Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

257

Прямолінійні розрізи виконують частіше, ніж інші, тому що їх просто технічно виконувати, вони не 

створюють ніяких утруднень, залишають після себе прямі рани, які легко закривати швами, і загоювання їх 
проходить при більш сприятливих умовах. 

Веретеноподібні розрізи мають обмежені показання. їх застосовують, головним чином, при надлишку 

шкіри в оперований ділянці (вирізування шкіри) або коли там є патологічні процеси (виразки, некротичні 
вогнища,  нориці)  чи  є  спайки  з  підлеглими  тканинами.  До  веретеноподібних  розрізів  шкіри  доводиться 
удаватися  при  радикальному  лікуванні  пупкових  гриж  (коли  грижовий  мішок  великий),  екстирпації 
новоутворень тощо. 

Клаптеві розрізи частіше застосовують при пластичних операціях (заміщення шкірного дефекту), для 

більш широкого оголення тканин і кращого доступу до органа або патологічного осередка, які знаходяться в 
глибині рани, і для створення вільного виділення ранового

258

ексудату  при  загоєнні  ран  вторинним  натяганням.  За  формою  клаптеві  розрізи  можуть  бути 
різноманітними: 

трикутними, 

напівкруглими, 

кутовими, 

прямокутними, 

підковоподібними, 

напівовальними, хрестоподібними, Т-, Г-, П-, Н-подібними тощо. 

Напрямок розрізу повинен відповідати анатомо-топографічним даним оперованої ділянки і найбільш 

вигідним умовам, які необхідні для досягнення поставленої мети. Наприклад, при екстирпації ботріомікоми 
передлопаткових  лімфатичних  вузлів  напрямок  розрізу  повинен  співпадати  з  ходом  шкіряних  нервів  і  з 
розташуванням  у  довжину  патологічного  осередку,  який  будуть  екстирпувати.  Напрямок  розрізу 
визначається  ходом  шкіряних  складок,  ростом  волосяного  покриву  і  (найголовніше)  розташуванням 
судинно-нервових  пучків,  сухожилків,  зв'язок,  сухожил-  кових  піхв  та  інших  органів,  які  глибоко 
прилягають, випадкове пошкодження яких може несприятливо позначитися на кінці операції. 

Техніка розрізу шкіри. Шкіру краще всього розсікати черевас- тим скальпелем. Шкіра - досить 

рухлива, тому її розтягують і фіксують великим і вказівним пальцями по обидва боки від лінії наміченого 
розрізу (рис. 86; 1). Для того, щоб шкіра не зміщувалася при фіксації в бік, необхідно притискати її 
вказівним і великим пальцями прямо вниз, але не відтісняти її в боки. Попереднє відтягування шкіри в бік 
або доверху допускається тільки в тих випадках, коли її необхідно зберегти з деяким надлишком, щоб мати 
можливість закрити вільно, без натягування, прилеглі тканини. Найчастіше так діють при ампутації вушних 
раковин, кінцівок і хвоста, при пункції грудної й черевної стінок, сухожилкових піхв тощо. Шкіру 
відтісняють у той або інший бік також для того, щоб місця проколу шкіри і прилеглих тканин не 
знаходилися одне над другим, що має велике 

значення для попередження мікробного 

забруднення утвореного каналу і подальшого 

розвитку інфекції. 

У  тих  випадках,  коли  доводиться  розсікати 

шкіру  безпосередньо  над  великими 

судинами або нервами, які проходять у підшкірній 

клі

Рис. 86. Техніка фіксації тканин при розрізі й 

способи їх розтину: 1 - фіксація шкіри при 

розтині; 2 - розтин тканини між двома пінцетами; 

3 - розтин тканин по жолобуватому зонду 

259

тковині і можливе їх пошкодження, діють таким чином. Хірург та його помічник (асистент) захоплюють 
шкіру двома хірургічними пінцетами (або великим і вказівним пальцями) по боках передбаченого розрізу і 
відтягують її доверху (див. рис. 86; 2). Утворену таким чином складку шкіри розсікають скальпелем зверху 
вниз  до  її  основи.  Цей  прийом  застосовують  також  при  розтині  очеревини,  герніотомії,  Шоб  запобігти 
пошкодженню органів черевної порожнини, грижового серозного мішка й грижового вмісту. 

