ЛЕКЦІЯ 7

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

7.1. Загальні поняття природокористування

До середини ХХ ст. критерієм ефективності людської діяльності було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а головним ставленням до природи - панування над нею й цілковите підкорення її людиною. Але екологічні катастрофи і величезні економічні втрати від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, примусили до об’єктивного аналізу причин виникнення таких катастроф. За результатами аналізу стало зрозумілим, що людство, якщо воно хоче вижити, повинне змінити принципи природокористування - термін, вперше вжитий у 1959 р., як регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров’я. Більш відповідним сучасному стану розвитку цивілізації є визначення (М.Реймерс) природокористування як сукупності усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя тощо). З цього визначення логічним витікає те, що в наш час провідним принципом природокористування повинен стати еколого-економічний, за якого критерієм ефективності господарювання стає одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Однак, це потребує вкладання значних коштів у природоохоронну сферу, що завжди відчутно знижує прибутковість виробництва. Тому, як і раніше, стикаються екологічні і економічні інтереси, і, на жаль, здебільшого перемагають економічні: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морським нафтопромислам - над збереженням морської екосистеми тощо. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів буває дуже важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто приводить до прийняття антиекологічних рішень, а оцінка економічного розвитку через традиційні показники зростання валового національного продукту часто супроводжується деградацією довкілля. Тобто, природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування - це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об’єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються умови проживання. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипасання, перезабруднення повітря, води й грунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та пестицидами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим чи супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов’язані з воєнними діями); може бути зумовленим планово-економічними й проектними прорахунками (наприклад, створення каскаду штучних водосховищ на Дніпрі) тощо.

 Цікаві факти - приклади нераціонального природокористування

Щохвилини в світі знищується приблизно 12 га лісів, 12 га продуктивних земель перетворюється на пустелю. Щосекунди внаслідок ерозії втрачається понад 18т верхнього ґрунтового горизонту. Щорічно за рахунок різних деградаційних процесів і відчуження втрачається близько 7 млн га, тобто втрачається база для життя 21 млн жителів планети. На будівництво доріг у світі за рік виводиться з ужитку 300 тис. га орних земель. За історію людства безповоротно втрачено 1,5 млрд га орних земель.

За рахунок заміни природних екосистем агроценозами губиться ~11,7% чистої первинної продукції, а всього в зруйнованих природних екосистемах, де домінує людина, губиться майже 27% чистої первинної продукції. (Вітоусек, 1986)

7.2. Основні завдання економіки природокористування

забруднень, то, реалізуючі закони з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього і ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами. Розглянемо більш детально які завдання економіки природокористування потрібні, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання. Для цього потрібно:

♦ визначення збитків, заподіяних економіці держави, галузі, підприємству, району, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи. Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення спрацювання основних фондів тощо;

♦ визначення розміру витрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля. Вартість відновлення природи визначається за необхідними витратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при

♦ цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель внаслідок техногенного впливу унікальних геологічних пам’яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин;

♦ оцінка ефективності витрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів. Витрати на охорону природи нині можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів;

♦ розробка економічних методів керування природоохоронною роботою і способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний - поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності тощо.

Для розробки економічних методів керування природокористуванням потрібна об’єктивна оцінка природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначають з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, доступності, можливості відтворення та утилізації відходів тощо. Для оцінки вартості природних ресурсів використовують показники: трудові затрати на видобуток мінеральної чи біологічної сировини; цінність одержаних із ресурсів матеріалів, виробів; прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо) і витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу при освоєнні ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною. Індивідуальні оцінки (розрізняють 3 показники) виконують для кожного елемента довкілля і їхня значення не завжди збігаються.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів визначається чистий економічний ефект і оцінюються варіанти очищення промислових стічних вод і атмосферних забруднень, переробки відходів, конструкторських та технологічних рішень тощо.

Останнім часом в Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:

♦ вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;

♦ створюються екологічні фонди, банки;

♦ розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

7.3. Правові основи природокористування

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньої і міжнародної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітних до штрафувань, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов’язки громадян, функції рад народних депутатів і органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведені положення про заходи, пов’язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також кодекси України: “Земельний” (1992р.), “Лісовий” (1994р.), “Водний” (1995р.), “Про надра”(1994р.). У 1990-1999 рр. Верховною Радою України було ухвалено близько 20 природоохоронних законів, в т. ч.: “Про природно-заповідний фонд України” (1992р.), “Про екологічну експертизу” (1995р.); а у вересні 2000 р. затверджено Закон України “Про загальну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.

Загалом нині в Україні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрямки державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку. Ряд законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи й раціональне використання її ресурсів, [Програма дій людства в ХХІ ст. (1992р.), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987р.) тощо] прийнято і регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) та ін.

Найважливішою складовою природоохоронного законодавства є екологічні стандарти - єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Недотримання стандартів карається законом. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві і стандарти підприємств. Стандарти з охорони природи об’єднані під номером 17: 17.1. - Охорона природи. Гідросфера; 17.2. - Охорона природи. Атмосфера та ін.