Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

РЕЖИСЕР

нувала також посада­ магістра церемоніалу; крім того, керівництво релігійними відправами­ здійснював цар священнодійств — rex sacrorum; згадується також по-

сада conductor (conductoris — орендар,­ пiд­приє­мець­ або театральний антрепренер — conductor histrionum); відомі також archimimus (головні міми, які очолювали трупи потішників), scurra, morio, stupidus; editor muneris, munerarius, procurator a muneribus або procurator munerum (розпорядники або постановники гладіаторських боїв); admissionales (у IV ст. н. е. — церемоніймейстери) та ін.

За доби середньовіччя у Франції для постановки вистави вживається латинський термін dicit, а постановник називається соnduсtеurs du jеu або maître du jeu (керівником­ гри), соnduсtеurs dеs sесrеts, maître des secrets (творцем сценічних чудес), superintendant — у містеріях; у ХV ст. fеstаіоlо (від ісп. fіеstа — свято) — керів­ни­ком­ мандрівної трупи, постановником святкових урочистостей; в Італії

ХVІ ст. — саросоmіса або regiacomica — керівником трупи; в Іспанії ХVІ ст. — аutоr dе соmеdіаs (творцем вистави); у Франції ХVІІ ст. — grаnd dіvеrtіssеur (завідувачем королівських розваг), intendant, premier garçon de théâtre; у німецькому театрі XVIII ст. — принципалом (лат. principal); віташієм — у придворних розвагах Петра І; у видрукуваному Російською Академією наук «Німецько ла­тинському і ро-

сійському лексиконі» («Вейсманів лексикон», 1731) для позначення діяльності режисера вживаються такі звороти: der Printz darunter, imperator histricus, що перекладається як начальник комедианский, управитель в комедии.

В українському шкільному театрі вживається словосполучення mаgіstеr со­ mаеdіае (словосполучення, застосоване 1736 р. Митрофаном Довгалевським, який, атестуючи в Київській академії Саву Лебединського, позначив навпроти

його прізвища mаgіstеr соmаеdіае (тобто режисер, адже назва magister komedyjej ще на початку XVI ст. застосовується в польському театрі); сама ж діяльність режисера позначалася ідіомою проязведена на феатре — саме так подається у М. Козачинського у шкільній драмі «Трагедіа сиріч печальная повість о смерти послід-

няго царя сербскаго Уроша­ Пятаго и о паденіи Сербскаго царства­…», що в червні

1733 р. була виставлена на сцені — проязведена на феатре; у російському шкільному театрі вживаються також терміни модератор і медіатор; у бенгальському народному театрі джатра вживається термін адхикарі; в арабському театрі —

муйін бука — той, що допомагає проливати сльози; у французькому театрі — metteur en scène; в Англії — продюсер (рrоduсеr) — організатор, автор вистави.

Термін режисер (режисура) постав у західноєвропейському театрі в ХVІІ ст., коли, вважається, функція режисера ще не мала творчого характеру. 1742 р. термін режисер завезено до Росії (вперше слово вживається стосовно керів­ника­

французької трупи); з 1762 р. слово вживається в офіційних документах; з 1771 р. головним режисером Придворного театру призначається І. Дмитревський;

1783 р. створюється спеціальний комітет для управління видовищами і музикою на чолі зі статс секретарем Катерини О. В. Ол­суф’євим. Впроваджується також по-

424

РЕЖИСЕР

сада інспектора або наглядача, який поєднував адміністративні та творчі функції. Поряд із цим у програмі придворної оперної вистави «Сципіон» 1745 р. виокрем-

люються такі види діяльності, як музику сочинил, стихотворство учинено та изо­ бретение оперы (останнє визначення стосувалося не композитора, а режисури). 1747 р. в програмах російського придворного театру зустрічаються також інші

словосполучення, що мають відношення до функції режисури («Украшения. Виды и танцы всея оперы»), 1750 р. — «Украшения, Зрителства и балеты» (у цьому розділі подано опис декорацій і постановочних ефектів).

