ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.07.2020
Просмотров: 1107
Скачиваний: 4
При фінансовому плануванні за основу беруться вимоги фінансової політики, яка проводиться на тому чи іншому етапі економічного розвитку. Визначається обсяг грошових засобів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань, виявляються резерви зростання доходів та економія у витратах, встановлюються оптимальні пропорції в розподілі коштів між централізованими і децентралізованими фондами.
Отже, фінансове планування – це процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку.
Основними функціями фінансового планування є:
-
відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади;
-
встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;
-
вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного і соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;
-
встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.
Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування: загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.
Важливість загальнодержавного планування і прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки і соціальної структури всієї держави, певних регіонів і галузей виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного і соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інших загальнодержавних програм.
За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб’єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов’язана з певними економічними ризиками, тому обсяги доходів і витрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності. Головним призначенням фінансового планування на рівні господарських суб’єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу і напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб’єкта.
Щодо територіального фінансового планування, то його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об’єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.
3. Необхідність і суть фінансового контролю.
Однією із ланок системи контролю виступає фінансовий контроль. Його значення полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах і ланках народного господарства.
Фінансовий контроль – це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання й управління із застосування специфічних форм і методів його організації. Він здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, а також спеціально створеними установами і включає: контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування використання фондів грошових засобів, оцінку економічної ефективності фінансово-господарських операцій і доцільності здійснених витрат.
Принципи фінансового контролю:
-
незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого );
-
гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
-
превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
-
дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);
-
регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
-
об’єктивність (контроль проводиться згідно діючого законодавства);
Фінансовий контроль проводиться на макро- і мікрорівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади й управління. Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій, установ.
Фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю, пов’язаний з використанням вартісних категорій. Предметом перевірок виступають такі вартісні показники, як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, сума податкових платежів тощо. Ці показники носять синтетичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємств, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв’язків.
Фінансовий контроль покликаний забезпечувати інтереси і права як держави і її установ, так і всіх інших економічних суб’єктів; фінансові порушення тягнуть за собою фінансові санкції.
Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабільності. Це передусім розробка , затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств і установ, державних банків і фінансових корпорацій. Фінансовий контроль зі сторони держави недержавної сфери економіки торкається тільки сфери виконання грошових зобов’язань перед державою, включаючи податки та інші обов’язкові платежі, дотримання законності й доцільності використання виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку й звітності.
Фінансовий контроль за діяльністю підприємств включає також контроль з боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль: перевірку ефективності й доцільності використання грошових ресурсів (власних і залучених); аналіз і співставлення фактичних фінансових результатів з прогнозованими; фінансову оцінку інвестиційних проектів; контроль за фінансовим станом тощо.
Важливу роль в здійсненні фінансового контролю відіграє рівень організації обліку в країні.
-
Види, форми і методи фінансового контролю.
Фінансовий контроль умовно можна класифікувати за різними ознаками.
За суб’єктами проведення розрізняють: державний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський контроль і аудит.
Держаний фінансовий контроль проводять органи державної влади та управління: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба тощо. Від того, як організовано державний контроль в країні, залежать шляхи економічного розвитку суспільства, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки тощо.
Муніципальний фінансовий контроль проводять місцеві органи самоврядування.
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю. Він є складовою управління організацією і тому проводиться на її розсуд на основі рішень даної організації.
Аудит – це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах основна мета зовнішнього аудиту: перевірка достовірності фінансової звітності, експертиза фінансового стану підприємства, розробка рекомендацій по удосконаленню, упорядкуванню фінансового-господарської діяльності, податкового планування, фінансової стратегії тощо.
За сферою фінансової діяльності розрізняють: бюджетний, податковий, валютний, кредитний, інвестиційний контроль, контроль за грошовою масою та страховою діяльність тощо.
За формою проведення фінансовий контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний.
Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансовий операцій і має важливе значення для попередження фінансовий порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів для попередження неекономного та неефективного витрачання коштів. Прикладом такого контролю на макрорівні є процес складання й затвердження бюджетів усіх рівнів та фінансових планів позабюджетний фондів. На мікрорівні – це процес розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складання прогнозних балансів тощо.
Поточний фінансовий контроль проводиться в момент здійснення фінансових операцій. Він попереджує можливість зловживання при отриманні і витрачанні коштів, сприяє дотриманню фінансової дисципліни і своєчасності здійснення фінансового-грошових розрахунків. Велику роль в цьому відіграють бухгалтерські служби.
Наступний фінансовий контроль, який проводиться шляхом аналізу і ревізії фінансової і бухгалтерської документації, призначений для оцінки результатів фінансової діяльності економічний суб’єктів, співставлення фінансових планів і прогнозів з результатами оцінки ефективності здійснення запропонованої фінансової стратегії, порівняння фінансових витрат з прогнозованими тощо.
За методами проведення розрізняють: перевірки, обстеження, нагляд, аналіз фінансової діяльності, спостереження, ревізії.
В процесі проведення перевірок на основі звітної документації і видаткових документів розглядають окремі питання фінансової діяльності і намічаються заходи усунення виявлених порушень.
Обстеження, на відміну від перевірки, охоплює більш широкий спектр фінансово-економічних показників досліджуваного суб’єкта для визначення його фінансового стану і можливих перспектив розвитку.
Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб’єктами, які отримали ліцензію на той чи інший вид фінансової діяльності і передбачає дотримання ними встановлених правил і нормативів. (наприклад, НБУ наглядає за діяльністю комерційних банків).
Аналіз фінансової діяльності як різновид фінансового контролю передбачає детальне вивчення фінансової звітності з метою загальної оцінки результатів фінансової діяльності, оцінки фінансового стану, забезпеченості власним капіталом, ефективності його використання.
Спостереження – постійний контроль з боку кредитних установ зав використанням виданої позики і фінансовим станом підприємства-клієнта. Неефективне використання отриманої позики і зниження платоспроможності можуть призвести до посилення умов кредитування, вимоги дострокового повернення позики.
Ревізія – найбільш глибокий і всеохоплюючий метод фінансового контролю. Це повне обстеження фінансово-господарської діяльності економічного суб’єкта з метою перевірки її законності, правильності, доцільності, ефективності. Ревізії проводяться органами управління по відношенню до підвідомчих підприємств, а також різними державними і недержавними органами контролю. Результати ревізії оформляються актом, на підставі якого приймають міри по усуненню порушень, відшкодуванню матеріальних збитків і притягнення винних до відповідальності.
Тема 4. Державні фінанси.
-
Система державних фінансів.
-
Призначення і роль державних фінансів.
-
Правові та організаційні засади державних фінансів.
-
Система державних фінансів.
Державні фінанси – складова частина фінансової системи держави центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.
Державні фінанси – головні ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; державний кредит.
Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов’язані між собою.
Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю суттю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу бюджетної системи держави. Бюджетну систему складає сукупність усіх бюджетів держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального устрою в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад в державі.
Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються.
Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу.
-
Призначення і роль державних фінансів.
Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо.