ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 160
Скачиваний: 1
4.
ФІЛОСОФІЯ
ХІХ
–
ХХ
СТ
.
СУЧАСНА
ЗАХІДНА
ФІЛОСОФІЯ
Класична
філософія
Некласична
філософія
Постнекласична
філософія
(
постмодернізм
)
After-postmodernism
Симетрія
+ -
-
Гармонійність
+ -
-
Завершеність
+ -
-
Раціональність
+ -
-
Універсалізм
+
+
-
Переконання
в
існуванні
єд
.-
ї
істини
+ +
-
1)
Часткова
реставрація
класич
-
ної
філософії
(
М
.
Готдінгер
)
2)
Часткова
реставрація
некласичної
філософії
(
К
.-
О
.
Апель
)
IV
ст
.
до
н
.
е
–
серед
.
ХІХ
ст
.
серед
.
ХІХ
ст
. –
серед
.
ХХ
ст
.
серед
.
ХХ
ст
. –
поч
.
ХХІ
ст
.
поч
.
ХХІ
ст
.
1.
НЕКЛАСИЧНА
ФІЛОСОФІЯ
Головні
течії
і
напрями
•
Позитивізм
,
неопозитивізм
,
постпозитивізм
.
•
Аналітична
філософія
(«
філософія
мови
»).
•
Геґельянство
та
неогеґельянство
.
•
Марксизм
та
неомарксизм
.
•
Спірітуалізм
.
Засновники
Головні
особливості
Артур
Шопенґауер
(1788–1860).
Світ
–
це
суб
’
єктивна
,
ірраціональна
,
сліпа
і
несвідома
воля
,
яка
рухається
хаотично
,
народжує
наші
відчуття
,
пожирає
сама
себе
і
прямує
в
ніщо
.
Фрідріх
Ніцше
(1844–1900).
Дійсність
є
воля
,
яка
народжує
уявлення
.
Основою
людського
єства
також
є
воля
,
яка
є
«
волею
до
влади
».
Все
те
,
що
заважає
їй
,
повинне
бути
відкинутим
.
Має
бути
зроблена
«
переоцінка
всіх
цінностей
»,
треба
поставити
себе
«
по
той
бік
добра
і
зла
».
У
майбутньому
має
з
’
явитися
новий
тип
людини
«
Надлюдина
»
(«Übermensch»),
яка
не
соромиться
своєї
волі
до
влади
.
-
різноманітність
течій
і
напрямів
;
-
відсутність
єдиної
ідеї
чи
теми
;
-
намагання
пояснити
весь
світ
через
призму
якоїсь
однієї
реальності
(
мови
,
несвідомого
,
науки
,
економіки
),
тобто
порушення
симетрії
.
-
деформувавши
дійсність
,
порушивши
симетрію
,
винісши
на
передній
план
якусь
одну
реальність
,
некласична
філософія
підійшла
до
дійсності
набагато
ближче
ніж
класична
.
2.
ПОСТНЕКЛАСИЧНА
ФІЛОСОФІЯ
(
ПОСТМОДЕРНІЗМ
)
•
Фройдизм
та
неофройдизм
.
•
Неокантіанство
.
•
Німецький
історизм
.
•
Феноменологія
.
•
Філософська
герменевтика
.
•
Екзистенціалізм
.
•
Персоналізм
.
•
Філософія
«
діалогу
».
•
Філософська
антропологія
.
•
Латиноамериканська
філософія
.
•
Філософія
в
США
.
Праґматизм
,
•
неопраґматизм
,
інструменталізм
.
•
Неосхоластика
та
неотомізм
.
•
Структуралізм
і
постструктуралізм
.
Визначення
Головні
ідеї
і
поняття
«
Постмодерн
...
розуміється
як
стан
радикальної
плюральності
,
а
постмодернізм
–
як
його
концепція
»
Вольфґанґ
Вельш
(
нар
. 1944)
•
«
deja-vu
» (
фр
. «
вже
бачене
») –
постмодерністи
не
вірять
у
будь
-
яку
новизну
;
•
критика
«
універсалізму
»
і
«
метанарративів
» –
магістральних
ідей
,
що
домінують
у
культурі
;
•
«
деконструкція
» –
виділення
та
відкидання
аксіом
,
на
яких
базувалася
метафізика
;
•
«
семіотизація
» («
симуляція
»,
фр
. simulation)
буття
–
потужне
і
невтримне
розширення
знаково
-
символічної
сфери
(
мови
,
письма
й
ін
.)
