Файл: ekonomika_2013.docx

26. Оплата праці її форми і системи.

Заробітна плата- це винагорода, яку за трудовим договором власник, або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При організації праці виділяють форми і системи оплати праці. Розрізняють почасову і відрядну форму оплату праці. Почасова оплата праці-передбачає нарахування заробітку за відпрацьований час. Відрядна форма- використовуються тоді коли за основу беруть кількість виробленої продукції, або кількість виконаної роботи. Система оплати праці- поєднання основної оплати праці з додатковими і преміальними. Система оплати праці: 1. Відрядно прогресивна 2. Відрядно- преміальна. 3. Почасово- преміальна. 4. Акордно- преміальна. Акордно-преміальна- передбачає підвищенню заробітку при збільшенні обсягу виробництва, та скороченню витрат на одиницю продукції.

27. Особливості і стан м.Т.Б

МТБ-являє собою сукупність речових елементів та енергії за допомогою яких люди створюють продукцію. МТБ включає все в господарстві: землі, трактори, робочу і продуктивну худобу, виробничі будинки, споруди, насіння, корми та інше. МТБ с\г має особливості зумовлені відміностями технології виробництва, різним поєднанням природніх і технічних факторів. Особливості МТБ: 1. Основною складовою частиною МТБ є земля-головний засіб с\г виробництва. 2. МТБ великою мірою залежить від умов і зональними особливостями с\г виробництва. 3. МТБ с\г формується і розвивається з урахуванням сезоного характеру виробництва. 4. Невідємною складовою частиною МТБ с\г є живі організми. 5. Складовою частиною МТБ с\г є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в с\г.

28. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці у с\г.

Спеціалізація с\г- являє собою переважний розвиток однієї, або декількох галузей на виробництві товарної продукції в окремих районах, областях і регіонах. Спеціалізація підприємства- визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Залежно від суспільного поділу праці у даній галузі та їх виробничих підрозділів розрізняють такі форми спеціалізації: 1. Загальна- характеризується спеціалізацією с\г територіальних одиниць- районів, областях і регіонів. 2. Господарська – спеціалізація с\г виробництва окремих с\г підприємств, які ведуть товарне сільське господарство. 3. Внутрішньо-господарська – являє собою спеціалізацію виробничих співрозділів с\г підприємств. Галузь- це частина с\г виробництва, яка характеризується знаряддями і предметами праці, технологією виробництва, кваліфікацією кадрів і кінцевою продукцією. Галузі поділяються: 1. Головні галузі- має найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції. При цьому частка головної галузі структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції повинна становити понад 20%. 2. Додаткова галузь- має меншу питому вагу в структурі товарної продукції в порівняні з головними галузями. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і ефективного використання земельних угідь, засобів виробництва і трудових ресурсів. 3. Підсобні галузі- це галузі не с\г виробництва вони створюються для виробничого обслуговування головних і додаткових галузей, або для задоволення споживчих потреб сільського населення.

29. Типи спеціалізованих господарств.

Залежно від рівня спеціалізації кількість головних і додаткових галузей та їх співвідношення розрізняють такі типи спеціалізованих господарств. 1. Вузько- спеціалізовані господарства- мають переважно одну головну галузь продукції, якої структурі товарної продукції становить 80-90%. 2. Глибоко- спеціалізовані господарства.- мають одну галузь 3-4 додаткові, а також декілька підсобних галузей. Головна галузь забезпечує понад 50% грошових надходжень від реалізованої товарної продукції. 3. Спеціалізовані господарства- мають дві головні галузі, які забезпечують 60-70% грошових надходжень, а також мають 3-4 додаткових галузей. 4. Підприємства комбінованого господарства- мають у складі 3 головні галузі, які забезпечують 75% грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

З0. Поняття енергоресурсів. Енергооснащеність і енергоозброєність. Електрооснащеність і електроозброєність.

