ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 2167
Скачиваний: 1
Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки
В умовах панування командно-адміністративної системи економіка України формувалась без урахування потреб та інтересів її народу, об'єктивної оцінки екологічних можливостей природи. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно "найбрудні-ших" економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР, на одиницю площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше ніж у Радянському Союзі загалом. Чегверта частина промислових викидів колишнього Союзу ще й досі лягає важким тягарем на населення України та навколишнє природне середовище. За оцінками західноєвропейських експертів, у 1990 р. втрати України внаслідок погіршення екологічної ситуації становили 15-20 % ВВП [272д].
Територія України характеризується різною здатністю ландшафтів асиміляції техногенного забруднення [23 9д]. Тобто для України властиві як техногенно пошкоджені ландшафти, так і ландшафти, що здатні успішно протистояти техногенному впливу (табл. 7.3.1).
Високою буферністю володіють ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Полтавської та Сумської областей [239д]. Водночас найвразливішими до антропогенно-техногенних навантажень є ландшафти південно-степових регіонів нашої держави: Херсонської, Дніпропетровської, Миколаївської і Запорізької областей, а також Криму.
Отже, в Україні спостерігається значна диференціація асиміляційного потенціалу різних регіонів. Тому, на нашу думку, доцільно зробити оцінку цього потенціалу в кожному регіоні. Лише на цій основі можна приймати регіональні конвенції екологічно збалансованого розвитку, основні положення яких потрібно закладати у нормативно-законодавчі акти, що затверджуються Верховною Радою. Такий підхід дасть змогу виважено і диференційовано будувати стратегію екологічно збалансованого розвитку кожного регіону на перспективу. У цьому контексті Карпатський та Кримський регіони повинні стати експериментальними поліго-
373
Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки
Таблиця 7.3.1
Розподіл ландшафтів України за здатністю до самоочищення від негативного техногенного забруднення [4]
|
Здатність до самоочищення |
Частка території України (%) |
Площа території (тис.га) |
|
Дуже слабка |
3,2 |
1930,45 |
|
Слабка |
35,0 |
21114,45 |
|
Помірна |
25,3 |
15262,73 |
|
Інтенсивна |
32,0 |
19304,64 |
|
Дуже інтенсивна |
4,5 |
2714,72 |
нами реалізації концепції сталого (збалансованоіго) розвитку в Україні. Це зумовлено тим, що вони є одними з небагатьох регіонів в світі, які зберегли свою природну біорізноманітність, яка є свідченням потужного енергетичного бюджету, що зацікавлює країни Центральної і Західної Європи.
Якщо говорити про регіональні пріоритети, що зумовлюють швидкий перехід національної економіки на модель екологічно збалансованого розвитку, то слід виділити такі:
- створення раціональної регіональної структури економіки, на основі проведення соціоекологічного районування, та критеріїв ресурсо-екологічної безпеки і просторових вимог екологічно збалансованого розвитку;
- розпрацювання соціоекологічних програм розвитку територій, що передбачали б реалізацію системи заходів по їх екологічно збалансованому природокористуванню
- вдосконалення територіальних пропорцій розвитку економіки завдяки ефективнішому використанню внутрірегіональних можливостей ресурсів природного та людського потенціалу;
- перепрофілювання та реконструкція промислових комплексів до застосування екологічно чистих технологій та виготовлення відповідної продукції, орієнтованої на зниження енерго- та матеріаломісткості. При цьому слід врахувати біофізично доцільну господарську місткість локальних екосистем;
374
Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки
О усебічний розвиток виробництва інформаційних благ та послуг
через створення нових наукових технологій збалансованого
природокористування, виходячи з біофізичних особливостей
природно-ресурсного потенціалу кожного регіону;
- розробка допустимих параметрів господарської діяльності у
межах локальних територій; - створення системи запобігання шкідливого впливу природокористування на довкілля та виникнення надзвичайних ситуацій, техно- і антропогенних аварій та катастроф; - визначення еталонних територій для першочергового відпрацювання регіональних схем детоксикації довкілля в індустріальних східних регіонах України.
Сьогодні в Україні розміщено п'ять чинних атомних електростанцій, 44 енергетичних об'єкти, майже 2000 об'єктів, що виробляють сильні отруйні речовини, 308 шахт, 6 підприємств з видобутку і переробки нафти. Каскад Дніпровських нафтопродукто-проводів становить 7,1 млн. км, газопроводів - 34 тис. км, аміакопроводів - 810 км. Майже 1/3 всіх підприємств України потенційно екологічно небезпечні об'єкти. За даними Мінекобез-пеки України нагромадження промислових відходів у 1997р. становили 5,5 млрд.т, у тому числі - 17,5 млн.т - небезпечні, а з них 10,7 тис.т- пестицидні препарати [90]. Все це суттєво підриває здоров'я населення, поглиблює демографічну кризу. Основними її ознаками є зменшення народжуваності та збільшення смертності населення нашої держави. У період з 1990 р. до 1996 р. загальний коефіцієнт смертності в Україні підвищився з 12,1 до 15,2 на 1000 осіб. Природний приріст населення став від'ємним - понад 6% щорічно, що свідчить про сталу тенденцію до подальшої депопуляції.
