Файл: Nacional\'naya ekonomika_Gr_niv.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 16.11.2021

Просмотров: 2210

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

Найважливіші напрями державної політики у сфері дорожнього господарства визначено у Комплексній програмі утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 pp., Програми створення системи інформаційного забезпечення на автомо­більних дорогах загального користування на 2002-2010 pp., Програмі розвитку національної мережі міжнародних транс­портних коридорів в Україні на 2006-2010pp., Державній програмі розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007-2011 pp. Реалізація заходів державної політики в цій сфері передбачає поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг, мостів і дорожньої інфраструктури, підви­щення безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Міський електротранспорт України забезпечує внутрішньо-міське та міжміське перевезення пасажирів і виконує важливу соціальну функцію. Цей вид транспорту є екологічнобезпечним, комфортним, має найбільшу провізну спроможність і найнижчі тарифи на перевезення. У 2004 р. трамвайне сполучення мали 24 міста, тролейбусне - 47 міст, метрополітенне - міста Київ, Харків, Дніпропетровськ [17, С 255].

За роки незалежності України відбулося скорочення обсягів перевезень пасажирів тролейбусами та трамваями, але збільши­лася кількість пасажирів, які користуються метрополітенами. Найбільше пасажирів міським електротранспортом перевозять тролейбуси, у 2004 р. їх послугами скористалося 1849 млн. осіб, або 48,5 % від загальної кількості. Другим за значимістю видом міського електротранспорту є трамваї, у 2004 р. їх послугами скористалось 1112 млн. осіб, або 29,2 % від загальної кількості. Послугами метрополітенів у 2004 р. скористалося 848 млн. осіб, або 22,3 % від загальної кількості. Розвиток цього виду транспорту зумовлений такими тенденціями як збільшення території міст і зростання чисельності міського населення, відсутність можли­востей для реконструкції вуличної мережі, насамперед в централь­ній частині міст, необхідність забезпечення належного рівня безпеки дорожнього руху, скорочення тривалості поїздок і покра­щення екологічної ситуації в містах.

191


Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

З метою стимулювання розвитку метрополітенів у травні 2005 р. схвалюється Концепція Державної програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2005-2010 роки, у березні 2006 р. затверджується Державна програма будівництва і розвитку мережі метрополітенів на 2006-2010роки. Головними завданнями Державної програми є: забезпечення розвитку існуючої мережі підземних шляхів і введення в експлуатацію метрополітену в м. До­нецьк, що значно підвищить рівень задоволення потреб населення цих міст та приміських районів у якісних перевезеннях; освоєння серійного виробництва конкурентоспроможного рухомого складу та відповідного устаткування, що стимулюватиме діяльність вітчизняних підприємств-виробників, зменшить залежність України від імпорту рухомого складу та дозволить якнайповніше використати існуючий науково-технічний і виробничий потенціал, створити нові робочі місця; впровадження нових комфортабельних вагонів метро та іншого високотехнологічного устатковання з високим рівнем інновацій, а також провести дослідження та підготувати теоретичні обґрунтування впровадження у великих містах "міні-метро" та "легкого метро"; зменшення транспортного навантаження на вулицях і покращення стану навколишнього середовища в містах.

У роботі міського електротранспорту існує низка проблем, що знижує ефективність його діяльності. До найважливіших проблем належать старіння основного капіталу міського електротранспорту та високий ступінь фізичного і морального зношення, неврегульо-ваність питання координації роботи різних видів транспорту на ринку міських пасажироперевезень, що спричинює дублювання марштрутів і зменшення доходів підприємств міського електро­транспорту, існування пільгових тарифів на перевезення пасажирів і недосконалість механізму відшкодування.

Таким чином, розвиток міського електротранспорту в Україні визначається суперечливими тенденціями. З одного боку скоро­чення обсягів перевезень пасажирів трамваями і тролейбусами, з іншого боку зростання популярності метрополітенів, насамперед в найбільших містах країни. У перспективі міський електро-

192


Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

транспорт вимагатиме удосконалення системи управління, модернізації рухомого парку, покращення рівня комфортності та безпеки руху.

Трубопровідний транспорт України забезпечує перекачку нафти та нафтопродуктів, газу та аміаку як для потреб національної економіки, так і для транзиту в країни Європи. В Україні трубопровідний транспорт виник у 20-ті pp. XX ст. у Прикарпатті, де побудовано газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич, який продовжено спочатку до Львова (1929 p.), потім до Києва (1948 р.) і до Москви, Прибалтики, Мінська (1951 р.) [1, С. 387]. Трубо­провідний транспорт представлений системою магістральних і промислових трубопроводів. Магістральні трубопроводи України перебувають у державній власності та належать Національній акціонерній компанії "Нафтогаз Україна" (утворена у 1998 p., власником 100 % акцій є держава), не підлягають приватизації. Проти НАК "Нафтогаз України" не може бути порушено справу про банкрутство.

