Перші два блоки S і W «відповідають» за поточний стан підприємства, у той час як два інші - О і Т - повязані з прогнозом стану підприємства на найближчу перспективу.

Можливості і загрози навколишнього середовища представлені культурними, демографічними, соціально-економічними, політико-правовими, технологічними, суспільними (постачальники, дистрибютори, замовники, працівники підприємства, конкуренти) факторами.

Сильні і слабкі сторони підприємства полягають у вимогах до капіталу, можливостей менеджерів, рентабельності, потужності, завантаження, вертикальної інтеграції, продуктивності, технічної компетентності, нововведень, позиції на ринку тощо.

Оточення підприємства включає:інвесторів, кредиторів, банкірів (джерела капіталу);постачальників (джерела вихідної сировини і компонентів);дистрибюторів чи замовників;найманих робітників (носіїв трудових ресурсів);конкурентів;правову систему, уряд, інші зацікавлені групи осіб.

Усі ці змінні фактори навколишнього середовища створюють обмеження в діяльності підприємства. Тому підприємства змушені формувати розвідувальну мережу для отримання інформації, необхідної для розуміння навколишнього оточення, на основі якої вони зможуть визначити місію і розробити ефективну стратегію діяльності на ринку.

15. МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДП-ВА

Сучасний механізм управління економічною безпекою розвитку підприємства повинен враховувати необхідність формування двох напрямів стратегій. Перший напрям стратегій повинен враховувати ситуацію, визначати цільові настанови й формувати політику підприємства для втримання й розширення свого життєвого простору. Другий – повинен охоплювати методи, прийоми й інструменти для вивчення (розпізнавання) стратегій, що формуються іншими суб'єктами (державою, підприємствами-конкурентами), спрямованих (навмисно або ненавмисно) проти діяльності й розвитку підприємства та звужуючих його життєвий простір.

При цьому для реалізації першої стратегії необхідно здійснювати оцінювання відповідності ресурсів (займаного життєвого простору) загальним стратегічним цілям розвитку підприємства. Для реалізації другої стратегії необхідно створювати систему розпізнавання й оцінювання ступеня небезпеки загроз, створюваних зовнішнім оточенням і сформованою внутрішньою ситуацією на підприємстві та розробити механізми захисту від них.

16, ІНСТРУМЕНТАРІЙ ОЦІНКИ РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Оцінка ЕБП складається з оцінок її функціональних складових: фінансова, кадрова, технологічна, правова, інформаційна, екологічна, силова; ринкова, інтерфейсна. Кожна складова ЕБП характеризуються системою показників. 

Так, фінансова складова характеризується показниками прибутковості - коефіцієнти рентабельності активів, власного капіталу, продукції, діяльності, загальної; ділової активності - коефіцієнти оборотності активів, дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, матеріальних запасів, власного капіталу, рентабельності активів; фінансової стійкості - коефіцієнти автономії, фінансування, забезпеченості власними оборотними коштами, маневреності власного капіталу; платоспроможності - коефіцієнти загальної, термінової, абсолютної ліквідності.

---

Кадрова – коефіцієнти укомплектованості кадрами, плинності та стабільності персоналу, трудової дисципліни, освітнього рівня, інтелектуального рівня робітників, продуктивність праці.

Технологічна складова характеризується показниками використання основних фондів – фондовіддача основних засобів, фондоозброєність, вікова структура устаткування, коефіцієнти вибуття основних засобів, оновлення основного капіталу, зношення основних засобів; матеріалів - матеріаломісткість, коефіцієнт корисного використання матеріалів; прогресивності - рівень прогресивності технологій, продукції, рівень технологічного потенціалу.

Правова - коефіцієнти платіжної дисципліни, якості юридичних послуг, юридичного менеджменту.
Інформаційна - продуктивність інформації, коефіцієнти інформаційної озброєності і захищеності інформації.

Екологічна - коефіцієнти безпечності продукції, «екологічного балансу» раціонального використання відходів, забруднення середовища, рентабельність продукції з відходів, штрафи за порушення природоохоронного законодавства. 

Силова - коефіцієнт транспортної безпеки, кількість осіб, звільнених з роботи за крадіжку чи спробу знищення майна, рівень інженерно-технічного захисту, коефіцієнт захищеності майна та персоналу підприємства.

