ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.02.2019
Просмотров: 829
Скачиваний: 5
16. Визначте внесок І. Канта в розробку етичної науки та прокоментуйте його твердження, що «зоряне небо наді мною і моральний закон у мені» виступають основоположними цінностями.
Е. Кант - засновник німецької класичної філософії, який значну увагу приділяв етичним міркуванням. Кант переглянув традиційне твердження про те, що людина моральна у своїй вірі в Бога, але не розкривав зовсім зв’язки моралі і релігії.
Моральність, за Кантом, притаманна людині від народження, і завдяки цьому людина має віру в Бога.Мораль, за Кантом, - це не те що існує, а надприродне, що диктує людині лінію поведінки, зобов’язує дотримуватися певних норм та правил. Одним з найвідоміших висловів Канта є «Зоряне небо наді мною, моральний закон в мені». Якщо б вимоги моралі мали природний характер, моралі б не існувало, тому що те, що існує саме собою у природі, гармонійне і не потребує додаткового спонукання.
Моральним Кант вважає такий вчинок, який здійснений виключно з поваги до обов’язку, внутрішнього морального закону, а не за розрахунком. Мораль для Канта категорія автономна, яка має свої закони, це ніби інший світ — це сфера практичного розуму, який керує людськими вчинками завдяки моральному обов’язку, пояснити і розкрити склад якого, теоретичний розум (людське пізнання) через свою принципову обмеженість не в змозі.
Кант зробив великий внесок у розробку проблем специфіки моралі, механізмів її функціонування і визнання активної ролі моральної самосвідомості особистості. Однак ці досягнення співіснували у Канта з обмеженнями щодо можливості науки пізнати і обґрунтувати моральні цілі і цінності.
17. Визначте внесок Г.Гегеля в розвиток європейської філософської думки, проаналізувавши основний категоріальний апарат його діалектичного бачення.
Філософська система великого німецького мислителя Г.Гегеля продовжує справляти великий вплив на розвиток філософської, правової, історичної, політичної та соціальної наук.
Гегель дав найбільш повне вчення про діалектичний розвиток як якісну зміну, в русі від нижчих форм до вищих , перехід старого в нове , перетворення кожного явища в свою протилежність. Він підкреслив взаємозв'язок між всіма процесами у світі.
Гегель розробив ідеалістичну форму діалектики: він розглядає діалектику категорій , їх зв'язки і переливи один в одного, розвиток «чистої думки» - абсолютної ідеї .
Розкриваючи діалектику категорій як чистих думок , будучи переконаним в тотожності буття і мислення, Гегель вважав , що діалектика категорій проявляється у всіх явищах світу: вона загальна, існує не тільки для філософської свідомості, бо «те, про що в ній йдеться , ми вже знаходимо також і в повсякденному житті і в загальному досвіді . Все, що нас оточує , може бути розглянуто як зразок діалектики.
Гегелю належить відкриття основних законів діалектики : закону кількісно-якісних змін , закону взаємопроникнення протилежностей і закону заперечення заперечення .
Гегель ввів діалектику в процес пізнання. Для нього істина - це процес , а не раз і назавжди подана абсолютно правильна відповідь.
Завдяки діалектичному методу мислення Геґель окреслив еволюцію природи, історії та особи як єдиний, але розмаїтий процес, у якому свобода та необхідність, добро і зло, єдине та множинне, сутність і явище постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у себе попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система співіснування, а й підпорядкування, тобто ієрархії. Звідси випливала вимога Геґеля: розглядати кожне явище історично, у розвитку та крізь його внутрішні протиріччя.
18. Проаналізувавши роботу К. Маркса «К критике политической экономии. Предисловие», визначте основні категорії, що виражають сутність матеріалістичного розуміння історії.
Матеріалістичний напрям у соціології представляв Карл Маркс. Матеріалістичне розуміння історії полягає у тому, що Маркс розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи одного цілого, підвладного дії певних об’єктивних закономірностей соціального розвитку.
Важливою категорією матеріалістичного розуміння історії, розробленою Марксом, є категорія «суспільно-економічна формація», за допомогою якої розвиток суспільства став розглядатися як природно-історичний процес. Для вироблення цієї категорії Маркс виділив два види суспільних відносин, що розрізняються по відношенню до суспільної свідомості: відносини матеріальні і ідеологічні. Матеріальні відносини – ті, котрі складаються, не проходячи попередньо через суспільну свідомість. Ідеологічні відносини формуються на основі матеріальних, залежать від суспільної свідомості. Ідеологічні стосунки, згідно марксизму, виявляються вторинними і залежними від відносин виробничих.
