Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зазначити, що він за останні три роки жодного разу не відповідав нормативному значенню і мав тенденцію до зниження. Його значення на кінець періоду становило 0,18 і це говорить про те, що підприємство є неплатоспроможним.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених і власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів, він також є негативним для підприємства, крім того, спостерігається збільшення цього показника в динаміці з 1,4 до 4,6, що свідчить про негативну тенденцію.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

Слід зазначити, що цей показник протягом усього періоду, що аналізується, відповідав нормативному значенню. Але на підприємстві спостерігається негативна тенденція до його зниження. Він досягає критичної норми, тому потрібно виправляти цю ситуацію. Якщо в 2008 році підприємство було забезпечене власними оборотними засобами на 93%, то уже в 2010 – всього лише на 17%.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка – капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу, у порівнянні з нормативним значенням.

Цей показник є значно вищим нормативного значення, тобто підприємство частину власного капіталу використовує для фінансування поточної діяльності. Але слід зазначити, що, якщо в 2009 році спостерігалось зростання показника з 0,75 до 1,01 проти 2008 року, то вже в 2010 відбулося його зниження на 0,36, що говорить про негативну тенденцію на майбутнє.

Динаміку росту (спаду) показників платоспроможності в динаміці можна простежити на рис. 2.5.

Рис.2.5. Динаміка росту показників платоспроможності ВАТ “ Комбінат будіндустрії ” за 2008 – 2010 рр.

Отже, виходячи з розрахунків пункту 2.3, аналіз фінансової стійкості показує нам, що досліджуване підприємство на кінцевий період має нормальний тип фінансової стійкості, тобто для того, щоб забезпечити свої запаси, об’єкт дослідження, крім власних обігових коштів, також використовує довгострокові кредити. За таких умов платоспроможність гарантована. Але для того, щоб дати оцінку кредитоспроможності, необхідно розглянути ще такі показники, як:

1. коефіцієнт фінансової стійкості. Він вказує питому вагу власних коштів. На досліджуваному підприємстві даний показник має динаміку спаду і за 3 роки зменшився більш ніж в 2 рази. Це є дуже негативним для підприємства фактором;

2. коефіцієнт забезпеченості власними оборотними активами. Тут також присутня динаміка спаду. Для того, щоб забезпечити власні оборотні активи, необхідно залучити короткострокове кредитування, але, виходячи із показників таблиці 2.15, ми бачимо, що коефіцієнти миттєвої та загальної ліквідності зменшуються з кожним роком, а це свідчить про те, що підприємство не зможе погасити свої кредитні зобов’язання. Тобто, ВАТ “ Комбінат будіндустрії ” не є кредитоспроможним.

---

Розділ 3.

КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКАМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ РОБОТИ

3.1 Удосконалення кредитних відносин підприємств з банками як

необхідна умова розширеного відтворення.

Економічна ситуація, що склалася із кредитним забезпеченням реального сектора банківською системою України, а саме підприємств малого та середнього бізнесу, на сьогодні не відповідає потребам активізації підприємницької діяльності і стимулювання розвитку виробництва. Тому для удосконалення практичної реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності на сьогодні вкрай актуальним залишається питання організації кредитних відносин комерційних банків із суб’єктами підприємницької діяльності на засадах взаємовигідного партнерства. З цієї точки зору, становлення якісно нового рівня кредитних взаємин є необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності комерційних банків в умовах перехідної економіки.

Найбільш вагомими макроекономічними чинниками, котрі перешкоджають діяльності комерційних банків, знижують ефективність їх функціонування у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, нині залишається економічна нестабільність в країні, недосконалість податкового законодавства і нормативно-правого регулювання банківської діяльності, а також високий ступінь ризику кредитного забезпечення реального сектора економіки.

Відтак основні напрями щодо вирішення цих проблем можна було б, на наш погляд, умовно поділити на дві групи: загальноекономічний та суто банківського спрямування.

Загальноекономічний напрям передбачає потребу у наступних заходах:

а) структурної перебудови економіки із тим, щоб поліпшити фінансовий стан підприємств і підвищити їхню кредитоспроможність;

б) скорочення рівня державних витрат, які поглинають значні обсяги як емітованих коштів, так і кредитних ресурсів, не створюючи при цьому нову вартість;

в) реформування податкової системи і зниження частки готівки в обігу, яка, обслуговуючи тіньовий оборот поза банківською системою, суттєво знижує потенціал мультиплікаційного ефекту.

Що ж стосується власне банківського напряму, то його основна мета, має полягати у вдосконаленні відповідних елементів організації кредитних відносин, а саме:

а) на рівні взаємовідносин “ банк-клієнт ”, з точки зору підвищення ефективності кредитних операцій і поліпшення схеми надання позик;

б) на рівні Національного банку України, з точки зору удосконалення діючого механізму рефінансування;

в) на рівні самого комерційного банку, з точки зору вдосконалення відповідних аспектів фінансового менеджменту, що охоплюють продукування кредитних послуг і підтримання стабільності банківської системи шляхом мінімізації ризиків та оптимального управління портфелем кредитних вкладень загалом.

