Файл: [NF]НФ протокол 20.doc

Виявилося, що при пред’явленні предметів і слів правій половині поля зору або пред’явленні тактильних стимулів (наприклад, вкладанні олівця) правій руці досліджуваному-правші поведінка прооперованого не відрізняється від поведінки здорового (він називає предмет, вибирає його серед інших правою рукою, пише його назву, читає, пише слова, вибирає предмети, що відповідають словам). При пред’явленні предметів і слів лівій половині поля зору або пред’явленні лівій руці тактильних стимулів досліджуваний може відібрати його з інших предметів лівою рукою, але не здатний назвати предмет ні після візуального, ні після тактильного ознайомлення. Слова він не здатний прочитати вголос або написати (хоча інколи – прости слова пишуть, що, однак, може бути обумовлено після-оперативним навчанням /право-півкулеве розуміння мови/). Лише, якщо слово визначає розповсюджений предмет побуту, може вибрати відповідний слову предмет лівою рукою, після чого все одне не може назвати предмет словом.

З цих досліджень витікає, що у правші ліва півкуля мозку є головним нейронним субстратом письмової і усної мови, а також абстрагованого сприйняття світу і зв’язаних з цим поведінкових актів (ІІ сигнальна система). Права півкуля мозку у в таких випадках є головним нейронним субстратом безпосереднього сприйняття світу (І сигнальна система). Таке сприймання, зокрема, зорових, складних у просторовому відношенні, сигналів (наприклад, впізнання обличчя), звукових музикальних сигналів здійснюється правою півкулею більш успішно. Слід підкреслити, що ізольована права півкуля зберігає здатність до абстрактного мислення і розуміння мови, яке, імовірно, розвивається після операції. Крім того, якісна мова неможлива без участі проміжного мозку, особливо, таламусу.

У правші ліва півкуля виконує роль „інтерпретатору причин”: аналізує сигнали, які виникають у різних зонах кори і підкорки з метою визначення їх причини і зменшення когнітивного дисонансу (якщо якась емоціональна, вегетативна реакція, тощо не співпадає з очікуваною, ліва півкуля висовує гіпотези відносно такого не збігання до тих пор, поки не буде досягнуто когнітивного консонанс – відношення і уявлення, на яких ґрунтувалися не реалізовані очікування змінюються і коректуються, щоб відповідати дійсності). Враження лівої півкулі супроводжується розгальмовуванням і перезбудженням правої півкулі і навпаки. Прояви такого враження – виникнення „катастрофічних ідей” з глибокою депресією. При депресивних станах патологічно підвищена ЕЕГ-активність правої півкулі.

Патологія правої півкулі часто проявляється у байдужості або ейфорійному розгальмовуванні. При маніакальних станах патологічно збільшена ЕЕГ-активність лівої півкулі (розгальмовування „не задіяної” півкулі)

Отже, має місце латералізація, спеціалізація півкуль за переважним виконанням певних функцій – зокрема, функцій І і ІІ сигнальних систем.

Якщо у правші мовні центри завжди розташовані у лівій півкулі, у шульги вони містяться інколи там же, інколи у правій півкулі, інколи в обох півкулях.

Слід розрізняти поняття «домінуюча півкуля», яким позначають ліву півкулю як субстрат мовної функції, і поняття «домінантна півкуля», яке є сучасним синонімом поняття домінантна сигнальна система – отже, домінантна права півкуля у правші зумовлює перевагу безпосереднього, образного, чуттєвого сприймання світу, а домінантна ліва півкуля – перевагу абстрактного сприйняття світу. В нормальних умовах інформація передається між двома півкулями кори головного мозку через мозолисте тіло і мозок функціонує як єдине ціле, сумісно здійснюючи всі функції.

Центри мови. Функції мови. Сутність і види афазії.

Локалізація і функціональне призначення центрів мови, а також сутність зв’язаних з ними видів афазії представлені в таблиці:

Афазію інколи визначають в термінах мовної агнозії або апраксії. Агнозія (від грецького gnosis – знання) – розлад впізнання. Зорова агнозія зв’язана з враженням потиличної кори, слухова – скроневої, а тактильна - тім’яної кори. В таких випадках людина бачить, чує, відчуває дотик предмета, але не впізнає, відповідно, зорових, звукових і тактильних сигналів. Якщо розглядувати афазію в рамках цих понять, то афазія Верніке – різновид агнозії, або агностична афазія, а афазія Брока – різновид апраксії (порушення вольових, цілеспрямованих дій, рухів, поведінки), або апраксична афазія.

Можливості відновлення мови у онтогенезі. У дитини, яка вже навчилася розмовляти, враження мовної зони лівої півкулі приводить до повної афазії. Однак, приблизно через рік мова відновлюється, так як її центр переміщується у відповідну зону правої півкулі. Передача мовного домінування від лівої півкулі до правої можлива лише до 10-річного віку. Після цього здатність до формування центру мови у будь-якої півкулі втрачається. Можливі причини такої втрати: 1)розвиток базових сітей нейронів, необхідних для становлення мови, а пізніше – й для вивчення нового язику, після 10 років, імовірно вже не здійснюється; 2)відповідні мовним ділянки не домінантної у відношенні мови півкулі к цьому віку вже починають виконувати інші функції, зокрема, орієнтації у просторі, усвідомлення розмірів тіла та його положення у навколишньому середовищі, тощо. До того ж, навіть у дітей до 10 років зі враженими мовними структурами лівої півкулі, у яких, завдяки пластичності головного мозку, права півкуля взяла на себе, крім численних немовних, ще мовні функції, загальні розумові та мовні здатності нижче, ніж у здорових дітей.

