ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 173
Скачиваний: 1
Залежно від характеру об'єкта розрізняють такі види експертної оцінки майна [26; 32]:
цілісних майнових комплексів підприємств;
акцій (часток, паїв) у статутних фондах господарчих товариств; нематеріальних активів; рухомого майна; нерухомості.
У процесі оцінки вартості підприємства (бізнесу) можна виділити три основних етапи (або сім більш дрібних):
Підготовчий етап: вибір стандарту вартості й методів оцінки; підготовка інформації для проведення оцінки; оцінка фінансового стану підприємства; оцінка ризиків підприємства.
Оцінний етап: виконання необхідних розрахункових процедур, передбачених обраними методами оцінки підприємства (бізнесу).
Заключний етап: коригування вартості підприємства (бізнесу); складання звіту про оцінку.
Ринкову вартість господарюючого суб'єкта визначають за такими принципами:
-
принципи, що базуються на уявленнях власника (користувача): корисності, заміщення, очікування;
-
принципи, пов'язані з оцінкою землі, будинків, споруд та іншого майна, що складає єдиний майновий комплекс: факторів виробництва, залишкової продуктивності, внеску, віддачі, що зростає або зменшується, пропорційності (збалансованості), оптимального розміру, поділу та сполучення майнових прав;
-
принципи, пов'язані з ринковим середовищем: порівнянності, залежності, відповідності, конкуренції, пропозиції та попиту, зміни вартості;
-
принцип найкращого й найбільш ефективного використання.
Ці принципи оцінки вартості є універсальними і застосовуються до всіх видів господарюючих суб'єктів.
12 ПІДГОТОВКА ІНФОРМАЦІЇ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ПРИ ОЦІНЦІ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.
Для проведення оцінки бажано отримати наступні документи й інформацію:
1) інформація загального характеру про підприємство (дані про права й терміни володіння; статут юридичної особи (акціонерного товариства), реєстр акціонерів, книги протоколів; балансовий звіт і звіти про прибутки і збитки за попередні роки; рахунки управлінського обліку, бюджети, прогнози, бізнес-план підприємства, техніко-економічні обґрунтування інвестиційних проектів; розшифровку постійних і змінних витрат; склад і характеристику основних засобів (за елементами); розшифровку довгострокових фінансових активів; контракти з покупцями й постачальниками; склад зобов'язань);
2) інформація про бізнес і специфіку діяльності підприємства (характеристики бізнесу, характер, історія та перспективи бізнесу; попередні угоди, що стосуються бізнесу, вигідних інтересів у бізнесі, преференції, конвертовані або інші цінні папери; права, привілеї та зобов'язання, фактори, що впливають на контроль і будь-які угоди, що обмежують продаж або передачу; фінансова інформація за минулі періоди; інформація про менеджерів вищого рівня і персонал; виробничі системи; патенти, винаходи, ноу-хау, товарні знаки, найменування або фірмові найменування, авторські права, бази даних; відомості про конкурентів);
3) визначення ефективності на рівні галузі (інформація про макроекономічну ситуацію в економіці й тенденціях її розвитку; характеристика й динаміка галузей, що впливають або можуть впливати на бізнес; економічні фактори, що впливають на бізнес; ставка дохідності за альтернативними інвестиціями, угоди на фондовому ринку, злиття та поглинання; ринковий попит на продукцію; основні співвідношення у лідерів галузі; потенційні конкуренти; потужність клієнтів і постачальників; вплив потенційних змін у законодавстві або з міжнародних конвенціях; інша інформація).
Інформацію може бути отримано з таких джерел:
вихідну інформацію, одержану безпосередньо оцінювачем за даними бухгалтерського, первинного та статистичного обліку, як правило, завірену підписом керівництва оцінюваного підприємства і печаткою;
інформацію, отриману від залучених до виконання робіт третіх осіб, завірену їх підписом і печаткою;
інформацію, отриману від спеціалізованих організацій (галузеві, аналітичні огляди, огляди фондового ринку), а також опубліковану в засобах масової інформації та мережі Інтернет;
інформацію, не підтверджену на яких-небудь носіях.
