Файл: Nacional\'naya ekonomika_Gr_niv.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 16.11.2021

Просмотров: 2300

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

та проведення структурної перебудови. Головні засади функціону­вання цієї галузі відображено в указах Президента України "Яро заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України" та "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", якими передбачене реформування системи управління та відносин власності у вітчизняній електроенергетиці. Системні зрушення в електроенергетиці України розпочинаються у 1996 р. і тривають до тепер. Ця галузь реорганізовується за такою схемою [33, С 367-369]:

^ на базі 14 найбільших ТЕС створено 4 акціонерні генеруючі компанії, в яких контрольний пакет акцій належить державі. У підпорядкуванні Донбасенерго знаходиться 5 ТЕС, у Дніпро-енерго - З ТЕС, у Центренерго - З ТЕС, у Західенерго - З ТЕС; Ч> експлуатацію та управління ГЕС здійснюють 2 акціонерні ком­панії із 100 % пакетом акцій, що належить державі. Цим гідро­енергетичним компаніям підпорядковуються 8 ГЕС на Дніпрі та З ГЕС на Дністрі; ^> Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" була утворена на базі п'яти українських АЕС, які зберігають за собою статус юридичних осіб. Компанія експлуатує 13 водо-водяних реакторів ВВЕР загальною встановленою потужністю 11835 МВт, за цим показником Україна посідає 8 місце у світі та 5 в Європі. "Енергоатом" є повністю державною власністю. Основним завданням "Енергоатому" є консолідація виробничих, наукових і технічних ресурсів з метою поліпшення енерго­забезпечення вітчизняної економіки та підтримки належного рівня безпеки АЕС; -високовольтні (220 кВт і вище) лінії електромереж та опера­тивно-диспетчерське управління Єдиною енергосистемою України перебувають в підпорядкуванні Національної компанії електромереж "Укренерго", а низьковольтні мережі та деякі генеруючі потужності (в основному теплоелектроцентралі) у 24 областях України, Автономній Республіці Крим, у Києві та Севастополі є в управлінні 27 акціонерних компаній (обл-енерго). В Україні проведено масову приватизацію обленерго,

144


Тема 4.1. Промисловість і промислова політика в Україні

проте, контрольний пакет акцій цих компаній належить державі; - з метою координації дій усіх учасників енергоринку у грудні 1994 р. створюється Національна комісія з питань регулювання електроенергетики (НКРЕ). До функцій НКРЕ належить видача та контроль ліцензій на генерацію електроенергії, високо­вольтну передачу, розподільчу передачу, тарифне та нетарифне постачання. Завданням НКРЕ є також розвиток конкуренції, захист прав споживачів, нагляд за діяльністю ринку електро­енергії та регулювання тарифі в магістральних і низьковольтних мереж, що застосовуються до невеликих, прив'язаних споживачів; генеруючі компанії, Національна компанія електромереж "Укренерго" та 27 обленерго у першій половині 1996 р. підпи­сали Угоду членів енергоринку (УЧЕ). УЧЕ передбачає, що експлуатувати та керувати оптовим ринком електроенергії буде Національний диспетчерський центр (НДЦ), повністю дер­жавна компанія. Його головними функціями є: управління та фінансування високовольтної мережі; купівля та диспет­черизація енергетичних потужностей та електроенергії; купівля допоміжних послуг для системи; управління системою розра­хунків, включаючи управління коштами ринку. Технічні та фінансові ринкові операції регулюються правилами ринку, що описані в УЧЕ. - електроенергія постачається кінцевим споживачам від обл­енерго - постачальників за регульованими тарифами, що зобов'язані обслуговувати усіх покупців, які бажають купити електроенергію за регульованими роздрібними цінами - та численних ліцензованих постачальників за нерегульованим тарифом, що купують електроенергію на оптовому ринку, та перепродають її великим споживачам.

Важливим координатором реорганізованого електроенерге­тичного сектора є Міністерство палива та енергетики України, яке представляє державу як власника основних активів галузі.

Вугільна промисловість є однією з найстаріших галузей віт­чизняної промисловості, її продукція широко використовується в різних сферах людської життєдіяльності. Україна є серед 15 країн

145


Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

світу, які мають найбільші обсяги видобутку вугілля. У середині 1990-х pp. на підприємствах вугільної промисловості працювало 650 тис. працівників, які видобували вугілля у 275 шахтах та переробляли його на 64 збагачувальних заводах, ще 200 тис. працівників були зайняті в допоміжних виробництвах, таких як спорудження шахт, машинобудування, соціальна сфера тощо [33, С. 372]. На шахтах і розрізах України видобувається вугілля різних марок, з якого виробляється близько 60 видів вугільної продукції енергетичного та технологічного призначення [1, С. 51].

Більшість підприємств вугільної промисловості потребують оновлення своїх основних виробничих засобів. Зокрема, кожне чет­верте з п'яти вугільних підприємств України на середину 1990-х р. відпрацювали без реконструкції та модернізації понад 20 років, а окремі вугільні розрізи експлуаіуються вже понад 100 років [32, С. 291]. Низькою у порівнянні із зарубіжними вугільними підпри­ємствами є продуктивність праці українських шахтарів. Якщо у 1995 р. один шахтар в Україні виробляв у середньому близько 100 т збагаченого вугілля, то у Польщі - 400 т, в Росії- 200 т [33, С. 372].