Ринкова - коефіцієнт ринкової віддачі активів, конкурентоспроможність продукції, частка фірми на ринку, коефіцієнт інноваційних витрат, ритмічність збуту, коефіцієнт ефективності рекламної політики.

Інтерфейсна - рентабельність реалізації, ритмічність збуту, співвідношення витрат на маркетингові дослідження і загального обсягу реалізації, коефіцієнт виконання договорів.

5. ОЦІНКА СТАНУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Оцінка стану та використання виробничого потенціалу включає наступні етапи:

1. Ефективність виробничого потенціалу характеризується відповідністю виробничої програми наявним на підприємстві потужностям. Для цього використовують показники:

1. коеф. використання виробничої потужності: k=ВП/В_пот , (k≤1) де ВП – виробнича програма; В_пот – виробнича потужність.

2. ефективність використання наявного обладнання характеризують показники:

- коеф. екстенсивного його використання: k_екс=T_р/Т_к;

- коеф. інтенсивного використання: k_інт=Р_ф/Р_пасп;

- інтегральний коеф.: k_інтегр=k_екс-k_інт;

- резерв потужності: R_п=1-k_інтегр,

Т_к – календарний фонд робочого часу за рік, год;

T_р – робочий час обладнання за рік;

Р_ф – фактична продуктивність обладнання протягом звітного року;

Р_пасп – паспортна продуктивність обладнання.

2. Оцінка витратності виробничої програми передбачає визначення:

фонду оплати праці, який включає фонд ОП виробничих працівників та керівників(1), спеціалістів та службовців(2):

1) ФОП_вр=Ч_вр*Т_ст*((1+β)/100)*Т_еф, де

Ч_вр – чисельність виробничих працівників;

---

Т_ст – тарифна ставка;

((1+β)/100) – відсоток преміювання;

Т_еф ефективний фонд робочого часу.

2) ФОП_сп=О_м*Ч_сп*(1+β), де

О_м – місячний оклад;

Ч_сп – чисельність спеціалістів;

(1+β) – % премій і доплат до посадового окладу.

3. Визначення питомої ваги у витратах виробництва постійних і змінних витрат.

4. Розрахунок показників матеріало-, фондо-, енерго-, зарплато ємності продукції та амортизаційної ємності продукції.

5. Діагностика властивостей та здібностей працівників, яка проводиться у двох напрямках: 1) індивідуальні якості (знання, навички, вміння, кваліфікація, досвід, ділові якості, складність праці, оцінка результатів праці); 2) оцінка трудового потенціалу підприємства (якісний склад, ступінь використання та відповідність фактичного рівня трудового потенціалу необхідному). Окремо оцінюється ефективність трудових вкладень у трудовий потенціал.

6. Діагностика інформаційних ресурсів передбачає визначення їх видів, джерел та форм забезпечення їх вартості. При цьому розраховуються показники:

- відношення одноразового використання інформації до загального обсягу;

- віддачу.

6. КАРТА СТРАТЕГІЧНИХ ГРУП ЯК ІНСТРУМЕНТ АНАЛІЗУ ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.

Порядок проведення діагностики внутрішньогалузевого суперництва можна звести до семи послідовних етапів:

1.Визначення профілю галузі та її загальна характеристика.

2.Оцінка рушійних сил розвитку галузі.

3.Діагностування основних сил конкуренції.

4.Оцінка конкурентних позицій підприємств-суперників.

5.Аналіз найближчих конкурентів.

6.Визначення провідних (ключових) чинників успіху в галузі, їх оцінка.

7.Оцінка перспектив розвитку галузі.

Використовується такий інструмент аналізу, як карта стратегіч­них груп суперників.

Конкурентні позиції підприємств-суперників оцінюють за допомогою спеціального прийому складання карти стратегічних груп. Для цього виконується така аналітична процедура з графічною побудовою:

- установлюється спектр характеристик, які відрізняють одне підприємство від іншого — ціново-якісні параметри, орієнтація на певного споживача;

- вибираються попарно характеристики, які не корелюють між собою;

- формується система координат за встановленими характерис­тиками;

- координати кожного підприємства наносять на площину;

- точки, що розміщуються близько, поєднуються — це і є стратегічні групи;

- кожну групу окреслюють колом, що визначає її частку в загальному обсязі виробництва (продаж) галузі.

