ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.07.2020
Просмотров: 177
Скачиваний: 4
-
“Василий Иванович, как бы вы оценили нынешнюю ситуацию в Верховной Раде? (“Молодогвардеец”)” [5]
-
“Расскажите о Чемпионате – как он проходил? (“Свободный репортер”)” [6]
-
“Как Ваша семья проводит свободное время? (“ХХІ век”) ” [7]
Технологія формулювання відкритих запитань базується на шести питальних займенниках: хто? Що? Де? Коли? Як? Чому? (або навіщо?) У англомовній журналістиці їх називають формулою 5W + H. Слід зазначити, що два останніх запитання “чому?” та “навіщо?” можна віднести до складнішого рівня, вони вимагають вдумливої, концептуальної відповіді.
Закрите запитання вимагає ствердної чи негативної відповіді. Журналісти використовують їх, щоб отримати жорстку, пряму реакцію співрозмовника, підтвердити чи спростувати факт. Привабливість закритих питань, як зазначає М. М. Лукіна, у тому, що їх “легко ставити й на них нескладно відповідати, вони економлять час, оскільки передбачають швидку реакцію та стислі відповіді [3, с. 51]”. Наприклад:
“Вы следите за посещаемостью вашего сайта? (“Свободный репортер”) [8]”
“В кастинге на шоу “Україна має талант” участвовать будете? (“Молодогвардеец”) [9]”
“Права на земельную собственность останутся за жителями присоединяемых территорий в полном объеме (паевые участки)? (“ХХІ век”) [10]”
У журналістському інтерв’ю відкриті запитання є більш бажані, ніж закриті, відповіді на них більш детальні, розгорнуті, їх легше цитувати. Вважається, що відповіді на закриті запитання передбачувані, але трапляється, що після відповіді “так” або “ні” співрозмовник починає розмірковувати, часто в цих несподіваних висловлюваннях може міститися дуже цінна інформація.
Буває й так, що журналісти стикаються зі співрозмовниками, що знайомі з особливостями технологій спілкування з пресою. Для них закрите запитання – шанс висловити завчасно підготовлену промову. У такому випадку ініціатива у розмові перейде до респондента, на закрите запитання співрозмовник може дати найбільш вигідну чи безпечну для себе відповідь.
Іншим видом запитань є прямі та непрямі запитання (або з підтекстом). Пряме, тобто ясне прозоре запитання “по суті”, ефективніше за непряме, що дає змогу уникнути відповіді. Однак інколи непряме запитання буває корисним для заміни прямого, неприємного для співрозмовника. До непрямого запитання слід вдаватися у тому випадку, якщо зі співрозмовником важко встановити контакт і треба створити сприятливу атмосферу. Найефективніший варіант спілкування – прямі запитання та конкретні відповіді. Проте воно може відбуватися тоді, коли співрозмовник налаштований на бесіду і готовий відповідати.
До запитань “другого ряду”, як називає їх М. М. Лукіна, належать уточнюючі, контрольні, кількісні, викривальні, гіпотетичні, перехідні запитання.
Уточнюючі запитання слід ставити після неясної або двозначної відповіді на попереднє. Їх можна ставити, перефразовуючи сказане співрозмовником або попросивши його навести приклад для прояснення сказаного.
“Вы говорите, что горожане должны поверить “Теплокоммунэнерго”. Но к техпроцессам и техкартам тепловиков должно быть доверие и у руководства города (Молодогвардеец)” [11].
Контрольні запитання журналіст ставить, коли немає об’єктивних підтверджень сказаного співрозмовником. При цьому він не може перепровірити інформацію, яка повідомляється, звернувшись до об’єктивних джерел.
Кількісні запитання служать для вияснення кількісних характеристик об’єкта чи події. Відповіді на них уточнюють, конкретизують та ілюструють розмову. Кількісні запитання домінують в інтерв’ю, узятих для бізнес-новин, економічних оглядів, інтерв’ю з експертами, що використовують у роботі статистичні методи. При цьому слід ураховувати, що кількісна інформація має межі сприйняття, а статистичні дані засвоюються тільки у порівняльних чи відсоткових показниках. Наприклад:
“Сколько у вас депутатов в городском совете? (“Молодогвардеец”)” [12].
“Сколько процентов вы набирали на первых и на вторых выборах городского головы? (“Молодогвардеец”)” [12].
“Викривальні запитання як різновид контрольних використовуються при явних суперечностях у відповідях, якщо співрозмовник був непослідовним .., невпевненим в аргументації [3, с. 60]” Журналіст може вдаватися до викривальних запитань, коли відчуває, що герой приховує інформацію, суперечить власним словам або підтвердженим раніше фактам. Викривальні запитання слід ставити наприкінці розмови, щоб не порушити її хід, не відштовхнути співрозмовника. При цьому слід бути якомога більш ввічливим.
Гіпотетичні запитання – це специфічна питальна форма, коли журналіст хоче дізнатися, що станеться, якщо відбудеться певна подія. Гіпотетичні запитання змушують співрозмовника робити прогнози, до роздумів щодо перспектив або можливих наслідків його дій. Деякі журналісти уникають гіпотетичних запитань, пояснюючи це тим, що вони містять домисел, якому не місце в журналістиці. Проте творчі особистості позитивно ставляться до гіпотетичних запитань, а вчені, експерти, які займаються прогнозуванням, можуть відповісти на такі запитання професійно. Наприклад:
“Допустим, следующим мэром станет не Кравченко, тогда горводоканал реально вернуть? (“Молодогвардеец”)” [13].
Перехідні запитання ще називають “запитаннями-мостами”, вони слугують для переведення розмови на іншу тему, зміни напрямку бесіди. При цьому перехідне запитання не повинно обривати співрозмовника. Не варто несподівано переключати розмову на іншу тему, до якої герой ще не готовий. Однак, якщо запитання інтерв’юера не знаходять відповіді, можна вдатися до різкої зміни сюжету.
“Канадський репортер, письменник і викладач журналістики Джон Савотскі багато років займається розробкою методики ведення інтерв’ю. провідним принципом розробленого ним методу є той, що запитання повинні бути простими, нейтральними та відкритими. Він рекомендує журналістам перш ніж ставити запитання співрозмовнику, спробувати самому відповісти на них або попросити відповісти колегу чи друга. Цей тест часто підказує журналістам альтернативні запитання, необхідні для інтерв’ю [14, с. 38]”. Е. Фіхтеліус зазначає, що Джон Савотскі склав список десяти смертних гріхів інтерв’юера. До них належать:
-
“запитання, що допускають односкладну відповідь (так чи ні);
-
стверджувальне речення замість запитального;
-
два запитання в одному. За законами сприйняття краще запам’ятовується останнє висловлювання, тому герой відповість на останнє запитання, проте він може й обрати те з питань, на яке йому зручніше відповідати;
-
перевантажені запитання. Кожне слово в запитанні несе певну семантику, збагачується емоційними відтінками та підтекстами. Тому слід ураховувати те, що від уведення слова зі значенням модальності може змінитися емоційна насиченість запитання. Наприклад, запитальні частки “невже”, “справді” несуть різні відтінки і загалом означають недовіру, невпевненість у сказаному;
-
запитання, що наводять на відповідь;
-
коментарі та власні оцінки в запитаннях. (Ці дві групи помилок М.М.Лукіна відносить до випереджальних запитань. Вони підштовхують співрозмовника до неповноцінної відповіді й можуть бути сприйняті як маніпулятивний прийом);
-
домисли та припущення в запитаннях;
-
навішування ярликів;
-
перебільшення в запитанні;
-
складні для розуміння запитання [14, с. 39 – 40]”.
Ці рекомендації канадського репортера є важливими для українських журналістів-практиків.
На думку М. І. Недопитанського, “найпоширенішою “хворобою” інтерв'ю є статичність запитань. Вона походить від творчої лінькуватості журналіста, відсутності в нього творчого запалу. Часто вживане “які ваші плани на майбутнє?” є надто абстрактним і пасивним, щоб розкрити сутність героя, зацікавити ним аудиторію. Проблема запитальної провокативності стає для сучасного інтерв'ю дедалі актуальнішою. У журналістському середовищі нерідко виникають диспути: чи коректно ставити “незручне” запитання? Однак інформаційна практика (особливо масових і комерційних ЗМІ) однозначно стоїть на боці провокативності, бо лише солодкими чи прісними запитаннями журналістові важко зацікавити аудиторію своїм інтерв'ю. Проблему провокативності можна пом'якшити насамперед завдяки стилістичним вкрапленням до запитання на зразок: “Даруйте, але мушу запитати про неприємне...”, “Можливо, це некоректно, але дозвольте запитати...” Тут доцільні натяки, використання асоціацій, іронії тощо” [1].
Висновки. Як бачимо, запитання – один із найважливіших компонентів інтерв’ю. Усі наявні види запитань виконують різноманітні функції: від отримання суто фактичної інформації (кількісні запитання) до спонукання до роздумів (відкриті, гіпотетичні запитання) та керування бесідою (перехідні, викривальні запитання). Від уміння журналіста правильно поставити запитання та доречно варіювати його видами залежить точність відповіді та якість матеріалу.
Перспективи подальших розробок. Теоретичні розробки з вивчення видів запитань в інтерв’ю досить повні та ґрунтовні. Проте журналісти відчувають брак практичних порад і прикладів застосувань різних видів запитань, наочної та зрозумілої ілюстрації доцільності використання тих чи інших видів запитань у певних ситуаціях. Тому цей аспект вивчення даної проблеми є перспективним, передбачає вироблення рекомендацій,як уникнути помилок у спілкуванні під час інтерв’ю.
Література
1. Недопитанський М. І Сучасна практика журналістського інтерв'ю: стратегія запитання / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1239. 2. Шевченко-Станкевич А. Комунікативні стратегії інтерв’ю // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_Stankevych-Shevchenko.htm 3. Лукіна М. М. Технология интервью Учебное пособие для вузов. / Лукіна М. – М.: Аспект Пресс, 2003. 4. Смелкова З.С., Ассуирова Л.В., Савова М.Р., Сальникова О.А. Риторические основы журналистики. Работаем над жанром газеты. Учебное пособие. / Смелкова З., Ассуирова Л., Савова М., Сальникова О.– М.: Флинта: Наука, 2002. 5. Василий Надрага: Война без правил вполне возможна / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mgm.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=2187. 6. Ярошук Я. Короли паркета из Луганска стали чемпионами Украины / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://freereporter.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=632 7. Антипова С. В. Для меня цель жизни – это жизнь с целью / Светлана Владимировна Антипова: // ХХІ век. –2008. – № 65. – с. 8. 8. Руднєва Т. “Каждой своей строчкой мы доказываем, что чего-то стоим” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://freereporter.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=1032. 9. Ульянова О. Играть на улице – это прикольно! / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mgm.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=2174. 10. Чиж А. Юров Ю. Леонид Козак / Чиж А., Юров Ю. // ХХІ век. – 2004. –№4. – с. 5. 10. Бєлокобильський О. Эльвира Михайленко: “Вопросы к тепловикам не у меня, а у экономики” Вице-мэр о тарифах, неучтенных потерях и политических задачах / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mgm.com.ua/modules.php?name=News&file
=article&sid=1445. 11. Капосний Арсеній, Слобожанський Нестор, В 150 верстах от Луганська // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mgm.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=2225. 13. Симбірська В. Андрей Кувичка: Луганчане почти четыре года терпят Кравченко и его команду [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mgm.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=2279. 14. Фіхтеліус Ерік. Десять заповедей журналистики. / Е. Фіхтеліус– Стокгольм, 1999.