У першій половині 1990-х pp. економічна нестабільність в Україні та інші чинники зумовили бартеризацію господарських відносин у вугільній промисловості. Зокрема, у 1996 р. рівень бартеризації становив 78 % від загального обсягу постачання вугілля [1, С. 53]. Це у свою чергу означало, що діяльність переважної більшості підприємств вугільної промисловості мала непрозорий характер і тінізувалася. Водночас відчувалася нестача коштів на підтримку розвитку цієї галузі української промисло­вості. Зазначені чинники, а також труднощі та проблеми, що виникли у зв'язку з ринковою трансформацією економіки України, спричинили погіршення роботи підприємств вугільної промис­ловості. Найбільше скорочення видобутку вугілля припадає на 1990-1996 pp., коли величина видобутку скоротилася від 164,8 млн. т у 1990 р. до 70,5 млн. т у 1996 p., тобто на 57,2 %.

Негативні тенденції розвитку вугільної промисловості в Україні зумовили необхідність проведення реформ, метою яких є переорієнтація галузі на ринкові засади господарювання. Тобто

146


Тема 4.1. Промисловість і промислова політика в Україні

необхідно змінити систему управління галуззю, вирішити проблему існування неперспективних вугільних підприємств, підвищити зацікавленість працівників шахт у результатах своєї роботи, залучити інвестиції та оновити основні виробничі засоби тощо. Реалізація вказаних завдань була задекларована в "Програмірозвитку вугільної промисловості і соціальної сфери шахтарських регіонів на період до 2005року", відомою більше під назвою "Програма "Вугілля". У цій програмі враховувалися практично усі аспекти діяльності, управління та регулювання вуг ільної промисловості.

Проте проведення реформ у вугільній галузі згідно із задекла­рованими принципами наштовхнулося на низку перешкод, насамперед, невирішеними виявилися соціальні проблеми. Як приклад можна навести досвід закриття шахт Донецької області де було згікрито 52 підприємства, вивільнено 22 тис. трудящих, а створено за цей час не більше 1000 нових робочих місць [2, С. 36]. У квітні 1997 р. виявилося, що контроль за виконанням програми з боку різних урядових установ, у тому числі з боку Міністерства вугільної промисловості України, був надзвичайно слабким. Від другої половини 1990-х pp. в Україні склалася парадоксальна ситуація, коли формально вугільна галузь є власністю держави, проте, значні сегменти галузі фактично підконтрольні певним промисловим групам споживачів [2, С 33].

Реформування вугільної промисловості триває, у вересні 2001 р. було затверджено нову програм}/ її реструктуризації під назвою "Українське вугілля". У цій програмі визначено стратегію рефор­мування вугільної промисловості до 2010 р. та враховано недоліки та слабини попередньої. її найважливішими завданнями є розвиток і зміцнення перспективного шахтного фонду, збільшення державної фінансової підтримки для освоєння нових високопродуктивних лав і розрізів. Програма передбачає ретельний аналіз економічного становища підприємств вугільної промисловості, визначення перспектив їх подальшого функціонування.

Нафтогазова галузь України представлена підприємствами, що надають послуги з видобутку цих видів енергетичних ресурсів, з

147


Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

їх переробки, з транспортування та зберігання. Особливістю нафто­газової галузі України є її значна інтегрованість в нафтогазовий комплекс колишнього СРСР, що зумовило негативні тенденції у розвитку цієї галузі після проголошення незалежності. Фактично інтенсивний видобуток нафти та газу в Україні у складі колишнього СРСР у 50-80 pp. XX ст. призвів до виснаження родовищ і посилив залежність нашої країни від експорту цих видів енергоресурсів. Більшість родовищ нафти та природного газу на момент здобуття Україною своєї незалежності нещадно експлуатувалися впродовж 40-50 років, тому виробленість початково розвіданих запасів становила для нафти 68,8 %, для газу - 61,5 % [32, С. 296].

Упродовж 1990-1995 pp. падають обсяги видобутку нафти та природного газу, що, насамперед зумовлене вичерпністю запасів основних родовищ і незначною кількістю нових. За цей період видобуток нафти в Україні скоротився майже на 23 %, а газу - на 35 %. Скорочення обсягів видобутку нафти триває і досі. У 2005 р. рівень видобутку цього виду природних ресурсів становив близько 74 % рівня 1990 р. Ситуацію з видобутку газу в Україні вдалося певною мірою стабілізувати. Згідно з даними офіційної статистики у 2001-2005 pp. обсяги газовидобування збільшуються, хоча це становить лише одну четверту частину потреби України в цьому виді палива. Стан справ із видобутку природного газу до певної міри покращився за рахунок впровадження нових методів газовилучення, прогресивних технологій розробки та введення свердловин з недіючого фонду.

Проте перспективи нафтогазовидобування в Україні не можна визначити як оптимістичні, оскільки для збереження досягнутих обсягів і поступового нарощування власного видобутку цих ресурсів необхідне буріння на вже розвіданих родовищах додаткових свердловин, запровадження сучасних технологій видобування, реконструювання та переоснащення вже існуючих потужностей, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій тощо.

Ще однією складовою нафтогазової галузі України є нафто­переробка. Від 2001 р. відбувається нарощування обсягів

148