у 3 діях і 5 одмінах,­ 1901; «Пані молода з Боснії», комічна народна оперета, 1885; «Зелений острів», комічна оперетка Кичмана, 1885; «Пан Мандатор», народна комічна оперетка в 3 діях Д. Млаки,

1882. ► водевіль, комедіо опера, опера малоросійська

ОПЕРНГАУЗ

ОПСИС (грец. opsis — бачення, погляд, зовнішній вигляд) — у «Поетиці» Арис-

тотеля — один із складників трагедії — зовнішній бік вистави. «У кожній трагедії, — писав Аристотель, — мусить бути шість частин: переказ (міф, μΰθος), харак­ тери (‘ήθη), мова (λέξις), думка (διάνοια), видовище (ôφις) і музична частина (μέλος)».

ОРАТОР (фр. orateur, англ. orator) — у театрі XVII ст. — персонаж, який анонсу-

вав виставу на наступний день. ► АФІША, МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА, ПРОЛОГ

ОРАЦІЯ (лат. oratio, пол. oracja) — у шкільному театрі — жанр урочистої святкової декламації. На українській етнічній території термін трапляється у книжці

«Перло многоценное» Кирила Транквілі­о­на­ Ставровецького: «Также въ школах будучіи студенти могуть собі c тои книги святои выбирати вірши на свою потребу и творити з них ораціи розмаитіи часу потребы свої, хоч и на комедіях духовных» (1646). У Росії термін відомо з часів Петра І.

ОРХЕСТРА (грец. orchestra — від дієслова orcheoma — танцювати, фр. orchestra;

англ. orchestra, нім. Orchester, ісп. orquestra) — у давньогрецькому театрі — круглий майданчик близько двадцяти семи метрів у діаметрі, на якому виступали хор і актори; у римлян — передні місця для сенаторів (у переносному значенні — сенат). У театрі Відродження орхестра знаходилася нижче сцени; під час інтермедій там улаштовувалися танці для придворних. В англійському театрі XVII ст.

місця в орхестрі призначалися для урядовців і дворян.

ОСВІТЛЕННЯ СЦЕНІЧНЕ (англ. lighting, нім. Beleuchtung, ісп. iluminación, фр. écla­ irage) — один із засобів відтворення місця й обстановки дії, перспективи, атмосфери вистави тощо. Освітлювальна апаратура — це сукупність джерел світла, що розміщені на сцені й у залі для глядачів та поділяють на апаратуру бічного, верхнього,

горизонтального, виносного освітлення, а також світлові ефекти. В античному театрі, як і в театрі середньовіччя, використовувалося лише природне освітлення.

З появою театрального­ приміщення створюють штучне освітлення. Так, у бароковому театрі з’являються свічки й олійні лампи з рефлекторами, що давали змогу

здійснювати доволі складні світлові ефекти (блискавки, схід сонця тощо). На початку ХІХ ст. з’являються лампи Arganda, завдяки чому яскравість освітлення збіль-

374

ОЦІНКА ФАКТУ

шується у шість разів. 1804 р. в лондонському театрі «Ліцеум» уперше використовують газові лампи. 1844 р. газове освітлення з’являється в польському театрі

у Львові. 1849 р. в театрі вперше застосовують електричне освітлення.

ОЦІНКА ФАКТУ (рос. оценка факта) — у системі Станіславського — елемент психотехніки актора, процес сценічного сприйняття нових запропонованих об-

ставин і перехід з однієї події в іншу, що передбачає: зміну об’єкта уваги, збирання ознак — від нижчої до вищої, встановлення нового ставлення до запропонованих обставин, що врешті й спричинює формування нової мети, нової дії й нової

події. ► ОБСТАВИНИ ЗАПРОПОНОВАНІ, ПОДІЯ

ОЧУДНЕННЯ (англ. Defamiliarization; ефект очуднення, принцип очуднення) — термін Леся Курбаса, зміст якого частково перетинається з термінами одивнен­

ня (рос.остраннение) В. Шкловського й очуження», ефект очуження (V ефект), ефект чужості, дистанціювання, осторонення Бертольта Брехта. Саму концепцію очуднення сформулював В. Шкловський, а згодом пристосовали до потреб театру Бертольт Брехт і Лесь Курбас. У лекції «Про очуднення речі» 24 січня 1926 р. Курбас дав таке визначення цього принципу: «Образне перетворення, воно є в буквальному розумінні: зрушення двох рядів уявлень. Приміром, байка: жаба надимається, аж лопається. Під цим розуміється людина. Коли б сказати просто, що людина лопається, — це було б не мистец­тво, а був би просто звичайний про-

