Файл: Конспекти лекцій. Історія Україниdoc.doc

Напередодні другої світової війни українська етнічна територія належала чотирьом державам: більша, східна її частина під назвою УРСР перебувала у складі СРСР; Східна Галичина, Західна Волинь, Закерзоння (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) – у складі Польщі; Закарпаття – у складі Чехословаччини (з березня 1939 р. окуповане Угорщиною), Північна Буковина, Північна Бессарабія та Південна Бессарабія – у складі Румунії. Всі чотири держави мали різний соціально-економічний устрій, що було важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей.

Німецькі імперіалісти вбачали в Україні вигідний плацдарм для проведення агресивної східноазіатської політики: загарбана Україна відкривала найкоротший шлях із Європи в Індію.

Уряди Англії та Франції для відведення від себе загрози агресії та спрямування її на схід, з метою зіштовхування нацизму з більшовизмом, 29-30 вересня 1938 р пішли на так звану Мюнхенську змову, що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословаччина в цей період стала центром політичних подій, а питання про подальшу долю Закарпаття – однією з головних складових цієї проблеми.

На перший план політичних інтриг висувається Закарпаття, а виконавцем планів Гітлера стає Угорщина.

2 листопада 1938 р. на основі рішень так званого Віденського арбітражу міністри закордонних справ Німеччини та Італії віддали Угорщині значну частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве, Берегово, відторгнувши їх від Чехословаччини.

Водночас уряд Чехословаччини офіційно надав автономію і визнав автономний уряд Карпатської України. Столицею Карпатської України стало м. Хуст. Для захисту державної незалежності було створено збройні сили Карпатської України – “Карпатську січ”.

15 березня о 15 годині розпочав роботу сейм Карпатської України. Він офіційно проголосив незалежність Карпатської України, обрав президентом А.Волошина, прийняв конституційний закон із восьми статей, де законодавчо були закріплено синьо-жовтий прапор, герб із зображенням тризуба, національний гімн “Ще не вмерла Україна”. Українську мову було проголошено державною.

Увечері 15 березня 1939 р. угорці активізували свої наступальні дії. Цього ж дня фашистська Німеччина захопила Чехію. Через три дні Угорщина окупувала Карпатську Україну. Словаччина стає самостійною державою під протекторатом фашистської Німеччини.

У березні 1939 р. у Москві відбулись переговори між представниками СРСР, Англії і Франції про створення системи колективної безпеки у Європі проти країни-агресора – Німеччини.

Знаючи про ці переговори, Гітлер вирішив за будь-яку ціну запобігти зближенню СРСР із західними державами. Він декларував СРСР значні територіальні поступки, в тому числі і за рахунок українських етнічних земель. Радянському Союзу були передані: Прибалтика, Бессарабія, Східна Польща та частина українських етнічних земель.

23 серпня 1939 р. до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини І. фон Ріббентроп. В той же день було підписано радянсько-німецький договір про ненапад (“пакт Ріббентропа-Молотова”). До договору додавався таємний протокол про поділ сфер впливу у Східній Європі. В радянській сфері впливу перебували Естонія, Латвія, Фінляндія, Бессарабія, у німецькій – Литва. Стосовно ж Польщі зазначалось, що СРСР зацікавлений у її білоруських та українських землях, а також у території Люблінського й частини Варшавського воєводств.

1 вересня 1939 р., Німеччина напала на Польщу, чим розпочала другу світову війну. Ця подія докорінно змінила політичні відносини в Європі.

17 вересня 1939 р. Червона армія перетнула радянсько-польський кордон і увійшла на територію південно-східної Польщі – Західної України. Офіційно було заявлено, що радянські війська мають запобігти фашистській окупації, допомогти братам українцям і білорусам.

28 вересня 1939 р. І. фон Ріббентроп вдруге прибув до Москви. Між Німеччиною і СРСР були підписані “Договір про дружбу і державний кордон” і два таємні протоколи до нього, що закріпили територіальний розподіл Польщі.

Останні події створили сприятливі умови для об’єднання народу Західної та Східної України.

Верховна Рада СРСР 1 листопада 1939 р. ухвалила Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 14 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу УРСР.

2 серпня 1940 р. сьома сесія Верховної Ради СРСР включила заселені переважно українцями Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР.

Суттю суспільно-економічних перетворень у західних областях України була радянізація. В цілому зміни, що там відбулися, мали суперечливий характер.

