Файл: Инвестирование.doc

Альтернативний підхід полягає в тому, щоб обчислити і вартість капіталу, і грошові потоки з урахуванням інфляції (брутто-підхід). Загальноприйнятим серед фінансових аналітиків є твердження стосовно того, що брутто-підхід є кращим. Варто зазначити, що вартість капіталу і грошові потоки повинні розраховуватись разом, тобто або з нетто, або з брутто-інфляцією. Звичай­ною помилкою в інвестиційних розрахунках є те, що тільки один з факторів, скажімо, вартість капіталу, розраховується з брутто-інфляцією, а інший, скажімо, грошовий потік, з нетто-інфляцією. Звичайно, це неправильно.

Видалення поправки на інфляцію з вартості капіталу.

Ми вже розглядали розрахунок поточної ринкової вартості різних джерел капіталу: позичок, привілейованих акцій, звичайних акцій тощо. Величини цих вартостей включали і інфляцію (брутто-підхід). Під брутто-інфляцією ми розуміємо, що постачальники коштів збільшують дійсну дохідність, яку вони очікують, на величину, що враховує очікуваний середній рівень інфляції за період, протягом якого позичальником використовуються кошти. Наприклад, позичка з фіксованою відсотковою ставкою надається на 5 років з реальною ставкою 4 % річних. Кредитор очікує, що середньорічне значення інфляції за цей період становитиме 7 %. Таким чином, номінальна відсоткова ставка, яку кредитор виставлятиме на позичку, становитиме:

(1,04)  (1,07) – 1 = 1,113 – 1 = 11,3 %.

Формула для конвертації реальної відсоткової ставки у номінальну з урахуванням інфляції має такий вигляд:

,

де i — номінальна ставка за умов брутто-інфляції;

r — дійсна відсоткова ставка;

f — очікуваний рівень інфляції на період дії позички.

Усі наведені раніше розрахунки дають значення відсоткових ставок за умови брутто-інфляції. Для того щоб розрахувати вартість капіталу за умови нетто-інфляції, можна застосувати таку формулу:

.

Якщо вартість капіталу за умови брутто-інфляції має за розрахунками становити 15 %, а очікуваний рівень інфляції за даний період — 9 %, тоді вартість за умови нетто-інфляції або реальна вартість, становитиме:

Варто зазначити, що просте зменшення на величину очікуваної інфляції вартості капіталу (брутто-інфляційної) не дає точного значення реальної ставки, хоча результат зрідка різнитиметься більше ніж на 1 %.

Оцінка очікуваної інфляції на майбутній період.

Попередні розрахунки, як видно, вимагають від аналітика визначитися з очікуваним рівнем інфляції на майбутній період. В дійсності очікувані оцінки не надто вже точні. Аналітику необхідно лише оцінити очікування ринку у формі середнього значення інфляції на майбутній період. Наприклад, у Великобританії існують такі державні облігації, дохідність яких залежить від інфляції у майбутньому. Поточна цінність цих облігацій прирівнюється до облігацій, захищених від інфляції, і дає хорошу оцінку очікувань ринку стосовно середнього значення показника інфляції на майбутнє. Підхід нетто-інфляція.

Тепер у нас є все для розрахунку чистої теперішньої вартості або надходжень від проекту за умови нетто-інфляції. Грошові потоки приводяться у гривнях на відповідний рік. Зазвичай використовуються грошові суми, які розраховані на початку проекту. Ставка дисконтування, що використана для цих нетто-грошових потоків, приймається рівною вартості капіталу компанії за умови нетто-інфляції.

Підхід брутто-інфляція.

Альтернативний підхід до врахування інфляції при оцінці проектів полягає у розгляді грошових потоків за умови брутто-інфляції. Оскільки ринкова ціна капіталу уже враховує поправку на очікувану у майбутньому інфляцію, немає сенсу перераховувати цю цифру.

Узгодження розрахованих грошових потоків з майбутньою інфляцією порушує важливе питання стосовно того, чи повинні майбутні грошові потоки коригуватися за якимось одним індексом інфляції, чи за серією індексів, що представлятимуть величину очікуваної інфляції на кожному з часових проміжків, що скла­дають грошовий потік. Обліковці можуть зазначити, що ця проб­лема є подібною до проблеми врахування інфляції у бухгалтерсь­кому обліку. Використання одного індексу являє собою підхід, що ґрунтується на поточній купівельній спроможності, використання ряду індексів — підхід, що базується на поточній обліковій вартості.

