ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4919
Скачиваний: 5
глави корпорації "Атон" Євгена Щербаня, який представляв донецький клан. Підозра впала на
дніпропетровців, яких уособлював тодішній прем'єр- міністр Павло Лазаренко. У цьому ж
1996 р. Київ спинив хвилю страйкового руху у Донбасі, збудивши судові справи проти
місцевих еліт за незаконні операції з грошима, що призначалися на зарплати шахтарям.
Ці події були показником загострення старих хворіб. Найпершою і найголовнішою є
нестримна корупція. За час урядування Лазаренка вона набула особливих розмірів, а весною
1997 р. навіть поставила під загрозу особливий статус України у стосунках зі США. Відставка
Лазаренка у липні 1997 р. і призначення на його місце ще одного представника
дніпропетровського клану Віталія Пустовойтенка мала змінити ситуацію. Але не змінила.
Згідно оцінок авторитетних міжнародних інститутцій, 1998р. Україна передувала у списках
найбільш корумпованих держав.
Протиріччя у рамках дніпропетровського клану дозволили отримати міжнародний
резонанс справі колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, який 17 лютого 1999 р. втік за
кордон, а згодом опинився в американській в’язниці.
Проте, у нової президентської адміністрації було ряд важливих переваг над
попередньою. Найважливіша з них полягала у вмінні зберігати контроль над ситуацією у
державі та проводити необхідні реформи без огляду на “квазі-опозицію”.
У середині 1990-х рр. вдалося зрушити з місця конституційний процес. Найбільш
складною його проблемою в Україні були розподіл владних повноважень між Верховною
Радою і Президентом. В Україні, на відміну від Росії, державний устрій змінювався без
застосування збройної сили. Після затвердження Леоніда Кучми Перезидентом України з
липня 1994 р. явочним порядком парламентсько-президентська форма правління була замінена
на президентсько-парламентську. 18 травня 1995 р. Верховна Рада прийняла закон "Про
державну владу і місцеве самоврядування", згідно з яким Президент ставав главою виконавчої
влади. Склад уряду він формував сам без узгоджень і затверджень парламентом. Органами
влади від обласного до районного рівня (а також у містах центрального підпорядкування —
Києві і Севастополі) ставали державні адміністрації, підпорядковані Президенту.
Строга монетарна політика привела до різкого падіння темпів інфляції: літом 1996 р.
вона впала до 0,1 відсотка. Це дозволило у вересні 1996 р. здійснити грошову реформу, суть
- 244 -
якої полягала у деномінації в 100 тис. раз карбованця та заміні його новою валютою —
гривнею. Помітно зменшився розрив у рівні середньої заробітної плати між Україною і
Росією. Розпочалася приватизація великих підприємств та сільськогосподарських угідь.
Наслідком державотворчих дій адміністрації Леоніда Кучми у цей період стало
прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.). Мораторій на застосування смертної кари,
введений Указом Президента того року, а згодом її повна відміна, законодавчо закріплена 22
лютого 2000 р., повязані з процесом наближення юридичних норм України до західних
стандартів.
Здійснені у 1994—1996 рр. реформи позитивно відобразилися на економіці України:
суттєво зменшилися темпи падіння ВВП, інфляція у 1997р. не перевищила 1 відсотка,
заробітна плата у валютному еквіваленті зросла більше ніж у 4 рази. Проте подолання
економічної кризи в Україні ускладнила криза у Південно-Східній Азії (1997 р.) та Росії (1998
р.).
Далися взнаки також надмірні розрахунки на зовнішню фінансову допомогу, яка часто
використовувалася не за призначенням. Так, можливість оплачувати за її рахунок енергоносії
зробило з України найбільш енергозатратну країну світу: маючи 1 відсоток населення, вона
поглинала 1,9 відсотка загальносвітового виробництва енергоносіїв. На 1 долар ВВП
українська економіка витрачала в 5,5 разів більше енергоресурсів, ніж країни Центральної
Європи і в 12 разів більше, ніж країни Західної Європи. На початок 2000 р. державний
зовнішній борг України перевищив 12,6 млрд доларів США. На цьому фоні мізерними
виглядали прямі зарубіжні капіталовкладення. У 1999 р. вони становили 3122 млн. доларів. У
виступі на Верховній Раді в березні 1997 р. Леонід Кучма повинен був визнати очевидне: "На
шляху іноземного інвестора ще лишається безмежний ланцюг штучних бар'єрів, подолання
яких потребує велетенських зусиль. Не останню роль у цьому відіграє корумпованість частини
державного апарату".
Стара компартійна номенклатура боїться зростання середнього класу, що означало б
кінець її влади. Тому вона вперто чинить спротив будь якому реформуванню податкової
системи, спрощенню реєстрації приватних підприємств тощо.
Підприємницька діяльність від її першопочатків зазнавала зростаючого податкового
тиску. З однієї сторони, було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з
фізичних осіб. З іншої сторони, у 1996р. майже 11 тис. підприємств у галузях, де оберталися
шалені кошти (нафта, газ, електроенергія, метал, хімія, цукор, спирт) взагалі не платили
податків.
