ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.07.2020
Просмотров: 184
Скачиваний: 4
О. В. Сенич
ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В ЗМІ
Засоби масової інформації, виконуючи функцію впливу на масову свідомість та формування громадської думки, являють своєрідний регенератор стереотипів, шаблонів думок, поведінки та життєвих цінностей у суспільстві. Вони від початку свого існування є не тільки рупором окремих ідей та світобачень, дзеркалом, що відображає процеси трансформації людства, а й одним з основних факторів, під впливом яких формується світобачення та світовідчуття суспільства в цілому й окремої особистості зокрема.
Одними з основних стереотипів, які впливають на розвиток суспільства й відображають його прогресивність та демократичність є гендерні стереотипи, які надають “стійкі уявлення про риси, якості, можливості й поведінку статей” [1]. Саме завдяки ним ми дізнаємося про еталон жінки або чоловіка. ЗМІ також формують наші очікування від статі, визначають суспільні ролі для чоловіків та жінок, а отже, вони виступають індикатором гендерних розмежувань.
Залежність суспільної думки та оцінки понять “жінка” і “чоловік” від пропонованих ЗМІ стереотипів, а також відповідність цих стійких уявлень реальності потребує вивчення. Адже, не дивлячись на популярність гендерної теми в ЗМІ, вітчизняні та зарубіжні дослідники наголошують на необхідності вивчення й розв’язання гендерної проблеми не з боку протистояння статей, а через аналіз стереотипів, що пропагуються ЗМІ, та їх відповідність гуманістичним принципам й документам міжнародного та Всеукраїнського рівня, які наголошують на рівності прав та свобод громадян (людей) незалежно від статі.
Аналізу гендерних стереотипів, зокрема гендерному параметру мови присвячені праці українських і російських вчених: О. Вороніної, О. Горошко, Н. Ажгіхіної, О. Фоменко, С. Кушнір, О. Каменської, В. Слінчук та ін.
Метою нашого дослідження є порівняльний аналіз мовних засобів вираження гендерних стереотипів у ЗМІ, здійснений на основі досліджень гендерного параметру журналістських текстів.
Гендерні ознаки різних мов формувалися історично. Наприклад, в англійській мові поступово, проте досить активно і на всіх рівнях соціальної комунікації були запропоновані альтернативні форми звертань, що несуть підтекст гендерної дискримінації. І замість “man” у випадках позначення людини будь-якої статі стали вживатися “human being” (людська істота) “one” (кожен), “person” (особа) [1]. Л. Павлюк наводить такі приклади нововведень в англійську мову. По-перше, фраза із Біблії 1954 року: “Man does not live by bread alone” у новому стандарті 1990 року має вигляд: “One does not live by bread alone” (“Не хлібом єдиним живе людина”). По-друге, у назвах посад запропоновано замінювати компонент “man” (“чоловік”) на нейтральне “person” (“особа”): business person, spoke person. І, по-третє, замість “Mrs” (пані) і “Miss” (панночка) – традиційних маркувань різниці сімейного статусу, використовують “Ms”, що блокує стереотипні емоції у разі, якщо жінка-професіонал неодружена [1].
В українській мові переважають “чоловічі” компоненти у назвах професій, особливо відповідальних посад. Використання жіночих та чоловічих родів одного й того ж слова у таких випадках несе певний підтекст, який часто виражає позитивне або негативне ставлення автора тексту про особу (частіше жінку), й використовується як засіб формування гендерних стереотипів. Якщо професія має чоловічий рід, і мова йде про чоловіка, який нею займається, то зазначення посади або професії просто несе додаткову інформацію про особу: він директор, політик, фінансист, лікар, дипломат. А у разі, коли мова про жінку та її рід занять, ситуація складніша. Під час змалювання позитивного образу жінки на позначення професії обирається іменник чоловічого роду: вона директор, секретар, політик, фінансист і т.д. Якщо ж створюється негативний образ, і мовець хоче наголосити на непрофесійності або висловлює іронію стосовно можливостей жінки, використовуються такі форми жіночого роду: директорка, секретарка, фінансистка, політиканка і т.д. Отже, формується стереотип, що жінка буде оцінюватись як компетентна тільки в разі виконання роботи на рівні чоловіка. Суто жіночими професіями відповідно до лінгвістичного параметру мови, як склалося історично є: доярка, технічка, посудомийка, медсестра і т.д.