та
перетворення
її
в
єдину
реальність
;
•
«
постмодерністської
чуттєвість
» –
сприйняття
світу
як
«
хаотичного
і
розмаїтого
»;
•
«
іронія
» –
головний
метод
пізнання
;
•
критика
«
логоцентризму
» –
відмежування
від
«
імперіалізму
розуму
»;
•
критика
«
бінаризму
» (
сприйняття
всієї
дійсності
через
подвійні
опозиції
(«
істина
–
хиба
», «
добро
–
зло
», «
чоловіче
–
жіноче
»;
•
«
смерть
суб
’
єкта
» –
людина
–
це
лише
набір
фраз
,
десь
і
колись
почутих
і
засвоєних
;
•
соціальний
«
маргіналізм
» –
свідоме
орієнтування
власної
позиції
на
периферійність
,
відокремленість
від
суспільства
і
моралі
,
відкидання
прогресу
.
3. AFTER-POSTMODERNISM
Часткова
реставрація
класичного
філософування
з
урахуванням
всіх
досягнень
постмодернізму
(«
неокласицизм
у
постмодерністському
просторі
» (
М
.
Готдінгер
)
Часткова
реставрація
некласичного
філософування
(
наприклад
,
комунікація
проголошується
останньою
реальністю
–
Апель
)
5.
ОНТОЛОГІЯ
:
ПРОБЛЕМА
БУТТЯ
1.
КЛАСИЧНА
ОНТОЛОГІЯ
Властивості
буття
Головіні
поняття
онтології
Типи
онтології
темпоральність
–
просторовість
множинність
–
єдиність
;
розмаїтість
–
однорідність
;
рух
–
спокій
;
можливість
–
дійсність
феноменальність
–
трансцендентність
ідеальність
–
матеріальність
Сутність
→
це
смисл
даної
речі
,
те
,
чим
вона
є
сама
по
собі
,
на
відміну
від
інших
речей
,
на
відміну
від
змінних
станів
речі
Субстанція
→
(
лат
. substanse) -
першооснова
,
те
,
з
чого
все
походить
,
а
вона
сама
не
походить
ні
від
чого
Космос
→
частина
сущого
,
яка
уявляється
людині
впорядкованою
,
стрункою
і
гармонійною
Природа
→
частина
сущого
,
у
якій
людина
вбачає
дію
якихось
законів
(
законів
природи
)
Надприродне
(
божественне
)
→
частина
сущого
,
де
людина
не
вбачає
дію
законів
природи
матеріалізм
→
онтологія
,
яка
визнає
субстанцією
щось
матеріальне
суб
’
єктивний
,
який
визнає
першоосновою
щось
суб
’
єктивне
ідеалізм
→
онтологія
,
що
визнає
субстанцією
щось
іде
-
альне
об
’
єктивний
,
який
визнає
першоосновою
щось
ідеальне
,
хоча
й
об
’
єктивне
монізм
→
онтологія
,
яка
визнає
одну
першооснову
дуалізм
→
онтологія
,
яка
визнає
дві
першооснови
плюралізм
→
онтологія
,
яка
визнає
багато
першооснов
2.
СПРОБА
“
ПОДОЛАННЯ
”
ОНТОЛОГІЇ
У
ФІЛОСОФІЇ
ПОСТМОДЕРНІЗМУ
Постмодерністи
закидають
традиційній
онтології
наступне
:
1)
Сфера
знаків
і
символів
витіснила
суще
і
буття
(
реальність
перетворилась
у
віртуальну
)
2) «
Постмодерністська
чуттєвість
»
тлумачить
дійсність
як
хаотичну
і
розмаїту
,
а
тому
заперечує
субстанцію
,
сутність
,
космос
та
інші
категорії
онтології
,
які
апелюють
до
«
порядку
».
3. «
ПОВЕРНЕННЯ
ВТРАЧЕНОГО
ЗНАЧЕННЯ
»
У
ФІЛОСОФІЇ
AFTER-POSTMODERNISM-
У
У
найсучаснішій
філософії
(after-postmodernism)
спостерігається
намагання
«
повернути
втрачене
значення
»,
тобто
відновити
зв
’
язок
між
знаком
та
річчю
,
що
має
привести
до
«
воскресіння
»
буття
.
