Як уже зазначалося, в умовах ринку економічні відносини, які виникають між суб’єктами в процесі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, оформляються кредитними угодами. Вибір суб’єктів кредитних відносин здійснюється на добровільній договірній основі, яка базується на певних економічних інтересах їх учасників. Так, вибір клієнтів банком для кредитування підпорядкований загальнорозробленій кредитній політиці, яка виражається в розробці та впровадженні стратегії і тактики надання кредиту, враховуючи економічну ситуацію в країні, з одного боку, та фінансовим становищем окремо взятого клієнта – з іншого. Для господарських суб’єктів вибір банку в якості кредитора обумовлений сумою, термінами, ціною та умовами кредитування.

Особливої актуальності в умовах становлення рівноправних взаємин між суб’єктами кредитних відносин набуває розробка та запровадження дієвого механізму зменшення або унеможливлення кредитних ризиків. Слід зауважити, що механізм зменшення або унеможливлення кредитних ризиків складається з двох послідовних процесів:

а) ретельний аналіз кредитних заявок та надання кредиту;

б) комплексний контроль за поточною діяльністю позичальника і своєчасне виявлення тих кредитів, які можуть бути несвоєчасно повернуті. Аналіз зарубіжної банківської практики щодо виділення факторів, які найбільше впливають на зростання збитків банку по позиках, дозволяє зробити такі висновки. За даними Світового банку, внутрішні фактори для банку є причиною 67% збитків банку за позиками, а частка зовнішніх факторів складає, відповідно, 33% збитків.

Не випадково, що на першому місці в списку основних зовнішніх причин за операціями по видачі кредитів стоїть банкрутство компанії. Тому, у кредитному процесі дуже важливо правильно та об’єктивно оцінити, в першу чергу, кредитоспроможність позичальника, позаяк її достовірність істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для суб’єктів підприємницької діяльності, адже від неї залежить рішення про видачу кредиту, а відтак – можливості залучення кредитних ресурсів у якості фінансового джерела.

Слід звернути увагу, що поняття кредитоспроможності включає в себе два принципових моменти: по-перше, прогноз платоспроможності даного клієнта за зобов’язаннями даного кредитного договору на найближчу перспективу, і, по-друге, ступінь індивідуального ризику банку, пов’язаного із можливим неповерненням позики конкретним клієнтом у терміни, що вказані в кредитному договорі. Ці моменти, що є базою для ранжування позичальників (клієнтів) за їхньою надійністю, суттєвим чином визначають ключові параметри кредитного договору (розміри кредиту, позичкового процента, строки платежів).

---

Таким чином, поняття кредитоспроможності є комплексною характеристикою, котра використовується для описання взаємодії позичальника та банку в рамках кредитного договору з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Воно відображає двоєдину сутність банківського кредиту в ринковій економіці, що базується на стійкому балансі інтересів протилежних суб’єктів кредитної угоди – позичальника (клієнта) і комерційного банку.

Для того, щоб розширити поняття кредитоспроможності позичальника при методологічних параметрах кредитних договорів, світова та вітчизняна банківська практика виокремлює ряд критеріальних складових, котрі в сукупності дозволяють визначити ступінь кредитоспроможності позичальника.

Суттєвою відмінністю у розумінні «характер клієнта» українськими та західними спеціалістами є те, що на заході ця складова кредитоспроможності більш деталізована, зокрема більше уваги приділяється кредитному рейтингу позичальників та їхніх прогнозно – аналітичним здібностям у плануванні свого бізнесу. На наш погляд, дана відмінність обумовлена більш розвинутою інфраструктурою інформаційного забезпечення кредитно-фінансової сфери та більш високим рівнем стратегічного планування у сфері виробничого менеджменту.

В останній час українські банки основну увагу при кредитуванні приділяли забезпеченню, що пояснюється незадовільним станом більшості підприємств державного сектора економіки та “непрозорістю” бізнесу комерційних структур. Однак на сьогодні все більше спостерігається тенденція посилення ролі таких факторів кредитоспроможності, як позитивна кредитна історія, ділова репутація позичальника, його фінансові потоки. Це свідчить про нагромадження досвіду кредитування вітчизняними комерційними банками [18].

