ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.10.2023
Просмотров: 280
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
ознайомлювальною метою. До переліку таких включили: маніфести та повеління імператора щодо духовного відомства, розпорядження св. Синоду загального характеру та стосовно Волинської єпархії, рішення місцевої єпархіальної влади в адміністративній та духовно-училищній ділянках. Передбачалося також друкувати в офіційній частині розпорядження цивільної влади котрі торкалися сфери діяльності духовенства, його взаємовідносини із паствою. До названих напрямків входили повідомлення про нагороди, затвердження у чинах і наукових ступенях, призначення та звільнення посадовців, переміщення, смерть і вакансії, звільнення і виключення із духовного звання, оголошення про прибуття до єпархіальної влади для проведення слідства та в інших справах, заклики до участі у благодійних заходах.
Друга - неофіційна частина мала призначення духовно-просвітницького, практичного характеру та орієнтована на духовенство і мирян. У ній мали друкувати матеріали з історії єпархії, різноманітні роз'яснення для священиків зі сфери їх пастирської діяльності. Отже неофіційна частина включала розділи "єпархіальний літопис" та "смесь" тобто різне.
У літописі планували подавати матеріали про літописців та істориків, які описували минуле Православної Церкви краю, уривки різноманітних оригінальних документів, заповітів, грамот, наказів, розпоряджень, котрі розкривали особливості православ'я. На думку засновників журналу усі ці матеріали мали стати підготовкою для написання у майбутньому комплексної історії єпархії [10]. Також планували публікувати статті дописувачів із спробами самостійного викладу історичних подій про боротьбу народу за збереження православ'я, минуле парафій, церков, монастирів, духовно-навчальних та благодійних закладів, життя та подвижництво святих угодників землі волинської, про чудотворні ікони, біографії волинських ієрархів та найвідоміших пастирів і все це мало підпорядковуватися одній меті - засвідчити "прадавню приналежність [краю] Православній Церкві та Всеросійській Державі" [10].
Окрім перерахованих напрямків редакція хотіла давати на шпальтах журналу і сучасну, тобто тогочасну, хроніку найважливіших подій з життя єпархії, некрологи відомих духовних і світських осіб, нариси морально-релігійного стану пастви.
Другий розділ неофіційної частини вирішили віддати для поміщення
статей для вияснення питань, котрі трапляються у духовній практиці та житті пастирів. Зокрема розкриттю основних істин святої віри і правил богоугодного життя, поясненню православного богослужіння, священної історії, випискам із творів святих отців, духовних письменників. Окремо мала дбати редакції про церковно- та цивільноправову освіту священиків. Для цього вирішили друкувати виклад церковних правил та цивільних законів стосовно службових повноважень та особистого стану єпархіального духовенства.
Не оминали увагою творці Волинських єпархіальних відомостей питань тогочасного стану Церкви, проблем християнського виховання дітей, покращення медичної опіки серед селян. Вибір такої палітри проблем пояснюється важливою роллю духовенства у суспільстві XIX ст. Фактично духовна верства стала чи не єдиною освіченою і чисельною силою котра була покликана моральним законом турбуватися про селян.
Редакційна колегія усвідомлювала, що неофіційна частина могла розростися і стати доволі об'ємною. Щоб не допустити цього постановили висвітлювати певні проблеми почергового.
Перші числа Волинських єпархіальних відомостей були далекими від досконалості. Цьому у певній не спряли й суто технічні сторони. По-перше, для надання відповідного вигляду виданню використано літери церковно-слов'янської мови. Це ускладнювало верстку журналу і його візуальне сприйняття. Вже через кілька років шрифт замінили на цивільний, що відразу поліпшило читабельність статей, самі матеріали займали менше площі, а це у свою чергу дозволило друкувати більшу кількість потрібної інформації. Більше наситити журнал матеріалами редакція відмовилась від залишення вільних місць і навіть сторінок. Якщо такі моменти траплялися то порожні площі заповнювали оголошеннями різних видань, анотаціями їх змісту.
У 90-х рр. XIX ст. журнал отримав збільшений формат і це дозволило поліпшити його вигляд. Наступна зміна параметрів журналу сталася під час світової війни. Перед наступом австрійських військ редакційна колегія виїхала у Житомир. Там відомості друкували розміром з газету. І це, на
нашу думку, погіршило видання. Його тяжче було транспортувати, зберігати, архівувати. Великоформатний журнал втратив свою традиційну форму.