УНімеччині слово режисер (regie) уперше зафіксовано 1771 р.; поряд із ним уживається й термін Inspizienten.

Митці, чиї імена зазвичай пов’язують зі становленням режисури, посідали різні посади.

Так, Йоганн Гете, який очолював у 1791–1817 рр. Ваймарський­ придворний театр, посідав посаду директора (обов’язки директора­ розпорядника виконував Франц Кірмс); свої обов’язки Гете виконував безоплатно, проте в угоді був такий пункт: «Таємний радник фон Гете забезпечує мистецьке керівництво­ виставами одноосібно і на основі необмежених повноважень»­. У спеціальному додатку Гете

роз’яснював, що саме він має на увазі під «артистичним керівництвом»: «Читання

йоцінку п’єс; затвердження п’єс до постановки; редагування, скорочення, переробку окремих місць; розподіл ролей; застольні репетиції; за необхідності — індивідуальні репетиції; відвідування сценічних репетицій, особливо ж генеральних; затвердження оформлення, включаючи костюми й реквізит; виготовлення нових декорацій до постановки; а також усе, що може знадобитися, аби покра-

щати постановку п’єси» (1808 р., 11 грудня).

1810 р. Бамберзький театр у Німеччині очолив Франк фон Гольбейн, який і запропонував Е. Т. А. Гофману посаду помічника директора, режисера.

1869 р. режисером і директором трупи свого театру герцог Майнінгенський

призначив актора Людвига Кронека.

Загалом функція режисера на початку ХІХ ст. ще не була творчою. Одного з персонажів п’єси «Адріена Лекуврер» (1849) — Мішоне (режисера театру «Comédie Francaise») Ежен Скріб так характеризує: жалюгідна, варта співчуття постать, як метушливо відповідає на запитання акторів, доки, не стримавшись, не вибухає — «Тільки й чуєш: “Мішоне! Мішоне!” Ні хвилини спокою! <…> Сам узявся за всім сте-

жити, включаючи й аксесуари; сам не спав би ніч, якби власноручно не вручив Гіполітові шпагу, а Клеопатрі змію <…> Я лише <…> головний режисер <…> я мушу вислуховувати трагічні тиради і виконувати будь які доручення»; по всьому видно,

що Скріб змальовує не режисера в сучасному розумінні, а помічника режисера.

У1820-х рр. з’являється термін режисура (фр. mise en scène, англ. production, sta­ ting, direction, play directing; нім. Inszenierung, Regie; ісп. puesta en; пол. reżyseria; за­ старіле укр. директура, режисерія, режисерство)— професіональна діяльність,

425

РЕЖИСЕР

спрямована на організацію взаємодії акторів у запропонованих обставинах п’єси

йвистави на основі інтерпретації твору й режисерського задуму.

Унімецькому «Лексиконі театру» (1841) подано таке пояснення терміна: «(Regie, з фр., досл. управління) — артис­тич­не­ керівництво групою виконавців; особа, яка здійснює цю функцію, — це серце і легені будь якої сцени; гарна режисура часто

рятує театр там, де дії його дирекції є помилковими; проте погана, непрофесіональна режисура здатна негативно вплинути­ на імідж театру, навіть якщо його дирекція працює на високому рівні; режисер є важливою ланкою між керівним складом театру та підлеглими, між безладдям і порядком, між найрізноманітнішими смаками і переконаннями, між публікою, акторами, касою і мистецтвом; режисер несе велику відповідальність; це важка, безпосередньо взята лише на себе праця; дуже рідко при цьому він отримує належну платню, навіть, якщо працює

на високому рівні; режисер часто виступає радником директора з питань репертуару, розподілу ролей, запрошення на роботу акторів та ін.».

УРосії, у журналі «Сын Отечества», 1833 р. видрукувано в перекладі витяг з французької­ книжки «Code théâtrale», у якій було сказано, що режисер «имеет непосредственный надзор за труппою», що він «дополнение­ директора», «назна-

чает, по предварительному соглашению с директором, репетиции, позволяет или запрещает вход за кулисы не принадлежащим к театру».