У цьому зв’язку в марксизмі були вироблені категорії базису і надбудови. Базис – це економічний лад суспільства, система виробничих відносин. Над базисом піднімається відповідна йому надбудова, що включає суспільну свідомість, ідеологічні відносини.
Виділення матеріальних відносин у якості базисних дозволило Марксові знайти загальні, повторювані риси в різних суспільствах, що знаходяться на одній стадії розвитку, і віднести їх до деякого єдиного суспільного типу – суспільно-економічної формації. це конкретно-історичний тип суспільства, , що функціонує і розвивається відповідно до властивих йому об’єктивних законів на основі певного способу виробництва. Кожна формація – цілісна соціальна система з властивими їй базисом і надбудовою.
Маркс здійснив поділ історичного процесу на етапи й обґрунтував історично минущий характер кожної із суспільно-економічних формацій. У результаті вся історія людства постала як закономірний процес розвитку і зміни суспільно-економічних формацій.
19. Охарактеризуйте основні етапи розвитку позитивізму, визначивши методологічну специфіку кожного з них.
У філософії позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий). Вперше ця концепція була сформована Огюстом Контом у 30-х роках XIX століття.
Перший позитивізм
З кінця XIX ст. впливовим став позитивістський напрям з його установкою на точне знання. У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів. Перша його форма виникла ще в 30-40-х роках XIX ст. Згідно з позитивістськими поглядами наука повинна бути позитивним знанням, яке спирається на дані досвіду. їй не потрібна філософія ("метафізика"), яка вдається до спекулятивних (умоглядних) розумувань про "начала речей", "принцип буття" і т.п. Справа науки - констатувати, описувати, класифікувати факти досвіду, встановлювати зв'язки між ними. Таким чином, разом з "метафізикою" позитивізмом усувалася власне філософська, загальносвітоглядна проблематика. Друга історична форма позитивізму — це емпіріокритицизм, який набув певного поширення в кінці на початку XX століття. Одне з центральних понять напряму — "досвід", який, за Е.Махом, є сукупність вихідних чуттєвих даних, "елементів", нібито нейтральних стосовно фізичного й психічного. Махістська "критика досвіду" - це по суті "очищення" його від відношення до об'єктивної реальності, його суб'єктивізація. Подальший розвиток науки привів до відмови прихильників позитивістської лінії від махістського психологізму і до зосередження їх уваги на проблемах логічного аналізу наукового знання.
Початок третьої форми позитивізму (неопозитивізму) був покладений діяльністю групи вчених —логіків, математиків, соціологів, філософів, які створили так званий "Віденський гурток». У вихідному вигляді, він виступив як "логічний позитивізм".
Постпозитивізм
Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки
20. Проаналізувавши основні проблеми, що складають предмет дослідження філософії екзистенціалізму, розкрити зміст його основних категорій.
Одним з впливових напрямків сучасної західної філософії є екзистенціалізм. Головна увага цією філософією приділяється духовній стійкості людини перед лицем ворожого світу. Основні представники екзистенціалізму: у Німеччині - Мартін Хайдеггер , Карл Ясперс ; у Франції - Габрієль Марсель , Альбер Камю, Моріс Мерло-Понті ; Систематичне впорядкування ідей екзистенціалізму належить М. Хайдеггеру («Буття і час»), К. Ясперсу («Філософія»), Ж.-П. Сартру («Буття і ніщо»). В рамках екзистенціалізму склалися два напрямки: атеїстичний — Хайдєггер, Сартр, Камю; християнський — Ясперс, Марсель. Вихідний принцип екзистенціалізму - розглядати людину не іззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу. Екзистенціалісти підкреслюють, що людина не є річчю серед речей, до якої можна застосувати універсальні характеристики, як і до будь-яких інших речей.
Людина — особливе буття — єдине буття, що здатне запитувати про самого себе і про буття взагалі. Для опису буття екзистенціалісти вживають суб'єктивні, емоційно-забарвлені поняття — екзистенціали. Екзистенціалізм виходить з того, що людина створює сама себе, знаходить свою сутність, вже існуючи; в ній існування передує сутності. Як основні категорії людського буття в екзистенціалізмі виступають «турбота», «покинутість», «відчуженість», «страх», «абсурдність», «смерть».
Особливе місце в пізнанні людиною самої себе, згідно екзистенціалізму, належить маргінальним (пограничним) ситуаціям, коли людина знаходиться перед обличчям смерті, у ситуації втрати, любові, страждання, провини. Саме в небезпечні для життя, критичні ситуації розкривається людина такою, якою вона є дійсно.