Рівень статей неофіційної частини поступово зростав. Від суто інформативних до науково-узагальнюючих. Цьому сприяли як праця редакторів так і заходи єпархіальної влади щодо заохочення духовенства до збору і публікації документів, матеріалів, розвідок з історії їх парафій, храмів, відомих святинь краю. Звісно, що передовим інтелектуальним загоном, який спочатку творив обличчя журналу стали єпархіальний архієрей, професори Волинської духовної семінарії, пізніше до них додалися окремі священики із відповідним вишколом та бажанням працювати на добро св. Церкви.
Спочатку статті на краєзнавчу тематику носили характер спорадичних повідомлень, згодом з'явилися доробки о. А. Сендульського, о. А. Хойнацького, М. Теодоровича, Ю. Тиховського та інших. Саме ці особи визначали спрямування часопису, його обличчя і зробили поважний внесок у розвиток церковно-історичних досліджень краю
Редакторами Волинських єпархіальних відомостей протягом 1867-1917 рр. трудилися різні люди. Перші числа часопису редагували ієромонах Акакій, Микола Петров та Віктор Прозоровський. Обов'язки цензорів виконували ректор Волинської духовної семінарії архімандрит Рафаїл та вчитель Петро Бєляєв. Невдовзі склад редакції було змінено і повноту повноважень перебрав на себе А. Соловйов. Цілком ймовірно, що під цими ініалом і прізвищем крився тодішній правлячий архієрей Агафангел (Соловйов). Редакторство А. Соловйова не було тривалим бо вже у 1871 р. у вихідних даних журналу зазначали - редактор П. Бєляєв. Так вчитель семінарії Петро Бєляєв на наступні десятиліття став беззмінним керівником часопису. І порібно зауважити, що саме завдяки йому відомості набрали рис солідного часопису, оригінального видання, а його структура викристалізувалася і набула стрункості.
Особлива відповідальність лягла на плечі редактора у роки першої російської революції. Саме тоді було впроваджено роздільне редагування першої та другої частин. За офіційну відповідав архімандрит Віталій, а неофіційну частину продовжував редагувати Петро Бєляєв. Напевно у ті часи влада як духовна так і світська хотіла бачити довірену особу на чолі єпархіального органу. Адже Волинські єпархіальні відомості друкували
тоді статті і матеріали консервативного характеру із засудженням дій революціонерів, зокрема і селян, котрі захоплювали церковні землі. На той час редакційна колегія працювала у Крем'янці, друкували журнал у типографії св. Почаївської лаври.
Однак невдовзі видання отримує нового редактора - Бориса Давидовича. За відповідністю матеріалів слідкував цензор архімандрит
Віссаріон, ректор Волинської духовної семінарії. Сама редакція знаходилась у Житомирі у приміщенні Богоявленського монастиря. Відомості стали виходити щотижня, але це у свою чергу негативно відобразилося на змісті часопису, хоча духовенство більш оперативно отримувало потрібну інформацію. Забезпечення технічної сторони взяла на себе житомирська електротипографія Є. А. Синькевича. Переведення журналу у кафедральне місце було пов'язане із прагненням єпархіальної влади покінчити із біполярністю духовного життя Волині. Допоки духовна семінарія знаходилась у Крем'янці, основні інтелектуальні сили гуртувалися навколо цього повітового містечка та Почаївської лаври із її потужньою видавничою базою. Після переведення навчального закладу у 1902 р. у Житомир актуальним стало питання перенесення і редакції журналу, що й було зроблено.
Перша світова війна не тільки порушила розмірений ритм життя Волинської єпархії, але й вплинула на роботу редакції єпархіального органу. Редактором часопису у воєних умовах трудився протоієрей Ф. Казанський, натомість функції цензора виконував вікарний єпископ Авєркій (Кєдров) [11].
Найвідомішими співробітниками Волинських єпархіальних відомостей були архімандрит Амвросій (Лотоцький), Микола Петров, Лука Рафальський, Арсен Селецький, отець Аполоній Сендульський, Микола Теодорович, протоієрей Андрій Хойнацький. З проповідників першість без сумніву належить архієпископам Димитрію (Муретову), Модесту (Стрельбицькому) та Євлогію (Георгієвському). Названі архієреї виголосили найбільшу кількість проповідей та повчань, котрі були надруковані у Волинських єпархіальних відомостях.