2. Напад фашистської Німеччини на СРСР.

Встановлення окупаційного режиму в Україні

22 червня 1941 р. о четвертій годині ранку фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Сконцентровані в мобільні угрупування “Північ”, “Центр” і “Південь” німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. Український напрямок для Гітлера був одним із головних.

Німецьке командування націлило на територію України групу армій “Південь” на чолі з фельдмаршалом Г. фон Рундштедтом. Напад розпочався з масового бомбардування літаками люфтваффе (німецький військово-повітряний флот) міст Київ, Львів, Житомир, Одеса. Німецька група армій включала в себе 57 дивізій загальною кількістю 300 тис. вояків. Групі німецьких армій “Південь” протистояли війська Київського особливого і Одеського військових округів. Та через непідготовленість до оборонної війни і внаслідок некваліфікованого керівництва, радянські війська не змогли відбити ворожий удар. Тільки в перший день війни противник знищив майже 1200 літаків. Радянські військово-повітряні сили були виведені з ладу.

За три тижні війни радянські війська зазнали колосальних втрат: 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу, тобто 3/5 війська (815 700 чол.), що перебували у західних округах, 4 013 літаків, 11783 танків, 21 500 гармат і мінометів.(Мельтюхов М. Упущенный шанс Сталина...- С.512).

Основними причинами поразки Червоної армії на початку війни були: загальні політичні прорахунки і військово-стратегічні помилки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної обстановки; переоцінка значення радянсько-німецьких договорів 1939 р.; певна раптовість агресії (проте слід зазначити, що несподіванкою цей напад швидше був для народу, ніж для керівництва країни); матеріальна непідготовленість до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; розпорошення сил Червоної армії на кордонах; масові репресії в 30-х роках проти армійського командного складу та ін.

11 липня 1941 р., коли німецьким військам вдалося прорвати рубіж у центрі Новоград-Волинського району і вийти на підступи до Києва, почалася оборона столиці України, яка тривала понад два місяці. 19 вересня 1941 р. фашисти увійшли до Києва.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Гітлерівці втратили тут майже 160 тис. в основному румунських солдатів і офіцерів. На початку жовтня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові. З жовтня 1941 р. до липня 1942 р. відбувалась героїчна оборона Севастополя – бази чорноморського флоту. За цей період ворог втратив майже 300 тис. солдатів, що більше ніж втрати вермахту у всій Європі, Північній Африці та Атлантиці від 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. І все ж 4 липня 1942 р. місто було захоплене фашистами.

Катастрофічними поразками завершилися наступи Червоної Армії на Харківському та Донбаському напрямках.

22 липня 1942 р., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія України була остаточно окупована.

Нацисти не визнавали за Україною права на державне існування.

Встановлення “нового порядку” на окупованих територіях здійснювалося за розрахованим на 30 років планом “Ост”, що передбачав знищення місцевого населення з метою звільнення українських земель для німецьких колоністів; частину населення передбачалося депортувати на примусові роботи до Німеччини.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

• забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;

• вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини “лебенсрауму” (“життєвого простору”) для арійської раси;

• сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню українських територій німецькими переселенцями.

Пограбування України відбулося з німецькою педантичністю. Від початку окупації до березня 1944 р. з України було вивезено 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. м'яса та мільйони тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів. Відбувалося масове пограбування окупантами устаткування заводів, фабрик, сировини, сільськогосподарської продукції і навіть чорнозему. До Німеччини вивезли понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій, колекцій. На примусові роботи з України було вивезено 2,4 млн. осіб, головним чином молоді. Частину населення було ліквідовано у концтаборах і місцях масового знищення. На території України було 50 гетто, 180 концентраційних таборів, 250 місць масового знищення (Бабин Яр, Биківня – страчено в обох близько 250 тис. євреїв, циган, українців, росіян). Загальна кількість розстріляного гітлерівцями населення становила 3 млн. 898 тис. У таборах військовополонених загинуло 1 млн. 366 тис. осіб. Було зруйновано 16 тис. підприємств, пограбовано 25 тис. колгоспів, тощо.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн. осіб.

3. Рух Опору на окупованій території України.

З перших місяців окупації України ворог відчував величезну силу народного опору. Почали створюватись партизанські загони та антифашистське підпілля.

У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху, що став керівним органом збройної боротьби партизанів проти німецько-фашистських загарбників.