Виходячи із вищевикладеного, ми можемо прийти до висновку, що при видачі і моніторингу кредиту недостатньо провести формалізований аналіз фінансової звітності позичальника та оформити забезпечення. Для зниження кредитного ризику необхідно знати можливості та потреби бізнесу позичальника, перспективи його розвитку, технологічний процес, галузеві особливості та передбачити всі можливі варіанти розвитку ситуації на період дії кредитного договору, щоби кредит не став безнадійним. Починаючи із разової угоди щодо кредитування оборотних засобів, банк може надавати позичальнику постійно поновлюване кредитування в рамках довгострокових кредитних ліній або інвестиційний кредит під проекти, що дають поштовх до розвитку підприємства. При цьому банк може ставити умови “прозорості” бізнесу для нього самого, участі в прибутках, застави бізнесу у вигляді майна підприємства, тобто банк стає фінансовим партнером позичальника, що максимально понижує ризик неповернення кредиту.

---

3.2 Напрями розширення спектру банківських кредитних продуктів у системі заходів із стимулювання виробництва і забезпечення економічного росту в Україні.

Одним із найважливіших внутрішніх чинників впливу на ринкові перспективи діяльності кожного банку слід вважати розробку ним стратегії створення конкурентних переваг на окремих ринкових сегментах. Врешті решт, конкурентноспроможні банківські послуги формуються в результаті створення банком конкурентних переваг, які в свою чергу впливають на характер майбутніх стратегічних напрямів, вибір інструментів і способів їх реалізації.

Загострення конкурентних відносин на вітчизняному банківському ринку примушує українські банки зміщувати стратегічні акценти із високодохідних на стабільно прибуткові операції. Така ситуація, в значній мірі пов’язана із підвищенням ризику за операціями із державними цінними паперами після фінансової кризи 1999 року. Тому застосування нових видів кредитів в банківській практиці матиме безпосередній вплив на рівень конкурентоспроможності самих банків та кредитоспроможності і фінансової стійкості потенційних боржників. Це пов’язано передусім із обмеженою поки що практикою застосування таких нових методів кредитування як овердрафт, контокорентних кредитів, кредитних ліній тощо (табл. 3.2.). Як видно із наведених у таблиці 3.2. даних, головну частку у кредитному портфелі банків займають кредити в поточну діяльність підприємств (77,8 %), тобто традиційний вид разових позичок, виданих на поповнення оборотного капіталу. Що ж стосується таких видів як овердрафт, РЕПО та інших нових методів кредитування, то їхня частка перебуває на вкрай низькому рівні.

Таблиця 3.2

Структура кредитного портфеля банків за видами позичок станом на 1.01.2009 року

Види кредитів	Усього	У тому числі		За кредитами, наданими суб’єктам господарювання			Питома вага окремих видів кредитів у загальному обсязі
		У національній валюті	В іноземній валюті	Усього	У тому числі
					У національній валюті	В іноземній валюті
Усього	426863	213798	213065	271417	158828	112589	100
1. Кредити в поточну діяльність	332173	186738	145435	225683	138952	86731	77,8
→ овердрафт	14947	14023	924	8114	7577	537	3,5
→ за операціями РЕПО	446	446	-	446	446	-	0,1
→ за врахованими векселями	3299	3285	3	3290	3289	1	0,8
→ за факторинговими операціями	1375	1371	4	1375	1371	4	0.3
→ інші кредити в поточну діяльність	312107	167604	144503	212458	19876	86190	73,1
2. Кредити в інвестиційну діяльність	94690	27060	67630	45734	19876	25858	22,2
→ фінансовий лізінг	435	273	162	427	268	159	0,1
→ іпотечні кредити	51888	11360	40527	11425	5458	5967	12,2
→ інші кредити в інвестиційну діяльність	42368	15426	26941	33881	14150	19731	9,9

---

Щодо суб’єктів кредитування взагалі, то можна зауважити, що банківські установи не завжди охоче взаємодіють із підприємствами малого і середнього бізнесу. Така ситуація пов’язана із відсутністю застави, надто малим розміром позички і незначними прибутками в абсолютному вираженні порівняно з кредитуванням крупних позичальників.

За таких обставин, самі по собі малі підприємства не є на сьогодні привабливими клієнтами для банків. Поряд із цим ставки кредитних ресурсів, що діють на ринках, занадто високі для малих підприємств, роблять кредити недоступними для цього сектору економіки. Водночас слід зауважити, що “ мале ” кредитування має низку незаперечних переваг порівняно з “ великим ”. Це, насамперед, порівняно невеликий розмір кредитів за великої їхньої кількості, що створює можливість диверсифікувати кредитний портфель, а відтак знизити рівень ризику.