Як зазначалося раніше, нетто і брутто-методи дають однакові результати за умови використання методу одного індексу, оскільки коригування ставки дисконтування повністю врівноважить коригування майбутніх грошових потоків. Значення чистої теперішньої вартості є однаковим в обох випадках . Якщо ж для коригування складових грошового потоку використовуються різні індекси, результуюче значення чистої теперішньої вартості не збігатиметься, оскільки поправки на інфляцію, застосовувані кредиторами до вартості капіталу, скоріш за все не врівноважуються середньою величиною поправки на інфляцію для різних грошових потоків.

Використання серії індексів забезпечує отримання величин грошових потоків, які є близькими до дійсних грошових потоків проекту. Визначення дисконтованих грошових потоків у дійсності є бюджетом коштів для проекту. Альтернативний метод, особливо щодо податкових розрахунків, не дасть бюджету коштів. Таким чином, застосування підходу на основі поточної облікової вартості, за якого використовується серія індексів інфляції для розрахунку брутто-грошових потоків, і на підставі методу поточних ринкових вартостей для розрахунку брутто-інфляційної вартості капіталу забезпечує найбільш практичний підхід до проблеми врахування інфляції.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що для визначення вартості капіталу використовується метод середньозваженої вартості капіталу. Цей метод може бути застосовано за різних умов. Хоча, як зазначалося раніше, цей метод базується на ряді припущень і, якщо ці припущення не виправдовуються, розрахунок середньозваженої вартості капіталу може дати хибний результат. При розрахунках ми припускаємо, що:

1) фінансовий ринок, на якому складається ринкова ціна, є раціонально ефективним;

2) структура капіталу — це поєднання власного і залученого капіталу як перед, так і після залучення нового капіталу; перебуває в оптимальному діапазоні;

3) капітальний проект, який оцінюється, має той самий клас ризику, що й інші проекти у портфелі підприємства, які вже запроваджуються;

4) новий проект, що оцінюється, є незначним у тому розумінні, що він не внесе значних змін в імідж компанії на фінансовому ринку. Очевидно, що наведені вище пункти 2 і 3 є специфічними аспектами цієї умови.

Якщо перша умова стосовно того, що ринок є раціонально ефек­тивним, порушується, теорія, викладена у цьому параграфі руйнується. Інші умови можна перебороти, але тільки ціною ускладнення розрахунку вартості капіталу.

План грошових потоків

Кеш-фло перекладається дослівно як «потік готівки», або «грошовий потік». У процесі опису Плану грошових потоків і методів інвестиційного аналізу вираз «кеш-фло» може вживатися для визначення поточного залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. Цей залишок формується за рахунок припливу грошових коштів (доходів від реалізації продукції і послуг, амортизаційних відрахувань, доходів від реалізації активів підприємства, внесків у статутний фонд та позичок) та відтоку грошових коштів (витрати на виробництво продукції та послуг, загальні витрати підприємства, витрати на інвестування, витрати на обслуговування та погашення позичок, виплати дивідендів, податкові та інші виплати). Усі надходження та платежі відображаються у Плані грошових потоків у періоди, що відповідають фактичним датам здійснення цих платежів з урахуванням часу затримки платежів за поставки матеріалів і комплектуючих виробів, умов реалізації продукції (у кредит, авансовим платежем), а також умов формування виробничих запасів. Залишок грошових коштів на рахунку (баланс готівки) використовується підприємством для виплат, на забезпечення виробничої діяльності наступних періодів, інвестицій, погашення позичок, сплати податків та особисте споживання. Таким чином, Звіт про рух грошових коштів, що ґрунтується на методі кеш-фло, демонструє рух грошових коштів і відображає діяльність підприємства у динаміці від періоду до періоду.

Тема5. Напрями та об’єкти інвестування

План

1. Поняття про інвестиційний проект

2. Типи проектного фінансування

3. Теорія інвестиційного портфеля

1. Поняття про інвестиційний проект

У літературі з оцінки інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування наводяться такі тлумачення інвестиційного проекту: «справа», «діяльність», «захід, що передбачає здійснення комплексу будь-яких дій, які забезпечують досягнення певних завдань». Ближче до цього поняття за змістом терміни «господарський захід», «комплекс робіт», «проект як система організаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, які необхідні для здійснення будь-яких дій чи які описують дії».