В Україні ХІХ ст. на позначення режисерської функції поряд з терміном режисер вживався термін директор (відповідно — директорія або директура).

Датою народження професіональної режисури (або режисури всучасному зна­ ченні) французькі історики вважають 30 березня 1887 р. (день відкриття «Вільного

театру» Андре Антуана), німецькі історики віддають пальму першості Отто Браму (1889), російські — ведуть відлік від 1898 р., дати відкриття МХТ; С. Лейтер розпочинає відлік професіональної режисури від Д. Беласко і К. Станіславського, а Мартін Есслін узагалі вважає, що найповніше втілив у своъй творчосты нову незалеж-

ну професію режисера Макс Райнгардт; поряд з цим існує й традиція визначення

більш ранніх коренів режисури­ — мовляв, режисура існувала від початків театру, адже завжди була особа, яка здійснювала організацію і творче керівництво виставою (так, режисерами дорежисерської доби називає В. Сілюнас іспанських драматургів XVІ–XVІІ ст.; у цьому самому значенні пише про постановку і режисуру у французькому сакральному театрі і Д. Коен; О. Анікст дотримувався точки зору,

що «Гаррік фактично заклав основу мистецтва режисера в новоєвропейському розумінні слова», а у спільній з С. Мокульським праці писав, що фундатором об­ становочної режисури в Німеччині був Август Іфланд; Ернест Легуве, один із спі-

вавторів Ежена Скріба, вважав, що саме Скрібові, який надзвичайно прискіпливо вибудовував дію у виставах за своїми п’єсами, належить впровадження режисури

у французькому театрі; на думку К. Рудницького, «режисерське мистецтво — мистецтво створення художньо цілісної вистави — постало в Росії на півстоліття піз-

426

РЕЖИСЕР

ніше, ніж у Західній Європі; перші європейські режисери, Чарльз Кін, який 1850 р. очолив Театр Принцеси в Лондоні, і Генрих Лаубе, який з цього ж періоду керував

Бургтеатром у Відні, з успіхом вирішували специфічні постановочні завдання, які в Росії ще нікого не цікавили». Інколи народження режисури, а точніше — сучасних форм режисури, пов’язують із новою драмою Г. Ібсена, Г. Гауптмана, А. Стрінд-

берга, М. Метерлінка, практикою театру символізму і натуралізму.

Народження професіональної режисури в українському театрі зазвичай пов’я­­ зують з театром корифеїв. «Поняття режисер, — писала Наталія Кузякіна, — з’являється в професіональному українському театрі у 80 ті рр. ХІХ ст.», а в 1880– 1890 ті рр. саме «рідкісна єдність драматурга, режисера і актора визначала швидкий злет українського професіонального театру».

Іншої думки стосовно становлення української режисури дотримувався Лесь

Курбас, який вважав, що «український режисер до революції, коли не рахувати кількох імен, що створили тодішній український театр і яких в час революції в більшості не було вже в живих, так от — режисер українського театру був швидше режи­сером­ адміністратором, що все ставив за традиційним зразком, аніж творцем, вихователем, провідником. Коли у всьому європейському театрі

процес акцентування примату режисера на театрі був закінчений уже перед війною, наші об’єктивні умови дозволили спромогтися на цю природну фазу розвитку театру тільки на межі революції 1917 року».

Сергій Владимиров, вивчаючи витоки режисури, акцентував увагу на тому, що «у Полтаві Щепкін разом з П. Є. Барсовим і М. В. Городенським складали режисерську колегію створеного ними театру», отже, заклали фундамент для розвитку

режисури в українському театрі. На думку П. Руліна, «головний тягар керування театром лежав на І. Котляревському;­ був з нього, сучасною театральною термінологією висловлюючись, мистецький керівник театру, з О. Імберха ж — директор, що відав фінансовою справою в театрі; хоч і тут чимала, певно, частка праці спа-

дала на плечі того ж таки І. Котляревського».

