Файл: k-voprosu-o-printsipe-naibolee-tesnoy-svyazi-v-sovremennom-mezhdunarodnom-chastnom-prave.pdf

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

6 

звичайного  місця  проживання  постачальника  послуг;  до  договору,  предметом 

якого є речове право на нерухоме майно або оренду нерухомого майна, – право 

країни,  де  знаходиться  нерухоме  майно;  до  договору  комерційної  концесії  – 

право країни звичайного місця проживання правоволодільця; до договорів про 

збут  продукції  –  право  країни  звичайного  місця  проживання  сторони,  яка 

здійснює збут; до договорів купівлі-продажу товарів з аукціону – право країни, 

де  мала  місце  купівля-продаж  з  аукціону,  якщо  таке  місце  може  бути 

визначено. 

Впрдовж  1980-х  рр.  принцип  найбільш  тісного  зв’язку  знайшов  своє 

відображення  і  на  рівні  універсальних  міжнародних  договорів.  У  низці 

конвенцій  було  розроблено  різні  види  критеріїв  для  визначення  права,  що 

підлягає  застосуванню  на  підставі  зазначеного  принципу.  Так,  Віденська 

конвенція  про  договори  міжнародної  купівлі-продажу  товарів  (1980)  у  ст.  10 

закріпила,  що,  якщо  сторона  має  більш  ніж  одне  комерційне  підприємство,  її 

комерційним підприємством вважається те, яке має найбільш тісний зв’язок із 

договором та його виконанням. Згідно зі ст. 8 Гаазької конвенції про право, що 

застосовується  до  договорів  міжнародної  купівлі-продажу  товарів  (1986), 

найбільш  тісний  зв’язок  визначається  через  ділові  відносини  між  сторонами. 

Стаття  3  Конвенції  УНІДРУА  про  міжнародний  фінансовий  лізинг  при 

з’ясуванні  тісного  зв’язку  виходить  з  обставин,  що  відомі  сторонам  або 

передбачалися ними в той чи інший момент до укладення або під час укладення 

договору. 

Концепцію,  закріплену  в  Римській  конвенції  (1980),  було  сприйнято 

багатьма  національними  кодифікаціями.  Федеральний  закон  Швейцарії  «Про 

міжнародне  приватне  право»  (1987),  зокрема,  є  прикладом  саме  такого 

сприйняття.  Він  закріпив  як  базовий  критерій  визначення  тісного  зв’язку 

належність  до  права  держави,  в  якій  сторона,  на  яку  покладено  обов’язок 

здійснити  подання,  визначальне  для  суті  зобов’язання,  має  звичайне  місце 

перебування.  У  подальшому  закон  закріплює  критерії  визначення  тісного 

зв’язку  для  окремих  видів  договорів:  у  договорах  поруки,  підряду  та  інших 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

7 

договорах про надання послуг – подання особи, що надає послуги; у договорах 

про відчуження майна – подання відчужувача і т. д. 

На позиціях створення розвиненої системи критеріїв визначення сутності 

тісного зв’язку побудовано й Закон України «Про міжнародне приватне право» 

(2005).  Відповідно  до  ч.  2  ст.  32  Закону,  у  разі  відсутності  вибору  права  до 

змісту  правочину  застосовується  право,  яке  має  найбільш  тісний  зв’язок  із 

правочином.  Далі  у  ст.  44  український  законодавець  закріпив  запозичену  з 

Римської  конвенції  концепцію  «характерного  виконання».  Згідно  із 

положеннями  цієї  статі,  у  разі  відсутності  згоди  сторін  договору  про  вибір 

права,  що  підлягає  застосуванню  до  цього  договору,  застосовується  право 

відповідно  до  частин  2  і  3  ст.  32  цього  Закону,  при  цьому  стороною,  що 

повинна  здійснити  виконання,  яке  має  вирішальне  значення  для  змісту 

договору,  є:  продавець  –  за  договором  купівлі-продажу;  дарувальник  –  за 

договором  дарування; одержувач ренти  –  за  договором ренти; перевізник  – за 

договором  перевезення;  підрядник  –  за  договором  підряду;  страховик  –  за 

договором страхування і т. д. відповідно до виду договору. 

