ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.08.2020
Просмотров: 4359
Скачиваний: 4
Уже в XVI ст. Запорозька Січ почала відігравати помітну роль у міжнародних справах. Із Запорозькою Січчю встановлювали відносини Росія, Туреччина, Кримське ханство, Австрія, Венеція, Ватикан. Січ діяла як суверенна держава і в зовнішніх відносинах, і під час воєн.
З огляду на викладене випливає, що запорізькі козаки мали всі основні характерні для республіки елементи самостійного державного устрою. Він став основою нового українського козацького держав-ництва у період визвольної війни 1648-1654 рр.
Самостійність запорожців непокоїла литовську і польську шляхту. Щоб встановити контроль над козаками, було ухвалено рішення взяти на державну службу певну їх кількість і використати в боротьбі проти татар. У 1572 р. король Сигізмунд II видав універсал про формування полку з 300 козаків. Цих козаків вносили до спеціальних списків -- реєстрів, тому вони дістали назву реєстрових козаків. Новий польський король Стефан Баторій у 1578 р. збільшив їх кількість до 600. їм було надано певні привілеї: окремий суд, звільнення від податків і повинностей, право власності на землю, дозвіл вільно займатися ремеслом і торгівлею, допомогу одягом, зброєю, а також установлено невелику платню. Проте після участі в селянських повстаннях у 1591-1596 рр. реєстрове козацтво було ліквідоване і відновлене знов у 1599 р. У 1638 р. його кількість збільшено до 6 тис. Полковими містами стали Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів. Старшим реєстру в 1637 р. польський уряд призначив І. Караїмовича. Рядове козацтво, незважаючи на привілеї, перебувало у складному становищі, невдоволеність і протест проти польської шляхти постійно посилювалися.
-
Суд і судочинство в Запорізькій Січі.
На Запоріжжі формувалася і своєрідна судова система. Судові функції тутвиконували усі представники козацької старшини. Кошовий отаман (гетьман)був найвищим судовим органом. В середині XVII ст. він перетворюється навищу апеляційну інстанцію. Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядавкримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи вінпередавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддявідправляв правосуддя за звичаєвим правом, яке склалося на українськихземлях протягом останніх століть. Судові повноваження інших представників військової старшини були меншзначимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив завиконанням судових рішень. У межах своїх повноважень виконували судовіфункції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип: "де три козаки — два третього судять". В роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органивід адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди. До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Генеральний судбув апеляційною інтонацією для полкових та сотенних судів. Але повністюпровести розподіл влади в Україні того часу не вдалося. Органиадміністративно-територіального управління продовжували виконувати судовіфункції. Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судовавлада. Гетьман затверджував вироки (рішення) Генерального та полковогосудів у найважливіших справах, особливо вироки до смертної кари. Гетьмануподавали скарги на рішення всіх судів, перевірку яких він проводиввибірково, посилаючи представників старшини на місця для розгляду справ посуті. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада. Полковіта сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на справи всьогокозацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території. Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними такримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес. Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовнийхарактер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду іпідтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав правовідмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду. В тяжкихзлочинах слідство і суд були обов'язковими, незалежно від заявипотерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторінмали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах. У деяких справах їхня участь була обов'язковою. Докази підрозділялися надосконалі та недосконалі. Доказами були: показання свідків, піймання нагарячому, присяга тощо. В окремих випадках для здобуття зізнання вздійсненні злочину застосовувалося катування. Показання свідків та пійманняна гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалисядодатковими доказами. У майнових спорах велике значення надавалосяписьмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки вписьмовій формі. У другій пол. XVI ст. у кримінальних справах вводиться попереднєслідство, яке здійснювали старости, намісники, замкові судді. Вонивиїжджали на місце злочину, проводили допит свідків і підозрюваних,записували їхні показання і передавали до суду.
-
Створення реєстрового козацтва та його правове становище.
Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки.
Створення реєстрового козацтва
Спроби організаціїісторія українського війська реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.
Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.
Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Ю. Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище.
Привілеї реєстрових козаків
Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено до 600 козаків і козацьким гетьманом призначено Черкаського старосту, князя Михайла Вишневецького.
Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького або Низового війська, чим уряд хотів підкреслити, що справжнє Запорозьке військо — Запорозька Січ юридично для нього не існує.
Обов'язки реєстрових козаків
Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.
Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного революційного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.
-
«Ординація про козаків» 1638.: її характеристика і наслідки для правового становища реєстрового козацтва.
Ординація Війська запорізького, що перебуває на службі у Речі Посполитої постанова сейму Речі Посполитої ухвалена в січ. 1638 згідно з якою скасовувалися козацьке самоврядування та судочинство. Реєстр скорочувався до 6000 козаків. Останні могли мешкати лише в Черкаському ,Корсунському, та Чигиринському староствах . Усю старшину призначала польська влада причому на посаді полковників і осавулів – тільки польських шляхтичів .Замість вибраного гетьмана козацького військо мав очолити польський комісар який безпосередньо підлягав коронному гетьманові. Передбачалося розмістити на Запорожі два полки реєстрових козаків .Однак запровадження О.1638 в життя тоді не відбулося у зв’язку з новим козацьким повстанням на чолі з Я.Острянином.
-
Причини і передумови Визвольної війни українського народу 1648-1657рр.
Причини Національно-визвольної війни
Соціально-економічні
• Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина збільшилася до 5—6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.
• Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. У містах з Маґдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.
• Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630-х рр. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординації Війська Запорозького реєстрового».
Політичні. Відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.
Національно-релігійні. Перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.
-
Зборівський мирний договір, його зміст та значення.
Зборівський договір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.
Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилися у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.
Короткі відомості
Територія Війська Запорозького визначена Зборівським договором
Повна назва Зборівського договору: "Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки". Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.
За умовами цього договору:
Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.
На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти.
Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
Підписаний мирний договір не задовільняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.
Вирішальною стала битва під містом 36орівський мир 3боровом, що на Галичині. У серпні 1649 р. у жорстокому двобою зустрілися війська В. Хмельницького і короля Яна Казимира. Під час битва козацько-селянське військо домоглося переваги. Поразка поляків була 6 немихучою, але союзник . Хмельницького хан Іслам-Гірей не був зацікавлений v розгромі поляків. Він зажадав припинити битву і розоочати мирні переговори. Під загрозою виступу татар на ыtоці польської шляхти запорозький гетьман змушений Ьлув погодитися. Переговори завершилися підписанням 3борівського ~нирного договору (серпеиь 1649 р.). За його умовами чисельність реестрового війська мала становити 40 тис. цоловік. Усі не вписані до реестру мала повернутися до сывоїх паяів. Визнавалася влада гетьманської адміністрації Ео Брацлавському, Київському та Черкаському воеводствах, ы Волинь і Поділля залишалися під владою Речі Посполиt°ої. Польське військо не мало права перебувати на тери°ы°орії, що була в гетьманському управлінні. Питання про Ііерестейську унію мав вирішити загальнопольський сейм. ІСиївському митрополитові було обіцяно місце в сенаті. Таке розв'язання війна яе відповідало інтересам шиІэоких верств українського населенхя. Польська шляхта °ыеж не хотіла приймати таку угоду, вбачаючи в ній зазіхання на свої права та привілеї, тому 36орівський договір так і не набув реальної сили.
-
62.Відродження української державності в роки Визвольної війни 1648-1657рр.
Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, і Х ницький задовольнився козацькою автономіею в межах Речі Поспо Ме разом із тим під час війни формуетыя українська державність - ваисно військового гатунку. Створюютыя центральні й місцеві органи ди, запроваджуетыя новий адміністративно-територіальний поділ. Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але факr ним стала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував ман, який видавав універсали, організовував фінансову та судову сист керував зовнішньою політикою. При гетьмані існував уряд - Генеральна канцелярія, що складал генеральної старшини - генерального писаря, генерального судді, ге льного хорунжого,генерального обозного,військового скарбничого. Територія козауької республіки становила близько 200 тис. кв. км І ла поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею і манською резиденуіею було м. Чигирин. На місуях адміністративну в здійснювали полковники й сотники, а у селах - старости. Починае фоватися козацька, селянська і державна власність на землю. Перед 6. Хмельницьким сгояпа дуже серйозна проблема - не д• тити соціального вибуху, оскільки эа Зборівською угодою пере,qбача • принципове збереження старої соціально-економічної системи. Особ це стосувалося селян, які не потрапильі до реестру. Але тут гетьман п водив досить гнучку політику. 3 одного боку, він не допускав безконт.• них селянських заворушень, а 3 іншого - всіляко прагнув уникнути по лення найжорстокіших форм експлуатацїі кріпаків. Велику увагу Б.Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, ірямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. ~ыо встановлено військово•політичну спілку з Кримським ханством, нсильваніею, Росіею, Туреччиною, Швеціею, Венеціею.
63.Білоцерківський мирний договір 1651, причини прийняття, його зміст і наслідки.
Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.
Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.
Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;
реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;
Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.
гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.
гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.
Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.