Крім збору інформації при проведенні оцінки підприємства необхідно також виконати наступні операції щодо підготовки фінансової документації для подальшого проведення етапів оцінки:
а) звести фінансову інформацію про підприємство, що оцінюється, і підприємства-аналога до єдиної основи;
б) перерахувати звітні вартості у поточні: прямим коректуванням активів і грошових сум на значення інфляційних показників; включенням в процедуру дисконтування інфляційних показників;
в) скоректувати статті доходів і витрат таким чином, щоб вони досить повно характеризували результати діяльності підприємства за тривалий період часу;
д) провести облік нефункціонуючих активів і зобов'язань, пов'язаних з ними доходів і витрат.
У процесі оцінки виникає необхідність попередньої перевірки його фінансового становища, яка дозволяє одержати важливі довідкові відомості про оцінюване підприємство і виконати розрахунок коригувальних показників, необхідних для визначення підсумкової вартості бізнесу.
21. ДІАГНОСТИКА ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ П-ТВА.
Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті та обґрунтованій місії підприємства. До того ж виробнична програма повинна бути комплексною, узгодженою, результативною, обґрунтованою, адекватною ринковим потребам. До методів проектування виробничої програми відносять такі, як метод структуризації цілей, аналогій, організаційного моделювання, блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично-розрахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний. Виробнича програма складається у такій послідовності: визначення потреб ринку у продукції п-тва; розрахунок плану продажу продукції на ринку; узгодження його з виробничою потужністю п-тва; врахування залишків готової продуції на складі та залишків незавершеного виробництва.
22. ВИБІР І ОЦІНКА СТРАТЕГІЧНОЇ ПОЗИЦІЇ П-ТВА НА РИНКУ.
Стратегічні зони господарювання (далі - СЗГ) - це групування зон бізнесу, засноване на виділенні стратегічно важливих елементів, загапьних для всіх зон. Такі елементи можуть включати частково співпадаючий ряд конкурентів, відносно близькі стратегічні цілі, можливість єдиного стратегічного планування, загальні ключові фактори успіху, технологічні можливості. Управлінське значення концепції СЗГ полягає в тому, що вона дає можливість диверсифікованим підприємствам раціоналізувати організацію різних сфер бізнесу. Класифікація СЗГ також дає можливість спростити процедуру розробки стратегії підприємства і взаємодії сфер його діяльності в різних галузях.
Існують такі підходи: 1) Матриця Boston Consulting Group (далі - матриця БКГ), містить чотири квадранти в координатах «швидкість зростання галузі - відносна частка ринку, контрольована підприємством». Кожна СЗГ визначається кругами у цих координатах, причому площа кругу відповідає обсягу продажів СЗГ чи відносній частці СЗГ в обсязі продажів підприємства. Є такі позиції: «Дикі кішки» (інтенсифікація маркетингових зусиль чи залишення ринку), «Собаки» (зменшення зусиль чи продажів), «Зірки» (підтримка чи розширення ринкової частки), «Дійні корови» (підтримка діючого виробництва). 2) Матриця можливостей за товарними ринками. 3) Багатофакторна портфельна матриця «Мак-Кінсі» «привабливість-конкурентоспроможність».
25. ОСОБЛИВОСТІ PIMS-АНАЛІЗУ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІД-ВА НА РИНКУ.