Аналогічний  підхід  закріплено  в  Законі  Румунії  (1992)  №  105,  Законі 

Ліхтенштейну «Про міжнародне приватне право» (1996) та нормативних актах 

інших  держав  або  суб’єктів  федерацій  і  не  тільки  європейських.  Як  приклад 

можна навести Цивільний кодекс Квебеку (1991). Останній є одним із багатьох, 

що  свідчать  про  необмеженість  рамками  Європейського  Союзу  значення 

Римської  конвенції  (1980)  для  розвитку  принципу  тісного  зв’язку. 

Розробленість принципу вийшла за регіональні межі і була сприйнята країнами, 

що належать до різних правових систем. 

Розглянутий 

підхід 

притаманний 

національним 

кодифікаціям 

міжнародного  приватного  права,  що  відбулися  вже  після  1980  р.  Вони 

закріпили  базові  критерії,  відповідно  до  яких  визначається  сутність  тісного 

зв’язку  з  урахуванням  традицій,  властивих  тому  чи  іншому  національному 

праву.  У  більш  ранніх  кодифікаціях,  що  містили  закріплення  тісного  зв’язку, 

він  застосовувався  як  принцип  без  закріплення  у  законі  критеріїв  його 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

8 

визначення.  Зокрема,  до таких належать Цивільний кодекс Португалії  (1966) і 

Федеральний закон Австрії «Про міжнародне право» (1978). 

Разом із тим прийняття Римської конвенції позбавило країн  – членів ЄС 

необхідності  приймати  національні  норми  щодо  створення  системи  критеріїв 

визначення  тісного  зв’язку.  Одним  зі  шляхів  сприйняття  підходу  Римської 

конвенції  стало  відсилання  до  її  норм,  як  це  було  зроблено  в  Італії,  що 

демонструє  повну  згоду  країни  з  критеріями,  запропонованими  цим 

міжнародним договором. 

Слід  зазначити,  що  предметом  регулювання  Римської  конвенції  були 

договірні відносини, що і стало причиною розробленості критеріїв визначення 

найбільш  тісного  зв’язку  саме  щодо  відносин  такого  типу.  В  літературі 

зустрічається таке визначення: «закон, з яким правовідношення найбільш тісно 

пов’язане,  виступає  додатковою  формою  прикріплення  порівняно  із  законом 

автономії  волі  та  регулює  коло  договірних  правовідносин»  [3,  с.  90].  Автор 

наводить  таке  визначення  серед  аналізу  низки  інших  основних  формул 

прикріплення,  як-от:  особистий  закон  фізичної  особи,  особистий  закон 

юридичної  особи,  закон  автономії  волі.  У  цілому  зміст    статті  не  зводиться 

тільки  до  договірних  відносин,  тому,  можливо,  не  зовсім  правильно 

обмежувати  коло  регулювання  правовідносин  за  допомогою  тісного  зв’язку 

виключно договірними. 

Безумовно, визначеність критеріїв визначення тісного зв’язку вбачається 

дуже  привабливою  через  її  прогнозованість.  У  науковій  літературі 

висловлювалися думки про необхідність встановлення найбільш тісного зв’язку 

на основі передбачених заздалегідь чітких критеріїв [4, с. 100]. Незважаючи на 

те,  що  визначеність  критеріїв  певною  мірою  позбавляє  тісний  зв’язок  його 

«гнучкості», для договірних відносин така ситуація є виправданою. Однак коли 

йдеться  про  інші  сфери  його  застосування,  визначення  критеріїв  буде 

суперечити  самій  його  природі.  Наприклад,  ч.  2  ст.  4  Закону  України  «Про 

міжнародне приватне право» закріплює, що особистим законом фізичної особи, 

яка є громадянином двох або більше держав, вважається право тієї з держав, з 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

9 

якою  особа  має  найбільш  тісний  зв’язок,  зокрема,  має  місце  проживання  або 

займається  основною  діяльністю.  Причому  наявність  модальника,  «зокрема» 

демонструє, що запропоновані критерії не є вичерпними. 

Ще гнучкіше підходить український законодавець до розуміння найбільш 

тісного  зв’язку  в  ч.  2  ст.  4,  відповідно  до  якої,  якщо  право,  що  підлягає 

застосуванню  до  приватноправових  відносин  з  іноземним  елементом 

неможливо визначити згідно із колізійними нормами та іншими положеннями 

колізійного  права  цього  Закону,  інших  законів,  міжнародних  договорів 

України,  то  застосовується  право,  яке  має  найбільш  тісний  зв’язок  із 

приватноправовими відносинами.  