Розглядається
переважно
три
способи
«
прив
’
»
значення
до
предмета
:
язати
1)
Іронія
;
2.
Комунікація
3.
Чуттєвість
6.
ФІЛОСОФІЯ
ПІЗНАННЯ
1.
ФЕНОМЕНЛОГІЯ
Властивості
духовності
Рівні
духовності
Сфери
духовності
1.
Інтенціональність
.
2.
Чуття
(
сенсорність
)
а
)
перцепція
;
б
)
апперцепція
;
3.
Сприймання
.
4.
Сутнісне
бачення
.
5.
Мислення
.
6.
Інтуїція
.
7.
Пам
’
ять
.
8.
Уява
.
9.
Фантазія
.
10.
Емоції
.
11.
Воля
.
Надсвідоме
Свідомість
Передсвідоме
Несвідоме
Пізнавальна
Емоційна
Мотиваційно
-
вольова
3.
ГНОСЕОЛОГІЯ
емпіричне
–
теоретичне
чуттєве
–
раціональне
інтелектуальне
–
ірраціональне
наукове
творче
Пізнання
репродуктивне
–
творче
ненаукове
творче
проблема
факт
гіпотеза
науковий
факт
наукова
теорія
наукова
ідея
наукове
вчення
науковий
напрям
Зіґмунд
Фройд
Едмудн
Гусерль
(1856–1939)
Платон
(1859–1938)
(427–347
рр
.
до
н
.
е
.)
3.
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ
Істина
Обґрун
-
тована
Прет
.
на
абсолют
-
ність
релігійна
наукова
Типи
знання
:
Віра
–
знання
отримані
без
доказів
і
сумнівів
:
а
)
гносеологічна
(«
епістемна
»).
б
)
релігійна
Гадка
(
доксичне
знання
),
від
гр
.
d3xa
–
гадка
) –
знання
отримане
без
доказів
,
але
таке
,
що
допускає
сумнів
.
Дискурсивне
(«
епістемне
»)
знання
–
знання
отримане
за
допомогою
доказів
.
«
Софійне
»
знання
(«
мудрість
»
) –
найвищий
тип
знання
,
здобутий
не
тільки
припущеннями
і
доказами
,
але
й
усім
людським
єством
(
інтуїцією
,
волею
й
ін
.).
Це
–
філософське
знання
.
філософська
4.
МЕТОДОЛОГІЯ
1.
Діалектика
–
метод
пізнання
,
що
ґрунтується
на
інтересі
до
протиріч
.
2.
Феноменологічний
метод
–
метод
,
який
ґрунтується
на
властивості
свідомості
вбачати
сутність
.
3.
Метод
категоріально
-
логічного
аналізу
–
метод
,
що
ґрунтується
на
законах
мислення
,
які
вивчає
логіка
.
4.
Метод
системно
-
структурного
аналізу
разом
із
групою
близьких
до
нього
методів
,
куди
входять
:
а
)
системний
підхід
–
розгляд
предметів
дійсності
як
систем
–
сукупностей
частин
(
елементів
) –
поєднаних
між
собою
зв
’
язками
(
структура
);
б
)
загальна
теорія
систем
–
загальнонаукове
вчення
про
принципи
побудови
і
функціонування
будь
-
яких
систем
;
в
)
синерґетика
–
теорію
систем
,
що
саморегулюються
.
г
)
структурно
-
функціональний
аналіз
–
метод
дослідження
внутрішньої
будови
та
ролі
(
функцій
)
елементів
один
відносно
одного
.
д
)
структуралізм
–
методологічний
напрям
,
що
ставить
за
мету
виділення
та
дослідження
структур
дійсності
й
людського
мислення
.
е
)
семіотика
–
теорія
знакових
систем
.
5.
Герменевтичний
метод
–
метод
,
що
розглядає
ввесь
світ
як
текст
і
намагається
з
’
ясувати
смисл
цього
тексту
.
6.
Деконструкція
–
аналіз
аксіом
,
на
яких
ґрунтується
метафізика
та
намагання
мислити
поза
ними
(
засновник
напряму
Деріда
).
7.
ФІЛОСОФСЬКА
АНТРОПОЛОГІЯ
(
ФІЛОСОФІЯ
ЛЮДИНИ
)
1.