Проведена у другій пол. 90-х рр. перебудова системи податкових органів, зменшення
максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб з 90 до 40 відсотків, ослаблення
податкового пресу на підприємства малого бізнесу дали свій результат: на початок 2000 р.
понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції стало вироблятися на
недержавних підприємствах.
Чергова виборча кампанія 1998—1999 рр. зафіксувала загострення внутрішньополітичної
боротьби в Україні.
Перед виборами 1998 р. в Україні налічувалося більше півсотні політичних партій.
Центральна виборча комісія змушена була допустити до участі у виборах 28 березня 1998 р. 30
політичних партій і політичних блоків. З них 4-відсотковий бар'єр пройшли 5 центристських
партій і блоків і лише три лівих (з них 24,7 відсотків завоювала Компартія України).
- 245 -
Розподіл парламенту на приблизно однакові частини: ліву та праву викликав кризу, яка
перешкоджала його нормальній роботі. Проте ліві сили за сприяння пропрезидентських сил
поступово втрачали позиції.
Особливо посилилася внутрішньополітична діяльність підконтрольних Леоніду Кучмі
сил перед президентськими виборами, Наслідком її був розкол ряду партій, насамперед НРУ.
Трагічна загибель 26 березня 1999 р., напередодні президентських виборів, багаторічного
керівника Народного Руху України В’ячеслава Чорновола остаточно закріпила розкол партії.
Партійний "вінігрет" — розкол основних опозиційних партій, запрограмований в
Адміністрації Президента, створив останній зручні умови для маніпуляції меншими
політичними організаціями.
На виборах 1999 р. СДПУ(о) підтримало Президента, внаслідок чого Євген Марчук, як
його основний конкурент з середовища старої партноменклатури, змушений був спертися на
окремі партії з правого табору. Принциповий противник Леоніда Кучми і лідер Лівого центру
— соціаліст Олександр Мороз втратив підтримку Селянської партії Олександра Ткаченка. В
дугому турі номінальним суперником Леоніда Кучми виступив лідер КПУ Петро Симоненко.
На виборах Президента 31 жовтня 1999 р. переміг Леонід Кучма (36,49 відсотків у першому
турі, 56,25 відсотків у другому). Діючий Президент переміг у 14 областях України.
Найпереконливішою була його перемога у західних областях.
Результати виборів засвідчили про серйозний розкол в українському суспільстві,
викликаний прорахунками у реформаторській діяльності Леоніда Кучми і підтримуваних ним
політичних сил. Ця обставина змусила його рішучіше поставитися до вирішення існуючих
проблем.
Подарунком за надану підтримку реформаторським силам західного регіону стала зміна
уряду. У грудні 1999 р. його очолив Віктор Ющенко, що позитивно проявив себе на посаді
Голови Нацбанку (1997 р. визнаний найкращим головою Центробанку у світі). Першим віце-
прем'єром уряду стала колишня заступниця Петра Лазаренка по партії "Громада" Юля
Тимошенко. Цю посаду вона здобула в нагороду за "здачу" партійного шефа Президенту
України.
Як наслідок реформ Віктора Ющенка відбулося реальне зростання заробітної плати в
Україні. Виявилося, що Україна може жити без зовнішніх позик. Борги по зарплаті, що не
платилися з 1995 р., були погашені коштом зменшення прибутків олігархів (легального
криміналітету). Проте, Віктор Ющенко виявився "білою вороною" серед керівництва країною:
він не належав ні до партноменклатури, ні до криміналітету. Як наслідок на владному Олімпі
Віктор Ющенко опинився в ізоляції.
Щоправда у січні 2000 р. парламент сформував правоцентристську більшість — 237
чоловік, яка спершу підтримала уряд. Проте, політика уряду, який не допомагав олігархам
грабувати державу, призвела згодом до його різкої критики у Верховній Раді. Олігархи —
невизнаний на "цивілізованому" Заході пострадянський криміналітет, маючи спільну природу
із російськими бізнесовими колами, відверто орієнтувалися на Росію. В той же час інтереси
клану "чесних", "системних" українських бізнесменів, в цілому прийнятних для Заходу,
представляв Віктор Ющенко. Результатом їх протистояння була відставка уряду Віктора
Ющенка у травні 2001 р.
З метою зміцнення своєї влади Л. Кучма вів послідовний наступ на позиції Верховної
Ради. Значним кроком у цьому напрямі мало бути проведення у життя рішень
"Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", проведеного 16 квітня 2000 р. Вони
передбачали зміцнення позицій Президента відносно Верховної Ради. Проте, це суперечило
- 246 -
демократичній системі противаг, збереження якої обстоював Захід. Іншим кроком, що
забезпечував зміцнення існуючого ладу, було збереження старої змішаної системи виборів, яка
передбачає обмежений вплив політичних партій на їх результати. З метою збереження
стабільності ситуації значно збільшено чисельність української міліції.