На основі аналізу наведених визначень та ознак бізнес-про­екту можна сформулювати узагальнене визначення поняття інвестиційного бізнес-проекту. Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізації.

Класифікація проектів. Множина бізнес-проектів може класифікуватися за різними ознаками. Очевидно, що наведена нижче схема класифікації не єдина, однак у більшості випадків вона уявляється нам корисною.

Виокремлено такі основи класифікації бізнес-проектів:

тип проекту — за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект;

клас проекту — за складом і структурою проекту та його предметною галуззю;

масштаб проекту — за розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище;

тривалість проекту — за терміном здійснення проекту;

складність проекту — наприклад, за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;

вид проекту — за характером предметної галузі проекту.

Розглянемо основні різновиди проектів:

1. Тип проекту — технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний.

2. Клас проекту — монопроект, мультипроект, мегапроект.

3. Масштаби проекту — дрібний, середній, великий, дуже великий. Або інша класифікація: міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, корпоративні, відомчі, проекти одного підприємства.

4. За тривалістю проекти можуть бути короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 5 років), довготермінові (понад 5 років).

5. Вид інвестиційних проектів: інноваційний та організаційний, науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний.

Більшість бізнес-проектів носить інвестиційний (витратний) характер. Величина інвестицій, які необхідні для здійснення бізнес-проекту, залежить від усіх перелічених ознак та насамперед від масштабу, тривалості та ступеня складності проекту.

До інвестиційних проектів зазвичай належать проекти, головною метою яких є вкладення коштів у різні види бізнесу з метою отримання прибутку. В цій групі бізнес-проектів виокремлюють інноваційні проекти, до яких належить система різно­манітних нововведень, що забезпечують безперервний розвиток організаційно-економічних систем.

Однією з найвідоміших спроб ввести стандартизований підхід до оцінки та аналізу інвестиційних проектів була діяльність Міжнародного центру промислових досліджень . У 1972 р. було опубліковано «Керівництво з оцінки проектів», яке стало значним дослідженням з цього питання. Враховуючи загальну орієнтацію на використання цієї методики у країнах з ринковою економікою, яка тільки-но формується, а також зважаючи на той факт, що у роботі над створенням методики брали участь головні міжнародні фінансові інститути (такі як Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд) не дивно, що саме ця методика стала еталоном аналізу інвестиційних проектів, які здійснюються на території СНД, зокрема в Україні.

Нині за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) деякі українські банки фінансують інвестиційні проекти підприємств малого та середнього бізнесу (з приватною формою власності), що здійснюють свою діяльність у галузях сільського господарства, харчової промисловості та послуг. Клієнти банків, які бажають скористатися коштами кредитної лінії від ЄБРР, повинні подати на розгляд банку клопотання про одержання кредиту, обґрунтований бізнес-план та необхідні для здійснення такого кредитування документи.

До підприємств, для яких розробляється подібний інвестиційний проект, висуваються такі вимоги:

допроектні активи не повинні перевищувати 2,5 млн дол. США (за винятком споруд і будівель);

кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб;

діяльність підприємства має відповідати вимогам охорони довкілля, що висуває ЄБРР;

максимальне співвідношення загального боргу (кредит ЄБРР) до власного капіталу має становити 70:30 %, а власний внесок у проект — не менше 30 % вартості проекту;

коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку після сплати податків, амортизаційних відрахувань і витрат на сплату відсотків з усіх позичок позичальника до всієї заборгованості позичальника з урахуванням кредиту ЄБРР) повинен бути не меншим 1,3:1;

вартість застави не повинна бути меншою за 120 % від суми загальної заборгованості за кредитом.

Кредитні кошти не спрямовуються:

на рефінансування вже існуючих зобов’язань приватних під­приємств або фінансування придбаних цінних паперів діючих підприємств і нерухомості;

на реалізацію проектів, пов’язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї тощо.

Бізнес-план до інвестиційного проекту розробляється відповідно до типової форми, яка надається банком клієнтові (див. додаток 1).

Умови кредитування:

мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;

максимальна сума кредиту — 2 млн дол. США;

термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;

максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду);