Файл: k-voprosu-o-printsipe-naibolee-tesnoy-svyazi-v-sovremennom-mezhdunarodnom-chastnom-prave.pdf

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

1 

УДК 341.9:164.041 

ЩОДО ПРИНЦИПУ НАЙБІЛЬШ 

ТІСНОГО ЗВ’ЯЗКУ В СУЧАСНОМУ 

МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ 

ПРАВІ  

Ж. В. ЧЕВИЧАЛОВА, 

канд. юрид. наук,  

доцент кафедри міжнародного права, 

Національний юридичний університет  

імені Ярослава Мудрого, 

Україна, м. Харків 

ORCID 0000-0001-9320-9441 

Розглянуто  принцип  найбільш  тісного  зв’язку  в  міжнародному  приватному  праві. 

Проаналізовано історичні передумови виникнення і формування феномену найбільш тісного 
зв’язку як формули прикріплення і принципу міжнародного правного права, основні концепції 
щодо  застосування  цього  феномену  у  договірних  і  позадоговірних  відносинах.  Досліджено 
групи  основних  критеріїв  визначення  тісного  зв’язку  правовідношення  з  тим  чи  іншим 
правопорядком.  Наведено  основні  норми  міжнародних  договорів  і  національних 
законодавств,  які  відображують  розробленість  критеріїв  визначення  тісного  зв’язку  у 
договірних  правовідносинах,  що  були  запозичені  з  Римської  конвенції  про  договірні 
зобов’язання.  

Ключові слова

: найбільш тісний зв’язок; формула прикріплення; колізійний принцип 

у  міжнародному  приватному  праві;  Римська  конвенція  про  право,  що  застосовується  до 
договірних зобов’язань. 

Постановка  проблеми.

  Починаючи  з  другої  половини  ХХ  ст.  така 

формула  прикріплення,  як  закон  найбільш  тісного  зв’язку,  стала  втіленням 

однієї  з  провідних  тенденцій  у  сучасному  міжнародному  приватному  праві, 

сутність  якої  полягає  в  розробленні  гнучких  підходів  до  колізійного 

регулювання правовідносин. 

Як  відомо,  використання  прив’язки  найбільш  тісного  зв’язку  означає 

застосування до приватного правовідношення з іноземним елементом права тієї 

держави,  з  якою  воно  найбільш  тісно  пов’язане.  За  своєю  сутністю  найбільш 

тісний  зв’язок  є  абстрактним  критерієм,  зміст  якого  може  трактуватися 

принципово  різним  чином.  При  цьому  пошук  об’єктивних  критеріїв  для 

встановлення  права,  що  підлягає  застосуванню,  базується  на  підходах, 

окреслених  у  доктрині  Ф.  Савіньї,  з  іменем  якого  традиційно  пов’язують 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

2 

виникнення  концепції  гнучкого  колізійного  права.  Згідно  з  «доктриною 

Савіньї» під час встановлення застосованого права відбувається відшукання для 

кожного  юридичного  правовідношення  тієї  правової  сфери,  до  якої  воно 

належить за своєю природою. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

  На  сучасному  етапі  розвитку 

міжнародного приватного права вивченню найбільш тісного зв’язку присвячено 

численні  праці  як  зарубіжних,  так  і  вітчизняних  науковців  з  огляду  на  його 

дедалі зростаюче застосування. Серед учених пострадянського простору можна 

назвати  В.  В.  Буланова,  З.  І.  Вороніну,  В.  В.  Кудашкіна;  в  Україні  вивченню 

цього  питання  приділяли  увагу  Е. М. Грамацький,  А.  С.  Довгерт, 

А. А. Степанюк та ін. 

Звертаючись до історії формування закону найбільш тісного зв’язку, слід 

зазначити,  що  він  обумовлений  природою  і  сутністю  міжнародних  приватних 

правовідносин,  які  потребують  урегулювання.  Незмінним  є  існування 

об’єктивної  потреби  у  визначенні  тієї  правової  системи,  яка  має  з 

правовідношенням найбільш тісний зв’язок. Природа зазначених правовідносин 

не виключає застосування іноземного права за умови, що вибір застосовуваного 

права  повинен  здійснюватися  об’єктивно  в  порядку  і  з  підстав,  визначених 

відповідною національною системою. 

Виклад  основного  матеріалу

.  Від  самого  початку  закон  найбільш 

тісного  зв’язку  як  формула  прикріплення  склався  в  англо-американській 

доктрині та практиці. Згодом в англійській доктрині були сформовані дві теорії, 

в  яких  знаходить  свій  прояв  принцип  найбільш  тісного  зв’язку,  –  це  теорія 

наміру  і  теорія  локалізації.  Відповідно  до  теорії  наміру,  правом,  найбільш 

пов’язаним із договором, є право, застосування якого входило до наміру сторін. 

Сутність  теорії  локалізації  полягає  в  тому,  що  правом,  найбільш  тісно 

пов’язаним  із  договором,  є  право,  з  яким  максимально  пов’язані  всі  основні 

елементи договору. 

Більшість  країн  світу  в  розумінні  найбільш  тісного  зв’язку  застосовує 

елементи  обох  теорій.  Українська  доктрина,  наслідуючи  традиції  доктрини 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

3 

вітчизняної,  вказує  на  колізійну  природу  принципу  найбільш  тісного  зв’язку. 

Тенденція  до  застосування  «гнучкої»  колізійної  норми,  що  відсилає  до  права 

держави,  з  якою  правовідношення  найбільш  тісно  пов’язане,  вивела  її 

розуміння  за  межі  звичайної  формули  прикріплення.  На  сьогодні  найбільш 

тісний  зв’язок  набув  значення  як  один  з  основних  спеціальних  колізійних 

принципів  міжнародного  приватного  права  поряд  із  автономією  волі.  «Закон 

найбільш тісного зв’язку стає головною, пріоритетною колізійною прив’язкою 

стосовно договірних зобов’язань після автономії волі» [6]. 

Норми, що містять формули прикріплення, подібні до «закону найбільш 

тісного зв’язку», називають гнучкими, оскільки саме розуміння цього поняття, 

або поняття «закон сутності правовідношення», має еластичний, безрозмірний  

характер,  що  передбачає  різноманітне  тлумачення  і  широку  свободу 

правозастосовчого  органу.  Законодавче  закріплення  гнучких  колізійних 

прив’язок призводить  до  такої  ситуації,  коли оцінка наявності  або  відсутності 

тісного  зв’язку  з  правопорядком  тієї  чи  іншої  держави  перебуває  у  сфері 

судового розсуду, що тягне за собою створення колізійної норми безпосередньо 

правозастосовним органом. Слід зазначити, що на практиці така ситуація може 

мати  неоднозначні  наслідки  через  створення  сприятливих  умов  для 

зловживання  судовим  розсудом.  Певним  недоліком  законодавчої  побудови 

колізійних норм за допомогою такого інструменту, як найбільш тісний зв’язок, 

є  їх  формалізованість.  Доречним  убачається  розгляд  одного  зі  шляхів 

подолання  такої  формалізованості,  наведений  у  літературі:  «Один  із  недоліків 

розгалуженої системи формалізованих колізійних норм долається законодавцем 

за  допомогою  правила  про  те,  що  визначене  на  підставі  формалізованих 

колізійних  норм  право  країни,  як  виняток,  не  застосовується,  якщо,  за  всіма 

обставинами,  правовідносини  мають  незначний  зв’язок  із  визначеним  правом 

країни і мають більш тісний зв’язок із правом іншої країни» [2]. 

Втім, незамінність самої концепції найбільш тісного зв’язку на сьогодні є 

безспірною,  оскільки  широке  застосування  зазначеної  концепції  і  зміна 

позитивного  регулювання  міжнародних  приватних  відносин  є  результатом 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

4 

об’єктивних світових процесів, визначальними серед яких є інтернаціоналізація 

міждержавних соціально-економічних відносин і глобалізація. 

Таким  чином,  необхідно  відзначити  обґрунтованість  існуючої  думки, 

згідно  з  якою  принцип  найбільш  тісного  зв’язку  є  загальним  принципом 

міжнародного  приватного  права,  що  визначає  основоположні  засади  у 

правовому  регулюванні  міжнародних  приватноправових  відносин.  Зазначений 

принцип  стоїть над  колізійними  і  матеріально-правовими  методами  правового 

регулювання таких відносин, що висвітлюють тільки окремі аспекти правового 

регулювання у цій сфері. Водночас колізійний і матеріально-правовий методи є 

спеціальними принципами міжнародного приватного права, застосування яких 

обумовлене дією принципу найбільш тісного зв’язку [5]. 