Всебічне розширення асортименту кредитних послуг, що загалом визначає ефективність спрямування банківських позичок на задоволення виробничих потреб, з нашої точки зору, слід вважати одним із визначальних моментів у практичній реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності. Даний асортимент нині здебільшого обмежений видачею окремих цільових кредитів, позаяк сучасна практика організації кредитного процесу в ринкових умовах мала б передбачати більш широкий набір позичкових операцій, комплекс яких міг би включати:

• окремі цільові кредити, що мають разовий характер і призначені для обслуговування конкретних видів господарських операцій (виробничого, торгово-посередницького, експортно-імпортного чи іншого призначення);

• кредитна лінія, що передбачає можливість надання кредитів клієнту протягом певного часу в межах заздалегідь узгодженого ліміту;

• овердрафт, при якому в разі виникнення у клієнта потреби банком автоматично допускається поява дебетового сальдо на поточному рахунку;

• факторинг, що передбачає купівлю банком у позичальника права на отримання боргу з покупця за поставлені йому товарно-матеріальні цінності;

• операції РЕПО – це придбання у клієнта цінних паперів з обов’язковим їх зворотнім викупом;

• іпотечний кредит, що надається під заставу нерухомого майна;

• врахування векселів, що становить собою дострокову сплату суб’єкту господарювання належної йому за векселем суми із наступним її отриманням з боржника перепродажем векселя третій особі;

• авалювання векселів, тобто зобов’язання банку оплатити вексель замість платника за цим векселем у разі його неплатоспроможності;

• гарантовані кредити, що передбачають надання права позичальнику звернутися до банку за отриманням кредиту у заздалегідь визначеній сумі.

---

Ці та інші види позичкових операцій представляють собою основу банківського продукту і чим різноманітнішим є їх асортимент та чим вищою можливість банку якісно надавати увесь спектр зазначених позик, тим стійкішими є його позиції на ринку з огляду на істотну конкуренцію між банківськими установами за надійного позичальника.

Розширення спектру банківських кредитних послуг в Україні можливе за умови реалізації наступних основних заходів:

1. Оптимізації роботи банків щодо визначення об’єкту кредитування;

2. Напрацювання банками дієвих методів кредитування з огляду на особливості джерел формування оборотного капіталу підприємств;

3. Удосконалення діючих кредитних продуктів у частині:

• кредитування в межах кредитної лінії;

• кредитування по овердрафту;

• вексельного кредитування;

4. Запровадження у банківську практику “ комбінованої “ форми кредитування.

Як зазначалося вище, у вітчизняній банківській практиці прийнято об’єкт, з приводу якого виникають кредитні відносини, класифікувати за цільовим призначенням: на інвестиційні та поточні потреби. Така класифікація банківських кредитів в практиці українських банків не відображає конкретний об’єкт кредитування з приводу якого виникають кредитні відносини. Більш аргументованіший підхід щодо класифікації банківських кредитів у виробничі потреби суб’єктів господарювання використовують у зарубіжній практиці банків.

Так, у відповідності до характеру виробничих потреб підприємств у кредитуванні прийнято розрізняти дві групи кредитів: кредити, що опосередковують сукупні потреби підприємств (кредитування укрупненого об’єкту) та кредити, які надаються на окремі виробничі потреби [3].

Згідно цієї класифікації до першої групи відносять кредитування по овердрафту і розглядають позику, яку рекомендуємо називати кредит по укрупненому об’єкту в межах кредитної лінії. Даний вид кредиту видається під різноманітні об’єкти, що об’єднуються в один (загальний, сукупний) об’єкт. До другої групи кредитів відносять цільові та вексельні кредити (рис. 3.1.). Наведена класифікація банківських кредитів більш цілісно відображає можливі напрямки розміщення банківських ресурсів в розрізі об’єктів і методів здійснення кредитування підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що укрупнений об’єкт необхідно розглядати як максимальну суму витрат підприємства протягом певного періоду часу. Кожний із вказаних видів позик має специфічний механізм видачі та погашення кредиту, регулювання межі заборгованості, способи організації поточного та послідуючого контролю, що повинно бути зафіксовано в кредитній угоді.

Рис. 3.1. Класифікація банківських кредитів за об’єктами та методами

---

Смотрите также файлы

• Kurmambay_Aida_FIT.doc

• ЛАБ(Эт).doc

• № 9 метод реком по граждан праву.docx

• UMK_rus_Ekonom_teoria.doc

• lektsii_6-15.doc