Владика Димитрій (Муретов) народився у Рязанській губернії у сім'ї диякона. Духовну освіту здобував у Рязанській семінарії, а опісля студіював у Київській академії. Після чернечого постригу у 1835 р. трудився спочатку інспектором, пізніше ректором Київської духовної академії. На архієрейському становищі трудився в Одесі, Ярославлі. У 1876 р. владику призначено керуючим Волинсько-Житомирською
єпархією. Протягом шести років він трудився на житомирській кафедрі. Стосовно проповідництва, то, на нашу думку, саме київська казнодійська традиція зумовила становлення владики Димитрія як проповідника. Упокоївся архієрей через рік після переведення його в Одесу.
Владика архієпископ Модест (Стрельбицький) перебував на волинській кафедрі довше - протягом 1889-1902 рр. Його активність і діяльна участь у вирішенні єпархіальних питань пояснюється не тільки високою освітою, але й походженням. Він народився на Поділлі у сім'ї священика і як українець міг краще розуміти душу рідного народу, його потреби. Крім духовної семінарії він закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослів'я. Перед призначенням на Волинь, Модесту (Стрельбицькому) випало працювати наглядачем Слуцького св. Троїцького монастиря, бути у ньому проповідником. Пізніше архімандрит Модест викладав Закон Божий у школах Слуцька. У 1858 р. духовна влада визнала отця гідним становища ректора Києво-Подільського училища. Далі йому випало служити на різних посадах у Литовській, Чернігівській, Іркутській семінаріях. На останньому місці праці отець архімандрит виконував обов'язки редактора єпархіального журналу.
У 1877 р. Модеста висвячено в єпископи: був вікарієм єпископа Пермської єпархії, тоді вікарним Люблінським, самостійним архієреєм у Нижнєгородську. На Волинь владика прибув у 1889 р. Упокоївся в Бозі
архієпископ Модест 13 квітня 1902 р. і тіло його знайшло вічний спочинок у кафедральному Житомирі.
Владика протягом свого архієрейство на Волині написав і виголосив багато проповідей. Вони пізніше увійшли до складу тритомника "Слова и речи". Крім цього перу архієрея належать праці з богослів'я, історії Православної Церкви в Білорусії, на Холмщині.
Третім відомим волинським преосвященним до падіння Російської імперії був Антоній (Храповицький). Він прослужив у краї дванадцять років. Народився у Новгороді. Навчався у Петербурзі. Після праці у Холмі на становищі викладача, повернувся у Петербург для завершення магістерської дисертації. Там і залишився для викладання. У 1890 р. Антонію (Храповицькому) доручили керівництво Московською академією, а через п'ять років його переводять у Казань, де висвячено в
Друга - неофіційна частина мала призначення духовно-просвітницького, практичного характеру та орієнтована на духовенство і мирян. У ній мали друкувати матеріали з історії єпархії, різноманітні роз'яснення для священиків зі сфери їх пастирської діяльності. Отже неофіційна частина включала розділи "єпархіальний літопис" та "смесь" тобто різне.
У літописі планували подавати матеріали про літописців та істориків, які описували минуле Православної Церкви краю, уривки різноманітних оригінальних документів, заповітів, грамот, наказів, розпоряджень, котрі розкривали особливості православ'я. На думку засновників журналу усі ці матеріали мали стати підготовкою для написання у майбутньому комплексної історії єпархії [10]. Також планували публікувати статті дописувачів із спробами самостійного викладу історичних подій про боротьбу народу за збереження православ'я, минуле парафій, церков, монастирів, духовно-навчальних та благодійних закладів, життя та подвижництво святих угодників землі волинської, про чудотворні ікони, біографії волинських ієрархів та найвідоміших пастирів і все це мало підпорядковуватися одній меті - засвідчити "прадавню приналежність [краю] Православній Церкві та Всеросійській Державі" [10].
Окрім перерахованих напрямків редакція хотіла давати на шпальтах журналу і сучасну, тобто тогочасну, хроніку найважливіших подій з життя єпархії, некрологи відомих духовних і світських осіб, нариси морально-релігійного стану пастви.
Другий розділ неофіційної частини вирішили віддати для поміщення
статей для вияснення питань, котрі трапляються у духовній практиці та житті пастирів. Зокрема розкриттю основних істин святої віри і правил богоугодного життя, поясненню православного богослужіння, священної історії, випискам із творів святих отців, духовних письменників. Окремо мала дбати редакції про церковно- та цивільноправову освіту священиків. Для цього вирішили друкувати виклад церковних правил та цивільних законів стосовно службових повноважень та особистого стану єпархіального духовенства.