Як наслідок цих дій восени 2000 р. опозиційні __________Президенту сили (СПУ, "Батьківщина",
УНА-УНСО) підняли "справу Ґонгадзе" (безслідно зниклого популярного журналіста).
Кульмінація виступів опозиції досягла у лютому-березні 2001 р., коли на багатолюдний мітинг
у Києві у день народження Тараса Шевченка вийшла молодь. У сутичках було травмовано
кілька сотень громадян. Понад сотню учасників акції було ув'язнено на тривалі терміни. На
полі критики Президента створений опозиційними силами Форум національного порятунку
поступово перейшов під повний контроль лідера "Батьківщини" Юлія Тимошенко.
Олігархи й надалі саботували проведення реформ. Винятком став хіба що "Закон про
землю" проведений за їх участю у Парламенті в травні 2001 р. всупереч лівим партіям. Він є
результатом аграрної реформи, проведеної у 1994—2000 рр.
Проте, у 1998 р. в Україні було лише 35 тис. фермерських господарств.
85 відсотків КСП у 1999 р. були збитковими (у 1994 р. — 24 відсотки). Роль приватного
сектору у виробництві сільськогосподарської продукції за 90-і рр. зросла з 29,4 до 59,9
відсотків (за вартістю).
До 2000 р. було завершено приватизацію присадибних ділянок, в результаті чого 6,1 млн.
селян отримали сертифікати, які підтверджували, що вони є власниками земельного паю. Так у
селі запроваджувалося приватне господарювання. Остаточний наступ на колгоспи, який
відбувався протягом 2000 р., призвів до збільшення загальної кількості підприємств на 4 тис.
(на початку 2001 р. їх було 15 тис.).
Успіхи аграрної реформи не забарилися відбитися на товарному виробництві основних
продуктів. У 2002 р. Україна серйозно заявила про себе, як про одного з основних світових
експортерів пшениці, поставляючи її на ринки Азії та Південної Америки. Не дивлячись на
неврожай 2003 р. (найсуттєвіший за останні 50 років) економічне зростання досягло 6%.
Відбувалося розширення приватного та корпоративного сектору в промисловості. На
початок 2001 р. понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції вироблялося на
недержавних підприємствах. Протягом 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторгівельні
операції з 187 країнами світу (в 1998 р. — з 164 країнами).
Серед факторів, які стримували економічний розвиток були низький рівень економічної
свободи та високий — економічного ризику, що зумовили низький рівень іноземних
інвестицій (4,2 млрд. дол. на початок 2001 р.), "тінізація" (до 60 відсотки) та криміналізація
економіки.
Проте, не зважаючи не деякі успіхи у реформах ситуація в Україні не змінилися в кращу
сторону. За індексом розвитку, що розраховується виходячи з рівня життя, його тривалості та
освіти населення, Україна за 1994—2000 рр. скотилася з 45 на 95 місце серед 175 країн світу.
Майже повне зупинення великої промисловості, скорочення обсягу сільськогосподарського
виробництва, масове безробіття, падіння життєвих стандартів, наростання хвилі злочинності і
скорочення тривалості життя — такі основні риси України другої пол. 1990-х. Економічна
незабезпеченість населення вважається причиною того, що приріст перестав забезпечувати
просте відтворення населення в Україні ще у 1980-х рр. Економічний занепад та керована
згори деморалізація суспільства прискорили безупинне з 1993 р. зменшення чисельності
населення України — демографічну кризу. 5 млн. українців опинилися на заробітках за
кордоном, а 0,5 млн. українок дітородного віку зайнято у сексіндустрії теж за кордоном. Крах
- 247 -
влітку 2001р. потужного банку "Україна", що мав філії у всіх райцентрах держави, є
показником безупинності маховика корупції у вищих ешелонах влади.
Наслідком проведення виборів у березні 2002 р. було формування демократичної
опозиції. Його головною складовою став блок партій "Наша Україна" на чолі з Віктором
Ющенком. Поряд з ним до опозиції увійшли Соцпартія Олександра Мороза, блок Юлі
Тимошенко та Компартія Петра Симоненка.
Блок "політичного асенізатора" — Юлі Тимошенко, за яким стояли віддалені від влади
бізнесові структури, зокрема, "Єдині енергетичні системи", поряд із Соцпартією зайняв
найбільш непримиренну до Президента позицію. Боротьба за збереження державного
контролю над газотранспортним комплексом України набула політичного забарвлення.
Таким чином, вибори 2002 р. продемонстрували зрілість партійної системи українського
суспільства, падіння впливу лівих сил (Комуністична партія Петра Симоненка (140 000 членів)
взяла 21,8 відсотків голосів виборців, на виборах 1998 р.— 24,7 відсотків), Соціалістична
партія України на чолі з Олександром Морозом — 7,3 відсотки, у 1998 р.— 8,6 відсотки).
Серйозна поразка номенклатурно-олігархічних партій об'єднаних у виборчий блок "За