Усі ці дати мають, однак, вельми умовний характер, адже не визначено основний принцип і, як справедливо підкреслюють усі дослідники цього питання, починаючи від авторів Театральної Енциклопедії, хоча «у сучасному розумінні, — як мистецтво створення художньо цілісного сценічного твору» режисерське мистецтво «постало наприкінці ХІХ ст.», однак «початкові форми режисури

складалися у вигляді більш менш сталих театральних традицій, правил, норм». На думку С. Данченка, режисерське мистецтво «в сучасному розумінні виникло

у другій половині ХІХ ст. Однак елементи режисури існували вже в античному те-

атрі», тобто завжди.

Безперечно, всі ці зауваження справедливі, однак потребують уточнення: вар-

то було говорити не лише про форми, а й про функцію режисури, що постала значно раніше, ніж знайшла своє втілення у відомій сьогоденню театральній посаді.

427

РЕКВІЗИТ

Простеживши терміни, в яких відображалася режисерська діяльність, легко переконатися, що посади постановників і відповідні назви з’являлися в періоди, коли

актуалізувалася потреба в міфологічній інтерпретації світу і народжувався потужний замовник (якого через непорозуміння вважають інколи таким собі естетом на дозвіллі, а не покупцем послуг), у результаті чого й відбувався розвиток театру.

Попри тривалу історію театру, навряд чи можна знайти таке визначення професіональної діяльності, яке задовольняло б вимоги різних театральних шкіл. Кожне з них віддзеркалює лише якийсь аспект або функції, що їх висуває на перший план та або інша школа, що й демонструють висловлювання режисерів і теоретиків театру: «мистецтво режисера — це науково орієнтоване просторове мистецтво» (Макс Германн); «режисура — це організація глядача організованим матеріалом» (С. Ейзенштейн); «режисура — це перш за все мистецтво думати»

(Б. Львов Анохін); «чимала кількість висловлювань характеризує режисуру як «людинознавство» (М. Кнебель та ін.).

Найпоширеніша форма режисури в акторському театрі спрямована на організацію взаємодії акторів у запропонованих обставинах. ► ДИРЕКТОР, театр

РЕКВІЗИТ (від лат. requisitum — необхідне, фр. accessoires, англ. props, proper­ ties, нім. Requisites, ісп. utilleria) — сукупність речей, що, на відміну від бута­форії,­ узято безпосередньо з життєвого побуту і використано на сцені й у грі ак­торів.

► АКСЕСУАР

РЕМАРКА (фр. remarque — примітка) — у драматичному творі — авторські­ вказівки щодо часу й місця дії, запропонованих обставин, особливостей поведінки персонажів тощо. В античній драмі ремарки ще відсутні (поділ на акти, ре-

марки та інші способи артикуляції текстів внесли пізніші перекладачі, літературні

й наукові редактори та ін.).

Розлогі ремарки з’являються за доби середньовіччя у Великодніх іграх.

Так, у Великодній грі «Наречений, або Діви мудрі та діви нерозумні» (бл. 1100 р.) була латинська ремарка: «Нехай чорти схоплять або кинуть в Пекло».

«Плач трьох Марій» («Planctus Marіae et alіarum») з обрядової церковної книги XІV століття містить ремарки, які свідчать про манеру виконання: «Марія Магда-

лина (тут вона повертається до чоловіків, простягнувши до них руки): О брати!

(тут до жінок) і сестри! Де моя надія? (тут вона б’є себе в груди). Де моя розрада? (тут вона піднімає обидві руки) Де порятунок? (тут, опустивши голову, вона кидається до ніг Ісуса). О пане мій! (тут обидві Марії встають і простягають руки до Марії й Христа). Отче… і т. д. Марія старша (тут вона вказує на Марію Магдалину):

О Маріє Магдалино (тут вона вказує на Христа), сина мого найсолодша ученице

(тут вона цілує Магдалину й обіймає її обома руками). Оплакуй скорботно разом із мною (тут вона показує на Христа) смерть мого найсолодшого сина (тут вона

вказує на Магдалину) і смерть твого вчителя (тут вона вказує на Христа), смерть того (тут вона вказує на Магдалину), хто так тебе любив (указує на Магдалину),

428