Не оминали увагою творці Волинських єпархіальних відомостей питань тогочасного стану Церкви, проблем християнського виховання дітей, покращення медичної опіки серед селян. Вибір такої палітри проблем пояснюється важливою роллю духовенства у суспільстві XIX ст. Фактично духовна верства стала чи не єдиною освіченою і чисельною силою котра була покликана моральним законом турбуватися про селян.
Редакційна колегія усвідомлювала, що неофіційна частина могла розростися і стати доволі об'ємною. Щоб не допустити цього постановили висвітлювати певні проблеми почергового.
Перші числа Волинських єпархіальних відомостей були далекими від досконалості. Цьому у певній не спряли й суто технічні сторони. По-перше, для надання відповідного вигляду виданню використано літери церковно-слов'янської мови. Це ускладнювало верстку журналу і його візуальне сприйняття. Вже через кілька років шрифт замінили на цивільний, що відразу поліпшило читабельність статей, самі матеріали займали менше площі, а це у свою чергу дозволило друкувати більшу кількість потрібної інформації. Більше наситити журнал матеріалами редакція відмовилась від залишення вільних місць і навіть сторінок. Якщо такі моменти траплялися то порожні площі заповнювали оголошеннями різних видань, анотаціями їх змісту.
У 90-х рр. XIX ст. журнал отримав збільшений формат і це дозволило поліпшити його вигляд. Наступна зміна параметрів журналу сталася під час світової війни. Перед наступом австрійських військ редакційна колегія виїхала у Житомир. Там відомості друкували розміром з газету. І це, на
нашу думку, погіршило видання. Його тяжче було транспортувати, зберігати, архівувати. Великоформатний журнал втратив свою традиційну форму.
Рівень статей неофіційної частини поступово зростав. Від суто інформативних до науково-узагальнюючих. Цьому сприяли як праця редакторів так і заходи єпархіальної влади щодо заохочення духовенства до збору і публікації документів, матеріалів, розвідок з історії їх парафій, храмів, відомих святинь краю. Звісно, що передовим інтелектуальним загоном, який спочатку творив обличчя журналу стали єпархіальний архієрей, професори Волинської духовної семінарії, пізніше до них додалися окремі священики із відповідним вишколом та бажанням працювати на добро св. Церкви.
Спочатку статті на краєзнавчу тематику носили характер спорадичних повідомлень, згодом з'явилися доробки о. А. Сендульського, о. А. Хойнацького, М. Теодоровича, Ю. Тиховського та інших. Саме ці особи визначали спрямування часопису, його обличчя і зробили поважний внесок у розвиток церковно-історичних досліджень краю
Редакторами Волинських єпархіальних відомостей протягом 1867-1917 рр. трудилися різні люди. Перші числа часопису редагували ієромонах Акакій, Микола Петров та Віктор Прозоровський. Обов'язки цензорів виконували ректор Волинської духовної семінарії архімандрит Рафаїл та вчитель Петро Бєляєв. Невдовзі склад редакції було змінено і повноту повноважень перебрав на себе А. Соловйов. Цілком ймовірно, що під цими ініалом і прізвищем крився тодішній правлячий архієрей Агафангел (Соловйов). Редакторство А. Соловйова не було тривалим бо вже у 1871 р. у вихідних даних журналу зазначали - редактор П. Бєляєв. Так вчитель семінарії Петро Бєляєв на наступні десятиліття став беззмінним керівником часопису. І порібно зауважити, що саме завдяки йому відомості набрали рис солідного часопису, оригінального видання, а його структура викристалізувалася і набула стрункості.
Особлива відповідальність лягла на плечі редактора у роки першої російської революції. Саме тоді було впроваджено роздільне редагування першої та другої частин. За офіційну відповідав архімандрит Віталій, а неофіційну частину продовжував редагувати Петро Бєляєв. Напевно у ті часи влада як духовна так і світська хотіла бачити довірену особу на чолі єпархіального органу. Адже Волинські єпархіальні відомості друкували
тоді статті і матеріали консервативного характеру із засудженням дій революціонерів, зокрема і селян, котрі захоплювали церковні землі. На той час редакційна колегія працювала у Крем'янці, друкували журнал у типографії св. Почаївської лаври.