Слід зазначити, що важливість висновків структурного аналізу в межах галузі зумовлює потребу в побудові кількох варіантів карти і зіставленні результатів.

17. СУТНІСТЬ ТА ЕЛЕМЕНТИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Організаційна культура – це набір найважливіших припущень, які при-ймаються членами організації і виражаються в заявленій організацією систе-мі цінностей, що дають працівникам орієнтири щодо їхньої поведінки і дій. Ці ціннісні орієнтації передаються індивідам через засоби духовного і матері-ального внутрішньо організаційного оточення.

---

Існує багато підходів до виділення різних атрибутів, що характеризу-ють та ідентифікують ту чи іншу культуру на макро-, і мікрорівні. Але конк-ретну організаційну культуру найбільш доцільно розглядати на основі таких характеристик:

• усвідомлення себе і свого місця в організації;

• комунікаційна система і мова спілкування;

• зовнішній вигляд, одяг і представлення себе на роботі;

• що і як їдять люди, звички і традиції в цій сфері;

• усвідомлення часу як ресурсу, ставлення до нього і його використання;

• взаємовідносини між людьми;

• цінності і як ці цінності зберігаються;

• віра в що-небудь і відношення до будь-чого; ставлення до колег, до клієнтів і конкурентів, до зла і насильства, агре-сії; вплив моралі;

• процес розвитку працівників і навчання;

• трудова етика і мотивація;

Перелічені характеристики культури організації разом відображають і надають змісту концепції організаційної культури.

Елементи організаційної культури:

• Реактивні:

• Артефакти: видимі організаційні структури,технології, мова, стиль спілкування і одягу, міфи і історії,ритуали і церемонії, видимаповедінка групи.

• Проголошувані цінності: цілі, стратегії їх досягнення,філософія і декларовані принципи роботи.

• Базові уявлення: підсвідомі особливості сприйняття, думки і відчуття

• Проактивні: Культура співробітника;Культура відділка;Культура напрямку;Культура підприємства.

18. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Економічна безпека фірми (підприємства, організації)  це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технолог", техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути: 1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання; 2) збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо). Залежно від суб'єктної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів). Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

---

• забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства (організації);

• забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання;

• досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством (організацією);

• досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДЦКР;

• мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

• якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства (організації);

• забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації;

• ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

3. КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВА, УМОВИ ЙОГО ФОРМУВАННЯ ТА ЧИННИКИ ВПЛИВУ.

Конкурентне середовище — це результат і умови взаємодії великої кількості суб'єктів ринку, що визначає відповідний рівень економічного суперництва і можливість впливу окремих економічних агентів на загально ринкову ситуацію. Умови конкурентного середовища, які слід сформувати, включали в себе: рівноважні ціни; ринок ресурсів і забезпечення їх мобільності; перехід до ринку щільному; шар ринкових суб'єктів як ефективних власників; боротьбу з тіньовою економікою;зниження бюрократичних бар'єрів організації і для розширення бізнесу; забезпечення прозорості товарно-грошових потоків. Чинники впливу на конкурентне середовище підприємства: суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі; конкуренція з боку товарів, що виробляються фірмами інших галузей, і що є гідними замінниками (субститутами), а також конкурентоспроможні за ціною; загроза входу в галузь нових конкурентів; економічні можливості та торгівельні спроможності постачальників;економічні можливості та купівельні спроможності покупців.

11. ВАРТІСТЬ ГОСПОДАРЮЮЧОГО СУБ'ЄКТА: КОНЦЕПЦІЇ ПРИРОДИ ВАРТОСТІ; ПРЕДМЕТ, МЕТА Й ПРИНЦИПИ ОЦІНКИ

Розуміння вартості господарюючого суб'єкта як сполучення корисності й витрат ресурсів на його створення відрізняє реальну вартість від балансової або бухгалтерської вартості, що відбиває тільки минулі витрати, тому що додатково враховує здатність підприємства бути носієм корисності та джерелом благ для його власників.

У сучасному підході до оцінки вартості підприємства вартість розглядається як розрахункова величина, що дорівнює грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук в руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем.

---

Смотрите также файлы

• ІДЗ з місцевих.doc

• 3 (1).doc

• 1_Test_Ekon_Prazi_CTB (1).doc

• 5_Тест_Маркетинг.doc

• 3_Тест Бухоблік.doc