Методи впливу держави на розвиток системи соціального

захисту:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прий­няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

-прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансу­вання соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу­говування, охорона навколишнього середовища тощо);

- соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

- впровадження ефективної прогресивної системи оподатку­вання індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

---

Рис. 7.2.4. Суб'єкти соціальної політики України [17]

- встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

-державні програми з вирішення конкретних соціальних проб­лем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

-державний вплив на ціни та цінотворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного сектора економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

- підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри

349

---

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самос­тійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

У національній економіці пенсійна система відіграє дві функції:

- соціальну (сприяє соціальному захисту працездатного насе­лення, запобігає бідності населення).

- економічну (фінансує матеріальне забезпечення громадян з настанням пенсійного віку, формує та використовує резервні грошові фонди, стимулює до збільшення заощаджень).

7.2.2. Зайнятість населення, її структура і динаміка

в Україні

Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайня­того населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

- працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях неза­лежно від форм власності, у міжнародних та іноземних органі­заціях в Україні та за кордоном;

350

---

Тема 7.2. Модель соціально орієнтованої національної економіки

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включа-ючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єд­наннях;

- громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеці­альних та вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову,

первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого

дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для

даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи

або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою

чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути

явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами,

зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити квалі­фікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо,

використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або ж за

Допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги

між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона

351

---

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, рекон­струкцією підприємства і виявляється в низьких доходах насе­лення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки шо не регламен­тована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

В Україні сьогодні є нераціональна структура зайнятості. Це пов'язано з надто великою концентрацією працюючих у сільському господарстві (5,5 млн. осіб або 26 % усіх зайнятих) і малою зайня­тістю у промисловості (біля 4 млн. осіб). Зрозуміло, що така струк­тура зайнятості не відповідає вимогам інноваційної моделі розвитку національної економіки. Окрім цього тривалий процес економічного реформування сприяв поширенню незареєстрованих (тіньових) форм зайнятості, зокрема зайнятості в натуральному сільському господарстві.

Ринкові реформи в національній економіці є передумовою зростання обсягів виробництва без збільшення попиту на робочу силу.

Тому на етапі економічного зростання національної економіки особливої важливості набувають питання здійснення адекватної регуляторної політики у цій сфері. Ця політика має бути спрямована на ліквідацію прихованого безробіття та забезпечення повної продуктивності зайнятості.

Зусилля органів державної влади мусять спрямовуватись на всебічне застосування стимулів створення нових робочих місць та запровадження системи гарантій зайнятості у процесі роздер­жавлення та зміни інституційного середовища у державі.

Стосовно сфери продуктивної зайнятості, завдання полягає у впровадженні механізмів адаптації населення до вимог ринкової економіки з одночасним врахуванням інтеграційних процесів

---

Смотрите также файлы

• 3 розділ (рамка).docx

• 1 розділ (рамка).docx

• Література.docx

• Зміст.docx

• Вступ.doc