Досліджуючи виразні контекстуальні означення, що відображають характеристики гендерних понять В. Слінчук [2] поділяє їх на три групи:
зовнiшньоатрибутивнi ознаки; характеристики, що описують iнтелектуально-розумовi якості; внутрішньодуховні якості.
У текстах ЗМІ наявні всі характеристики, що формують стереотипні уявлення про риси людини й формують очікування суспільства від неї. Враховуючи визначення поняття гендерного стереотипу в ЗМІ Н. Ажгіхіної, яка визначає його як “уявлення про “хороших” та “поганих” жінок та чоловіків із взаємовідношеннями їх ролей у тому чи іншому суспільстві” [3], ми будемо розглядати як позитивну, так і негативну оцінку жінок та чоловіків у ЗМІ.
Розглядаючи зовнішньо атрибутивні ознаки, що репрезентують гендерні стереотипи в ЗМІ, ми спочатку звернулися до відеовербальних та рекламних текстів, які пропагують образ жінки сексуальної, стрункої, із ідеальним волоссям та макіяжем. Одночасно, і здебільшого через рекламу, жіночий образ набуває таких характеристик: втомлена, страждаюча від лупи, посічених кінчиків, зморшок, целюліту, жовтих зубів тощо. Чоловіків зображують своєрідними “мачо”, сильними, доглянутими, атлетичної фігури, із атрибутами заможності (машина, новий телефон, костюм, приваблива дівчина(!)); та навпаки: хворими, неохайними, імпотентами. А через підсилення уваги до чоловічої зовнішності, вони страждають від лупи та сухої шкіри не менше, ніж жінки.
Отже, здебільшого реклама та інші відеовербальні тексти пропагують образ привабливої, “ідеальної” жінки та сильного, “ідеального” чоловіка, а зображені негативні риси лише підносять “ідеал”, виступають антиподом і доказом правильності стереотипу зовнішності.
У друкованих ЗМІ еталон жіночності залишається майже таким, як і в інших. Наприклад: “тендітна й водночас мужня жінка” (День. – 2010. – 13 січня ), “красуня Василіса Фролова” (День. – 2009. – 11 грудня), “у цей час ще одна красуня блищала на Інтері в програмі Є. Кисельова – Юлія Володимирівна – прем’єр наш” (День. – 2009. – 11 грудня), “у женственной женщины длинные волосы, легкая походка и длинная талия. Ее тело абсолютно гладкое – без лишних волос, растяжек и морщин” (Pink. – 2008. - березень), “когда девицы “надувают” губы силиконом до неестественных размеров — это асексуально!” (Натали. – 2009. – листопад).
Особливістю зображення жінки є акцент на привабливості молодої жінки, й увага саме до її зовнішності, а перевагами літніх жінок є інтелект, професійність, мудрість, самовпевненість або вміння залишатися молодою. Наприклад: “за границей в модных бутиках очень часто в качестве консультанта можно встретить не юную барышню, а седовласую женщину. Там понимают, что красота и ценность не в цвете волос, а в мудрости, вкусе и это дорого стоит” (Cosmopolitan. – 2009. – грудень), “и вот она такая… с дегенеративным лицом, при этом у нее нет нигде целлюлита, но книжек она не читала!” (Cosmopolitan. – 2009. – листопад).
Чоловіки мають такі характеристики зовнішності: “мускулистое телосложение, низкий голос, проблемная кожа или нежелательные волосы на теле” (Pink. – 2008. – березень), “носит очки – значит умный, следовательно с ним не заскучаешь” (Натали. – 2010. - січень), або: “накачані м'язи; чоловік повинен мати спортивну поставу й легко рухатися; атлетична статура, палаючий погляд i чарівна усмішка” [2].