токол факту. Тому що робиться заміна одного ряду уявлень людини на інший ряд уявлень — на жабу, — тому вже, по перше у нас відбувається весь цей шлях, процес асоціативних збурень, емоційних зрушень, які при сприйманні мистецького твору мають місце, і тут найважливіше <…> — радість від того, що можеш побачити цю річ в іншому ряді уявлень і асоціювати в інакшому, радість здогаду <…> Навіть найреалістичніша п’єса, найжиттєвіша ілюзорна постановка — вона очуднена тим, що вона на сцені, люди не живуть так насправді, а просто розігрують, чи, скажімо, в самій п’єсі складність сюжетних співвідношень, побудови, дії

така чудна, що в житті так не трапляється, і ясно, що вона мусить на себе звернути

увагу». ► ОЧУЖЕННЯ, театр епічний

ОЧУЖЕННЯ, ефект очуження (нім. Verfremdung, англ. a effect, alienation, фр. defamiliarization techniques) — один з основних принципів епічного театру Бертольта Брехта. В українських і російських театральних виданнях побутує більше як

десять лексем, якими передається термін Брехта Verfremdung (Verfremdungseffekt). У перших­ томах п’ятитомного російського видання творів Брехта цей термін передається словом отчуждение, а в останньому томі — очуждение. В українських

дослідженнях одночасно співіснують терміни відсторонення, відчуження (ефект

відчуження, ефект відчуженості), дистанціювання, ефект чужості, одивнен­ ня, осторонення, очуднення та ін.; інколи здійснюється підміна і замість терміна

Брехта вживається подібний термін Віктора Шкловського остранение (згодом Шкловський виправив термін на остраннение — з двома н; хоча український до-

375

ПАВІЛЬЙОН

слідник творчості Б. Брехта О. Чирков вже давно застерігає від підміни брехтівського терміна очуження терміном Маркса відчуження — Entfremdung.

У праці «Про експериментальний театр» Брехт давав таке пояснення: «Що таке очуження? Очужити подію чи характер — означає насамперед: просто позбавити подію чи характер усього очевидного, знайомого, зрозумілого i збудити, від-

так, здивування i зацікавленість». ► ОЧУДНЕННЯ, драма епічна, театр епічний

ПАВІЛЬЙОН (фр. pavilion — шатро; нім. Pavillon; англ. box set) — замкнена з трьох боків декорація, що зображує інтер’єр кімнати, бокові стіни якої сходяться під кутом із задником і створюють ілюзію внутрішнього приміщення; зазвичай ця декорація складається з певної кількості рам, обтягнутих тканиною.

Уперше павільйон використано на сцені 1794 р. в Гамбурзі Ф. Л. Шредером у зв’язку­ з розвитком сцени глибинного типу. У французькому театрі павільйон впроваджується з 1830 х рр. у зв’язку з потребами нової драматургії (водевілю, мелодрами, драматургії Скріба і Бальзака). У другій половині ХІХ ст. павільйон стає стандартною декорацією для гарно скроєної п’єси, а згодом і для реалістич-

ної драматургії. ► ДЕКОРАЦІЯ, СЦЕНОГРАФІЯ

ПАДУГИ — куліси, підвішені на штанкеті над сценою уздовж червоної лінії (рампи) для маскування софітів, колосників, перехідних містків тощо.

ПАЛИЧКА РЕЖИСЕРСЬКА (нім. Dirigierstab) — паличка, що нею користувався режисер середньовічної містерії, даючи знак для вступу виконавцеві. Такого керівника постановки з паличкою і режисерським примірником зафіксовано на відомій гравюрі Ж. Фуке «Мучеництво св. Аполлонії» (бл. 1460).

ПАліата (лат. cоmоеdіа pаllіаtа) ► комедія антична

ПАНДУС (фр. pente douce — пологий схил; англ. raked) — похилий майданчик,

настил якого розташований під кутом до планшета сцени.

ПАНЕГІРИК (грец. panegyrikos — урочиста промова, лат. panegyrikus, пол. pa­ negiryk) — у Стародавній Греції — урочиста промова під час свята на честь міста, місцевого божества, бійців, що загинули в битвах тощо.