У  багатьох  сучасних  національних  кодифікаціях  міжнародного 

приватного права принцип найбільш тісного зв’язку відіграє подвійну роль  – і 

колізійної  прив’язки,  і,  можливо  не  загального,  але  спеціального  принципу 

міжнародного  приватного  права.  Якщо  йдеться  про  колізійну  прив’язку, 

доречнішим є вжиття терміна «закон найбільш тісного зв’язку». 

У  науковій  літературі  неодноразово  зустрічається  думка  про 

незвичайність  тісного  зв’язку  як  формули  прикріплення,  оскільки  серед 

складових  такої  формули  закладена  імовірність  великої  кількості  змінних. 

Однак, якщо звернутися до визначення самого поняття формули, то зазвичай це 

точне загальне визначення будь-якого  правила, відношення, закону і т. ін., яке 

за  певних  обставин  можна  застосувати  до  всіх  окремих  випадків.  За  умови 

такого  тлумачення  поняття  «формула»  всі  її  змінні  складові  органічно 

охоплюються запропонованим визначенням. 

Найбільш  тісний  зв’язок  знайшов  своє  закріплення  не  тільки  в 

національних кодифікаціях, а й на рівні міжнародних договорів, що регулюють 

різні  типи  правовідносин.  Зокрема,  одним  із  перших  таких  договорів,  що 

містили  у  собі  колізійну  прив’язку  до  закону  найбільш  тісного  зв’язку  стала 

Гаазька  конвенція  про  юрисдикцію,  право,  що  застосовується,  та  визнання 

рішень  про  усиновлення  1965  р.  Серед  прикладів  також  можна  навести 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

5 

Конвенцію про Кодекс поведінки лінійних конференцій 1974 р., Конвенцію про 

право,  що  застосовується  до  режимів  власності  подружжя  1978  р.  Загалом 

зазначений принцип закріплений у більш ніж двадцяти міжнародних договорах. 

Однак  до  прийняття  Римської  конвенції  про  право,  що  застосовується  до 

договірних  зобов’язань  1980  р.,  спостерігається  його  певна  неконкретність, 

оскільки  йдеться  тільки  про  сам  принцип  без  нормативного  закріплення  його 

критеріїв. 

Саме  на  рівні  регіональної  уніфікації  міжнародного  приватного  права 

слід  відзначити  детальну  розробленість  закону  найбільш  тісного  зв’язку  в 

Римській  конвенції  про  право,  що  застосовується  до  договірних  зобов’язань 

(1980).  Відповідно  до  ст.  4  Конвенції,  якщо  сторони  не  обрали  право,  що 

підлягає  застосуванню,  то  ним  буде  те  право,  з  яким  договір  найбільш  тісно 

пов’язаний.  

Положення  Римської  конвенції  (1980  р.)  тлумачили  найбільш  тісний 

зв’язок відповідно до концепції «характерного виконання». Слід зазначити, що 

в  документі  закріплено  максимально  гнучке  розуміння  цього  колізійного 

принципу.  Згідно  з  Конвенцією,  якщо  з  обставин  справи  в  цілому  вбачається, 

що  договір  має  найбільш  тісний  зв’язок  з  країною  іншою,  ніж  вищезазначені 

правила, то ці правила не застосовуються.  

У  2008  р.  Регламент  ЄС  Рим  І  увібрав  у  себе  положення  Римської 

конвенції.  Зазначений  регламент  передбачає  застосування  закону  найбільш 

тісного  зв’язку  як  субсидіарну  прив’язку  другого  ступеня.  Як  генеральна 

колізійна  прив’язка  застосовується  автономія  волі.  За  умови  відсутності 

реалізації  автономії  волі,  а  саме  вибору  права,  застосовується  закон  країни 

звичайного місця проживання сторони, яка повинна здійснювати виконання, що 

має вирішальне для змісту договору значення. 

Також  ст.  4  Регламенту  містить  критерії  вибору  застосовуваного  права 

для  окремих  видів  договорів.  Згідно  із  зазначеною  статтею  до  договорів 

купівлі-продажу  товарів  застосовується  право  країни  звичайного  місця 

проживання  продавця;  до  договору  про  надання  послуг  –  право  країни