Неприємною є статистика "соціальних" хвороб: загальна захворюваність на туберкульоз зросла за сім років на 43 %, а на СНІД за останні дна роки - на 17 %. Тому Україну, яка вже має міжнародний офіційний статус зони екологічного лиха, Всесвітня організація охорони здоров'я визнала ще й зоною двох епідемій - туберкульозу ЇСНІДу[272].
375
Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки
Реалізація принципів екологічно збалансованого розвитку зможе суттєво поліпшити якість життя населення через розв'язання соціоекологічних проблем. У цьому контексті не можна не погодитись з думкою В.Кухаря, що єдиний вихід у такій ситуації - поєднати політику економічної стабілізації і зростання з відповідними екологічними заходами, тобто стати на шлях сталого розвитку [4; 22].
На жаль сучасна орієнтація України на екологічно збалансований розвиток має суто декларативний характер. Досі не прийнята Державна програма екологічно збалансованого розвитку та не створено механізму її реалізації в економіці перехідного періоду. Однак треба нарешті усвідомити, що економічні реформи без орієнтації на вектор екологічної збалансованості ведуть у безвихідь.
Екологічно збалансований розвиток національної економіки повинен грунтуватись на довготерміновому всебічному моніторингу довкілля. Сьогодні в Україні ще не має його розгалуженої системи, що суттєво стримує екологічну стабілізацію в сфері природокористування. Пріоритетним завданням такого моніторингу має стати створення інформаційної бази для проведення оцінки стану біорозмаїття та ландшафтного розмаїття в державі, підтримки тих систем природокористування, які захищають біологічні види та популяції.
У цьому контексті особливого значення набувають природно-заповідні території (ПЗТ), які становлять екологічну мережу держави та можуть стати полігонами для подальших екосистемних досліджень збалансованого розвитку.
На 01.01.1998 р. мережа природно-заповідного фонду (за даними Головного управління національних природних парків і заповідної Мінекобезпеки України) включала 6621 одиницю територій та об'єктів загальною площею 2 209 000 га. Це становить 3,66 % території України. Водночас у розвинених центральноєвропейських державах цей показник займає 5-10 % [4]. Це вимагає визначити нові резерви регіонального використання біоресурсів. Зараз найактуальнішим є створення єдиної національної системи
376
Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки
ПЗТ, оскільки в найближчому майбутньому виникне потреба цієї системи, згідно з вимогами Ради Європи до єдиної Пан'євро-пейської мережі природно-заповідних територій. Окремим питанням є оптимізація форм та структури ПЗТ.
За якісним (категорійним) складом природно-заповідних територій, Україна, зберігаючи мережу своїх заповідників (які світова природоохоронна спільнота оцінює як найцінніші ділянки, що є під охороною, і належать до І категорії Міжнародної системи охорони природи), успішно формує мережу поліфункціональних територій, насамперед, парків. На 01.01.1998 р. в Україні існувало 3 біосферних заповідники (резервати), 14 природних заповідників, 7 національних природних парків та 26 регіональних ландшафтних парки. Можна констатувати значне зростання в останні роки кількості і площі національних природних та регіональних ландшафтних парків. Сьогодні площа перших становить 21,8 % від загальної площі природно-заповідних територій, а других -18%. Отже, площа обох категорій парків наближається до 40 % від загальної, в той час як площа природних заповідників становить 5,7 %, а біосферних заповідників - 8,2 %. За зайнятою площею переважають в Україні, як і раніше, заказники, їх питома вага, яка раніше перевищувала половину загальної площі мережі, нині дещо зменшилась і досягає 43,2 % загальної площі [4].
Однак перспективна оптимізація мережі має відбуватись, на нашу думку, завдяки створенню великих поліфункціональних ПЗТ, які б водночас забезпечували охорону і збалансоване рекреаційне природокористування цілих природних регіонів, таких як Карпати, Крим, Південно-Чорноморське узбережжя, Шацький природний національний парк. У цих регіонах найбільше збережене біорозмаїття, що може бути еталоном для дослідження передумов екологічно збалансованого розвитку на перспективу. Створення поліфункціональних ПЗТ повинно стати першоосновою подальшого проектування в Україні мережі міждержавних природно-заповідних територій у системі єдиної екологічної мережі Європи.
У транскордонних регіонах доцільним є розвиток біосферних резерватів та ландшафтно-меморіальних парків.
377