Серед видів мови доречно виділити експресивну та імпресивну мову. Експресивна мова – це процес мовного висловлювання, який починається з задуму – програми висловлювання (з. Верніке), потім проходить стадію внутрішньої мови і завершується висловлюванням за допомогою слів (з. Брока). Форми такого висловлювання різні – усна, письмова, калькіруюча мова (сурдологічна). Імпресивна мова – процес розуміння усного чи письмового мовного висловлювання, що починається з сенсорного його сприйняття (через слух або зір), декодування словесної інформації і завершується формуванням його змістовної схеми (з. Верніке). Для декодування словесної інформації необхідний активний аналіз істотних елементів її змісту, вилучення їх з пам’яті.

Функції слова. Слово виступає як сигнал конкретних сигналів (сигнал сигналів) (1), здатне виконувати функцію узагальнення сигналів І сигнальної системи (2), відволікати (абстрагувати) від конкретної дійсності (3), на чому ґрунтується абстрактне, логічне мислення людини.

Функції мови.

1.Комунікативна

2.Понятійна (тобто, мова виступає як засіб понятійного, абстрактного, логічного мислення, механізм інтелектуальної діяльності людини)

3.Регуляторна (керування власною поведінкою та поведінкою інших людей)

4.Програмуюча (побудова змістовних схем висловлювання, його граматичної структури, різних рухів і схем за допомогою внутрішньої мови)

У філогенетичному аспекті з мовою тісно зв’язане формування особливого, притаманного лише людині типу свідомості.

Еволюційні механізми виникнення свідомості і мови.У людини, у порівнянні з іншими хребтовими, відносна маса мозку значно більше і, крім того, збільшена площа нової кори. Таке явище кваліфікується як зростання енцефалізації. Слід підкреслити, що збільшення площі неокортексу у процесі еволюції йде за рахунок зменшення розмірів інших відділів (але не лімбічної кори) із-за зменшення ступені спеціалізації сенсорних функцій (наприклад, втрати тонкого нюху) і різнорідності рухових реакцій. Еволюційний розвиток нової кори виливається у розвиток системи мультисенсорного відображення світу. Однак розвиток мовної функції слабо зв’язаний з процесом енцефалізації: маса мозку у людини досягає сучасного рівня (близько 1,4 кг) приблизно 200 000 років тому, а мова появляється лише 40 000 тому, тобто виступає лише як результат пізньої енцефалізації.

Більш високі здатності людини до мислення і навчання не зв’язані з виникненням особливих клітин типу „мовних центрів” або „нейронів пам’яті”. Імовірно, розвиток цих здатностей обумовлений кількісними змінами, а саме, збільшенням кількості нейронних ланцюгів, що залучаються до обробки інформації. Це найбільш виражено у неокортексі, який забезпечую високу швидкість такої обробки.

Свідомість зі всіма притаманними їй нюансами – головна ознака нашого існування. Вважають, що пізнання її можливо лише інтроспективним шляхом. Наукові пояснення свідомості розпливчасті і суперечні. Фізіологія реально може лише визначити межі, в яких свідомість існує. Фізіологія, крім того, суперечить психології, яка відмовляє тваринам в наявності свідомості, і стверджує, що у вищих хребтових, на відміну від тварин з простою нервовою системою, існують признаки свідомої поведінки. В тваринному світі, з точки зору фізіології, існує множина самих різних рівнів і форм свідомості, а людина має найбільш складний її різновид. Свідомість щільно зв’язана зі складними нейронними структурами і у відриві від них не може існувати. Вважають, що у філогенезі вона розвивалася паралельно нервовій системі: коли примітивні форми нервової діяльності вже не забезпечують достатнього рівня регуляції і адаптації, в процесі філогенезу у тій чи іншій формі виникає свідомість на основі більш високого диференціювання нервової системи. Таким чином, виникнення свідомості – це важливий етап еволюції, абсолютно необхідний вищим організмам для оптимального пристосування до навколишнього середовища. Але, не зважаючи на таку позицію, фізіологія не може провести чітку межу між тваринами зі свідомістю та без неї. Фізіологія не може також привести вичерпані дані про функціональні чинники, що сприяли виникненню свідомості людини.

Прийнято вважати, що для наявності свідомості необхідні: 1)деякий проміжний рівень активності ЦНС, якому співпадає певний вид ЄЄГ-активності (ритми бадьорості), і який несумісний з тою ЄЄГ-активностю, що реєструється при низькій активності нейронів (наркозі і комі), а також при занадто високій активності нейронів (епілепсії і електричному шоку) 2) взаємодія кори і підкірки, оскільки самостійно ні структури кори, ні підкіркові утворення не здатні забезпечити свідомість. Імовірно, ключова роль в її існуванні належить ретикулярній формації мозку, що є логічним висновком з факту про необхідність РФ для стану бадьорості.

На наведених нижче схемах показані особливості обробки інформації у людини при переводі безпосереднього сприймання в словесну форму і при використанні словесної інструкції для здійснення дії.