ВЛАСТИВОСТІ
(
ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ
)
ЛЮДИНИ
1)
діяльність
і
творчість
;
2)
духовність
і
духовні
потреби
;
3) «
придумування
потреб
»
і
«
бажання
бути
іншим
»;
4)
вибір
,
свобода
,
обов
’
язок
,
відповідальність
.
2.
ТІЛЕСНІСТЬ
ЛЮДИНИ
Моріс
Мерло
-
Понті
(1908-1961)
в
уявленнях
про
тіло
виділяв
шість
смислів
:
«
Тіло
як
об
’
єкт
» –
це
коли
ми
говоримо
про
нього
,
як
про
«
шматок
м
’
яса
»,
як
біолого
-
фізіологічно
-
хімічний
механізм
.
«
Образ
тіла
» –
образ
абстрактного
, «
нічийого
»
тіла
в
нашій
свідомості
.
«
Моє
тіло
» –
відчуття
свого
власного
тіла
.
«
Феноменальне
тіло
» –
це
тіло
,
що
бореться
з
анатомічною
формою
, «
з
тілом
як
об
’
єктом
».
«
Тіло
-
поріг
» –
відчуття
обмежених
можливостей
власного
тіла
,
усвідомлення
того
,
що
наші
фізичні
можливості
небезмежні
.
«
Плоть
» –
одухотворене
тіло
.
3.
ПОХОДЖЕННЯ
ЛЮДИНИ
(
ВЕРСІЇ
)
4.
Еволюціоністська
–
людина
з
’
явилася
внаслідок
еволюційного
розвитку
природи
(
Чарльз
Дарвін
(1809–1882).
Креаціоністська
(
від
лат
. creatio –
творіння
) –
прихильники
креаціоністської
версії
стверджують
,
що
людину
було
створено
Богом
.
Антропна
–
розум
і
матерія
виникли
на
загальній
основі
й
є
лише
двома
властивостями
однієї
й
тієї
ж
реальності
(
Брендон
Картер
(
нар
. 1942).
Версія
«
збою
»
–
людина
з
'
явилася
внаслідок
«
збою
», «
помилки
»
в
ході
природних
процесів
.
4.
ЛЮДИНА
,
ІНДИВІД
,
ОСОБИСТІСТЬ
Людина
термін
,
що
фіксує
приналежність
до
людського
роду
Індивід
окрема
людська
одиниця
,
часто
самодостатня
,
незалежна
від
інших
людей
Особистість
людина
,
яка
усвідомлює
свою
неповторність
,
своєрідність
,
унікальність
,
відмінність
від
інших
людей
,
і
намагається
її
підтримати
Моріс
Мерло
-
Понті
(1908–1961)
8.
СОЦІАЛЬНА
ФІЛОСОФІЯ
Макс
Вебер
(1864–1920) –
видатний
соціальний
філософ
ХІХ
–
поч
.
ХХ
ст
.
1.
ГОЛОВНІ
ОЗНАКИ
СУСПІЛЬСТВА
2.
КОНЦЕПЦІЇ
СУСПІЛЬСТВА
3.
МОРФОЛОГІЯ
СУСПІЛЬТВА
4.
СУСПІЛЬНА
ДИНАМІКА
1.
Суспільна
діяльність
. (
колективне
полювання
на
великих
звірів
,
колективний
захист
свого
майна
,
колективний
обробіток
землі
тощо
)
2.
Спілкування
.
Люди
,
зайняті
сус
-
пільною
діяльністю
,
можуть
передавати
один
одному
способи
цієї
діяльності
,
свої
емоційні
стани
й
іншу
інформацію
.
3.
Передача
досвіду
.
Передача
способів
діяльності
від
старшого
по
-
коління
молодшому
,
а
від
нього
–
наступному
дає
змогу
суспільству
зберігати
впродовж
століть
свої
надбання
і
примножувати
їх
.
Цю
рису
суспільства
іноді
називають
історичністю
.
Існує
розділ
філософії
,
який
називають
філософія
історії
.
Ії
головними
проблемами
є
:
а
)
проблема
того
,
що
є
суб
’
єктом
історії
(
людина
);
б
)
проблема
існування
історичних
законо
-
мірностей
:
-
історичні
закономірності
існують
(
Геґель
,
Маркс
);
-
історичні
закономірності
не
існують
(
Поппер
)
в
)
проблема
сену
і
завершення
історії
.