Назву панегірик уперше дав своєму творові Ісократ, який писав: «Кожний помітить, що війна з варварами народжує урочисті піснеспіви, а війна з еллінами —

поховальні пісні; перші виконуються під час свят, другі — під час згадки про наші нещастя. Я гадаю, що й поеми Гомера отримали велику славу через те, що він так прекрасно оспівав тих, хто вів війну з варварами <…> Поет Піндар лише одного разу назвав наше місто оплотом Еллади, і за це наші предки зробили його проксеном і подарували десять тисяч талантів. Я ж оспівав наше місто більше й краще, ніж він, і було б дуже дивно, якби після цього я не дожив решту своїх днів

у пошані». На думку Мартіна Нільссона, — усі грецькі свята були, у буквальному

значенні, панегіреями (panegyris), до яких приурочувалися ярмарки (panegyris означає також ярмарок), що найбільше й привертало увагу пересічних греків.

У шкільному театрі панегірик став одним з головних жанрів.

376

ПАНОРАМА

Зазвичай панегірики писалися за чіткою системою: в античній, середньовічній або новій історії знаходилися сюжети, герої яких мали імена, схожі з іменами

представників шляхти, яким присвячувалася вистава, а для вистав, здійснених до іменин магната, використовувався агіографічний сюжет, де імена святих збігалися з іменем винуватця урочистостей. Відображені в панегіричній драмі події

мали нагадувати про подвиги й перемоги шляхетного замовника, стаючи, таким чином, зразком прямих або замаскованих аналогій.

В українському шкільному театрі до перших зразків виконавського жанру належить саме панегірична декламація «Просфонима», написана від імені молодших і старших учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова.

Жанр принагідних декламацій здобув в Україні популярність і, попри особистіс-

ний характер цього парадного театрального портрета, у ХVII ст. був актуалізований набагато більше, ніж інші. Що ж до авторів панегіриків, то про них Сергій Єфремов писав не інакше як про циніків панегіристів, а Михайло Возняк називав їхню творчість суцільним панегіричним пустомельством, адже більшість тогочасних видовищ, попри домінування в них біблійних мотивів, як і декламації, належали

до системи тріумфально апофеозних жанрів, орієнтованих не так на релігійну пропаганду, як на оспівування світської або духовної влади, котра охоче виряджалася

убіблійні шати. ► апофеоз, ДЕКЛАМАЦІЯ, драма принагідна, драма шкільна, МЕЛОДЕКЛАМАЦІЯ

ПАНОРАМА (грец. panorama, від pan — все і orama — вид, видовище) — слово,

що його вжив единбурзький художник Р. Баркером 1789 р. для позначення картини великого розміру, на якій зображувалася видатна історична подія з участю ве-

ликої кількості людей, тоді як саму картину розміщено й освітлено таким чином,

щоб створювати враження об’ємності­. У XVIII–ХІХ ст. у Росії панорамою називався

різновид театру ляльок, у якому показувалися панорами європейських міст або рухомі картини із зображенням, приміром, походу наполеонівської армії. У ХІХ ст. панорама інколи називалася­ кінетозографічним театром або кінетозографіч­ ним видом. До подібного типу видовищ належали також винайдені в 1830 х рр.

фенакістіскоп (від грец. фенас — ошукування і скоп — дивитися), фантоскоп,

стробоскоп, зоотроп, дедалеум (на честь Дедала, який, за переказом, ство­рив ру-

хомі картини людей, тварин тощо), кінематоскоп, мутоскоп, праксіноскоп та ін. Починаючи з ХІХ ст. панорамою називається також мальований задник, що пересувається з одного боку сцени в інший; рух задника здійснюється на очах у гля­ дачів, створюючи ілюзію руху; вперше таку панораму використано у виставі «Ар­

лекін і брат Бекон» у театрі «Covent Garden» (1820). Панорамою називається також­

жанр п’єс панорам, у яких маленькі сценки епізоди об’єднані­ піснями;­ цей жанровий неологізм упровадив італійський драматург Рафаеле Вівіані (1888–1950). Се-

ред п’єс цього жанру — «Провулок» (1917), «Вулиця Толедо вночі» (1918), «Весілля» (1919), «Десять заповідей» (1947) та ін. ► ТЕАТР ЕПІЧНИЙ, ТЕАТР РАЙОК

377