Під час виконання розрізів скальпель тримають у руці різними способами, залежно від форми 

розрізу,  потрібної  сили  тиску  і  позиції  хірурга  по  відношенню  до  оперованої  ділянки!  При 
поверхневих  розрізах  хірург  стає  так,  щоб  його  передпліччя  було  розташоване  перпендикулярно  до 
намічуваного розрізу, і тримає скальпель як смичок, Що забезпечує рухам його руки великий розмах, хоч і 
меншу  силу.  Якщо  при  розрізі  потрібна  більша  сила,  тоді  хірург  стає  так,  щоб  його  передпліччя  було 
розташоване під кутом або паралельно до лінії розріж зу, і тримає скальпель як столовий ніж або перо для 
писання. Абсцеси, гематоми, якщо вони лежать поверхнево, розтинають, тримаючи скаль- пе

ль як

 троакар 

або столовий ніж, але з більш висунутим пальцем нц спішці, зважаючи на глибину намічуваного розрізу 
(див. рис. 6, с. 46). 

Розтинати шкіру  потрібно за один прийом, плавно ведучи скальпель  від початку  до кінця наміченої 

лінії  розрізу.  Для  рівномірного  розрізу  товстої  шкіри  черевастий  скальпель  на  початку  розрізу  ставлять 
вертикально і після проколу шкіри нахиляють його й далі діють черевком скальпеля. Розріз закінчують, 
ставлячи скальпель знову вертикально. Цей прийом необхідний для того, щоб глибина шкірного розрізу 
була однаковою на всій довжині рани, а лінія розрізу була рівною, без зазубрин і клаптів. Слід пам'ятати, 
що правильний розріз можна зробити тільки гострим скальпелем! 

Техніка  роз'єднання  підлеглих  шарів.  У  хірургії  загальноприйняті  пошарові  розрізи,  тобто 

послідовне роз'єднання шарщ тканин, що зустрічаються на шляху оперативного доступу! Спочатку 
розсікають шкіру, потім розсувають краї рани в боки, оголюють лежачі під шкірою тканини, розсікають їх, 
оголюють наступний шар і продовжують розріз далі. Пошарові розрізи мають безсумнівну перевагу перед 
одномоментними розрізами, коли розсікають всі тканини, які лежать на шляху розрізу. Пошарові розрізи 
дають можливість легко орієнтуватися в тканинах, запобігати пошкодженню кровоносних судин і нервів, а 
також  органів  черевної  порожнини,  коли  операцію  виконують  на  черевній  стінці.  Одномоментні 
багатошарові розрізи застосовують лише при деяких операціях (розрізування поверхневих абсцесів, розтин 
мошонки при кастрації тощо). 

Підшкірну пухку клітковину розтинають скальпелем, тримаючи його в руці як перо для писання. 
У фасція:с та апоневрозах у центрі рани роблять скальпелем "віконце", а потім закінчують роз'єднання 

тупокінцевими  ножицями.  Якщо  під  розрізом  лежать  кровоносні  судини  або  нервові  стовбури,  тоді  у 
"віконце" під фасції вставляють  жолобуватий зонд і по ньому розтинають  потрібний шар ножицями або 
скальпелем (зсередини назовні; див. рис. 86; 3). 

М'язи найчастіше роз'єднують тупим способом. У центрі рани м'яз проколюють вздовж його волокон 

закритими ножицями, ручкою скальпеля, шпателем, вказівним пальцем, а потім утворене "віконце" збіль-
шують тим же інструментом, пальцями або розтягують тупими рановими гачками. При роз'єднанні за ходом 
волокон  масивних  м'язів,  особливо  тих,  у  яких  є  сухожильні  прошарки,  користуються  гострим 
інструментом. 

260

Сполучнотканинні  щілини  розшаровують  або  закритими  ножицями,  або  за  допомогою  марлевого 

лонгета, або тампона. Окремі міцні сполучнотканинні перемички розтинають ножицями. 