Деякі
філософи
стверд
-
жують
,
що
історія
має
завершення
(
релігійна
філософія
,
Ф
.
Фукуяма
).
1.
Натуралістичні
концепції
суспіль
-
ства
.
Розглядають
його
як
біологічну
цілісність
,
намагаючись
дослідити
з
допомогою
методів
природничих
наук
:
а
)
соціальний
біологізм
–
уявлення
про
суспільство
як
біологічне
утворення
.
Біологізм
поділяється
на
:
органіцизм
–
уявлення
про
суспільство
як
великий
організм
.
соціальний
дарвінізм
,
або
еволюціонізм
–
уявлення
про
суспіль
-
ство
як
продукт
еволюції
.
б
)
соціальний
механіцизм
–
намагання
пояснити
закономірності
функціонування
суспільства
методами
фізики
.
в
)
методологічний
натуралізм
–
переконаність
в
існуванні
спільного
для
всіх
наук
(
як
природничих
,
так
і
соціальних
)
методу
;
г
)
онтологічний
натуралізм
–
переконаність
у
тому
,
що
в
природі
і
суспільстві
діють
одні
й
ті
самі
закономірності
.
2.
Соціопсихологічні
концепції
–
вважають
суспільство
продуктом
людської
психології
.
3.
Теорія
предметної
дії
–
вважає
суспільство
продуктом
матеріальних
стосунків
між
людьми
.
4.
Теорія
соціальної
дії
.
В
основу
суспільства
покладено
особливий
тип
діяльності
–
соціальну
діяльність
.
Елементи
суспільства
(
суспільна
система
)
1.
Індивід
–
окремий
представник
людського
роду
,
окрема
людські
одиниця
.
2.
Соціальна
група
–
сукупність
індивідів
об
’
єднаних
спільною
метою
,
інтересом
чи
діяльністю
.
3.
Соціальна
організація
–
соціальна
група
з
розподіленими
функціями
,
для
досягання
спільної
мети
.
4.
Соціальна
спільнота
–
добровільне
об
’
єднання
індивідів
на
основі
спільного
інтересу
,
мети
чи
діяльності
.
5.
Соціальний
інститут
–
історично
сформований
набір
правил
,
цінностей
і
норм
для
регулювання
суспільного
життя
.
Структура
суспільства
Зв
’
язки
між
елементами
суспільства
утворюються
на
основі
:
1)
соціальних
ролей
;
2)
соціальних
статусів
,
які
визначаються
:
а
)
багатством
;
б
)
прибутком
;
в
)
владою
;
г
)
освітою
.
1.
Питання
характеру
розвитку
суспільства
:
а
)
суспільство
прогресує
(
марксизм
тощо
);
б
)
суспільство
регресує
(
постмодерністи
);
в
)
суспільство
розвивається
по
колу
,
циклічно
(
традиціоналісти
).
2.
Питання
чинників
розвитку
суспільства
:
1.
Географічні
чинники
.
2.
Демографічні
чинники
.
3.
Біологічні
чинники
.
4.
Економічні
чинники
.
5.
Культурні
чинники
.
6.
Технологічні
чинники
.
Томас
Малтус
(1766–1834) –
вважав
демографічні
чинники
основою
розвитку
суспільства
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА
СОЦІОЛОГІЯ
ТА
КРИТИКА
ІСТОРИЗМУ
Постмодерністи
критикують
традиційну
соціальну
філософію
за
:
-
«
проективність
» –
віру
в
соціальний
порядок
(
а
не
хаос
)
як
ідеал
,
якого
треба
досягти
,
та
віру
в
прогрес
і
модернізацію
);
-
«
адміністрування
» –
уявленням
про
суспільство
як
цілісний
механізм
,
намагання
впорядкувати
його
);
-
«
бінаризм
» –
оцінку
людей
через
бінарні
опозиції
(
соціалізація
–
девіація
,
згода
–
конфлікт
тощо
);
-
поняття
«
суспільство
»,
слід
замінити
на
поняття
«
простір
соціального
тексту
»;
-
ми
живемо
в
епоху
«
постсучасності
»,
в
ситуації
завершеності
історії
чи
то
«
поза
історією
»,
історія
оголошується
неориґінальною
і
«
повторюваною
».