Однак невдовзі видання отримує нового редактора - Бориса Давидовича. За відповідністю матеріалів слідкував цензор архімандрит
Віссаріон, ректор Волинської духовної семінарії. Сама редакція знаходилась у Житомирі у приміщенні Богоявленського монастиря. Відомості стали виходити щотижня, але це у свою чергу негативно відобразилося на змісті часопису, хоча духовенство більш оперативно отримувало потрібну інформацію. Забезпечення технічної сторони взяла на себе житомирська електротипографія Є. А. Синькевича. Переведення журналу у кафедральне місце було пов'язане із прагненням єпархіальної влади покінчити із біполярністю духовного життя Волині. Допоки духовна семінарія знаходилась у Крем'янці, основні інтелектуальні сили гуртувалися навколо цього повітового містечка та Почаївської лаври із її потужньою видавничою базою. Після переведення навчального закладу у 1902 р. у Житомир актуальним стало питання перенесення і редакції журналу, що й було зроблено.
Перша світова війна не тільки порушила розмірений ритм життя Волинської єпархії, але й вплинула на роботу редакції єпархіального органу. Редактором часопису у воєних умовах трудився протоієрей Ф. Казанський, натомість функції цензора виконував вікарний єпископ Авєркій (Кєдров) [11].
Найвідомішими співробітниками Волинських єпархіальних відомостей були архімандрит Амвросій (Лотоцький), Микола Петров, Лука Рафальський, Арсен Селецький, отець Аполоній Сендульський, Микола Теодорович, протоієрей Андрій Хойнацький. З проповідників першість без сумніву належить архієпископам Димитрію (Муретову), Модесту (Стрельбицькому) та Євлогію (Георгієвському). Названі архієреї виголосили найбільшу кількість проповідей та повчань, котрі були надруковані у Волинських єпархіальних відомостях.
Владика Димитрій (Муретов) народився у Рязанській губернії у сім'ї диякона. Духовну освіту здобував у Рязанській семінарії, а опісля студіював у Київській академії. Після чернечого постригу у 1835 р. трудився спочатку інспектором, пізніше ректором Київської духовної академії. На архієрейському становищі трудився в Одесі, Ярославлі. У 1876 р. владику призначено керуючим Волинсько-Житомирською
єпархією. Протягом шести років він трудився на житомирській кафедрі. Стосовно проповідництва, то, на нашу думку, саме київська казнодійська традиція зумовила становлення владики Димитрія як проповідника. Упокоївся архієрей через рік після переведення його в Одесу.
Владика архієпископ Модест (Стрельбицький) перебував на волинській кафедрі довше - протягом 1889-1902 рр. Його активність і діяльна участь у вирішенні єпархіальних питань пояснюється не тільки високою освітою, але й походженням. Він народився на Поділлі у сім'ї священика і як українець міг краще розуміти душу рідного народу, його потреби. Крім духовної семінарії він закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослів'я. Перед призначенням на Волинь, Модесту (Стрельбицькому) випало працювати наглядачем Слуцького св. Троїцького монастиря, бути у ньому проповідником. Пізніше архімандрит Модест викладав Закон Божий у школах Слуцька. У 1858 р. духовна влада визнала отця гідним становища ректора Києво-Подільського училища. Далі йому випало служити на різних посадах у Литовській, Чернігівській, Іркутській семінаріях. На останньому місці праці отець архімандрит виконував обов'язки редактора єпархіального журналу.
У 1877 р. Модеста висвячено в єпископи: був вікарієм єпископа Пермської єпархії, тоді вікарним Люблінським, самостійним архієреєм у Нижнєгородську. На Волинь владика прибув у 1889 р. Упокоївся в Бозі
архієпископ Модест 13 квітня 1902 р. і тіло його знайшло вічний спочинок у кафедральному Житомирі.
Владика протягом свого архієрейство на Волині написав і виголосив багато проповідей. Вони пізніше увійшли до складу тритомника "Слова и речи". Крім цього перу архієрея належать праці з богослів'я, історії Православної Церкви в Білорусії, на Холмщині.
Третім відомим волинським преосвященним до падіння Російської імперії був Антоній (Храповицький). Він прослужив у краї дванадцять років. Народився у Новгороді. Навчався у Петербурзі. Після праці у Холмі на становищі викладача, повернувся у Петербург для завершення магістерської дисертації. Там і залишився для викладання. У 1890 р. Антонію (Храповицькому) доручили керівництво Московською академією, а через п'ять років його переводять у Казань, де висвячено в