Для  оголення  судин,  нервів  і  вивідних  протоків  залоз  від  тканин,  що  оточують  їх,  спочатку 

захоплюють  фасціальний  чохол  судини  або  нерва  в  складку  анатомічним  пінцетом  і  роблять  у  ньому 
"віконце". В останнє вводять жолобуватий зонд і по ньому розтинають фасцію скальпелем або ножицями. 
Потім під судину або нерв підводять артеріальний гачок, лігатурну голку або зігнутий ґудзикуватий зонд і 
відокремлюють орган від навколишньої клітковини. 

Серозну оболонку (очеревину) спочатку захоплюють у складку двома пінцетами, а потім розтинають 

ножицями або скальпелем (див. рис. 86; 2). Для захисту внутрішніх органів від випадкових пошкоджень при 
розтині  очеревини,  а  також  для  розрізу  фасцій,  роблять  у  них  невеликий  отвір,  вводять  туди  спочатку 
жолобуватий  зонд  і  подальший  розтин  виконують  скальпелем  або  ножицями,  проводячи  їх  по  зонду. 
Очеревину  можна  розтинати  ножицями  між  двома  пальцями,  введеними  в  черевну  порожнину  через 
невеликий отвір. 

Техніка розтину кісток. Розтин кістки з повним роз'єднанням її називають остеотомією, а утворення 

в ній штучного отвору  -  трепанацією(грец. Ьурао - висвердлювання). Остеотомію виконують кістковою 
пилкою  або  гострим  кістковим  долотом,  а  трепанацію  -  трепаном  (трефіном)  або  долотом.  Трепанація  - 
особливий  вид  роз'єднання,  випилювання  в  кістках  отвору  циліндричними  пилками  або  шароподібними 
фрезами.  Трепанацію  роблять  також  кістковими  долотами  за  допомогою  спеціального  дерев'яного  або 
металевого  молотка,  видовбуючи  необхідну  ділянку  кістки.  Кісткові  отвори  розширюють  кістковими 
ножицями - кусачками. Для виконання трепанації спочатку роблять кутовий розріз шкіри та інших тканин; 
після  оголення  кістки  хрестоподібно  розсікають  окістя  і  распатором  його  відсувають  до  основи  клаптя 
шкіри. 

Трепанацію  виконують  таким  чином.  Після  оголення  кістки,  вістрям  скальпеля  розтинають  окістя  і 

потім  зсувають  його  в  боки  від  наміченого  отвору  прямим  распатором  (якщо  немає  распатора,  то 
користуються ручкою скальпеля). М'які тканини покривають салфеткою і відтягують гачками. 

Працюючи трепаном, пірамідку його вколюють у центр оголеної ділянки кістки й починають обертати 

коловорот. Випиляний диск звичайно буває в просвіті пилки; якщо ж диск залишається в кістці,  то його 
виймають  піднімачем  або  анатомічним  пінцетом.  Кісткову  тирсу  видаляють  марлевими  тампонами. 
Працюючи долотом, ставлять його під гострим кутом до поверхні кістки і легенькими ударами дерев'яного 
молотка спочатку видовбують жолобок по межі наміченого отвору, а потім у міру заглиблення жолобка, 
видаляють кістку дрібними стружками. Якщо кістка в даному місці тонка, то жолобок видовбують на всю 
товщину кістки і потім ізольований таким способом кусок кістки витягують піднімачем. 

Для утворення в кістці широкого ходу можна спочатку просвердлити кілька дрібних отворів, які потім 

з'єднують способом розтинання кісткових проміжків (містків) між ними долотом, кістковими щипцями або, 
нарешті, дротяною пилкою. 

Якщо після трепанації м'які тканини з'єднують швами, то окістя укладають, наскільки це можливо, на 

попереднє місце. У результаті цього отвір швидше заростає грануляційною тканиною, яка надалі костеніє. 

Ампутація (лат. атрШаге - відрізати) - повне роз'єднання тканин з видаленням периферичної частини 

органа;  виконується як на  органах, які складаються з  м'яких тканин, так  і маючих  у своїй основі кістку. 