Діяльність цього виду транспорту забезпечується Законом України "Про транспорт", Законом України "Про трубопровідний транспорт", постановами Кабінету Міністрів України, Національ­ної комісії регулювання електроенергетики, наказами Міністерства промислової політики, низкою міжнародних угод та іншими нормативними актами. Згідно з чинним законодавством найваж­ливішими принципами державної політики у сфері трубопро­відного транспорту є забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту та сприяння міжнародному співробітництву у цій сфері.

У 1990-2005 pp. трубопровідний транспорт мав відносно стабільні показники роботи, оскільки обсяги перекачки вантажів за цей період скоротилися незначно. Якщо у 1990 р. транспорту­вання вантажів трубопроводами становило 296 млн. т, то у 2005 р. -213 млн. т, або зменшилось на 28 % (табл. 4.3.3). Найбільші обсяги транспортування вантажів українськими трубопроводами припадають на газ і у 2005 р. становили 77 % від загальної кількості. У розрізі окремих видів вантажів найбільше скорочення

193


Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

обсягів перекачки відбулося по нафті і нафтопродуктах. Якщо у 1 990 p. трубороводами України транспортувалося 114 млн. т нафти і нафтопродуктів, то у 2005 р. - вже 47 млн. т, або на 59 % менше.

Таблиця 4.3.3

Транспортування (перекачка) вантажів трубопроводами, млн. т




1985

1990

1995

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Всі вантажі

254

296

246

218

216,4

201

217

221

213

Газ

142

182

174

150

148,2

151

158

164

164

Нафта і нафтопродукти

112

114

68

66

66,2

48

57

55

47

Аміак



4

2

2

2

2

2

2

Джерело: [17, С 254; 18, С. 238].

Таким чином, в загальних обсягах транспортних перевезень трубопровідний транспорт України займає одну з провідних позицій, що забезпечується існуванням розгалуженої системи трубопроводів. У перспективі необхідно врегулювати питання транзитних перевезень та модернізації існуючої системи трубо­проводів з метою підвищення ефективності діяльності.

4.3.2. Формування сучасної системи зв'язку і телекомунікації) в Україні

Зв'язок і телекомунікації належать до високотехнологічних сфер національної економіки України, що є важливою передумовою для прискорення інтеграційних процесів і входження до світового інформаційного простору. То того ж система зв'язку та телекомуні-кацій, забезпечуючи оперативне або інтерактивне передавання своєчасної, достовірної та повноїінформащї, сприяє прискоренню розвитку економіки України та підвищенню її конкурентоспро­можності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. До особливостей цієї галузі вітчизняної економіки належить те, що вона представлена багатофункціональними підприємствами, що беруть участь в наданні послуг лише на окремому етапі вироб­ничого процесу, це обумовлює наявність суб'єктів, що займають монопольне становище, і необхідність державного регулювання.

194


Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

На момент проголошення незалежності вітчизняна система зв'язку та телекомунікацій була частиною єдиної мережі зв'язку колишнього СРСР, що зумовило потребу у формуванні відповідної національної системи. У 1990-х pp. в Україні починають створю­ватися державні інституції, що здійснюють державне регулювання у галузі зв'язку та телекомунікацій, формується відповідна законодавча база, розробляються концепції та державні програми розвитку цієї галузі. У 1995 р. було прийнято Закон України "Про зв'язок", в якому визначено найголовніші засади діяльності підприємств, що надають послуги поштового та електричного зв'язку, тарифного регулювання та ліцензування, використання радіочастот, міжнародного співробітництва тощо. Проте у листопаді 2003 р. набув чинності Закон України "Про телекомуні­кації1", що зумовило припинення дії Закону України "Про зв 'язок". Цим новим нормативним актом було конкретизовано принципи діяльності у сфері телекомунікації (електрозв'язку), визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державне регулювання цієї сфери, та умови роботи юри­дичних і фізичних осіб, що надають телекомунікаційні послуги. Особливості діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку підприємствами різних форм власності, основи тарифного регулю­вання, права та обов'язки користувачів, принципи міжнародного співробітництва визначено у Законі України "Про поштовий зв'язок", прийнятому у жовтні 2001 р.

Головні засади державної політики у галузі зв'язку та теле­комунікацій задекларовано у низці концепцій та державних програм, в яких визначено перспективи розвитку цієї галузі, особливості її структурної перебудови, принципи діяльності в ринкових умовах, напрями міжнародного співробітництва. У грудні 1999 р. постановою Кабінету Міністрів України схвалюється "Концепція розвитку зв 'язку України до 2000року", в якій визна­чено стратегію формування Національної системи зв'язку, складо­вими елементами є якої електричний, поштовий, спеціальний та фельд'єгерський зв'язок. У червні 2006 р. набуває чинності Концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року, яка

195