---

Необхідно відзначити, що у період ринкових перетворень в економіці України у розрізі банківського напряму слід виокремити наступні можливі шляхи удосконалення кредитних взаємовідносин, а саме:

• застосування відповідних заходів щодо стимулювання довгострокового кредитування банками суб’єктів підприємницької діяльності;

• оптимізація процентної політики банку щодо встановлення диференційованих підходів до кредитування підприємств малого та середнього бізнесу;

• удосконалення механізму зменшення або унеможливлення кредитних ризиків шляхом створення єдиної нормативної бази для визначення фінансового стану підприємств і системи рейтингів надійності позичальників, поліпшення умов забезпечення кредиту;

• створення належної інфраструктури кредитного ринку та розробка відповідних правових документів щодо захисту прав кредиторів;

• удосконалення юридичної основи реструктуризації заборгованості та відповідних економічних механізмів видозміни заборгованості;

• вдосконалення організаційної структури підрозділів банку та розмежування функцій у кредитному процесі.

У розвинутих країнах ефективність кредитного ринку оцінюється в першу чергу виходячи з того, наскільки успішно він забезпечує інноваційну функцію в розвитку економіки. Сьогодні вартість основних засобів в Україні перевищує обсяги її ВВП в майже в три рази (у 2009 році – 1568890 млн. грн.). Менше половини підприємств реального сектора економіки здійснюють вкладення у свої основні кошти, із яких 16 % - за рахунок кредитів.

Нині гострою проблемою реального сектору економіки, який потребує значних фінансових вливань, є низька технічна оснащеність підприємств, моральний та фізичний знос обладнання. Рівень його зношення – 50% і вище, а середній термін служби у більшості підприємств перевищує 20 років. За нинішньої норми інвестицій в Україні 10% від ВВП, тоді як у країнах, що розвивалися швидкими темпами протягом кількох останніх десятиліть, ця норма становила до 40%, говорити про стійкі темпи економічного зростання не доводиться. У цьому зв’язку необхідно відзначити, що важливою проблемою банківської системи України є певна її відірваність від завдань розвитку національної економіки. Так, кредити суб’єктам господарювання (на 1.01.2009р. – 167 млрд. грн.) попри те, що їм належить близько 50% чистих активів банківського сектору (на згадану дату – 340 млрд. грн.), становлять лише 31% ВВП, у той же час, як у промислово розвинених країнах цей показник перевищує 100%.

Така ситуація пов’язана ще із тим, що банки при реалізації кредитної політики донедавна орієнтувалися на видачу короткотермінових кредитів. Так, у 2008 році частка довгострокових кредитів в кредитному портфелі банків складала 42%. В результаті – у структурі фінансування підприємств всього 4,2% довгострокових зобов’язань. І, враховуючи, що загальний обсяг кредитного портфеля банківської системи – становив у 2008 році майже 89 млрд. грн., довгострокове кредитування, звичайно не спроможне було впливати на інноваційні перетворення в економіці. Однак, останнім часом спостерігається тенденція росту довгострокових кредитних вкладень комерційних банків, що пов’язана із переорієнтацією кредитної політики банків на довгострокове кредитування реального сектора. Так, якщо станом на 1.01.2009 року цей показник становив 55 %, то уже на 1.01.2010 року аналізований показник зріс майже на 4 %. Очевидно, що подальші перспективи забезпечення стійкого економічного піднесення вирішальною мірою залежатимуть від спроможності не лише банків забезпечити поточні потреби підприємств у поповненні коштів на формування оборотного капіталу, а й усієї банківської системи країни сприяти інвестиційному процесові. Про те, наскільки банківська система готова кредитувати підприємства та відповідати вимогам економічного зростання, свідчить хоча б структура кредитного портфеля банків за термінами, в якій перевагу за кілька останніх років поступово починають отримувати довготермінові кредити (табл. 3.1.).

---

Як видно із даної таблиці, темпи зростання довготермінових кредитів за три останніх роки суттєво випереджали темпи зростання короткотермінових кредитних вкладень банків. Утім, система бухгалтерського обліку не дає змоги чітко розмежувати вкладення банків в основний та оборотний капітал підприємств попри те, що не залишається можливості прихованого віднесення пролонгованих короткотермінових позичок до довготермінових, участь цієї частини банківських кредитних вкладень у розширеному відтворенні (передусім у плані оновлення основних фондів) може бути поставлена під сумнів.