261

Якщо  відрізування  органа  виконується  по  суглобу,  то  така  ампутація  називається  екзартикуляцією  - 
відчленуванням (лат. ех - від, зовні + апісиїиз - суглоб). 

Ампутацію  виконують  за  п'ятьма  головними  показаннями:  а)  з  лікувальною  метою  для  збереження 

життя і господарської цінності тварини (ампутація язика, матки, вимені, статевого члена, фаланг пальців у 
парнокопитних  і  дрібних  тварин  тощо);  б)  за  господарсько-  зоогігієнічними  міркуваннями  (ампутація 
хвостів в ягнят); в) для полегшення догляду та експлуатації тварин (ампутація крил у паркових птахів); г) з 
косметичною метою (ампутація вушних раковин і хвоста у собаки); д) з метою профілактики травматизму 
(ампутація хвостів у телят на відгодівлі й рогів у рогатої худоби). 

Видалення (екстирпація) пухлин 

Техніка  видалення  (екстирпація)  новоутворень  дуже  різноманітна.  Навколо  пухлини  проводять 

веретеноподібний розріз, зробивши спочатку циркулярну інфільтраційну анестезію. Нориці або виразки, як-
що вони є на пухлині, припікають або прикривають марлею. Край шкірного розрізу насувають на поверхню, 
вкриту виразками, і з'єднують над марлею швом. Цим прийомом намагаються запобігти інфікуванню рани 
під  час  відокремлення  пухлини.  Навколо  пухлини  роблять  два  напівкруглих  або  серпоподібних  розрізи 
покривних  тканин  і,  захопивши  пінцетом,  припідіймають  пухлину  з  рани  і  видаляють.  Препарування 
доброякісного  новоутворення  виконують  складеними  або  розкритими  ножицями  чи  скальпелем.  Всі 
судини, що зустрічаються на шляху, захоплюють кровоспинними пінцетами й лі- гують (або скручують). 
Пухлини  на  вузькій ніжці з  успіхом видаляють  за допомогою лігатури. Остання може  бути  прошивною, 
тобто  лігатуру  проводять  голкою  через  ніжку  і  кінці  її  міцно  зав'язують  навколо  неї.  Потім  пухлину 
відсікають або вона самостійно відпадає. 

Новоутворення в порожнинах (які сполучаються із зовнішнім середовищем) вирізають, застосовуючи 

надалі  пластику  слизової  оболонки;  пухлини  на  ніжках  прошивають  лігатурою  або  віддавлюють 
гемостатичним  пінцетом або ланцюговим екразером. Петлю останнього накладають  на  ніжку пухлини і, 
повільно звужуючи просвіт петлі, відіцемлюють її. 

Злоякісні  новоутворення  відокремлюють  тільки  в  межах  неураже-  них  тканин,  намагаючись  не 

ушкодити саму пухлину. Деякі автори рекомендують, щоб запобігти метастазуванню пухлини, вводити в 
регіонарні для даної ділянки лімфатичні вузли алкоголь  (для блокади цих вузлів). При саркомі,  якщо це 
можливо  за  анатомічними  особливостями,  перев'язують  регіонарні  венозні  судини.  На  рану  накладають 
частковий шов з  валиками.  Щоб попередити розсіювання  клітин  пухлини, а також зменшити  кровотечу, 
екстирпацію виконують елек- троножем або лазерним скальпелем. 

Великі  пухлини  слід  екстирпувати  відшиванням,  щоб  зменшити  кровотечу.  Для  цього  скальпелем 

розсікають тканини на невеликому протязі, а потім на рану накладають кілька стібків глухого шва. Після 
цього знову розсікають  тканини й  накладають  шов.  Таким чином, чергуючи розтин тканин і накладання 
стібків шва, повністю видаляють пухлину. 

Розтин абсцесів 

Якщо  абсцес  лежить  поверхнево,  його  розтинають  одномомент-  ним  розрізом,  встромлюючи  вістря 

скальпеля на таку глибину, щоб розрізати порожнину гнійного вогнища і не ушкодити протилежну стінку.