Файл: Курсова (Організація).docx

ПАФ «ПЕТРІВКА» для вирощування озимої пшениці застосовує новітню технологію обробітку ґрунту No-Till. Завдяки цій технологій підприємство має ряд переваг:

• заощадження ресурсів;

• підвищення рентабельності сільського господарства, за рахунок скорочення витрат на обробку ґрунту і зниженнях собівартості вирощуваних культур;

• збереження і відновлення родючого шару ґрунту, у зв’язку з відмовою від руйнування ґрунтових агрегатів;

• екологічне управління бур’янами;

• підвищення зволоженості ґрунту за рахунок управління пожнивними залишками;

• зниження залежності урожаю від погодних умов, за рахунок збереження вологи;

• збільшення врожайності культур, за рахунок збільшення родючості ґрунтів;

• покращення якості зерна.

На підприємстві було оновлено техніку і на даний момент машинно-тракторний парк налічує такі марки автомобілів: МТЗ-Білорусь, Т-150, Case, New Holland, CLAAS та інші.

До цього часу найбільш розповсюдженим способом сівби озимої пшениці є рядковий з міжряддям 9 см. Глибина сівби озимої пшениці становить 3-5 см. Пізні строки сівби вимагають мілкішого загортання, ніж ранні.

На яку б глибину не загорталось насіння, вузол кущіння буде формуватись на глибині 2-3 см. При глибокому загортанні на ріст підземної частини стебла від насінини до вузла кущіння витрачається основна частина ендосперму, проросток виходить на поверхню ослаблений. Така рослина слабше кущиться, внаслідок розтягування вузла кущіння формується слабша коренева система, рослина менш продуктивна, схильна до вилягання.

Норма висіву безпосередньо пов’язана із строками сівби. При сівбі в ранні строки рослини добре кущаться і формують нормальний стеблостій при менших нормах висіву. На пізніх посівах для створення оптимального числа продуктивних стебел на одиниці площі норму висіву необхідно збільшувати на 10-15 %.

Зберігається зерно пшениці на току, де є спеціально відведені для цього зерносховища. Місткість окремих зерносховищ для зберігання насінного зерна становить не менш як 25 т при гранично допустимій висоті завантаження 3 м. Місткість засік для зберігання продовольчого і фуражного зерна не обмежується. Засіки розмішують у 2-4 ряди з поздовжніми і поперечними проходами між ними. Ширина поздовжніх проходів  не менше 2, а поперечних  1,2 м при відстані між ними не більше 18 м. У сховищах для продовольчого і фуражного зерна крайні поздовжні ряди засік розмішують біля зовнішніх стін, а при зберіганні насіння між засіками і зовнішньою стіною залишають порожнє місце завширшки до 0,5 м.

До сховищ насінного зерна прибудовують навіси для повітряного сушіння і провітрювання або відкриті майданчики для повітряно-сонячного сушіння і теплового обігрівання насіння. Зерносховища як правило, без вікон. Освітлюються вони через відчинені ворота, які роблять подвійними, або електролампами.

Технологічний процес у зерносховищах супроводжується виділенням пилу та утворенням відходів. Тому підприємство передбачало у них аспіраційні установки і спеціальні бункери для накопичення відходів. Зерносховище є стійким, протистоїть тиску зерна та вітру, руйнівній дії повітря навколишнього середовища.

Зерносховища мають добрі під’їзні шляхи, є оптимально економічними й відповідають вимогам охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії.

ПАФ «ПЕТРІВКА» має млин, але його використовують тільки для переробки зерна пшениці на борошно пайовикам і людям, які проживають на місцевості. Також борошно мелють для кухні, де готують їжу для працівників.

Пшеницю озиму в умовах господарства використовують на насіння і для реалізації. У зв’язку з вкрай низькими закупівельними цінами на зерно пшениці в період масового збирання, найкращим рішенням є утримання від реалізації зерна пшениці озимої відразу з току і зберігання, як насінного, так і продовольчого зерна.

1.4. Організація праці та її оплати при виробництві озимої пшениці

Організація праці  важлива складова організації виробництва. Її сутність полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Іншими словами, організація праці  сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності [5, с. 106].

Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах.

Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює:

• організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека;

• організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці;

• проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма.

На підприємствах України незалежно від форм власності і господарювання трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством Генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. Одним з основних законодавчих актів є Закон України «Про оплату праці» [15]. Цей закон визначає економічні правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

Оплата праці (заробітна плата)  грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу.

Заробітна плата працівника незалежно від виду підприємства визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

Виділяють основну і додаткову заробітну плату.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи, та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій [3, с. 352].

На ПАФ «ПЕТРІВКА» використовують дві форми оплати праці: тарифну і пряму відрядну систему оплати праці.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників  залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна ставка  це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Вона визначає рівень оплати праці, оскільки заробіток працівника залежить насамперед від розміру тарифної ставки 1-го розряду, яка розраховується з установленого мінімального розміру оплати праці і тривалості робочого часу.

Пряма відрядна система оплати праці. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Розглянемо динаміку оплати праці на приватній агрофірмі «ПЕТРІВКА» (табл. 1.8).

Таблиці 1.8

Динаміка оплати праці ПАФ «ПЕРТІВКА, 2011-2013 рр.

Аналіз даних таблиці 1.8 свідчить, що динаміка оплати праці протягом аналізованого періоду 2011-2013 рр. по озимій пшениці збільшилася на 15,6 тис. грн (13,9 %). Цьому було зумовлене збільшення урожайності і валової продукції озимої пшениці і відповідно виручки від її реалізації, що дало змогу підприємству виплатити робітникам більшу заробітну плату.

Проаналізуємо динаміку середньорічної заробітної плати працівників на ПАФ «ПЕТРІВКА» (табл. 1.9)

Таблиця 1.9

Динаміка середньорічної заробітної плати працівників на ПАФ «ПЕТРІВКА», 2011-2013 рр.

Аналізуючи таблицю 1.9 ми бачимо, що середньорічна заробітна плата працівників на ПАФ «ПЕТРІВКА» в цілому зросла. А саме заробітна плата працівників задіяних на току зросла на 20,77 %, в тракторній бригаді  32,0 %, додаткових працівників  4,86 %. Заробітна плата працівників задіяних в тваринництві зросла на 5,83 %. Це зумовлено збільшенням обсягів виробництва продукції на підприємстві, погіршенням умов праці, збільшенням прожиткового мінімуму та зменшенням кількості працівників нам ПАФ «ПЕТРІВКА».

1.5. Економічна ефективність виробництва озимої пшениці в підприємстві

Ефективність виробництва  категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою  від власників приватного підприємства до керівників держави. Фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об’єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об’єктивності  незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об’єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах [4, с 127].

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі – головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві – до продуктивності худоби. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів  робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним з найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат об’єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються [1, с. 257].

Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності (табл. 1.10 )

Таблиця 1.10

Досягнутий рівень економічної ефективності виробництва

озимої пшениці у ПАФ «ПЕТРІВКА» Глобинського району,

2011-2013 рр.