Майже всі північні райони Сумщини і Чернігівщини, перебували під контролем партизанів. Наприкінці 1942 р. у тилу ворога діяли великі, добре озброєні й керовані з центру з`єднання під командуванням О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова, С.Руднєва та інші.

Всього протягом війни партизанські з`єднання України провели 19 рейдів завдовжки 52 тис. км . За 1941 – 1945 рр. у партизанських загонах і з`єднаннях налічувалося більше 500 тис. осіб, 30% з них загинули (Див. “Новітня історія України”, К.: Вища школа, 2000 р., - С. 321).

Протягом 1944 р. партизани України своїми силами звільнили від окупантів 45 міст і районних центрів, підірвали 1034 ешелони .

На цей час партизанський рух став інтернаціональним. У ньому брало участь понад 3 тис. поляків, 500 словаків і чехів, понад 300 угорців, а також югослави, французи , румуни, німці, болгари, іспанці та інші.

Українці брали активну участь у Русі Опору народів Європи – французькому, бельгійському та італійському. У Франції під їх командуванням діяло 24 партизанських загони, в Італії – 12, в Бельгії – 2. Героями партизанської боротьби у Франції, Бельгії та Італії стали українці В.Порик, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, В.Колесник, І.Пилипенко, В.Кучеренко, Г.Велогоненко, В.Литовко, М.Семиряжко та ін. Активну діяльність на окупованій території розгорнуло партійне і комсомольське підпілля, а також неорганізований опір з боку селян, робітників, інтелігенції.

Роль “третьої сили” в умовах окупаційного режиму намагалася відігравати Організація українських націоналістів. ОУН було створено в січні 1929 р. на з`їзді у Відні на чолі з Є.Коновальцем. Після вбивства Є. Коновальця у 1938 р. ОУН очолив А.Мельник. У 1940 р. ОУН розкололася на два крила: ОУН-М – мельниківці, поміркована частина націоналістів та ОУН-Б – бандерівці, революційне крило. Мельниківці відкрито стали додатком окупаційного апарату й сприяли створенню дивізії СС “Галичина” для допомоги фашистам. Бандерівці, зрозумівши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почали створювати власні збройні сили – Українську повстанську армію (УПА), метою якої була боротьба за незалежну соборну Україну.

УПА контролювала частину Волині, Полісся та Галичини. Ця армія налічувала у 1943 -1944 рр. 30-40 тис. бійців, у 1944 – 1945 рр. 20 – 25 тис. Головнокомандуючим УПА було призначено Романа Шухевича (Тарас Чупринка).

Загони УПА виникли в інших районах України. Так, навесні 1943 р. загони УПА з`явилися на Черкащині (Холодний Яр), біля Умані, тощо. Всього за роки існування УПА в її лавах перебувало до 400 тис. осіб.

4. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Внесок українського народу в розгром гітлерівської Німеччини та її сателітів.

Сталінградська битва (липень 1942-лютий 1943 р.) стала не тільки початком корінного перелому в другій світовій війні, а й початком визволення території України. 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт – село Півнівку, Міловського району Луганської області. Південно-Західний фронт вийшов на лінію міст Червоноград – Новомосковськ – Синельникове – Червоноармійськ – Слов’янськ і зав’язав бої на підступах до Дніпропетровська та Запоріжжя і невдовзі звільнив їх. Військами цього фронту командував М.Ватутін. До середини лютого 1943 р. було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. 16 лютого війська Воронезького фронту звільнили від гітлерівців м. Харків. Невдовзі стрімке просування військ Червоної Армії було зупинено. 19 лютого німецьке командування здійснило контрудар і 16 березня німці знову захопили Харків.

Маючи значну перевагу в живій силі та техніці, радянські війська в результаті запеклих боїв до осені 1943р. звільнили Харків, Чернігів, Полтаву. 6 листопада 1943 р. війська М. Ватутіна звільнили Київ. У січні 1944 р. Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. До травня 1945 р. було визволено Херсон, Миколаїв, Одесу, завершено вигнання німців з Криму.

Протягом літа радянські війська звільнили від фашистів майже всю Західну Україну. 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а 28 жовтня – всі інші населенні пункти Закарпатської України. На осінь 1944 р. вся територія України була звільнена від німецько-фашистських загарбників. У 1945 р. до складу України увійшла Закарпатська Україна.