PIMS-аналіз(аналіз рівня впливу обраної стратегії на величину прибутковості) заснований на використанняі емпіричної моделі, що повязує широкий діапазон змінних величин (ринкова частка, якість продукції, вертикальна інтеграція) і ситуаційних змінних величин (швидкість росту ринку, стадія розвитку галузі) з величиною прибутковості і здатністю під-ва генерувати готівку. Мета його – вибір потрібної стратегії. В ході даного аналізу величини групують на 5 класів: 1 – привабливість ринкових умов (швидкість росту галузі у довгостроковій (4-10 р.) та короткостроковій (до 3 р.) перспективі; стадія життєвого циклу продукту); 2 – сила конкурентних позицій (ринкова частка; відносна ринкова частка; відносна якість продукту; відносна ширина продуктової лінії); 3 – ефективність використання інвестицій (їх інтенсивність (сумарні інвестиції, віднесені до обсягу продажів, і сумарні інвестиції, віднесені до доданої вартості); інтенсивність основного капіталу (відношення суми основного капіталу до обсягу продажів); вертикальна інтеграція (відношення доданої вартості до обсягу продажів); ступінь використання виробничих потужностей); 4 – використання бюджету за наступними напрямами: витрати на маркетинг відповідно до обсягу продажів; витрати на НДДКР відповідно до обсягу продажів; витрати на розробку і випуск нових товарів відповідно до обсягу продажів; 5 – поточні зміни в ринковому середовищі (зміна ринкової частки під-ва; зміна структури і профілю ринку; варіативність в ємності ринку). Отримані за цим аналізом результати демонструють: прибутковість (відношення величини оподаткового прибутку до інвестицій) збільшується по мірі зростання показника відносної ринкової частки конкретних цільових ринків. Відповідно до отриманої залежності під-во також може формувати стратегію своєї поведінки в конкурентному ринковому середовищі. ъ
26. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ ПОЗИЦІЇ ПІД-ВА В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ.
Стратегічне позиціонування – спосіб здійснення вироб. дія-ті, відмінної від тієї, яку використовують конкуренти, або здійснення подібної виробничої дія-ті у принципово інший спосіб стратегічна позиція виникає на основі взаємодії трьох відмінних компонент, які часто доповнюють одна одну: 1) асортиментне позиціонування грунтуєтьсчя на пропозиції товарів, а не на конкретному сегменті ринку;є економ. доцільним, якщо під-во має можливість виробляти будь-які специфічні товари, здійснюючи відмінну від конкурентів комерційну дія-ть. 2) сегментне позиціонування ставить за мету цілковите завоювання окремого сегмента ринку; має місце, коли є групи споживачів є різними потребами і кожна ттака група вимагає окремого набору товарів. 3) позиціонування за принципом доступності – може бути доступність географічного місцезнаходження клієнтів чи розміру клієнтської групи, які лежать в основі дія-ті, потрібної для найефективнішого задоволення потреб клієнтів. Воно є менш поширеним. Визначивши ринкову позицію, необхідно обрати стратегію для її укріплення. Конкурентна стратегія є створенням єдиної дієвої ринкової позиції на основі використання урізноманітнено вироб. дія-ті. Стратегічна позиція не може бути постійною, якщо не досягнуто компромісу з іншим позиціями. Компроміси з’являються, коли вироб процес стає несумісним. Вони змушують під-во визначитися і захищають його від конкурентів-імітаторів. Вид позиції визначає не лише профіль дія-ті під-ва, а й взаємодію окремих етапів вироб процесу. Стратегія є комбінуванням цих видів дія-ті. Формування конкурентної переваги під-ва залежить від того, як різні види дія-ті суміщаються і підсилюють один одного. Така сумісність створює конкурентну перевагу і збільшує рентабельність.
27. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ НА ПІД-ВІ
. Корпоративна культура визначає ідеї, погляди, основні цінності, які мають підтримуватися співробітниками під-ва. Цінності можуть бути різними в залежності від того, що лежить в основі дія-ті під-ва6 загальні інтереси чи інтереси його окремих працівників. К. культура формує внутрішню політику під-ва, яка є основою зовнішньої прозорості бізнесу. Розвиток КК необхідний для позиціонування під-ва на ринку і для розвитку його бренду. Основна функція КК – регулювання відносин між людьм за допомогою принципів поведінки, правил і норм. Культура дає пфд-ву відчуття стабільності, а його працівникам – відчуття емоційного залучення до дія-ті під-ва. Вона сприяє реалізації основної потреби людини – потреби в самоповазі, яка мотивує позитивну оцінку будь-якого працівника. Якщо у співробітників під-ва виникає питання щодо їх відмінних особливостей від працівників інш. Фірм, предметом гордості може бути успішність функціонування під-ва на ринку, прогресивне керівництво, нові бізнес-технології, престижність обійнятої посади. Якщо під-во немає вказаних характеристик, то предметом гордості може бути сприятливий мікроклімат у труд. колективі тощо. Для рядового співробітника ці характеристики можуть бути не менш значними: він може погодитися на невисоку з.плату, відсутність перспектив заради збереження цих відносин. Основними причинами, що змушують сучасні під-ва змінювати КК, є зростання конкуренції на товарних ринках та розширення дія-ті під-ва.
28. ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ СТУПЕНЯ ІНТЕНСИВНОСТІ МІЖ ФУНКЦІОНУЮЧИМИ В ГАЛУЗІ ПІД-ВАМИ.
Однією з найважливіших характеристик активності конкурентного середовища підприємства є інтенсивність конкуренції - ступінь протидії конкурентів в боротьбі за споживачів і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції проявляється в тому, наскільки ефективно підприємства використовують наявні в їх розпорядженні засоби конкурентної боротьби, зокрема більш низькі ціни, поліпшені характеристики товару, більш високий рівень обслуговування споживачів, випуск нових товарів тощо. Конкуренція в галузі вважається інтенсивною, якщо дії фірм-конкурентів знижують середній прибуток в галузі, прийнятною — якщо більшість фірм одержують цілком помірний прибуток, і слабкою, якщо велика частина компаній галузі може одержувати прибуток вище за середній, інвестуючи лише виробництво. Інтенсивна конкуренція - результат структурних чинників, що взаємодіють один із одним. Чинники, які визначають інтенсивність конкуренції, можуть мінятися (у міру старіння галузі темпи, її зростання сповільнюються, що призводить до інтенсивного суперництва, низьких прибутків і (часто) виходу фірми з ринку; придбання однієї компанії іншою породжує цілком індивідуальне обличчя фірми в галузі; технологічні інновації можуть різко підняти рівень фіксованих витрат у виробничому процесі, посилити нестійке становище конкуренції). Зважаючи на складність безпосередньої оцінки взаємозв'язків чинників конкурентного середовища (постачальників; споживачів; підприємств, що розпочинають бізнес на даному ринку; виробників товарів-замінників; безпосередніх конкурентів) можливо непряме вимірювання інтенсивності конкуренції, в основі якого лежить оцінка реально контрольованих наслідків цих відносин. Виділяють три агрегованих фактори, які визначають інтенсивність конкуренції, а саме: 1) характер розподілу ринкових часток між конкурентами (відображає найбільш важливі результати конкурентної боротьби, фіксуючи ступінь домінування фірми на ринку, її можливості впливати на і структуру попиту та пропозиції, ціни і динаміку ринку в цілому. 2) темпи зростання ринку(прискорене зростання ринку навіть за рівних потужностей конкурентів може усунути багато протиріч між підприємствами за рахунок задоволеності їх темпами розвитку); 3) рентабельність ринку(яка визначається відношенням сукупного прибутку, отриманого підприємством на даному ринку до загального обсягу продаж, встановлено, що ринок з високою рентабельністю характеризується перевищенням попиту над пропозицією).
1. ЕД. СУТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ОЗНАКИ
Об’єктом діагностики можуть бути підприємство в ці-лому як виробничо-економічна система, її елементи; функціонування окремих підрозділів, виробничі функції, види діяльності, та ін.