Інтелектуально-розумові якості жінок та чоловіків ЗМІ репрезентують так: вона – емоційна, захоплена дрібницями (порошком, майонезом, йогуртом і т.д.), не вміє водити машину, хитра, освічена, розумна, робить декілька справ одночасно, наприклад: “мужчинам нравятся разные женщины: и совсем молоденькие, и умудренные опытом. Главное, чтобы с ними было интересно” (Натали. – 2009. – листопад), “девушка она трудолюбивая и собранная, на кофе и “Одноклассников” не отвлекается” (Натали. – 2009. – жовтень). Або: “колюча i дико симпатична розумниця; телегероїні стають дотепнішими, жорсткішими; зацiкавленi й дуже настирливі жінки” [2].
Він – розумний (назва шоу “Розумник”), досвідчений, мудрий, нерозторопний, компетентний, ощадливий. Наприклад: “главное, что воодушевляет мужчин, – деньги” (Натали. – 2009. – травень), “високоосвічений, інтелігентний, тактовний, з вишуканими манерами. І хірург, як мовиться, від Бога…” (Дзеркало тижня. – 2009. – 15-22 січня) та “цікавий співрозмовник; інтелектуальні чоловіки” [2].
Щодо внутрішньо духовних якостей, то тут спостерігається своєрідне протистояння жіночого та чоловічого, оскільки одна і таж риса набуває різного трактування і оцінки: “для характеристики чоловіка – “наполегливий”, для характеристики жінки – “агресивна”, і відповідно: обережний – боязка; вольовий – вперта; вимогливий – капризна і под.” [1].
Жінка до того ж наділяється на телеекрані та в газетах і журналах такими розбіжними характеристиками, як: турботливість, чутливість, нетерпимість, емоційність, навіть істеричність та ін. Здебільшого жіночий характер зображується із дотриманням традицій: “справжня берегиня родинного вогнища” (День. – 2010. – 13 січня), “вона – жінка незвичайна” (День. – 2009. – 9 грудня), “она хорошая хозяйка, жена и мать. Она нежна, беспомощна, эмоциональна…” (Pink. – 2008. – березень) “слабому полу доставляют радость семейные обеды, девичники и опека над домашними животными, у сильного пальму первенства держат секс и "серфинг" в сети Интернет” (Натали. – 2009. – травень). Але характеризують жінку й з іншого боку: “виступала палко, пристрасно, пронизливо. Хотілося їй вірити, але не дуже виходило…” (День. – 2008. – 11 грудня), “взрослая женщина всегда сама хозяйка своей жизни” (Pink. – 2008. – вересень), “мужчины сейчас очень ценят искренность” (Cosmopolitan. – 2009. – грудень).
Однак, чоловік часто зображується, наприклад за допомогою ТБ нечулим, практичним, агресивним, переможцем і навіть безпомічним. Л У друкованих ЗМІ ми відзначили такі характеристики: “мужская хватка” (Pink. – 2008. – березень), “мужчина — большой ребенок. Он обожает свои игрушки” (Натали – 2009 – серпень), “для мужчины в первую очередь важен социум: карьера и общественное признание, способное подтвердить его статус” (Натали – 2009 - вересень). Серед негативних рис чоловіків зазначається лінь та агресивність: “мужчина на диване перед телевизором” (Cosmopolitan. – 2009. – грудень), “быть агрессивной, как мужчина” (Pink. – 2008. – березень).
Отже, сучасні ЗМІ створюють стереотип жінки, привабливої та розумної одночасно. Традиційний погляд на неї, як на матір, господарку, сексуальний об’єкт поступово доповнюється новими рисами. Жінка все частіше зображується діловою, поєднує кар’єру та сім’ю, має досить великі та виправдані амбіції. Жінка “повинна” бути молодою і, водночас, її вік не має різниці, якщо вона наділена певними розумовими та духовними характеристиками. Чоловіка ЗМІ зображують як лідера та добувача, сильного та атлетичного зовні й чутливого та ніжного зсередини. Чоловік часто зображується як “норма”, у той ж час, коли жінка сприймається як відхилення від “норми”.