Таблиця 3.1

Структура кредитного портфеля комерційних банків України

Показники	01.01.2008		01.01.2009		01.01.2010
	Сума, млн. грн.	Частка, в %	Сума, млн. грн.	Частка, в %	Сума, млн. грн.	Частка, в %
Усього кредитів у економіку	143418	100	245226	100	426863	100
Короткотермінові кредити	54819	38	86193	35	131501	31
Довготермінові кредити	88599	62	159033	65	295362	69
Темпи зростання кредитних вкладень, всього %	162	-	171	-	174	-
Темпи зростання короткотермінових кредитів, %	135	-	157	-	153	-
Темпи зростання довготермінових кредитів, %	185	-	179	-	186	-

У той же час однією з проблем реформування економіки та становлення банківської системи в цілому, є досить висока ризиковість кредитних операцій.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини сум неповністю або невчасно повертаються позичальниками. Тому, застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб недопустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. Зазначимо, що першопричинами такої ситуації є: невирішеність питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, недостатня кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Погіршення в останні роки фінансового стану окремих банків, невиконання ними економічних нормативів, банкрутство деяких із них, - усе це передовсім спричинено збитками у кредитній діяльності. Виникли вони внаслідок несплати процентів за користування кредитами та неповернення самих кредитів, головною причиною чого є недосконала система оцінки кредитних проектів і відсутність ефективної системи внутрішнього контролю за існуючими ризиками, що притаманні кредитним операціям.

---

Відзначаючи об’єктивний характер причин ситуації, що склалася (високі ризики вкладень в реальний сектор, низькі темпи структурних перетворень, низька інвестиційна привабливість підприємств, відсутність достовірної інформації про їх фінансовий стан, недостатність заходів із правового захисту кредиторів тощо), потрібно усвідомлювати важливість саме кредитних важелів стимулювання економічного зростання.

Тому, з метою удосконалення кредитних взаємин суб’єктів підприємницької діяльності комерційних банків із суб’єктами підприємницької діяльності в Україні, становлення якісно нових партнерських відносин, з нашої точки зору, за необхідне видається вжити такі заходи:

По-перше, сучасна стратегія банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності потребує суттєвого коригування з метою спрямування кредитних ресурсів на потреби реального сектора економіки (і, насамперед, на задоволення інвестиційних потреб підприємницьких структур). Задля цього необхідно переглянути зміст кредитної політики комерційних банків та вжити відповідних заходів НБУ в плані розширення обсягів рефінансування. По суті йдеться про необхідність сприяння на державному рівні визначенню у якості стратегічних пріоритетів кредитної політики комерційних банків саме завдань щодо кредитування підприємницьких структур.

По-друге, стратегія комерційних банків щодо кредитного забезпечення підприємницької діяльності має бути орієнтована передусім на задоволення виробничих потреб підприємств малого та середнього бізнесу, а також повинна бути спрямована на аналіз інноваційних можливостей потенційних позичальників, якісний інноваційний менеджмент проектів, що пропонуються до фінансування (особливо, у сфері високих технологій).

По-третє, необхідний систематичний аналіз (в режимі моніторингу) макроекономічної інформації з метою покращення галузевої структури кредитного портфеля, пошуку перспективних клієнтів у різних галузях та секторах економіки.

Вищевказані заходи обумовлюють необхідність вирішення ряду питань, пов’язаних із удосконаленням роботи комерційних банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, а саме: концентрацією серйозних зусиль в частині методологічної та аналітичної роботи, щодо експертного аналізу кредитоспроможності позичальників; глибокого і систематичного маркетингового аналізу ринку кредитних ресурсів у розрізі галузей, субгалузей та еконономіко-географічних регіонів (з точки зору виявлення їх об’єктивних потреб і можливостей).

На макроекономічному рівні активізація довготермінового кредитування банками підприємств реального сектору визначається відповідною участю у цих процесах держави. Насамперед мова ведеться про необхідність створення спеціалізованого банку розвитку, головною функцією якого є реалізація завдань щодо довготермінового кредитування пріоритетних галузей економіки. Однак навіть попри прийняття рішення про створення такого банку постає питання пошуку джерел для акумуляції відповідних грошових ресурсів: адже якщо банк функціонує на загальних комерційних засадах, то його діяльність супроводжується тими ж проблемами, що і в інших банківських установах країни. Якщо ж для ресурсного забезпечення довготермінового кредитування якимось способом застосовуватимуть механізми трансформації бюджетних коштів, то постає запитання щодо формулювання чітких критеріїв “пріоритетності” тих підприємств і галузей економіки, на розвиток яких мають бути спрямовані кошти платників податків, навіть якщо таке спрямування здійснюють на кредитних засадах.

---

Смотрите также файлы

• Kurmambay_Aida_FIT.doc

• ЛАБ(Эт).doc

• № 9 метод реком по граждан праву.docx

• UMK_rus_Ekonom_teoria.doc

• lektsii_6-15.doc