Енергетичні ресурси аграрного підприємства- являють собою обсяг потужностей технічних двигунів і живої тяглової сили (коні) з перерахунку на механічну. Для визначення структури енергетичних ресурсів усі види енергетики виражають у порівняльних одиницях –механічних кіньських силах. Під структурою енергетичних ресурсів розуміють- процентне співвідношення окремих видів енергетики загальному обсязі енергетичних ресурсів. Важливими техніко- економічними показниками МТБ є: енергоозброєність праці-це кількість енергетичних ресурсів що припадає на одного середньорічного працівника. Енергооснащеність- це кількість енергетичних ресурсів, що припадає на 100г посівної площі. Використання електроенергії характерні такі показники: електроозброєність- це кількість електроенергії у розрахунку на одного середньорічного працівника. Енергооснащеність- показує кількість електроенергії з розрахунку на 100г ріллі.

31. Система машин і проблеми комплексної механізації та автоматизації.

Механізація с\г- це процес заміни ручної праці машиною, окремих машин системою, а також впровадження автоматизованих систем. Механізація у своєму розвитку проходить три стадії: 1.часткова механізація-окремі виробничі процеси механізовані, а решта виконуються ручним способом. 2.комплексна механізація- передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами.3.автоматизована система машин-усі виробничі процеси виконуються, регулюються і контролюються за допомогою автоматичних пристроїв і відповідних програм. Система машин-це сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі. Під рівнем механізації слід розуміти процентне відношення робіт виконаних машинами до загального їх обсягу. Для визначення рівня механізації того чи іншого виду роботи її загальний обсяг виконаний механізмами ділять на всю кількість цієї роботи і множимо на 100.

32. Показники економічної ефективності спеціалізації.

1. Вартість валової товарної продукції з розрахунку на 1 га с/г угідь.

2. Вартість валової товарної продукції з розрахунку на 100 основних і оборотних фондів, які є в підприємстві.

3. Вартість валової продукції з розрахунку на 1середньорічного працівника.

4. Затрати праці на виробництво 1ц продукції.

5. Собівартість 1ц продукції.

6. Прибуток з розрахунку на 1 га с/г угідь.

7. Рівень рентабельності с/г виробництва.

33. Поняття, склад і структура основний засобів.

Основні виробничі фонди – це засоби праці які беруть участь в праці виробництва протягом тривалого періоду, зберігаю, свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт.

До них відносять: земля, будинки і споруди, транспортні засоби, передавальне устаткування, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба, прилади, інструменти. Залежно від участі у виробничому процесі основні фонди поділяють на 2 групи: основні виробничі фонди і основні фонди не виробничого призначення.

За використанням основні фонди поділяються на: Діючі – ті які використовуються в господарстві. Недіючі – ті які не використовуються в даний час. Запасні – різне устаткування, що перебуває у резерві і призначення для заміни об’єктів основних фондів.

Структура основних виробничих фондів – це відсоткове співвідношення окремих видів основних фондів, до їхньої загальної вартості на підприємстві. Облік ОВФ ведуть в кількісному і вартісному виразі.

34. Суть і економічне значення якості продукції.

Якість продукції – це сукупність її властивостей і характеристик, що зумовлюють спроможність даної продукції задовольняти потреби споживача згідно з її цільовим призначенням.

С/Г продукція має різне цільове призначення: *продукція кінцевого споживання, яка завдяки своїм біологічним, якісним характеристикам безпосередньо використовується для особистого споживання (свіжі овочі), *проміжна продукція, яка призначена для подальшого використання в с/г виробництві в наступних циклах відтворення (насіння, корми). *с/г сировина, це ті види продукції, які йдуть на промислову переробку (зерно, цукр.буряк). Кожному з типів продукції притаманні свої показники і якості:

1. Біологічні – характеризують придатність с/г продукції до споживання і їжу. Характерний вміст мікро і макро елементів продукції, білків, жирів, вітамінів.

2. Технологічні – характерні такі властивості продукції, які є необхідними для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах виробництва.

3. Трансфортабельність – характеризує ступінь її придатності до перевезення і вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами.

4. Надійність – придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і трансформації.

5. Екологічні – це екологічна чистота продукції та її придатність до споживання в їжу людьми, або для годівлі тварин з точки зору нешкідливого її впливу на стан живого організму.

6. Безпечність – характеризує ступінь безпеки працівників в процесі виробництва і використання продукції.