Максимально  гнучкими  також  є  положення    Гаазької  конвенції  про 

юрисдикцію,  право,  що  застосовується,  та  визнання  рішень  про  усиновлення 

(1965), яка вже наводилася вище. Стаття 11 Конвенції закріплює, що для цілей 

цієї  Конвенції,  якщо  в  державі,  громадянином  якої  є  або  усиновитель,  або 

дитина, існує кілька діючих систем права, посилання на внутрішнє право або на 

органи даної держави, громадянином якого є особа, тлумачаться як посилання 

на  право  або  органи,  визначені  нормами  права,  що  діють  в  цій  державі,  або 

якщо  немає  таких норм,  на  право  або органи  тієї  системи, з  якою  зацікавлена 

особа найбільш тісно пов’язана. 

На  світовому  рівні  не  існує  єдиного  підходу  до  закріплення  чітких 

критеріїв визначення найбільш тісного зв’язку. Більшість країн, що фіксують у 

своїх  законодавствах  цю  прив’язку,  або  не  наводять  її  критеріїв,  або 

встановлюють  їх  лише  до  окремих  інститутів.  Звичайно  існують  і  приклади 

закріплення широкого спектру критеріїв, як це зроблено у законодавстві США, 

де встановлено як загальні, так і спеціальні критерії, які, втім, не є вичерпними 

або ієрархічно систематизованими [7, с. 114]. 

Саме  гнучкість  тісного  зв’язку  дозволяє  розв’язувати  найскладніші 

колізійні питання. Як приклад можна навести вирішення проблеми «мобільного 

конфлікту» у міжнародному приватному праві. Таку назву дістала ситуація, за 

якої зміст колізійної прив’язки у конкретній справі може змінюватися разом із 

Теорія і практика правознавства. – Вип. 2 (10) / 2016                                       ISSN 2225-6555 

© Чевичалова, Ж. В., 2016 

10 

зміною конкретних фактичних обставин, від яких залежить визначення права. 

Як  найбільш  вдалий  шлях  подолання  мобільного  конфлікту  в  науковій 

літературі  запропоновано  так  звану  гнучку  концепцію,  яка  відповідно  до 

принципу  найбільш  тісного  зв’язку  передбачає  необхідність  вирішення 

мобільного  конфлікту  шляхом  встановлення  у  кожному  конкретному  випадку 

права,  що  має  найбільш  тісний  зв’язок  із  правовідношенням.  Застосування 

зазначеної концепції дозволяє уникнути застосування права, що має незначний 

зв’язок із правовідношенням [1, с. 64]. 

Висновки

. Отже, у сучасному міжнародному приватному праві найбільш 

тісний  зв’язок  традиційно  розуміється  як  формула  прикріплення,  що  формує 

гнучку  колізійну  норму,  і  як  колізійно-правовий  принцип.  Гнучкість  цієї 

концепції  ґрунтується  на  відсутності  чітких  критеріїв  визначення  найбільш 

тісного  зв’язку  правовідношення  з  тим  чи  іншим  правопорядком,  що  часто 

вважається  суттєвим  недоліком  такої  формули  прикріплення.  Разом  із  тим 

відсутність  чітких  критеріїв  може  розглядатися  і  як  позитивна  властивість 

найбільш тісного зв’язку, що забезпечує цьому феномену частішу вживаність.  

Як наголошувалося вище, найбільшої розробленості критерії визначення 

тісного  зв’язку  дістали  у  договірних  відносинах  у  міжнародному  приватному 

праві. Здебільшого в їх основу покладено концепцію характерного виконання, 

однак  і  тут  перелік  запропонованих  критеріїв  не  є  вичерпним. 

Правозастосовний орган при вирішенні спірних питань не повинен виходити із 

заздалегідь  встановленої  преференції  тих  чи  інших  критеріїв,  у  тому  числі  і 

характерного  виконання,  оскільки  це  суперечить  самій  природі  принципу 

найбільш  тісного  зв’язку,  в  основу  якого  покладено  необхідність  прийняття 

рішення  з  урахуванням  сукупності  унікальних  об’єктивних  і  суб’єктивних 

обставин за потреби в кожному випадку. 

Таким  чином,  гнучкість  принципу  найбільш  тісного  зв’язку  сприяє 

найбільш  відповідному  правовому  регулюванню  суспільних  відносин,  також 

побудовані на ньому колізійні норми не схильні до старіння.