Література
1. Павлюк Л. Гендерні стереотипи і гендерна чутливість комунікації // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/henderni-stereotypy-i-henderna-chutlyvist-komunikatsiyi.html 2. Слiнчук В. В. Сучасні тенденції формування гендерних концептів засобами оцiнностi (за матеріалами друкованих ЗМI) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1413 3. Ажгихина Н. Гендерные стереотипы в современных масс-медиа // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.a-z.ru/women_cd1/html/azhgihina.htm.
Є. Є. Сухарукова
ВИДИ ЗАПИТАНЬ В ІНТЕРВ’Ю
Одним із найважливіших компонентів інтерв’ю як журналістського твору є запитання. Воно є засобом отримання інформації та поштовхом до роздумів і прийомом для встановлення контакту зі співрозмовником. Від правильно поставленого запитання залежить якість відповіді, а отже, інформаційна насиченість усього твору.
Ця стаття – частина нашого дослідження “Інтерв’ю на шпальтах сучасної луганської преси”, яке пов’язане з комплексною темою “Історія журналістики та видавничої справи Луганщини” кафедри журналістики і видавничої справи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
При створенні даної розвідки ми використовували праці, присвячені використанню запитань в інтерв’ю. Серед них розвідки М Лукіної ("Технология интервью") [4], Е. Фіхтеліуса ("Десять заповедей журналиста") [11], З. Смелкової, Л. Ассуірової, М. Савової, О.Сальникової ("Риторические основы журналистики. Работаем над жанром газеты") [9], публікації А. Шевченко-Станкевич ("Комунікативні стратегії інтерв’ю") [13], М. Недопитанського ("Сучасна практика журналістського інтерв'ю: стратегія запитання") [5].
Мета статті – розглянути види запитань, що використовуються журналістами при проведенні інтерв’ю.
Об’єкт дослідження – запитання журналістів в інтерв’ю на сторінках луганських газет “Молодогвардеец”, “Свободный репортер”, “ХХІ век”.
Предмет дослідження – роль і комунікаційне значення різних видів запитань в інтерв’ю.
Завдання тісно пов’язане з метою статті – з’ясувати ефективність різних видів запитань, до яких вдаються журналісти при роботі над інтерв’ю.
На думку М. І. Недопитанського, “запитання – це своєрідний ключ до успіху інтерв'ю” [1]. Ми хочемо наголосити, що запитання – один з найважливіших компонентів інтерв’ю, від правильності, точності запитань журналіста залежать відповіді респондента та успіх усього матеріалу в цілому, зацікавленість ним читача. “Часто інтерв’юер використовує запитання, які мають обов’язково опору-передісторію, засвідчують певною мірою обізнаність у темі та ерудицію самого журналіста, або іноді — лише натяк на запитання, що є своєрідним інтелектуальним стимулом” [2].
Головне значення запитання – реалізація мети і завдань інтерв’ю. Як зазначає З.С. Смелкова, “запитання має бути лаконічним та легко сприйматися, його формулювання повинно бути однозначно зрозумілим. При цьому тактовність запитань повинна відповідати умовам гри зі співрозмовником, не порушувати межу особистого” [4, с. 174].
Запитання можуть бути класифіковані за формою на відкриті та закриті. Перші – мають найбільш загальний характер, задають тему і предмет, а далі респондент може структурувати відповідь за власним бажанням. Перевагами відкритих запитань є те, що вони не обмежують співрозмовника, орієнтують людину на роздуми, аналіз своїх вчинків, стимулюють народження думок, примушують журналіста уважно слухати та спостерігати. Проте відкриті запитання можуть призвести до надто довгої, затягнутої або неясної, сумбурної відповіді, можуть збентежити співрозмовника, який не звик відповідати на відкриті запитання. Відкриті запитання часто використовуються журналістами луганських газет. Наприклад: