Відсутність синонімів. Терміни-синоніми в одній терміносистемі можуть заважати взаєморозумінню фахівців.

Якщо проаналізувати термінологію (конкретніше про це поняття далі), яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, напр.: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т.д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (дощувальна машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, напр.: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3. Вузькогалузеві – це терміни, характерні лише для певної галузі, напр.: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, чип.

Саме з останньою групою термінів пов’язане поняття «термінологія фаху» – це терміни, необхідні для спілкування спеціалістів одного фаху. Мова фахівців характеризується наявністю в ній значної кількості наукових понять, які є як самостійними номіналами, так і синонімами до інтернаціональних термінів. За приклад можуть слугувати нижче запропоновані лексеми: білокрів’я, більмо, бойня, хвороба, бородавка, очеревина, плече, передпліччя, стегно, гомілка, міхур, хребет (спеціальність «Ветеринарна медицина»); порода, корми, годівля, плідник, самка, білок, вуглеводи, розведення, жеребець, вибракування, ремонтний молодняк, свинарство, кролівництво (спеціальність «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва»); ґрунтознавство, землеробство, осушення, озимі, ярові, обприскування, добрива, плодівництво, овочівництво (спеціальність «Агрономія», «Екологія»); власність, вартість, відсоток, договір, вивіз, збитки, прибуток, рахунок, обіг, податок, позика, дочірнє підприємство (спеціальність «Облік і аудит», «Фінанси і кредит», «Економіка підприємства», «Менеджмент»).

У термінознавстві розрізняють такі поняття, як «термінологія» та «терміносистема». Під поняттям «термінологія» розуміють усю сукупність термінів, що склалася стихійно в певній галузі наукового знання.

Термінології мають тривалий шлях свого формування. Цей шлях починається разом з формуванням певної галузі знання або діяльності. Спочатку це – неповна термінологія. Іноді термінологія залишається на цьому етапі. Напр., сьогодні залишається неповною термінологія назв космічних тіл та їх систем, тому що науці до кінця не відома фізична сутність зірок різних типів, галактик, газових туманностей тощо.

Типовим для періоду формування термінології певної галузі є запозичення термінів або цілої термінології, напр., термін «шов» зі швацької діяльності був запозичений у виробничу діяльність – «зварний шов». Мовна комісія Спілки німецьких пілотів, яку було засновано в 1907 р., рекомендувала створювати терміни авіації на базі термінів мореплавання, напр., «екіпаж», «на борту», «пілот» тощо.

Коли закінчується складання термінології, це означає, що в певній галузі знання або діяльності настав період стабілізації, тобто нагромаджено достатню кількість фактів.

Далі йде етап розвитку термінології на власній основі. Він має такі напрямки:

1) поглиблення наукового знання, тобто термін стає родовим поняттям, а біля нього з’являється кілька видових понять і відповідних термінів. Напр., термін «опромінювання» став позначати родове поняття, коли було відкрито різні типи опромінювання: короткочасне, глибоке, зовнішнє, внутрішнє, тривале тощо;

2) виникнення нових об’єктів техніки, виробництва внаслідок науково-технічного прогресу. Напр., з виникненням вантажного автомобіля первісний термін «автомобіль» став родовим, а коло нього з’явилися два видові терміни: «легковий автомобіль» і «вантажний автомобіль». Після винаходу різних засобів залізничної тяги термін «локомотив» (самохідна машина для пересування вагонів по залізничних рейках) став родовим, а терміни «паровоз», «тепловоз», «електровоз» – видовими;

3) виникнення в певній галузі знань нових підгалузей знань. Це може вплинути на саму термінологію. Так, розвиток космічних досліджень і створення нових апаратів для них узагалі перебудували авіаційну термінологію.

Далі розглянемо згадуване вже поняття «терміносистема».

Джерелами терміносистем є термінології. Але на відміну від термінології терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії або теорій цієї науки. Проте в основі терміносистеми не обов’язково має бути наукова теорія. Іноді достатньо, щоб була лише концепція або узагальнені ідеї.

Терміносистема – це система термінів у певній галузі/підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

Розрізняють три етапи формування й функціонування терміносистеми.

Перший етап – це перехід від етапу відсутності теорії до стану її формування, тобто перехід від невпорядкованої сукупності термінів до терміносистеми, напр., класифікація тварин і рослин шведського природознавця К. Ліннея.

Другий етап – це зростання обсягу знань у межах прийнятної теорії, напр., збагачення терміносистем технічних наук, коли з’являються нові машини, прилади.

Третій етап – це зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми. Спочатку нову теорію описують термінами попередньої теорії, потім упроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття. Таким чином формують систему понять нової теорії, і в цій новій системі певний новий термін посідає своє місце, а в сукупності з’являється нова терміносистема. Частину термінів попередньої терміносистеми залишають. Але вони вже пов’язані з новими поняттями, а решту термінів більше не вживають.

Отже, можна зробити такий висновок: без теорії немає терміносистеми, без терміносистеми немає теорії.

Терміносистема формується на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об’єкти та зв’язки між ними. Є кілька типових ознак терміносистеми:

1. Цілісність терміносистеми. Напр., назви дванадцяти місяців року в сукупності складають цілісну систему.

2. Відповідність суми частин цілому. Якщо ми маємо справу з терміносистемою, що описує конструкцію машин, то терміни – назви вузлів і деталей – у своїй сукупності мають дати повний опис машини.

3. Певна сталість терміносистеми. Вона відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі, який має визначену тривалість.

4. Структурований характер терміносистеми. Структура терміносистеми може бути однорівневою лінійною (назви днів тижня, місяців року) та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого та його частин, зв’язки причини й наслідку, відношення об’єктів та їхніх ознак тощо.

Ієрархічність структури терміносистеми реалізується в різних мовних формах. Розглянемо їх:

• відтворення термінів на основі кореневих слів-термінів: тепло – теплота – теплотворність; метал – металевий – металургія – металоорганічний – металізація (наявність гнізд спільнокореневих термінів);

• відтворення нових термінів за принципами антонімічності (нейтрино – антинейтрино) та градації (глибоководний – надглибоководний – ультраглибоководний; метр – дециметр – сантимет);

• наявність рядів одноструктурних термінів, побудованих за однією моделлю. Такі терміни позначають однорідні поняття, напр., назви граничних вуглеводів будуються за однією моделлю – за допомогою суфікса «ан»: метан, пропан, бутан, пентан тощо.

Є різні методи конструювання терміносистеми:

1. Ієрархічний (родо-видові відношення): відтворення видових термінів шляхом використання родових термінів у вигляді терміноелементів, напр., водовідвід (рід) – водовідлив допоміжний, водовідлив головний, водовідлив центральний, водовідлив регіональний (види); ваговоз (рід) – лісовоз, контейнеровоз (види); кріплення (рід) – дерев’яне кріплення, металеве кріплення (види).

2. Генетичний: виділяють похідні терміни з основних за принципом «об’єкт – ознака – процес»: інформація – інформаційний – інформування.

3. Операційний: відбирають терміни з текстів певної тематики на основі критеріїв частотності.

Отже, зважаючи на викладене вище, ми можемо зробити висновок, що терміносистема є більш високим ступенем організації лексичних одиниць, ніж термінологія. Основний акцент у професійному спілкуванні переноситься на оволодіння навичками оперування вузькоспеціальною термінологією.

3. Способи творення термінів

Як і звичайні слова, терміни мають свою структуру (морфемну будову) і специфічні способи творення.

Перш ніж розглядати питання про структуру терміна, ми познайомимося з термінологічним поняттям «терміноелемент». На відміну від терміна (що може бути або словом, або словосполученням) терміноелемент може бути як частиною слова (твірна основа, коренева або афіскальна морфема, символи, числа, графічні ознаки в символослові), так і залежним словом у словосполученні. Напр., хімічний термін «метанол» складається з трьох терміноелементів: 1) коренева морфема мет- ; 2) суфікс -ан; 3) суфікс -ол. При чому кожний із суфіксів означає певне поняття в хімії (порівн. «метилен»). Технічний термін «коробка передач» складається з терміна «коробка» та терміноелемента «передач», що показує родо-видовий зв’язок між поняттями. Хімічний термін «сірчана кислота» складається теж з терміна та терміноелемента, який також відбиває родо-видовий зв’язок між поняттями.

Сьогодні префіксами вважають терміноелементи «міні», «максі», «міді», що зараз стали початковою частиною багатьох термінів. За деякими афіксами (префіксами та суфіксами) у термінознавстві закріплюються певні значення в певній галузі наукових знань, напр., у хімії суфікс -аза- (амілази) уживається для позначення ферментів; суфікс -оза- – для позначення цукрів (глюкоза); у технічних термінах суфікс -ість- має значення властивості матеріалів і процесів (надтривалість, текучість, повзучість, безмежність тощо).

У середині ХХ ст. з’явився новий терміноелемент «трон», що має значення: 1) частка; 2) прискорювач, прилад. Сьогодні багато нових термінів утворюються за допомогою цього елемента, напр., «циклотрон», «дейтрон», «циклофазотрон» тощо.

Традиційний спосіб словотворення – основоскладання – сьогодні в термінознавстві значно поширився через те, що, по-перше, постійно поглиблюються наукові знання, що, у свою чергу, упливає на зріст нових наукових дисциплін на стику декількох наук. Їхні назви – складні слова, що побудовані за складною ознакою або за сукупністю ознак. По-друге, у зв’язку із процесом інтернаціоналізації наукової діяльності поширюється вживання грецько-латинських моделей словоскладання, напр., такі нові терміни, як «біогеохімія», «геокріологія» тощо.

За формальною структурою терміни розподіляються на такі групи: терміни-кореневі слова; терміни-похідіні слова; терміни-складні слова; термінологічні словосполучення; терміни-абревіатури; терміни-символослова; терміни-моделеслова.

Терміни-кореневі слова за походженням поділяються на власне українські (вал) і запозичені (теза). Терміни-похідні слова утворюються за допомогою префіксального (нагрів), суфіксального (радіація) та префіксально-суфіксального (переобладнання) способів.

Можна виокремити кілька моделей термінологічних словосполучень:

1) І → І (Р.в.): амплітуда коливання;

2) I → ІІ ← І (Р.в.): брус малої кривини;

3) І → І (Р.в.) ← I (Р.в.): центр ваги перерізу (рос.: центр тяжести сечения);

4) П ← І: кінцевий цикл, легувальний (рос.: легирующий), елемент, полегшений бетон;

Позначення: І – іменник, ІІ – прикметник, Р.в. – Родовий відмінок; стрілка → або ← вказує на характер зв’язків між терміноелементами.

Терміни-абревіатури можуть бути:

1) ініціальними, напр., АТС – автоматична телефонна станція, ПК – персональний комп’ютер;

2) складовими, напр., техінформ, нацбанк, виконроб, страхагент, держустанова;

3) мішаними, напр.: УВЧ-терапія, УкрНДІМет (Український науково-дослідний інститут металів), МГД-генератор (магнітогідродинамічний).

Терміни-символослова – це сполучення слів з літерами та цифрами, напр., вітамін А, у-частка, і-область, СО₂ –лазер.

Терміни-моделеслова. У таких термінах форма першої літери відтворює форму об’єкта, напр., S-подібні натяжні пристрої, Г-подібне сполучення,
V-клапан.

Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармонійним. Уважається за краще обирати такий термін, який здатен створювати похідні. Якщо відповідний еквівалент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з іншої мови.

Отже, нові терміни утворюють або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення. Розгляньмо ці способи детальніше.

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни створюють двома основними способами.

1. Зміна значення. Вона може відбуватися двома шляхами:

• шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови; цей процес, як ми вже знаємо, має назву «термінологізація». Зазначимо, що термін, утворений із загальнолітературного слова, настільки переусвідомлюється, що часто сприймається вже як омонім відносно свого джерела, напр.: звичайне слово «хвиля» означає водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; фізичний термін «хвиля» – коливальний рух у фізичному середовищі;

• шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки; такий процес називається транстермінологізацією, напр.: біологічний термін «миша» означає вид тварини ряду гризунів; в обчислювальній техніці цей термін має інше значення – прилад для зручності роботи на комп’ютері.

Найбільш поширеним видом утворення термінів шляхом зміни значення є називання за схожістю ознак або за схожістю функцій (сонячний вітер). Ще є називання за суміжністю понять, за аналогією.

2. Зміна структури. Деякі способи побудови нових термінів ми вже розглянули вище. Ще раз нагадаємо їх:

• утворення похідних за допомогою префіксів та суфіксів (специфічним для термінотворення є закріплення за деякими суфіксами певних термінологічних значень, напр.:

а) суфікс «ість» означає властивість; напр.: «спрямованість», «намагніченість»;

б) суфікси «анн», «енн» – процес; напр.: «кріплення», «скручування» тощо;

• утворення складних термінів, напр.: «двофазний», «терміносистема»;

• утворення термінологічних сполучень, напр.: «потужність номінальна»;

• утворення термінів-абревіатур, напр.: «КХ» (короткі хвилі), «ПК» (персональний комп’ютер).

Побудова термінів шляхом запозичення з інших мов

Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Такі запозичення формують спільний лексичний фонд у різних, не обов’язково споріднених мовах, що сприяє взаємопорозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами.

Разом із запозиченням слова часто відбувається й «запозичення» його значення.

Під час запозичення нових термінів з мови-джерела завжди постає питання: як передати новий термін рідною мовою? Є два шляхи.

1. Просто запозичити його та:

• переписати за правилами орфографії рідної мови або

• зберегти його оригінальне написання.

Перекласти цей термін рідною мовою:

• буквально (калькувати) або

• описово.

Отже, запозичення може бути повним або частковим.

При повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосовують до фонетичних і морфологічних особливостей мови реципієнта, тобто асимілюють його. Розрізняють повну та часткову асиміляцію.

Повна асиміляція – це повне пристосування іншомовного слова до фонетичних (заміна звуків, не властивих цій мові; перенесення наголосу тощо) і морфологічних (підпорядкування системі відмінювання мови-реципієнта) законів рідної мови; напр., слово «асиміляція» (від лат. «assimilatio») в українській мові стало жіночого роду, після «с» за правилом дев’ятки пишемо «и» та змінюємо його як іменник І в. м’як. гр.

Часткова асиміляція – це збереження деяких фонетичних і граматичних особливостей мови-продуцента. Напр., в українській мові деякі іншомовні слова (радіо, пабліситі, кенгуру тощо) не мають системи відмінювання; а ряд запозичених слів зберігає невластиве українській фонетиці зяяння голосних (поет, какао тощо).

Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом. Калька також буває повною або частковою.

Повна калька – це послідовний переклад усіх елементів слова з мови-продуцента; напр., переклад з латинської мови російською слова «hydrogenium» – «водород» (корінь -hydr- відповідає -вод-; корінь -gen- – кореню -род-).

Часткова калька – це переклад не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента; напр., переклад цього ж латинського слова українською: «hydrogenium» – «водень» (корінь -hydr-, як і в російській, відповідає кореню -вод-, а відповідника латинському кореню -gen- в українській мові немає, проте є суфікс -ень-).

Інколи запозичені терміноелементи стають продуктивними, тобто за їх допомогою будують нові терміни. В українській мові це насамперед стосується таких греко-латинських терміноелементів, як «авто-», «агро-», «анти-», «архі-», «гідро-», «полі-», «синхро-», «ультра-» та суфіксів «-ція», «-ізм», «-іст» тощо, які використовують для створення нових.

Таким чином, знання способів творення термінів та їх морфемної будови дозволяє уникнути орфографічних помилок, сприяє глибокому засвоєнню механізмів творення термінів певної галузі знання чи загальнонаукових термінів, а також є фундаментом для створення нових термінів.

4. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники

Термінологія може виконувати свої основні функції, позначати наукові поняття й задовольняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов’язковою для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кін. ХІХ –
на поч. ХХ  ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.  Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася зокрема проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тис. галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені  Т. Шевченка (кін . ХІХ – поч. ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників.

Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – поч. 30-х рр.). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими словами – державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».

В Україні діє два основоположні стандарти:

• ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів;

• ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять.

У стандартах закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворення й удосконалення української науково-технічної термінології.

Є два головні правила, записані у стандартах:

• усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої головного (прямого) призначення;

• за наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського, треба вживати українське.

Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:

• дієслова недоконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на
  -ння  (-ття) позначають дію (процес): вимикати – вимикання;

• дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на
   -ння (-ття) – подію: вимкнути – вимкнення;

• зворотні дієслова на -ся – неперехідну дію: світло вимикається;

• безособова форма дієслова на -но, -то – дію в безособових реченнях: світло вимкнено;

• віддієслівні іменники із суфіксами (крім на -ння, -ття, що позначають дії чи події), без суфіксів і на -овання – предмети, стани, наслідки дій чи подій: вимикач;

• дієприкметники (пасивні) – стан об’єкта дії: вимикний, вимкнений, вимиканий;

• дієприслівники – стан суб’єкта дії: вимикаючи;

• віддієслівні іменники – дійові властивості суб’єктів і об’єктів дії: вимкнутий, вимикальний.

Першому правилу підпорядкована ціла низка інших правил:

1. Треба вживати українську дієслівну форму на позначення дії (процесів) замість віддієслівного іменника, який більш притаманний російському науковому стилю. Неправильно: По-перше, складання списку термінів мовою оригіналу. Правильно: По-перше, складають список термінів мовою оригіналу. Неправильно: Адаптування іншомовних слів полягає в їхньому достосуванні до граматичної системи мови. Правильно: Адаптуючи іншомовні слова, їх достосовують до граматичної системи мов. Неправильно: Оцінювання ефективності процесу керування за такими параметрами…Правильно: Ефективність процесу керування оцінюють за такими параметрами…

Слід уникати, де це можливо, нагромаджування віддієслівних іменників на -ння, уживаючи замість них відповідні слова.

2. Потрібно уникати словосполучень «дієслово + віддієслівний іменник», де дієслова тільки вказують на дію, тоді як іменники її називають. Такі словосполучення можна замінити створеним від іменника дієсловом:

Неправильно Правильно

виконувати обчислювання обчислювати

здійснювати вимірювання вимірювати

здійснювати контроль контролювати

3. Пасивні дієслівні форми на -ся треба вживати лише на позначення неперехідної дії, тобто у таких реченнях, де є суб’єкт дії й немає об’єкта, на який спрямовано дію:

   • метал плавиться; тіло нагрівається; він навчається (власне-зворотна дія);

   • колеги листуються (взаємно-зворотна дія);

   • собака кусається (безоб’єктно-зворотна дія).

Сьогодні в українських науково-технічних текстах – під упливом наукового стилю російської мови, де значно більше поширені пасивні форми, – дуже часто вживають дієслова на -ся. Але слід пам’ятати про те, що історично українські речення тяжіють до природних активних конструкцій, де суб’єкт дії є підметом, об’єкт дії – додатком, а сама дія – присудком.

Неправильно Правильно

Студентами виконуються Студенти виконують

лабораторні роботи. лабораторні роботи.

Якщо в реченні немає й суб’єкта дії, тоді слід дієслівні форми на -ся замінювати або третьою особою множини, або першою особою множини.

Неправильно Правильно

У термінознавстві розглядається не У термінознавстві розглядають
не лише поняття «термін». не лише поняття «термін».

У термінознавстві розглядаємо

не лише поняття «термін».

4. У безособових реченнях, де мова йде про події, що відбулися, потрібно вживати безособову форму дієслова на -но, -то; напр., укладено словник з інформатики; змінено правила. Досить часто вживають такі конструкції з додаванням у речення виконавця дії у формі О. в., напр., ученими знайдено нові ліки. Це не рекомендується. Треба писати так: «Учені знайшли нові ліки».

5. Потрібно розмежовувати такі поняття, як «дія», «подія» і «наслідок дії».

Дію треба позначати іменниками на -ння (-ття), утвореними від дієслів недоконаного виду, напр., змінювати – змінювання, нарізувати – нарізування.

Подію теж позначають іменниками на -ння, (-ття), але утвореними від дієслів доконаного виду, напр., змінити – змінення, нарізати – нарізання.

Для позначення наслідків дій уживають відповідні однокореневі іменники з іншими суфіксами (-к, -ція, -інг та ін.) або без них, напр., зміна, оцінка, ізоляція, тренінг.

У термінологічних сполуках, що позначають різні характеристики процесів (дії), треба вживати іменник, утворений від дієслова недоконаного виду; напр., правила затверджування, тривалість створювання, функція перетворювання. Але у словосполученнях з іменниками, що позначають конкретні речі та терміни виконання, уживають іменники, що побудовано від дієслів доконаного виду; напр., дата затвердження, момент створення, після перетворення.

Слід також пам’ятати: віддієслівні іменники, що позначають дію, потрібно вживати тільки в однині, тому що вони не мають інформації щодо тривалості, циклів, періодів, повторюваності, багаторазовості дії, а лише є узагальненою назвою дії.

Неправильно Правильно

Причини руйнувань Причини руйнування

Полегшують роботу з термінами автоматичні та автоматизовані системи комп’ютерного перекладання, які набули поширення останнім часом. Серед українських термінологічних словників, які передбачають комп’ютеризацію процесу перекладання, розрізняють термінологічні словники, якими можна користуватися в режимі он-лайн та термінологічні глосарії. Про переклад/перекладання, форми та види перекладу/перекладання буде йтися далі, а зараз зупинимося на українських електронних термінологічних словниках.

Назвемо кілька позицій термінологічних словників, що працюють у режимі он-лайн:

• KirzeN – мультимедійний словник (українська та 40 інших мов);

• LJ Ukrainian dictionary LJ – український словник;

• zakon.nau.ua – словник законодавчих термінів (електронне видання НАУ Online);

• словник банківських термінів (електронне видання Ощадбанку);

• словник термінів на сайті interbank.kiev.ua;

• тлумачний словник (глосарій) menedjment.com.ua (електронне видання інтернет-порталу для управлінців);

• словник-довідник музичних термінів (електронне видання за словником Ю.Є. Юцевича);

• короткий математичний словник (електронне видання на formula.com.ua – математика для школи);

• архівістика – російсько-український словник термінів;

• словник професій на Порталі професійного консультування;

• словник літературознавчих термінів на сайті ukrlib.com.ua;

• проект англо-українського словника технічних термінів;

• радіословник на сайті proradio.org;

• українські гуманісти епохи Відродження ХV – ХVІІІ ст. (словник імен, назв, термінів) на сайті litopys.narod.ru;

• «Відкритий словник» на сайті words.volyn.net – цей проект присвячений проблемі знаходження українських відповідників до сучасних термінів (з комп’ютерної тематики і не тільки);

• термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів;

• словник церковно-обрядової термінології на сайті Словопедія;

• food dictionary – українсько-багатомовний словник з харчової промисловості та харчових інгредієнтів.

Назвемо кілька позицій термінологічних глосаріїв:

• словник термінів, уживаних у законодавстві України (глосарій української Вікіпедії);

• словник термінів (інформаційне суспільство) – глосарій української Вікіпедії;

• термінологічний словник з моделювання систем (глосарій української Вікіпедії);

• словник термінів на тему «Нерухомість» (глосарій української Вікіпедії);

• метеорологічні та гідрологічні терміни (глосарій української Вікіпедії);

• комп’ютерна термінологія (глосарій української Вікіпедії);

• словник економічних термінів (менеджмент, банківська справа, тощо) – глосарій української Вікіпедії;

• українсько-англійський глосарій термінів Європейського Союзу на сайті europa.dovidka.com.;

• глосарій термінів фондового ринку на сайті Словопедія;

• глосарій «Управління якістю» (Вакуленко А.В.) на сайті Словопедія;

• англійсько-українська мовна пара багатомовного глосарію історичних термінів на сайті social studies.

Таким чином, будь-яка галузь наукового знання послуговується унормованою термінологією, яка знаходить відображення у словниках та довідниках. Електронні термінологічні словники полегшують роботу фахівця з документацією, а також дозволяють підвищити якість текстів завдяки правильному використанню стандартизованої та рекомендованої термінології.

Лекція 13. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

План

1. Становлення й розвиток наукового стилю української мови

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування й реферування наукових текстів. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

4. Основні правила запису бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці

7. Науковий етикет

Література

Основна

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст] : навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : Артек, 1999. – 264 с.

2. Васенко Л. А., Дубічинський В. В., Кримець О. М. Фахова українська мова [Текст] : навч. посіб. / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський, О. М. Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. – 272 с.

3. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.

4. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.

5. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови [Текст] : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Г. С. Онуфрієнко. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 311 с.

Додаткова

6. Мацюк З. О. Українська мова професійного спрямування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / З.О. Мацюк, Н. І. Станкевич. –
   2-е вид. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.

7. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

1. Становлення й розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками й під впливом грецької та латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди, що готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати й друкувати книги українською мовою негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини ХІХ ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль укра­їнської мови в теоретичному плані належить П . Житецькому (1836 – 1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у вироб­ленні норм українського правопису, написав глибокі наукові досліджен­ня з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи М . Драгоманова організовано «Літературне товариство імені
Т . Г . Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. його було реорганізовано в «Наукове товариство імені
Т . Г . Шевченка», на чому ми вже наголошували в попередній лекції.

Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як І . Франко, М . Драгоманов, К . Михальчук, С . Подолинський,
А . Кримський, М . Сумцов, В . Гнатюк та ін.

З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, перед­усім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітар­них дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медици­ни; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. На кінець ХІХ ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, ґенеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об’єкт, об’єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає тако­го рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки люд­ської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматич­них засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Нагадаємо, що в 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства імені О.О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо російська мова витісняла українську з управління, науки, виробництва, школи.

Із прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами та терміносполученнями. Слід пам’ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсивно, але завжди запозичує лексичні терміни інших мов. По-сучасному його можна назвати інтерактивним.

Таким чином, порівняно з англійською, французькою, німецькою, російською мовами, в яких науковий стиль формувався паралельно з художньо-белетристичним, публіцистичним, офіційно-діловим, розвиток наукового стилю української мови розпочався вже після того, як склався художній стиль. Функціонування наукового стилю української мови багато в чому завдячує діяльності наукових установ.

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

У попередніх лекція ми вже наголошували на мовних та позамовних особливостях наукового стилю, його сфері використання. Нами було з’ясовано, що основною одиницею наукового стилю є текст. Детальніше розглянемо особливості тексту наукового стилю, його структуру.

У семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв’язне змістове ціле. З погляду мовленнєвої діяльності текст являє собою мовленнєву діяльність, підпорядковану певному комунікативному завданню, і, власне, результат цілеспрямованого мовленнєвого акту. Текст дістає також прагматичне тлумачення (як інструмент мовної комунікації між відправником та одержувачем), розглядається з інформативного погляду (зображення світу з різним ступенем об’єктивності). Текст служить засобом упливу, що має свою структуру. Ця структура залежить від багатьох факторів, зокрема від предметного змісту комунікативної мети – задуму.

Звернемося до основних ознак наукових текстів. Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести: цілісність, зв’язність, членованість, завершеність, лінійність, інформативність.

1. Цілісність розуміється як єдність таких цілісностей:

• змістової цілісності (єдність ідеї, теми, змісту);

• комунікативної цілісності (мети, намірів мовного спілкування);

• структурної та формально-граматичної цілісності (мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм).

Зв’язність буває лінійна і вертикальна, і служить попередній ознаці, тобто цілісності тексту. Зв’язність виділяють за різними ознаками:

• логічними;

• асоціативними;

• образними;

• композиційно-структурними;

• стилістичними;

• ритмоутворювальними.

Логічну зв’язність помічаємо в причинно-наслідкових відношеннях між елементами тексту при аналізі і синтезі його частин, при розгортанні – індукції (від окремого до загального) і дедукції (від загального до окремого) тексту. Композиційно-структурна зв’язність виявляється у будові тексту, диспозиції (розташуванні) його частин, залежності композиційних елементів, несуперечності змісту і зв’язків як логічних, так і граматичних.

3. Членованість тексту. Властивість тексту – бути комунікативно членованою одиницею, що свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за такими ознаками:

   • змістове і технічне (знаходить відповідне вираження в поліграфічному оформленні від заголовка до глави, розділу, параграфа, абзацу);

   • концептуальне і методичне (відповідає певним ідеям, темам, судженням, поняттям, відповідає задуму, сутності намірів);

   • глибинне і поверхневе (може бути верхнім відображенням глибинного, але через формально видимі ознаки (паузи);

   • об’єктивне і суб’єктивне;

   • смислове і формальне.

4. Лінійність тексту ніби організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу. Лінійність відображає живий мовний матеріал і його виголошення.

5. Інформаційність. Кожний текст, що має названі вище ознаки, уже є інформаційним: поряд з мовними знаннями й у сукупності з ними він передає екстралінгвістичні знання. Інформація як здобуті людським розумом і досвідом знання та повідомлення про них є основою й наповненням незліченної кількості мовних текстів.

6. Завершеність. Ця ознака притаманна лише конкретним текстам з визначеними межами. У текстах широкого тлумачення вона має відносний характер. Можуть бути тексти, зокрема художні, зумисне не завершені автором або такі, в яких предметне й фабульне завершення не є завершенням ідеї, ментальних концептів тощо. Такі тести можуть потребувати або, точніше, провокувати створення наступних текстів.

Наукове знання може бути виражено в первинних текстах: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми у колі фахівців) та вторинних – писемних.

Текст містить:

• зміст знання (функціонує вже як семантика тексту);

• саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають можливість уточнити зміст понять, а іноді, у ході обговорення, виникає нове знання. Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки й властивості виявляються в жанрі наукової монографії (книга, дисертація). Близькими до наукової монографії є підручники для вишів. Вони вирізняються наявністю визначень, чіткістю побудови викладу. У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однією зі сторін, зв’язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою. Отже, усі типи наукових текстів (доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття) різною мірою демонструють наукове знання, його семантику. Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв’язків у вигляді різних компресованих текстів, що вирізняються великою глибиною відображення самого знання. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на терміни, нормативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв’ю, реклама.

Структура текстів формує і кристалізує наукове знання. На мову науки в усіх типах текстів упливає мовна норма, саме норма виступає тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати. Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми знаходять своє вираження в національних мовах (системи англійської, російської – у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови.

Таким чином, усяке наукове знання втілюється в тексти й пізнається тільки через тексти. У процесі створення спеціального тексту обов’язково враховуються:

• обсяг професійних знань;

• спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння й засвоєння відповідного матеріалу, а отже, через фактор комунікативного середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв’язки вчених між собою. З науковцем, що живе за кордоном, можна спілкуватися через його книги й мати уявлення про його наукові інтереси.

Далі звернемо увагу на основні елементи наукового тексту.

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле. Переважно в наукових текстах використовуються складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком: кожне наступне речення доповнює, уточнює, розвиває або заперечує думку, висловлену в попередньому. Іноді те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього, а більш чи менш віддаленого фрагментів тексту. Складне синтаксичне ціле може дорівнювати або утворювати з іншими складними синтаксичними цілими таку інтонаційно-синтаксичну одиницю як абзац. Для абзаців наукових текстів характерні предметно-логічні зв’язки.

Композиція наукового тексту традиційна:

• вступ, який готує до сприйняття наступної розповіді;

• основна частина або виклад, у якому реалізується основна розробка теми;

• закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийнято в цьому жанрі дослідження (стаття, монографія, посібник) в конкретній галузі знання. Так, напр., загальні довідники із зоології, ботаніки мають досить строгу структуру, при якій у визначеній послідовності випливає опис класів, сімейств, видів, підвидів, їхньої будови, способу життя.

Найважливішими сторонами форми наукового тексту є:

1. Композиційна (побудова тексту, що поєднує всі його елементи в єдине ціле);

2. Рубрикаційна (розподіл тексту на структурні одиниці, частини, розділи, глави, параграфи). Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци. Уважається, що середня довжина абзацу має бути 4 – 6 речень. Рубрики, більші за абзаци, можуть називатися параграфом, главою, розділом, частиною.

3. Логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення);

4. Мовностилістична та графічна (якість таблиць і ілюстрацій).

Тепер звернемося до мовних засобів наукового тексту. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм. Це сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових текстів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу і мовні засоби. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв’язок думок. Усі міркування автора тексту мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто ним під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Розглянемо головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями літературної мови.

Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загальнонаукова лексика й терміни визначають мовні особливості наукового стилю. Слова в таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) уживається подеколи в текстах суспільствознавчого та гуманітарного профілю; цю лексику доцільно застосовувати у фізико-математичних та природничих науках.

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв’язки між частинами висловлювань (напр., такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).

На лексичному й фразеологічному рівнях слід відзначити наявність великої кількості термінів з різних галузей знання, а отже, – виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові тексти також насичені абстрактною лексикою.

Найбільшу частину інформації викладено із застосуванням загальнонаукових і вузькоспеціальних термінів. Уживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов’язати між собою окремі елементи наукового тексту: таким чином; однак; крім цього; з іншого боку; у свою чергу; по-перше (по-друге, по-третє тощо); описаний вище; наведені результати; на підставі отриманих даних; як показали дослідження. Важливе значення мають слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об’єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо).

Морфологія. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.

У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю визначати потрібні ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння, щоб витримувати однаковий стиль мовлення, використовуючи слова (най)більш, (най)менш.

Наукова мова вирізняється також тим, що вона не експресивна. Звідси переважна форма оцінки – констатація ознак, притаманних предметові або явищу, які вони визначають. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів.

Дієслова й дієслівні форми мають у тексті наукових праць особливе інформаційне навантаження. Вони використовуються для окреслення постійної ознаки предмета, доведення, в описі будови приладів і машин.

Широко застосовуються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, оскільки вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше застосовуються дієслова умовного (у формулюванні гіпотез) і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (напр.: «У цій статті розглядаються…», «Передбачено надати додаткові кредити»).

Серед займенників особливо поширені вказівні (цей, той, такий, який, котрий), які не лише конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання. Неозначені займенники, зважаючи на неконкретність їхнього значення, у науковому тексті майже не використовуються (за винятком науково-навчального та науково-популярного підстилів).

Унаслідок певних обставин на позначення суб’єкта дослідження в науковій мові почали використовувати особовий займенник ми, що зумовило утворення низки нових похідних словосполучень, напр.: на нашу думку, на наш погляд, ми переконані, ми дотримуємося…. Проте надто часте вживання цього займенника та його похідних у роботі справляє неприємне враження, тому автори намагаються використовувати звороти, щоб уникнути повторів. Для цього застосовують конструкції з неозначено-особовими реченнями («Спочатку проводять відбір зразків…» тощо), форму викладу від третьої особи («Автор вважає…»), безособові форми на -но, -то («Здійснено аналіз…», «Визначено напрями…», «За основу прийнято метод індукції»).

Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну логічну структуру думок. Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових). Велика частка належить складнопідрядним реченням, зокрема із причиновим та наслідковим зв’язками. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Експерименти описують за допомогою дієприкметників пасивного стану. Дії машин і механізмів (у працях технічного профілю) найчастіше описують за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі (подається, вмикається, від’єднується). Використання таких синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії, суб’єкт при цьому лишається невизначеним, оскільки в наукових текстах необов’язково його зазначати.

Номінативні (називні) речення часто вживають у назвах спецкурсів, книг («Технологія галузі», «Українська мова (за професійним спрямуванням)»); розділів («Здоровий спосіб життя», «Українська культура ХХ століття»); у підписах до малюнків, ілюстрацій («Будова клітини», «Карта діалектів України»). Неповні речення як такі, що належать до емоційно-експресивних засобів мовлення, у науковому стилі майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко – питальні, а окличні майже не застосовують, позаяк вони мають певне емоційне забарвлення (за винятком мови науково-популярних видань).

Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документування тверджень, посилання, цитати. За типом мовлення сучасні наукові тексти є монологічними, уживаються в усній та писемній формах з переважанням останньої. Стиль писемної наукової мови – безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай, від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються форми другої особи займенників однини. Авторське «я» поступається значущості й вагомості тих наукових явищ, які досліджуються.

Мовні засоби організації наукового тексту представлені в табл. 14.

При редагуванні тексту слід звертати увагу на мовно-стилістичну його сторону, тобто на правильність побудови фраз і граматичних зворотів, на доцільність використання тих чи інших слів (поширена помилка – уживання зайвих слів). Багатослівність завжди затемнює основну думку автора.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що кожен текст як цілісний мовленнєвий масив оцінюється за цілим комплексом критеріїв. Основними складовими цих критеріїв є інформаційно-структурні (логічність, зв’язність і цілісність, точність, ясність, зрозумілість, доступність) та стилістичні (правильність, чистота та культура мовлення) характеристики тексту. Написання наукового тексту вимагає від його автора не тільки професійних знань з певної галузі науки, але й умінь структурувати науковий матеріал, уживати відповідні мовні засоби.

3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування й реферування наукових текстів. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

Здобуття вищої гуманітарної освіти, як і будь-якої іншої, передбачає в умовах Болонського процесу обов’язкову самостійну наукову роботу студентів, яка реалізовуватиметься в обох формах (усній, письмовій) та різних жанрах сучасного наукового дослідження, насамперед у курсових і дипломних роботах, а також у доповідях і повідомленнях на конференціях, наукових конкурсних роботах, есе та статтях в обраній галузі знань, без чого неможливий процес подальшої ефективної дослідницької діяльності.

Наукова робота і малих, і великих жанрів обов’язково має бути скерована на одержання нових знань в обраній галузі. Зрозуміло, що для молодого дослідника є важким (а інколи неможливим) процес здобуття абсолютно нових знань. У зв’язку з цим у студентських наукових роботах новизна визначається переважно такими поняттями, як «розширено», «доповнено», «уточнено», «конкретизовано», «узагальнено», «систематизовано», «класифіковано», «проілюстровано», «обґрунтовано», «унаочнено» відомі матеріали та результати, що уможливлюється завдяки поглибленому вивченню певних дисциплін, актуальних тем (окремо та в комплексі) і розвиненими навичками та вміннями із самостійної організації наукової праці відповідно до сформульованої мети, завдань і обраної методики наукового пошуку. При цьому до автора наукової роботи висувається ряд обов’язкових вимог: на високому рівні бути обізнаним з науковою літературою за досліджуваною проблемою (знати всі доступні джерела наукової інформації, опубліковані в Україні та за кордоном), уміти обирати найдоцільнішу методику дослідження та знати її, уміти аналізувати, аргументувати, порівнювати й узагальнювати, логічно викладати матеріали дослідження, лаконічно й переконливо формулювати висновки, викладати зміст роботи за чинними нормами української наукової мови. У роботі має знайти відображення науковий пошук, а саме: автор має наводити самостійно дібрані й нові приклади щодо досліджуваної проблеми; узагальнювати дані у вигляді аналітичного огляду тематичної літератури, різноманітних класифікацій, а також таблиць, схем, графіків, діаграм тощо.

Наукова робота має адекватно відтворювати логіку здійсненого конкретного дослідження, що виявлятиметься в її загальному структуруванні, рубрикації, побудові розділів, абзацоподілі та інших формальних елементах.

Зміст і результати наукового дослідження, самостійно виконуваного студентами, магістрами, аспірантами, найчастіше оформлюються малими жанрами наукової літератури: науковою доповіддю, повідомленням (монологом) на науково-практичних конференціях та науковою статтею, планом, тезами, конспектом, анотуванням та реферуванням наукового джерела.

Часто доводиться прочитане занотовувати у формі плану, конспекту, тез. Учені сходяться на думці, що записи дисциплінують, допомагають упорядкувати думку, виокремити основне в тексті, а головне – запам’ятати прочитане.

Найпростішою формою нотування є план, пункти якого найчастіше формуються простим реченням.

Слово план уживається в кількох значеннях: 1) кресленик, що зображує на площині в умовних знаках і в певному масштабі частину земної поверхні; горизонтальний розріз або вид зверху будь-якої споруди чи предмета;
2) масштаб, положення у просторі або ступінь віддаленості предмета (великий план, передній план); 3) порядок, послідовність викладання будь-якого матеріалу (доповіді, п’єси). Саме з останнім значенням і пов’язують здатність ученого оформлювати результати наукової діяльності.

Плани бувають таких видів: простий, складний, цитатний, тезовий
(див. Зразки складання плану).

Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень. Складний – це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди належать вступ та висновки (хоча й не обов’язково). Цитатний план подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання. Тезовий план передбачає формулювання головної думки всього абзацу.

Таким чином, цінність плану полягає в тому, що він допомагає найбільш стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосередити увагу лише на його найсуттєвішій інформації.

Для складання плану наукового джерела скористайтеся таким алгоритмічним приписом:

1. Прочитайте заголовок і спрогнозуйте за ним проблему (проблеми) тексту джерела наукової інформації.

2. Перевірте свій прогноз: переглядаючи текст, спробуйте зрозуміти його основні проблеми. Акцентуйте увагу на початковій і фінальній частинах абзаців та інформації, поданій курсивом.

Пам’ятайте! Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

3. Читайте уважно весь текст, працюючи над кожним абзацом. Визначте опорні (ключові) слова, словосполучення та речення, тобто ті, що містять основну інформацію.

4. Прочитайте текст швидко ще раз і розподіліть його на структурно-змістові частини (фрагменти).

Пам’ятайте! Структурно-змістова частина (фрагмент) може бути еквівалентною абзацу, кільком абзацам, частині абзацу, окремому реченню.

5. Вилучіть головну інформацію з кожного фрагмента тексту.

6. Сформулюйте питання до головної інформації кожного фрагмента тексту.

7. Занотуйте питання, які виявляють проблематику тексту, за тим порядком, котрий відповідає логіці тексту, і ви матимете орієнтовний питальний план тексту.

8. Перевірте, чи пов’язане кожне наступне запитання з попереднім. У разі необхідності уточніть питання – і ви матимете остаточний варіант питального плану тексту.

9. Сформулюйте відповіді на всі питання плану – і ви матимете варіант тезового плану тексту.

Пам’ятайте! Тези – це не план і не сам виклад тексту, а його стисло сформульовані положення, твердження, ідеї; зв’язок між тезами лише логічний.

Складаючи тези, орієнтуйтесь на те, що тезовий план найчастіше містить 5 – (6) тез: І – вступна теза; II – 4(5) – основний тезовий зміст джерела; 5 – (6) – заключна теза.

10. Трансформуйте двоскладні (є склад підмета і склад присудка) речення тезового плану в односкладні номінативні (є склад підмета) – і ви матимете номінативний план тексту.

Пам’ятайте! У номінативних (називних) реченнях головний член (підмет) виражено іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

11. Відредагуйте номінативний план. Перевірте:

а) чи всі пункти плану є рівнозначними за обсягом думки?

Примітка. Якщо один з пунктів плану є більшим за обсягом, поділіть його ще на кілька пунктів. Пункти з меншим обсягом думки об’єднуйте так, щоб вони були майже рівнозначні за обсягом;

б) чи всі головні проблеми тексту джерела відбито у плані?

Примітка. Якщо ви вважаєте за необхідне виокремити додаткову інформацію, оформіть її у вигляді підпункту плану – і ви матимете складний (докладний, деталізований, розгорнутий) план;

в) чи відповідає логіка плану логіці тексту джерела?

г) чи немає граматичних, стилістичних та інших мовних помилок?

Пам’ятайте! Цінність плану полягає в тому, що він допомагає найбільш стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу лише на найголовнішій, найсуттєвішій його інформації.

Тези є таким же робочим інструментом, як і план. Основне призначення тез – відновити в пам’яті зміст тексту.

Тези – коротко сформульовані основні положення (статті, доповіді, лекції чи повідомлення), що відтворюють суть висловленого. Тези складаються з послідовного викладу окремих тверджень, що не підкріплюються фактичним матеріалом. Їх обсяг не перевищує 2 – 3 сторінок, що зумовлює вимоги до написання, зокрема чіткість формулювань принципових позицій автора, які він планує обґрунтувати у вступі.

Різниця між планом і тезами полягає в тому, що план допомагає представити структуру тексту, назвати основні його теми, а тези – розкривають суть усієї текстової інформації. Тези також відрізняються від повного тексту відсутністю деталей, пояснень, ілюстрацій.

Тези можуть бути складені у вигляді:

• авторських висловлювань (цитат);

• формулювань основних положень статті чи розділу монографії власними словами.

Як же підготувати тези статті?

1. Попередньо перегляньте статтю, продумайте мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до опрацювання.

2. Уважно прочитайте статтю, визначте її основну думку.

3. Поділіть статтю на смислові частини, визначте її мікротеми.

4. Сформулюйте пункти плану, логічно пов’яжіть їх між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагайтеся чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.

6. Вибирайте для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць. Запишіть їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуйтесь найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускайте перекручення змісту.

Тези будь-якої наукової публікації оформлюють відповідно до вимог:

• у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

• назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення
  (2 – 5 слів);

• послідовність викладу змісту може бути наступна: теза → обґрунтування → доказ → аргумент → результат → перспектива.

У тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал. Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

Іншим, більш складним мислиннєво-мовленнєвий процесом, мета якого – глибоко осмислити інформацію й подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі конспекту, є конспектування наукового тексту.

Нагадаємо, що конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, прикладами.

Процес конспектування включає 2 етапи:

1. Змістова орієнтація та планування:

• структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

• визначення й фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту;

Реалізація розробленого плану-програми:

• вибір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану;

• конкретна компресія (зменшення обсягу) відібраної інформації;

• запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а розгорнутий – включає також відомості, що конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а під час лекції – і слухова пам’ять, що допомагає людині пізніше легко згадати колись прочитане чи почуте й законспектувати.

Розрізняють конспект прочитаного й конспект почутого.

Конспект прочитаного складається легше. Читач не обмежений у часі й може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактичного матеріалу книги. Конспект – це тези в дещо поширеному вигляді.

Конспект почутого складається із плану, стисло викладених основних положень, фактів, прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, висловити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на 2 частини (меншу й більшу); меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути занотувати головне.

Типи конспектів:

• плановий;

• текстуальний;

• тематичний;

• вільний.

Плановий конспект – стислий (у формі плану) переказ прочитаного. Цей конспект – один з найважливіших, найцінніших, допомагає краще засвоїти матеріал у процесі його вивчення. Він учить послідовно й чітко викладати свої думки, працювати над книгою, узагальнюючи її зміст у сформульованих пунктах плану. Такий конспект короткий, простий і чіткий за формою. Це робить його незамінним під час швидкої підготовки доповіді, виступу. Недолік: через деякий час після написання важко відновити в пам’яті зміст джерела.

Текстуальний – створений переважно з уривків оригіналу – цитат. Це джерело дослівних висловлювань автора, наведених ним. Текстуальний конспект використовують тривалий час. Недолік: не здатний різко активізувати увагу й пам’ять.

Вільний – це поєднання виписок, цитат, іноді тез; частина його тексту іноді має план. Це найбільш повноцінний різновид конспекту.

Тематичний – дає більш-менш вичерпну відповідь на поставлене запитання теми. Складання тематичного конспекту вчить працювати над темою, усебічно обмірковуючи її, аналізуючи різні погляди на одне й те саме запитання. Отже, цей конспект полегшує роботу над темою за умови використання декількох джерел.

Існує два основних способи оформлення конспекту: у зошиті і на окремих аркушах.

Ведення конспекту в зошиті зручне тим, що його легше оформити, зручніше брати із собою тощо. У той же час у зошиті конспект має дещо застиглий характер: його важче поповнювати новими матеріалами, висновками та узагальненнями.

Конспект на окремих листках (картках) полегшує наступну роботу над ним: його легше «поповнювати», редагувати, у такому конспекті легше знайти й використати фрагмент запису під час підготовки до виступу чи доповіді.

Раціональне конспектування передбачає певну систему скорочень. Вони повинні бути зручними й звичайними, бо думати над способом скорочення під час лекції ніколи. Якщо навички такого запису розвинуті недостатньо, тоді треба працювати над їх удосконаленням, намагаючись досягти автоматизму.

Слід пам’ятати основні принципи скорочення слів:

• найбільша кількість інформації припадає на початкові літери слова;

• не бажано опускати закінчення слів у таких випадках, коли вони відбивають зв’язок між ними в реченнях. Скорочене слово повинне мати певний «запас міцності», достатній для його відновлення в конкретному контексті (напр., скорочення орг. може відноситися до різних слів: організація, організовувати, організаційний, організуючий та ін.);

• скорочення повинне закінчуватися лише на літеру, яка означає приголосний звук;

• незнайомі слова слід записувати повністю.

При конспектуванні можна застосовувати такі способи скорочення слів:

• скорочення за першою літерою рекомендується для слів, які зустрічаються досить часто: ХХ ст., 1905 р., н. е. (наша ера), р. Дніпро, с.г. (сільське господарство) тощо;

• скорочення за кількома першими літерами (при цьому відкидаються суфікс і закінчення) найчастіше використовуються для прикметників і дієприкметників, за якими стоять іменники: істор. подія., центр. місце, політ. процес, георг. назва та ін.;

• пропуск кількох літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс: сус-во, госп-во, р-н, з-д тощо. Слід зауважити, що такі скорочення досить індивідуальні;

• використання абревіатур. Абревіатура – скорочення, утворене з перших літер або початкових складів словосполучення. Абревіатури зручно використовувати для позначення ключового поняття, про яке йдеться. Такий принцип застосовується в енциклопедіях, коли слово, що означає заголовок статті, скорочується однією великою літерою. Напр., якщо лекція присвячена Київській Русі, то при конспектуванні можна застосовувати абревіатуру КР. Аналогічно скорочуємо: ГВД (Галицько-Волинська держава), ВКЛ (Велике князівство Литовське), РП (Річ Посполита), У (Україна), ЗС (Запорізька Січ), ВВ (Велика Визвольна війна), БО (бухгалтерський облік);

• вилучення голосних. Відомо, що приголосні літери несуть більше інформації, ніж голосні. Можна скористатися цим способом запису, вилучаючи кілька або всі літери, які означають голосні звуки, напр.: Свтслв (Святослав), кзк (козак), гтмн (гетьман) тощо. Зрозуміло, що такий прийом є допоміжним. Значного прискорення запису не дає; його використання залежить від особливостей сприйняття того, хто конспектує;

• застосування елементів стенографії. Відомо, наскільки складно, а інколи й неможливо зрозуміти речення, в якому слова записані без закінчень. Елементи стенографічного запису дозволяють уникнути цих труднощів, бо зберігають ознаку належності слова до певної частини мови. Для фіксації типових закінчень слів скористаємося такими простими позначками: для багатьох іменників – ~; для прикметників – 1; для дієслів – крапка. Цей спосіб значно прискорює запис та полегшує читання конспекту. Розглянемо приклад. Мабуть, важко назвати скорочення «заверш. проц.» дуже вдалим. Якщо вжити стенографічні закінчення, то зміст запису стане зрозумілим: заверш ~ проц ~ – завершення процесу; заверш 1 проц ~ – завершений процес; заверш . проц ~ – завершився (завершується) процес.

Найчастіше студенти вживають у конспектах майже всі засоби скорочення слів, що перелічені вище. Слід тільки уводити їх поступово й не захоплюватися надмірною концентрацією. Краще дотримуватися міри: чергувати скорочені слова з нескороченими. Перший раз доцільно записати термін повністю. Але в дужках позначити його скорочення або символ, які не повинні надалі змінюватись у написанні. У випадках, коли потрібна повна точність тексту, скорочення не використовують.

Під час конспектування навчального матеріалу іноді доводиться використовувати символи. Символ – умовне позначення предмета, поняття або явища.

1. Літери-позначення. Їх можна запозичити з навчальних дисциплін, в яких склалася певна система позначень:

час – t; функція – f;

площа – S; об’єм, обсяг – V;

довжина, протяжність – 1; сума – ∑.

2. Математичні символи. Існує багато символів у математиці (або створених на їх основі), якими можна замінювати слова при конспектуванні:

≤ – менш чи дорівнює;

≥ – більш чи дорівнює;

≠ – не дорівнює;

+ – додавати;

– – віднімати;

= – дорівнює;

< – менш;

> – більш;

≈ – приблизно.

3. «Ієрогліфи», тобто схематичне зображення відповідних предметів або явищ. Винайдіть собі кілька ієрогліфів і уведіть до конспекту, надавши їм певного змісту. Тільки потурбуйтеся, щоб вони легко, бажано одним розчерком, писались і добре відрізнялися від літер. Приклади ієрогліфів: ↔ – взаємопов’язаний.

Отже, створюючи конспект наукового джерела, скористайтеся такою технологією конспектування:

1. Уважно прочитайте текст. Супроводжуйте читання зазначенням незрозумілих місць, незнайомих слів, нових імен, дат.

2. Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, над якою працюєте.

3. Поділіть сторінку на дві частини.

4. Поділіть текст на логічно-смислові частини.

5. Під час читання тексту складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора.

6. Прочитайте позначені місця й коротко та послідовно їх запишіть.

7. На полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

8. Намагайтеся передати своїми словами думки автора.

9. Цитуйте лише те, на що можна буде посилатися як на авторитетний вклад думки.

10. Під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книги, які охоплюють певну частину конспекту.

Отже, конспект включає в себе всі інші форми запису: план, тези. Без точного, детального продуманого плану неможливо скласти гарний конспект. І щоб навчитися правильно конспектувати, потрібно передусім навчитися складати план і тези тексту, що вивчається. Можна сказати, що конспект – це тези в розгорнутому вигляді, доповнені конкретним матеріалом, фактами (цифри, таблиці, схеми). Позитивним у конспекті є те, що його можна раз у раз доповнювати новими записами та узагальненнями.

Набувши досвіду композиційно-змістового аналізу наукового тексту, кожен може й має розвинути навички анотування наукової літератури зі спеціальності відповідно до вимог нормативних документів.

Анотування – це процес створення анотації, під якою розуміють коротку, стислу характеристику книги, статті, праці, іншого наукового видання, у якій викладено найголовніші висновки праці, визначено їх цільове призначення та наукову цінність. У кожному науковому виданні на звороті титульного аркуша завжди подається анотація.

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела відповідно до чинних ДЕСТів) і власне тексту.

Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не відкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність у наукового джерела певного змісту й характеру.

Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію й тим самим допомагає в пошуці, відборі та систематизації необхідної інформації.

Є кілька видів анотацій:

• за змістом і цільовим призначенням – довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні;

• за кількістю анотованих джерел – групові та негрупові.

Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, що характеризують наукове джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є найефективнішими в наданні своєчасної, об’єктивної інформації про нові досягнення в різних галузях науки та суттєво заощаджують час пошуку й збирання наукової інформації.

Текст наукової анотації може складатися з відомостей про:

• науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо);

• призначення джерела;

• завдання, які розв’язує автор джерела;

• предмет та тему джерела, основні положення й висновки;

• допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

• про автора (у разі необхідності).

Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній обов’язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й цільовими призначеннями, чим відрізняється це видання від попередніх.

Процес анотування наукового джерела має відповідати певним вимогам. Так, композиція анотації має бути внутрішньо логічною й може відрізнятись від композиції анотованого джерела; відбір відомостей для анотації, її формування та розташування залежить від змісту й характеру анотованого джерела, від призначення анотації та її адресата; мова анотації має бути науковою, нормативною, лаконічною, ясною, прозорою, без довгих і занадто складних речень; загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків (див. Зразок анотації).

Найпоширенішою помилкою при складанні анотації є їх надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації, використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.

Найпоширеніша модель довідково-рекомендованої анотації наукового джерела:

1. Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації);

2. Основна частина: перелік основних проблем та тексту джерела (можна за розділами, главами, параграфами);

3. Заключна частина: актуальність і адресат джерела.

Складаючи анотацію на наукове джерело, слід використовувати лексико-граматичні засоби, подані в табл. 15.

За період навчання у виші студент має опанувати різні види наукової праці як за рівнем складності, так і за змістом викладеного матеріалу. Далі звернемося до понять реферування та реферат.

Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат (нім. Referat, від лат. Refero – доповідаю) – короткий виклад (перед аудиторією або в письмовій формі) наукової праці, учення, змісту джерела (або джерел) із зазначенням характеру, методики результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей. Реферат завжди має письмову форму.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в зазначених обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов’язковим при підготовці, напр., курсових, дипломних, конкурсних та інших науково-дослідних робіт у навчальному закладі.

Отже, рефератом в освітянській сфері називають доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел. Якщо в рефераті викладений матеріал є результатом власного пошуку дослідника, у такому разі він називається авторефератом.

Реферат як самостійний і поширений жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього (на відміну від інших жанрів цього стилю), що обумовлено функцією реферату, його інформативним призначенням. Так, на відміну від жанру наукової статті, у рефераті немає характерної для статті наукової ґрунтовності викладу, розгорнутих доведень, міркувань, порівнянь, обговорення результатів, оцінок тощо, оскільки все це – дієвий засіб переконання читача, а призначення реферату – передати інформацію, повідомити.

Сутність реферату – це короткий виклад (за умови достатності інформаційної повноти) основного змісту джерела (джерел), повідомлення нової проблемної інформації, що міститься в ньому, або доповідь за певною темою, підготовлена в результаті самостійного опрацювання кількох джерел. Обсяг реферату залежить від обраної теми, змісту документів, їхньої наукової цінності або практичного значення.

На відміну від анотації, яка відповідає на запитання, про що йдеться в науковому джерелі, і подає загальне об’єктивне уявлення про це джерело, його стислу характеристику (найчастіше через перелік основних проблем), реферат відповідає на запитання, що саме нове й суттєве є в першоджерелі, і подає основний його зміст, нову проблемну інформацію. Отже, у рефераті обов’язково акцентується увага на новій інформації, яка є в першоджерелі.

Реферати класифікуються за різними параметрами. З урахуванням ступеня повного викладу змісту першоджерела реферати поділяються на кілька видів:

1. Інформативні (реферати-конспекти), які містять в узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, ілюстративний матеріал, важливу аргументацію, відомості про методику дослідження, використовування технології, сфери застосування. Інформативні реферати можуть розміщувати в первинних документах (книгах, журналах, збірках праць, звітах про науково-дослідні розробки) і вторинних документах (реферативних журналах і збірках, інформаційних картках та ін.).

2. Індикативні (реферати-резюме), які містять лише ті основні положення, що якнайтісніше пов’язані з темою реферованого джерела.

За кількістю реферованих джерел реферати поділяють на монографічні, що складені за одним науковим джерелом та оглядові (реферати-огляди), підготовлені за кількома джерелами однієї тематики.

За читацьким призначенням реферати поділяють на загальні, що містять виклад змісту джерела в цілому та у зв’язку із цим розраховані на широке коло читачів, і спеціалізовані, в яких виклад змісту орієнтований на фахівців відповідної галузі знань.

За укладачами реферати поділяють на:

• автореферати, які готуються самим автором;

• реферати, складені спеціалістами тієї галузі знань, до якої відноситься рефероване наукове джерело;

• реферати, що підготовлені професійними референтами, у тому числі перекладачами-референтами.

За формою реферати поділяються на текстові та бланкові; за методом написання – екстрактивні, перефразовані.

У рефератах будь-якого виду не допускаються як суб’єктивні погляди референта на висвітлювані питання, так і оцінка реферованого наукового джерела. У разі професійної потреби (за наявності очевидних помилок або протиріч у твердженнях автора джерела), таку оцінку доречно подавати як примітку.

При підготовці курсових, дипломних, конкурсних, дисертаційних та ін. науково-дослідних робіт найбільшу допомогу надають інформативні реферати. Щоб навчитися адекватно викладати зміст основних положень наукового джерела (джерел), необхідно бути озброєним не лише глибокими знаннями з певної галузі, але й уміти якісно та у визначений час реферувати джерела за алгоритмічним приписом і відповідно до вимог об’єктивності, інформативної повноти, логічності, єдності за стилем, чинних мовних норм та достатності за обсягом (напр., тисяча друкованих знаків – оптимальна норма для рефератів, наукових статей).

Композиційно текст реферату переважно складається з трьох логічно пов’язаних частин: вступної, основної (описової), заключної.

До композиції більшості рефератів (у т.ч. авторефератів) за сучасними вимогами входять ключові слова – основні наукові терміни й терміносполуки, які відтворюють основні наукові поняття реферованого джерела та логіку викладу матеріалу.

Написання реферату передбачає таку послідовність дій.

Перший етап. Підготовка реферату – знайомство з літературою (у бібліотеці за різними каталогами – алфавітним, тематичним, систематичним та бібліографічними виданнями, довідковою літературою), яку ви зможете використати при написання реферату.

Другий етап. Опрацювання цієї літератури (визначення основної думки, виписка цитат, добір аргументів).

Третій етап. Складання плану реферату.

Четвертий етап. Написання тексту реферату.

Текст реферату повинен складатися з таких частин:

• Вступ.

• Розділ І. Історія та теорія питання.

• Розділ ІІ. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

• Висновки.

• Література.

• Додатки.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її особливість і значущість в конкретній галузі науки або практики.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми. Подається перелік основних змістових аспектів проблеми, які раніше розглядалися вченими, визначаються недостатньо досліджені питання, з’ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі ІІ подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам вивчення проблеми, практичному досвіду та висловленню власної думки щодо перспектив розвитку досліджуваної проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції.

До списку літератури включаються публікації переважно останніх 5 – 10 років. Особливо цінуються праці останнього року видання.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Обсяг розширеного реферату – 20 – 24 сторінок. Реферат рецензується, оцінюється й враховується при проведенні підсумкового заліку, іспиту з відповідної дисципліни.

На титульній сторінці реферату слід вказати:

• відповідне міністерство, якому підпорядковується ваш виш;

• назва вишу;

• назву кафедри, на якій виконана ваша робота;

• тему реферату;

• свої прізвище, ім’я, по батькові;

• назва факультету; номер групи;

• прізвище, ім’я, по батькові керівника;

• місто;

• рік написання.

Таким чином, найбільш придатними формами оброблення науково-технічної інформації у виші є план, тези, конспект, анотування та реферування наукового джерела, які тісно між собою пов’язані.

4. Основні правила запису бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Важливою складовою реферату, курсової, дипломної робіт є список використаної літератури, отже, бібліографія – це опис літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

• реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

• рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

• як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблеми. Щоб уникнути примітивності помилок в аналізі літератури, слід уважно систематизувати погляди вчених.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок у розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації й вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора. У кінці кожної роботи подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

• у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

• в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

• у хронологічному порядку;

У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво, місце видання, рік.

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Існують дві системи бібліографічного опису: повна й скорочена. За повною системою описуються всі показники видання: автор, назва, місце видання (місто), видавництво, рік, кількість сторінок і все, що вміщується на окремій картці:

Бойко О. Д. Історія України [Текст] : посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Д. Бойко. – К.: ВЦ «Академія», 1999. – 568 с.

Часом потрібна не ціла книга, а окремий твір автора в збірці його праць, або ж робота одного з авторів колективної монографії. Тоді прийнято трохи інший вид запису, напр.:

Трубецкой Е. Н. Владимир Соловьев и его дело / Е. Н. Трубецькой // Книга о Владимире Соловьеве / Е. Н. Трубецкой – М.: Сов. писат., 1981. – С. 456-471.

Найбільші міста, в яких є численні видавництва, для простоти подаються однією літерою: К. – Київ, М. – Москва, СПб. – Санкт-Петербург тощо. Для менших міст прийнято писати повну назву: Львів, Чернівці та ін. Якщо інколи місце видання не позначено, ставлять б.м. – «без місця» (або лат. варіант «S.L.» – «Sine locum »).

Часом трапляються видання, на яких не позначено року. Тоді ставиться б.р. – «без року» (або лат. – «S.a» – «Sine anro»).

Коли роботу написано колективом авторів (більше трьох), звичайно, обмежуються прізвищами перших трьох авторів з додатком «та ін.».

Не менш важливо звернути увагу на систему крапок і ком; на те, що в одному випадку кількість сторінок позначається великою «С», а в другому – малою «с» тощо. Усе це – свідчення вашої наукової культури.

Друга система бібліографічного опису (скорочена) простіша, її використовують у повсякденній навчальній роботі; коли після автора й назви вказано лише місце видання та рік, напр.:

Пентилюк М. І. Робота зі стилістики у 8-9 класах. – К., 1989.

Стандарти складання бібліографічного опису були нещодавно змінені. Наводимо приклади оформлення бібліографії у вигляді табл. 16.

При написанні курсової, бакалаврської робіт студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, з яких наводяться факти в роботі, або на ідеї та висновки, на яких розроблюються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячене дослідження. Такі посилання дають змогу відшукати документи й перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке подано посилання. Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, напр., «... у працях [1 – 7]...».

Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато й вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати порядковий номер цього джерела за списком літератури, наведеному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані.

Якщо в тексті дослідження необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Напр.: «... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації [6, с. 29]¹».

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей [Текст] : навч. посіб. / М. С. Вороніна. – К.: «КМ Асаdіетіа», 1998. – 192 с.

Відповідне подання виноски:

¹ – розділ 1. Ділове спілкування. – С. 29.

Посилання на ілюстрацію розміщають у текстах за згадуванням предмета, що став об’єктом зображення, напр.: мал. 36. Повторні посилання на ілюстрації супроводжуються скороченим словом див. (див. мал. 36). 

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, напр., «рис. 1.2». Посилання на формули дослідження вказують порядковим номером формули в дужках, напр. «...у формулі (2.1)». На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, напр.: «...в табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», напр.: «див. табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

• текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вислів «так званий»;

• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту й без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту й позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, усередині, укінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

• якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М. Х.), (підкреслено мною. – М. Х.), (розрядка моя. – М. Х.).

Можемо констатувати, що оформлення бібліографічного опису та посилань є необхідною частиною наукової роботи.

5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

Здобуття вищої освіти передбачає розвиненість навичок писемного мовлення – того виду мовленнєвої діяльності, який має на меті передавання інформації в письмовій формі за законами раціональної та ефективної організації мисленнєво-мовленнєвого процесу. Під час писемного мовлення в комплексі діють певні психологічні механізми:

• механізм осмислення (усвідомлення) прочитаної або сприйнятої на слух інформації (установлення смислових зв’язків між поняттями; установлення логічних зв’язків між темою (відомим) і ремою (новим);

• механізм випереджувального синтезу (промовляння внутрішньою мовою кожного слова, яке записується; передбачення наступних слів і форм, зв’язку між ними; уявлення подальшого розкриття змісту на рівні окремого речення, великих фрагментів висловлювання, а також у межах висловлювання (тексту) в цілому;

• механізм пам’яті (насамперед оперативна пам’ять, оскільки при записуванні речень і тексту в цілому предмет висловлювання має постійно утримуватися в пам’яті), який служить засобом організації збереження інформації.

Якість писемного мовлення залежить безпосередньо від ступеня сформованості зазначених вище психологічних механізмів, при цьому очевидною є тенденція: чим вищий ступінь сформованості цих механізмів рідною мовою, тим легше й швидше вони спрацьовуватимуть в умовах роботи з іншомовними науковими джерелами.

Результати науково-дослідної роботи оформляють не лише у вигляді курсової або дипломної роботи. Вони узагальнюються також у кандидатських і докторських дисертаціях, авторефератах дисертацій, тезах доповідей, статтях, монографіях, методичних і практичних матеріалах, підручниках, навчальних посібниках тощо.

Для майбутнього фахівця, науковця дуже важливим є володіння методологією підготовки наукової публікації. Написання наукової статті, тез доповідей на конференцію повинно відповідати вимогам жанру публікації й відповідно сприйматися читачами та слухачами. Це висуває певні вимоги до логіки побудови їх, форми, стилю й мови.

Основним видом оперативної публікації про нові дослідження з конкретної тематики є наукова стаття, мета якої полягає в поданні інформації про проведену наукову роботу, одержані результати та визначенні напрямку для подальшої розробки теми, актуальних проблем, що потребують подальшого розв’язання.

Стаття – це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, питанню й розрахована на фахівців, які розв’язують цю проблему.

За змістом статті поділяються на:

• наукові;

• науково-технічні;

• науково-методичні;

• дискусійні з конкретних досліджень;

• оглядові.

Як правило, у перших трьох статтях публікуються результати закінчених розділів дослідження, проводиться їх обговорення та робляться основні висновки.

У дискусійних статтях містяться спірні наукові положення. Вони публікуються для обговорення спірних питань у пресі.

Оглядова стаття (аналітична, тематична) містить систематизовані наукові відомості з будь-якого питання (теми, проблеми), отримані на основі аналізу першоджерел.

Також статті поділяються:

За читацьким призначенням:

• для вузького кола науковців;

• спеціалістів певної галузі (фаху) або кількох галузей (фахів);

• широкого загалу науковців тощо.

За кількістю авторів:

• один автор;

• два автори;

• авторський колектив.

Існують встановлені ВАК України вимоги щодо оформлення наукових статей. Тому наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, що публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 – 0,7 авт. арк. Опублікувати статтю – це означає зробити науковий матеріал надбанням фахівців, які можуть використати його у своїй науковій чи практичній діяльності. Рукопис статті повинен мати повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Приступаючи до написання статті за результатами якогось часткового дослідження, передусім необхідно скласти план. План середньої за обсягом статті (7 – 10 с.) може мати такий вигляд:

• вступ – постановка проблеми та її зв’язок з важливими практичними завданнями;

• останні дослідження й публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття;

• формулювання завдань статті; цей розділ тим важливий, що з нього читач визначає корисність для себе цієї статті; мета її випливає з постановки загальної проблеми й огляду раніше виконаних досліджень, тобто стаття має ліквідувати якісь «білі плями» в загальній проблемі;

• виклад власне матеріалу дослідження (на це відводиться 75 – 80% обсягу статті). Тут слід наголосити на головному в матеріалах дослідження; подати методи вирішення поставлених завдань і викласти отримані результати. Якщо до обсягу статті немає суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;

• у закінченні наводяться висновки дослідження та коротко подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Деякі журнали публікують для авторів навіть вимоги до структури статей.

Наукові статті посідають чільне місце серед джерел інформації. Вони дають можливість значно оперативніше реагувати на назрілі проблеми сучасності. З позиції достовірності їх слід розглядати окремо за видами й залежно від того, до яких наук вони належать: природничо-технічних або гуманітарних.

Теоретична стаття має вирізнятися точністю доказів, застосуванням сучасних методів моделювання, залученням даних експериментальних досліджень. Теоретичні статті в галузі гуманітарних наук значно більше, ніж статті технічного, фізико-математичного профілю, насичені роздумами, порівняннями, логічними доведеннями. Достовірність їх змісту перебуває в залежності від достовірності вихідної інформації, використаної авторами.

Самостійне значення має інформаційна стаття в будь-якій науковій галузі. Така стаття оперативна й актуальна, вона містить стислий, конкретний виклад певних фактів, повідомлення про якусь подію, явище.

Про достовірність вихідної інформації свідчить не тільки характер першоджерела, а й науковий, професійний авторитет автора, належність його до тієї чи іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетніші джерела, точно зазначати, звідки взято матеріали. До фактів з літературних джерел треба підходити критично. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються наука, техніка й культура. Те, що вважалося абсолютно точним учора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним.

Слід використовувати стандартні звороти у статті, виступі, доповіді, рефераті, наведені в табл. 17.

Отже, наукові статті посідають чільне місце серед джерел інформації. Вони дають можливість значно оперативніше реагувати на назрілі проблеми сучасності. Під час складання тексту наукової статті фахівцеві слід не тільки дотримуватися структурної організації наукової інформації, але й будувати зміст наукового знання відповідно до вимог, зокрема й мовних, певного жанру.

6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці

Теорія та практика навчання у вищій школі неможливі без звернення до історичного розвитку навчально-пізнавальної діяльності, до методів та засобів навчання, їхньої історичної ролі та прогнозування подальших шляхів розвитку. Суттєвим показником у цьому процесі є звернення до методів навчання, що сприятимуть оптимальним результатам у майбутній професійній діяльності.

Навчаючись у виші, студенти мають оволодіти ґрунтовними знаннями – не лише програмним матеріалом, але й навичками дослідження, творчої діяльності. Важливе місце в цьому процесі займає такий вид самостійної діяльності студентів, як написання курсових та дипломних робіт.

Учені стверджують, що наукові роботи можуть мати реферативний і дослідницький характер. У першому випадку робота має теоретичний характер і пишеться на основі аналізу й узагальнення ряду літературних джерел: монографій, брошур, статей, методичних рекомендацій та ін. Студент повинен взяти з літератури основний матеріал, який стосується проблеми, що вивчається, дати оцінку вивченим роботам, висловити свій погляд; зв’язно, грамотно, логічно обґрунтувати вибрану тему, зробити наукові або методичні висновки.

У другому випадку, коли робота має дослідницький характер, студент використовує як науково-методичну літературу, так і власні спостереження й факти, результати експерименту, якщо він проводився, і може висувати власні гіпотези.

Першим кроком на шляху опанування інноваційними методиками в навчальній практиці вищої школи є курсова робота.

Курсова робота – це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів. Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни й тісно пов’язуватися з практичними проблемами конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні кафедри.

Виконання курсової роботи має на меті сформувати у студентів навички проведення наукового дослідження, розвинути навички творчої самостійної роботи, оволодіти загальнонауковими і спеціальними методами наукових досліджень, поглибити вивчення будь-якого питання, теми навчальної дисципліни.

Виконання курсових робіт визначається графіком. Рівень підготовки курсової роботи певною мірою свідчить про ступінь засвоєння студентом здобутих знань, його грамотність, загальну культуру та ерудицію.

У процесі роботи студенти вдосконалюють та розвивають такі навички й уміння:

• самостійно формулювати проблему дослідження;

• визначити мету, основні завдання, предмет, об’єкт дослідження;

• здійснювати пошук і добір потрібної наукової інформації;

• аналізувати практичну діяльність різних організацій та їх керівників;

• логічно й аргументовано висловлювати свої думки, пропозиції, робити висновки;

• правильно оформлювати науково-довідковий матеріал;

• публічно захищати підготовлену роботу (виголошувати наукові повідомлення, відповідати на запитання, захищати власний погляд на проблему тощо).

Курсова робота має таку структуру:

• вступ;

• аналіз джерелознавчої бази дослідження;

• експериментальна частина;

• висновки та список використаної літератури.

Обсяг курсової роботи не повинен перевищувати 25 – 30 сторінок, список використаної літератури – не менш 10 – 15 джерел з обов’язковим посиланням на них у тексті роботи.

Опрацювання літературних джерел, методичних матеріалів допоможе визначити рівень вивченості обраної проблематики, визначити пріоритетний напрям у власному дослідженні. Для цього слід:

• ознайомитися зі змістом джерела;

• опрацювати джерела за «цитатним» принципом із зазначенням автора, назви роботи та сторінок у тексті;

• створити картотеку (бібліографічну, тематичну);

• критично оцінити опрацьовані джерела, проаналізувати їх;

• визначити пріоритетний шлях власного дослідження;

• побудувати план-проспект майбутньої роботи.

Під час виконання курсової роботи слід:

• визначити актуальність теми, її значення;

• скласти список літератури та критично проаналізувати її;

• визначити теоретичний підхід до розв’язання визначеної проблеми, мети, завдань і методики досліджень;

• обробити результати, їх якісний та кількісний аналіз;

• оформити курсову роботу відповідно до прийнятих вимог до їх захисту (див. Зразок оформлення титульної сторінки курсової роботи).

Дипломний проект (робота) бакалавра – це курсовий проект зі спеціальності або навчальна науково-дослідна робота, виконуючи яку, студент вирішує комплекс взаємопов’язаних професійних завдань.

Дипломний проект бакалавра студенти виконують у 8-му семестрі й захищають перед Державною екзаменаційною комісією. Остання за результатами захисту ухвалює рішення про відповідність знань студента освітньому рівню «базової вищої освіти» та присуджує йому кваліфікацію «бакалавра». Студент одержує документ (диплом) про вищу освіту за певним напрямом. Комісія може також рекомендувати певного студента для продовження підготовки за освітньо-професійними програмами спеціаліста або магістра.

Дипломний проект бакалавра містить такі документи:

• завдання;

• відомість документів проекту;

• пояснювальна записка;

• конструкторські документи (креслення);

• плакати.

Дипломна робота має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок зі спеціальних дисциплін. Обсяг дипломної роботи – у межах 50 – 60 сторінок машинопису, без урахування додатків і списку літератури. У більшості випадків бакалаврська робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Дипломні роботи виконують різнопланові функції: навчально-виховну; професійно-орієнтуючу; прогностичну.

Для написання дипломної роботи на високому професійному рівні студент повинен володіти:

• комплексом знань, умінь та навичок у сфері професійної діяльності;

• ерудицією та обізнаністю із суміжних галузей науки;

• досвідом самостійної роботи з науковими джерелами.

Дипломна робота складається з двох взаємообумовлюючих частин:

• історико-теоретичної;

• практичної.

Перш ніж розпочати дипломну роботу, студент має ознайомитися з основними вимогами до її виконання:

Актуальність теми. Дипломна робота може претендувати на той чи інший ступінь актуальності тільки тоді, коли її тема відповідає сучасним потребам розвитку суспільства, а питання, що розкриваються в роботі, важливі для розуміння суті різноаспектних явищ певної галузі знання.

Достатній теоретичний рівень. Ця вимога означає, що студент має розкриту тему роботи на сучасному рівні розвитку відповідної науки (економіки, менеджменту, соціальної психології тощо), використовуючи такі підходи й наукові знання, що пояснюють різні явища й події у практиці з позиції сьогодення. Крім того, студент має достатньо повно розкрити основні поняття й терміни, що стосуються проблеми дипломної роботи, включаючи тільки об’єктивні факти й реальні практичні приклади.

Дослідницький характер. У дипломній роботі повинні міститися елементи дослідження:

• вивчення достатньої кількості опублікованих джерел (книг, журнальних статей та ін. розробок вітчизняних та зарубіжних авторів);

• систематизація та аналіз різних думок і підходів, формування власної позиції на проблему, що розглядається;

• порівняння теоретичних поглядів учених і практичної діяльності вітчизняних і зарубіжних організацій, розробка висновків, рекомендацій.

Текст дипломної роботи можна використовувати для наступного написання та оформлення доповіді, реферату, статті.

Підготовка цієї роботи охоплює кілька етапів.

Підготовчий етап починається з вибору теми дипломної роботи, її осмислення та обґрунтування. Студент вибирає ту тему, яка найповніше відповідає його навчально-виробничим інтересам. Перелік тем пропонує кафедра. Керівництво дипломною роботою, як правило, здійснюється кваліфікованими викладачами. Проте студент теж має право запропонувати свою тему роботи, але при цьому обґрунтувати доцільність її розробки. Разом з керівником слід визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у дослідженні.

При з’ясуванні об’єкта, предмета, мети дослідження слід зважити на те, що між ними та темою дипломної роботи є системні логічні зв’язки.

Тема дипломної роботи повинна бути цікавою для студента, пов’язаною з його діяльністю і сприяти максимальному використанню здобутих знань і практичного досвіду.

Залежно від того, наскільки зрозуміло й точно сформульовано мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, план, організація виконання, стиль викладу.

Правильне визначення мети роботи дасть змогу студенту виокремити в ній основний напрям дослідження, упорядкувати пошук і аналіз матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань.

На основі сформульованої мети студент визначає основні завдання, які слід розв’язати у процесі виконання роботи. Завдання мають конкретизувати основну мету роботи.

Другий етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми дипломної роботи. Дієву допомогу в цьому студенту надає науковий керівник, а також працівники бібліотеки. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів:

• алфавітних (картки на книжки розміщені в алфавітному порядку);

• систематичних (назви творів розташовані за галузями знань);

• предметних (вони містять назви творів з конкретних проблем і спеціальностей);

• бібліографічних довідкових видань (покажчики з окремих тем і розділів);

• виносок і посилань у монографіях, підручниках;

• періодики (варто переглянути останні номери журналів кожного року – у них є інформація про всі статті, які вміщені у всіх номерах журналу за рік тощо).

Вивчення літератури треба починати із праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотацій. Розділи наукових видань, що мають особливе значення для дипломної роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних поглядів і протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал.

При цьому слід обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану дипломної роботи.

План включає:

• вступ;

• 3 – 4 взаємопов’язані й логічно побудовані питання, що дозволяють розкрити тему;

• висновки;

• література, додатки.

Самостійно складений студентом план обговорюється з науковим керівником, у разі необхідності корегується й після цього затверджується.

Готуючись до викладення тексту дипломної роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) окрему частину цього питання (див. Зразок оформлення змісту курсової (дипломної) роботи). На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці).

Текст дипломної роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження.

Виконана дипломна робота у встановлений регламентом термін здається науковому керівнику для рецензування.

Дипломну роботу рекомендується спочатку виконувати в чорновому варіанті. Виконуючи дипломну роботу, студент повинен дотримуватися вимог до технічного оформлення:

• шрифт – Times New Roman розмір – 14;

• відстань між рядками – 1,3 – 1,5 інтервали;

• верхнє, нижнє, ліве поля – 20 мм; праве поле – 10 мм;

• розташування – книжне.

У роботі допускається виконання ілюстрацій та таблиць на аркушах формату А3. Вписувати в текст окремі іншомовні слова, формули чи умовні позначення можна тушшю, пастою чи чорнилом чорного кольору.

Рекомендується така структура роботи:

• титульна сторінка дипломної роботи (див. Зразок оформлення титульної сторінки дипломної роботи);

• текст дипломної роботи;

• список використаної літератури;

• додатки.

Текст основної частини курсової (дипломної) роботи поділяють на розділи та підрозділи. Розділи обов’язково пишуться з нової сторінки. Заголовки структурних частин проекту «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ», «ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА», «ДОДАТКИ» друкуються великими літерами з вирівнюванням по центру і виділенням жирним шрифтом. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацу, крапку в кінці заголовку не ставлять. Відстань між заголовком та текстом має становити 2 – 3 інтервали. Кожну структурну частину курсової (дипломної) роботи починають з нової сторінки.

Нумерацію сторінок подають арабськими цифрами у правому верхньому кутку без крапки. Титульний аркуш вважається за першу сторінку, але нумерація на ньому не проставляється. Наступні сторінки нумеруються починаючи з другої.

Номер розділу починають арабською цифрою після слова «РОЗДІЛ» без крапки, а після цього з нового рядка друкують назву розділу. Підрозділи нумеруються в межах розділу: «2.3.», тобто третій підрозділ другого розділу, причому крапка проставляється і між цифрами і після останньої, а далі в тому ж рядку подається назва підрозділу.

Список використаної літератури розміщують у кінці роботи в алфавітному порядку в такій послідовності:

• закони, нормативні акти та положення державного значення;

• літературні та наукові джерела;

• матеріали періодичних видань;

• наукові джерела іноземними мовами.

Кожний додаток (таблиці проміжних цифрових даних ілюстрації, схеми допоміжного характеру тощо) починається з нової сторінки, у правому верхньому куті пишуть «Додаток». Додаток повинен мати тематичний заголовок. Якщо в роботі міститься кілька додатків, їх послідовно нумерують арабськими цифрами (наприклад: «Додаток 1»).

Захист дипломної роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого кафедрою, у присутності комісії у складі керівника та 2 – 3 членів кафедри. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії. До захисту дипломної роботи допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану. Списки студентів, допущених до захисту, подаються в Державну екзаменаційну комісію деканатом факультету.

Процедура захисту включає:

• доповідь студента про зміст роботи;

• запитання до автора;

• оголошення відгуку наукового керівника або його виступ (для дипломної роботи й рецензента);

• відповіді студента на запитання членів комісії із захисту, для дипломної роботи – членів ДЕК та осіб, присутніх на захисті ;

• заключне слово студента;

• рішення комісії про оцінку роботи.

Як правило, будь-яка наукова робота проходить процес рецензування. Рецензія – відзив, висновок з оцінкою певного наукового джерела (або джерел) та викладом зауважень, рекомендацій і пропозицій. Ця робота є доволі складною, відповідальною й вимагає від рецензента, окрім достатнього вільного часу, не тільки високого професіоналізму, але й сформованості та досконалості багатьох практичних умінь і навичок для забезпечення об’єктивності, якості, ґрунтовності й переконливості оцінювання. Свої вміння з рецензування найдоцільніше розвивати, працюючи за алгоритмічним приписом. У рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння автора поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення, розуміння автором співвідношення між реальною проблемою та рівнем концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел; глибину аналізу, володіння методами збору; самостійність роботи, оригінальність в обчисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомендацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принциповим (див. Зразок рецензії). Відносно до автора роботи слід будувати вислови в ІІІ особі минулого часу (студент поставив..., розкрив…, довів…, обґрунтував…), до самої роботи – у теперішньому часі. Пропонуємо скористатися алгоритмічним приписом до рецензування наукової роботи.

1. Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, журнальна стаття, твір-есе, автореферат, дисертація тощо).

2. З’ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв’язання практичних завдань тощо).

3. Проаналізуйте зміст наукової роботи й з’ясуйте ступінь її новизни й оригінальності в розв’язанні певних питань, проблем тощо.

4. Встановіть достоїнства рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання її матеріалів і результатів.

5. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі за обов’язкової умови – аргументувати свої зауваження.

6. Подайте об’єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи.

7. Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань.

8. Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між змістом і формою та відповідність чинним мовним/ мовленнєвим нормам.

9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.

10. Відредагуйте (у разі потреби ) текст рецензії.

Складаючи текст рецензії, варто скористатися такими стандартними зворотами:

• лексико-граматичні засоби впевненості: у(в)певнений (упевнена) у (в) тому, що…; є впевненість у тому, що…; є певність у тому, що…; є переконання в тому, що…; переконливим є погляд знаних авторитетів у цій галузі знань (кого? на що?)…; безумовно, що…; не можна не зважати на те, що…; доведено, що…; загальновідомо, що…; є очевидним, що…; немає сумнівів щодо (чого?)…; у цьому зв’язку зрозуміло, що…; ці факти переконують у (чому?)…; автор переконливо доводить, що…; результати дослідження підтверджують справедливість (чого?)…; можна з упевненістю (певність) сказати, що…; враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що…; доцільно взяти до уваги…

• лексико-граматичні засоби критики (непогодження, спростування): доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки…; не можна заперечити…; не можна погодитися…; навряд чи можна погодитись…; автор, на наш погляд, помиляється стосовно…; є підстави дорікати в неточності, неуважності…; є серйозні розбіжності в поглядах на …; є серйозні заперечення з приводу…; можна спростувати наведену думку… автором; як свідчить його доповідь (виступ, робота…), ігноруються факти…; автор припускається явних неточностей…; автор дотримується нетрадиційного погляду на…; автор припускається, на наш погляд, помилкових тверджень…; автором не висвітлено питання (чого?)…; авторська позиція суперечить (чому?)…; автором не обґрунтовано стверджується, що…; автором поставлено не розв’язуване завдання…; висновки не підтверджуються фактами…; не зрозуміло, що автором має на увазі, стверджуючи (що?)…; є дискусійним питання (про що?)…; сумнів викликають наведені статистичні дані…; низка сумнівів та зауважень виникає при…

• лексико-граматичні засоби припущення: можна висловити припущення…; є підстави висунути гіпотезу…; домовимось, що…; маємо припустити, що…; доречно проаналізувати ситуацію, припустивши, що…

Іншим критичним розглядом наукової роботи є відгук. Відгук – це текст, який містить критичний аналіз і висновки організації обсягу робіт, творів, дій тощо, чи фахівця щодо певної розглянутої праці (див. Зразок відгуку).

Порядок написання й оформлення відгуку відповідає вимогам укладання висновку:

1. Назва.

2. Заголовок, який містить:

• назву роботи, твору тощо, тему, посаду, статус, місце роботи або навчання автора, його прізвище, ім’я, по батькові;

• повну назву установи й структурного підрозділу (для відгуку на колективну роботу).

3. Текст, який містить:

• загальну характеристику теми, проблеми, роботи, яка є предметом аналізу, теми в певній науковій системі;

• стислий виклад основних положень або питань роботи;

• висновки, критичні зауваження, оцінку з аналітичним обґрунтуванням кожного спірного чи сумнівного моменту.

4. Посада, підпис та розшифрування підпису особи, яка укладала відгук.

5. Дата укладання.

6. Посада, підпис та розшифрування підпису офіційної особи, яка звірила підпис укладача.

7. Дата завірення.

8. Печатка.

Таким чином, підсумком здобуття студентом теоретико-практичних знань є написання курсової та бакалаврської роботи, які вимагають комплексного підходу, аналітичного опрацювання наукової інформації.

7. Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов’язаний з мовним етикетом. Нагадаємо, що мовний етикет – це стійкі формули, що забезпечують прийняте в певному середовищі серед певних людей включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Мовний етикет має відігравати посутню роль у комунікації науковців. Їхня поведінка й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись з колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертання тощо), а під час спілкування зі студентами – інші.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати ці мовні формули. Ці зміни залежать від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

Майже незмінними залишилися етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це формули звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради). Напр.: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажні члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!; вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові-кореспонденту Академії педагогічних наук, професору…; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору…; сердечно дякую офіційним опонентам: доктору економічних наук, професору…; кандидатові економічних наук, доценту… і т.і. (див. табл. 18).

Нагадаємо, що в наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми» напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації.

Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром. Він узгоджується зі структурою наукового тексту. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Потрібно запам’ятати такі мовні формули: вагомі наукові здобутки…, заслугою автора…, слушною є думка…, слушно вважати, що…, справедливе твердження…, справедливо стверджувати…, без сумніву, Ви маєте рацію…, безперечно, Ваші міркування…, дякую за увагу! дякую за прихильне ставлення до мене!, дякую за запитання!, дякую за доповнення й запитання!, складаємо щиру подяку… за цінні зауваження й поради…, ми ладні погодитися в цьому, адже в …, краще було б…, на наш погляд…, на нашу д

Для мовного етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати: голосно говорити; жестикулювати, штовхати співбесідника; смикати за одяг; плескати по плечу; нашіптувати одному з кількох співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади.

Таким чином, науковий етикет має свою специфіку, зокрема спілкування серед науковців передбачає врахування таких факторів: адресат мовлення (студенти, колеги, науковці, учасники конференції та ін.), завдання висловлювання, мовне оформлення етикетних висловів.

Лекція 14. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів

План

1. Форми і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади

2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською. Вибір синоніма під час перекладу

3. Переклад термінів

4. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань

Література

Основна

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст] : навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : Артек, 1999. – 264 с.

2. Васенко Л. А., Дубічинський В. В., Кримець О. М. Фахова українська мова [Текст] : навч. посіб. / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський, О. М. Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. – 272 с.

Додаткова

3. Мацюк З. О. Українська мова професійного спрямування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. –
   2-е вид. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.

4. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

1. Форми і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади

Принципово важливо розмежовувати процес виконання перекладу й результат, який отримано після закінчення цього процесу. Отже, перекладання – це процес, під час якого текст або усне висловлювання, що виражені однією мовою (мовою оригіналу), відтворюються іншою мовою (мовою перекладу). А переклад – це результат цього процесу, тобто новий текст або усне висловлювання, відтворені мовою перекладу.

Мета перекладання – точно й повно висловити засобами мови те, що вже було виражене засобами іншої мови. Мета перекладу – ознайомити читача чи слухача, який не володіє мовою оригіналу, з певним текстом або усним висловлюванням, відтвореними цією мовою. Процес перекладання розкладається на два етапи:

• зрозуміти, з’ясувати для себе текст, який перекладатиметься;

• знайти, відібрати відповідні мовні засоби перекладу.

Процес перекладання – це не просто механічне відтворення сукупності елементів (слів, словосполучень, фраз) оригіналу, а складне свідоме відбирання кращих можливостей їх передання. Вихідною точкою слід уважати оригінал у цілому, а не окремі його елементи.

Переклад і перекладання мають спільні види та форми. Процес перекладання може здійснюватися:

• усно;

• письмово;

• за допомогою комп’ютера.

Усна та письмова форми перекладання виникли досить давно. Усне перекладання використовується для безпосереднього обміну інформацією під час розмови між представниками різних народів. Воно потребує активного володіння іноземною мовою, бо має здійснюватися негайно й не передбачає користування словниками.

Першими письмовими перекладами були переклади Біблії на грецьку та латинську мови, а також на мови народів середньовічної Європи. Обидві форми перекладання зажди слугували для передання та обміну різноманітною інформацією між людьми, розвитку культурних, суспільних та наукових зв’язків між країнами світу. Посередником у процесі письмового та усного перекладання є перекладач, який має володіти щонайменш двома мовами.

Машинне (комп’ютерне) перекладання виникло в середині 50-х рр.
XX  ст. й сьогодні набуло розповсюдження через швидкість виконання (перекладання однієї сторінки тексту здійснюється за 1 – 2 секунди).

Розрізняють такі види перекладу/перекладання:

• художній;

• діловий;

• рекламний;

• науково-технічний.

Кожний з них має свою специфіку. Якщо під час художнього перекладання треба передати не лише зміст оригіналу, а й настрій, емоції, відчуття, особливості авторського стилю, то перекладання ділової, рекламної та науково-технічної літератури потребує передусім найточнішого передання певних подій, фактів та опису приладів, устаткування тощо. Ділові, рекламні, науково-технічні переклади відносять до так званих інформативних перекладів, під час роботи над якими слід не лише намагатися точно передавати інформацію, а й дотримуватися норм мови ділового або науково-технічного стилів. Носіями наукової інформації, узагальненої в науково-технічній літературі, є підручники, монографії, статті, патенти, інструкції з експлуатації, технічні довідники, каталоги, науково-популярні журнали тощо.

Дослідження ринку перекладів показали, що обсяг цього ринку збільшується приблизно на 15 % щороку. У загальному обсязі перекладів переважає науково-технічний переклад (понад 40 %), далі йдуть комерційні, юридичні, політичні та інші види перекладів, і, нарешті, художній переклад (0,3 % від загального обсягу).

Можна навести таку диференціацію перекладів:

• інформативний переклад, метою якого є загальне знайомство зі змістом тексту іноземною мовою;

• точний переклад, потрібний для детального знайомства зі змістом;

• найточніший, юридично засвідчений переклад для офіційних документів і законів.

Окрім того, виокремлюють буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади.

Адекватним називають переклад, в якому відтворюється єдність змісту та форми. У поняття адекватність входить передача стилістичних і експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальної точності передачі окремих слів та словосполучень переклад у цілому може бути адекватним. А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарної і поверхнеової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи тексту передаються відповідно до ідейно-художнього задуму автора, переклад досягає високого ступеня адекватності.

Під буквальним перекладом слід розуміти переклад по зовнішній (графічній або фонетичній) подібності між іноземним та українським словом або словосполученням, без урахування смислових відмінностей між ними. Слід розрізняти буквалізм етимологічний, тобто зв’язаний з походженням слова, та буквалізм семантичний, тобто зв’язаний з його значенням. Етимологічний буквалізм полягає у використанні при перекладі зовнішньо схожого слова чи словосполучення, котре не відповідає за своїм значенням слову або словосполученню оригіналу (complexion – комплекція, будова тіла; patron – патрон, начальник, хазяїн, покровитель). Під семантичним буквалізмом розуміють використання при перекладі загального, як правило, найвідомішого значення слова або словосполучення замість конкретного: man – людина (загальне значення); мужчина, солдат, робітник (конкретне значения); house – дім (загальне значення); житло, приміщення, будівля (конкретне значення).

Під реферативним перекладом розуміють 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст;
2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінкою. Реферативний переклад у 5 – 10 і більше разів коротший за оригінал. Робота над першим різновидом реферативного перекладу складається з таких етапів:

• ознайомлення з оригіналом; при потребі – вивчення спеціальної літератури;

• визначення в тексті основного й другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо);

• перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності;

• переклад основної частини, зв’язний і логічний виклад змісту оригіналу.

Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбувається за такою схемою:

• докладне вивчення оригіналу;

• стислий виклад змісту оригіналу за власним планом;

• формулювання висновків, можливе висловлення оцінки.

Анотаційний переклад – це стисла характеристика оригіналу, що являє собою перелік основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, в якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Ідея комп’ютерного перекладання, тобто думка доручити машині функції перекладача, з’явилася в 50 рр. XX ст. У 1952 р. російськомовний текст «Величина угла определяется отношением дуги к радиусу» («Величина кута визначається відношенням дуги до радіуса») був перекладений англійською мовою в університеті міста Джорджтаун, США. Під час цього експерименту було випробувано процедуру так званого «прямого» машинного перекладання, тобто систему перекладання було створено для однієї пари мов: словник мав тільки двісті п’ятдесят слів, а граматика складалася з шести синтаксичних правил.

Засоби комп’ютеризації перекладання поділяються на три основні типи (залежно від того, наскільки далеку мету ставлять перед собою розробники): системи автоматичного комп’ютерного перекладання (КП), автоматизовані системи комп’ютерного перекладання «людина – машина» та «машина – людина» (ЛМП або МЛП) і термінологічні бази даних (ТБД).

Автоматичні системи КП призначено для здійснення перекладання без втручання людини. Це не виключає ані попереднього підготування тексту, ані постредагування. Однак увесь процес перекладання повністю забезпечується самою системою КП без будь-якої участі людини, з використанням тільки спеціальних програм, великих словників і наборів лінгвістичних правил.

Автоматизовані системи КП утворюють два підкласи: системи комп’ютерного перекладання за участю людини (ЛМП) і системи звичайного перекладання за участю комп’ютера (МЛП).

Про машинний переклад за участю людини говорять відповідно до тих систем, у яких перекладання здійснює комп’ютер, але він може на тих чи інших етапах цього процесу вступати у взаємодію з людиною-редактором. А звичайне перекладання за участю комп’ютера має місце в тих випадках, коли саме людина перекладає (у режимі «он-лайн»), але в деяких заздалегідь обумовлених ситуаціях вона може звертатися по допомогу до комп’ютера.

Звертання до термінологічних банків даних (ТДБ) відбувається найчастіше не під час самого процесу перекладання, а ще до початку перекладання. ТДБ включає, звичайно, тільки технічну термінологію. Основна перевага ТДБ у тому, що вона містить усі найсвіжіші дані: технічна термінологія постійно змінюється, а паперові словники ще до того часу, як виходять друком, устигають значною мірою застаріти.

Закордонні комерційні системи комп’ютерного перекладання

У 1995 р. з’явилися комерційні системи автоматичного перекладання в Росії, напр., система англо-російського (та російсько-англійського) комп’ютерного перекладання STYLUS, комплект перекладацьких програм ЛЕКСИКОН, серія систем комп’ютерного перекладання SILOD-MULTIS, що створено в Російському державному педагогічному університеті ім.
О . І . Герцена (СПб) та ін.

Типовий набір можливостей систем комп’ютерного перекладання широкого використання на практиці можемо показати на прикладі опису системи перекладу текстів Prompt Translation Office.

Prompt Translation Office пропонує набір професійних інструментів, що забезпечує перекладання з основних європейських мов на російську та зворотнє (на англійську, німецьку, французьку) залежно від комплектації.

Можливості системи:

• може перекладати, редагувати, працювати зі словниками всіх мов;

• забезпечує зв’язне перекладання текстів з урахуванням морфологічних, синтаксичних і семантичних зв’язків;

• система зорієнтована на середовище Windows і не потребує спеціальних навичок роботи з комп’ютером;

• передбачена можливість створення власних словників користувача: слова, словосполучення, ідіоми;

• може залишати без перекладу спеціально зазначені слова тієї чи іншої мови.

Українські комерційні системи комп’ютерного перекладання

В Україні основними центрами розробки системи комп’ютерного перекладання є Київ, Львів та Харків. З метою покращення та прискорення процесу комп’ютерного перекладання в Україні укладено багато електронних словників з різних галузей науки й виробництва. Напр., в Українському мовно-інформаційному фонді (Київ), що знаходиться в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, створено великі академічні орфографічні та орфоепічні словники обсягом 100 000 слів кожний, словник афіксальних морфем, активно розробляється український тлумачний, синонімічний, фразеологічний та антонімічний словники тощо.

Електронне видання «Словники України» - 1.03 (автори:
В . А . Широков, О . Г . Рябулець, І . В . Шевченко, О . М . Костюшин,
К . М . Яременко), що вийшло в 2001 – 2003 рр., призначено для користувачів лексикографічної інформації. Воно складається з п’яти словникових підсистем-модулів – словозмінної парадигми, транскрипції, фразеології, синонімічної та антонімічної.

У Львівському політехнічному університеті створено: а) систему підтримування багатомовних термінологічних словників «СЛОВО», у якій відпрацьовуються системні питання технології підготування словників до видання; б) багатомовний банк стандартизованих терміносистем.

Фахівцями фірми «Пролінг ЛТД» було розроблено систему перевірки українського правопису «Рута». До складу цієї програми входять:

• модулі перевірки орфографії та граматики;

• пошук синонімів і розміщення переносів;

• програми імпорт-експорт текстів з різними типами кодувань;

• режим підказування за умови неправильного набору слова на клавіатурі;

• словник користувача.

Для перекладу текстів з російської на українську і навпаки було розроблено систему «Плай». Програма перекладу вбудовується в стандартному меню Word. За допомогою цього меню можна виконати швидкий переклад як тексту, так і окремого слова в межах тексту оригіналу в будь-який бік.

У Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» було створено систему ПАРС (перекладна англо-російська та російсько-англійська система). Її оснащено комплексом термінологічних комп’ютерних словників з декількох галузей діяльності людини.

Система РУМП (російсько-українське комп’ютерне перекладання) була розроблена харківським ученим М. С. Блехманом. Вона працює на
IBM-сумісних персональних комп’ютерах і перекладає тексти з російської мови українською й навпаки. РУМП забезпечує зв’язний переклад текстів не тільки загальномовного, але також і фахового характеру, тому що має декілька термінологічних словників (авіаційний, екологічний, комп’ютерний, фінансовий). Система працює в режимі багатьох одночасних завдань, сумісна з широко використовуваними текстовими процесорами. Унікальною властивістю РУМП є автоматичне граматичне кодування слів, що уводяться до словника: користувач уводить слово в його канонічній формі, а система визначає його граматичні характеристики (тип відмінювання, дієвідміни тощо).

У процесі перекладання РУМП вирізняється такими особливостями:

• одночасне використання чотирьох словників з визначенням їх пріоритетів;

• перекладання як усього тексту, так і його фрагменту, визначеного користувачем;

• позначення багатозначних слів у тексті перекладу зірочками, що надає можливість обрати із пропонованих системою варіантів найбільш адекватний перекладний еквівалент;

• виділення слів, яких не знайдено в перекладній системі РУМП;

• уведення нових слів та словосполучень безпосередньо з тексту до словника.

Отже, переклад/перекладання мають важливе значення в діловій, суспільній, науковій сферах діяльності людини як носії певної інформації, яка сприяє розумінню розвитку цивілізації й зокрема певних галузей науки.

2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською. Вибір синоніма під час перекладу

Науково-технічне перекладання можна визначити як перекладання текстів, що містять певну інформацію про наукові та технічні досягнення. Науково-технічне перекладання здійснюється в три етапи:

• знайти загальну логіку викладення матеріалу оригінального тексту;

• подумати, як і автор, над проблемою, намагаючись зрозуміти її сутність;

• правильно передати зміст оригіналу, підібравши найбільш точні еквіваленти термінів і загальновживаних слів.

Знайти загальну логіку викладення наукової думки досить важливо, бо саме розуміння структури тексту, його логічних зв’язків (які є визначальною рисою наукового тексту) перешкоджатиме появі невідповідностей у перекладі. Щоб зрозуміти сутність тексту оригіналу, слід спиратися на свій попередній досвід роботи з науково-технічною літературою, на сукупність знань і уявлень про світ. Правильно передати зміст оригіналу – це означає виконати адекватний і повноцінний переклад, який точно відтворював би наукову інформацію, що міститься в оригіналі.

До науково-технічного перекладу висуваються такі вимоги:

• переклад має бути точним, але не буквальним або дослівним, бо останній, як правило, найбільш неточний. Перекладаються не окремі слова оригіналу, а його зміст. Як вже зазначалося вище, слова набувають певного значення лише в контексті, і лише завдяки контексту можна точно з’ясувати зміст оригіналу. Адекватне передання змісту оригіналу є визначальною вимогою до науково-технічного перекладу;

• ясність і чіткість – це безумовна вимога до науково-технічного перекладу. Подвійний зміст у науково-технічному перекладі неприпустимий, його стиль має повністю відповідати формально-логічному стилю мови науково-технічної літератури. Реалізувати цю вимогу, тобто зробити ясний і чіткий переклад, можна лише тоді, коли буде повністю з’ясовано зміст оригіналу;

• науково-технічний переклад має бути стислим. Зайві слова перешкоджають опануванню змісту перекладу, а лаконічність робить його прозорим і зрозумілим;

• літературна грамотність перекладу – це відповідність нормам мови перекладу. Розкриваючи цю вимогу, слід зауважити, що літературно-грамотним уважається той переклад, в якому відсутні форми та звороти, природні для мови оригіналу, але небажані для мови перекладу. Наявність таких помилок у тексті перекладу ускладнює його розуміння.

Ці вимоги є головними вимогами до науково-технічного перекладу. Лише той переклад, який відповідає ним, може вважатися повноцінним і адекватним.

Часто під час перекладання науково-технічних текстів з російської мови на українську виникають труднощі, пов’язані з правильним вибором українського терміна або загальновживаного слова. Це може статися в тих випадках, коли у російській мові для кількох понять існує один багатозначний термін (слово), а в українській мові йому від­повідає не один термін (слово), а декілька. Щоб уникнути таких помилок, слід уточнювати значення подібних слів у словниках, а також звертати особливу увагу на контекст, в якому знаходяться ці слова. Наведемо приклади.

Слово «граница» у російській мові має такі значення: 1) «то, что разделяет территории соседних государств»; 2) «то, что разделяет что-либо от чего-то, линия раздела; до­пустимая норма чего-либо дозволенного, последняя, крайняя степень проявления чего-либо». Відповідно цим зна­ченням в українській мові вживаються слова «кордон» і «межа». Отже, «граница Украины» перекладатиметься як «кордон України», а в інших випадках слову «граница» відповідатиме в українській мові слово «межа»: межа множини, межа відводу, межа нарізі тощо.

Російський термін «емкость» перекладається україн­ською мовою як ємність, місткість, посудина. Термін «єм­ність» уживається у фізиці на позначення величини, що характеризує нагромадження заряду, напр., ємність акумулятора, в обчислювальній техніці – на позначення характеристики запам’ятовувального пристрою, носія да­них, каналу зв’язку, напр., ємність у байтах, ємність дисплея. Термін «місткість» у математиці позначає характеристику математичних об’єктів, напр., місткість множини, місткість області. Крім того, він також ужива­ється в значенні показника, що характеризує споживання або вміст ресурсів, напр., місткість барабана, фільт­ра. Під словом «посудина» розуміють місткість – виріб, призначений для вміщування чого-небудь, напр., гідро-посудина.

Термін «жорсткість» уживається в механіці, де позна­чає здатність тіла або конструкції чинити опір деформу­ванню, слабку залежність технічної характеристики від ін­ших параметрів (жорсткість конструкції, жорсткість щодо згинання). Термін «твердість» у хімії позначає ха­рактеристику концентрації певних домішок у розчині (тимчасова твердість води, карбонатна твердість). А в російській мові на позначення всіх цих понять використо­вується один термін – «жесткость», напр.: жесткость конструкции, жесткость воды.

У термінологічних словосполучення жидкая фаза и жидкий продукт слово «жидкий» українською мовою пе­рекладатиметься по-різному, а саме: рідинна фаза, рідкий продукт, тому що в першому випадку рідинний – це той, що має властивість текти й приймати форму посудини, в якій знаходиться, а в другому випадку рідкий – це негус­тий, розведений, напр.: рідкий ліс, рідкий кисіль.

Російський термін «масло» і похідний від нього термін «масляний» в українській мові має кілька відповідників: масло, олія, олива і відповідно – масляний, олійний, оливний. Кожний із цих відповідників має своє значення. Отже, масло – це харчовий продукт, який є концентратом молочного жиру і який виробляють, збиваючи вершки або сметану (вершкове масло, топлене масло), масляний – при­значений для масла, виготовлений на маслі, який стосу­ється масла (масляна плівка, масляний крем). Олія – жи­рова речовина, яку добувають з деяких рослин, переважно з їх насіння або плодів (кукурудзяна, гірчична олія, рідинна олія), олійний – той, що призначено для олії, який міс­тить олію, виготовлений на олії, розчинений на олії, сто­сується олії (олійна фарба, олійні лаки). Олива – рідинний продукт мінерального, синтетичного походження, а також результат перероблення деревної смоли, який використо­вують для консервації виробів, як електроізоляційний ма­теріал і для технологічних потреб (газотурбінна олива, компресорна олива), оливний – призначений для оливи, який працює на оливі, заправлений оливою, який стосу­ється оливи (оливна система, оливний фільтр). Крім того, термін «масляний» перекладається українською мовою також як масний, якщо вказує на таку ознаку, як насичений жиром, напр., масна пляма.

Багатозначне російське слово «область» в українській мові має п’ять відповідників: галузь, ділянка, зона, об­ласть, царина. Слово «галузь» позначає певну сферу ви­робництва, науки тощо, напр.: галузь інформації, га­лузь науки. Ділянка – це окрема частина поверхні, площі, простору, яку використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою, напр.: базо­ва ділянка, ділянка пам’яті. Слово «зона» в українській мові використовується у значенні простору, у якому по­ширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями, напр.: зона поширення. У га­лузі біології термін «зона» позначає місце розташування якого-небудь внутрішнього органа людини або тварини, напр.: зона серця. Частину території країни, матери­ка, а також адміністративно-територіальні одиниці в дея­ких країнах називають областю, напр.: Харківська область. Термін «область» використовується в матема­тиці, де він називає скінченну частину простору або по­верхні, напр.: область дисперсії. Під словом «цари­на» розуміють сферу діяльності, коло занять, уявлень (ца­рина знань).

Російському слову «обратный» в українській мові від­повідають два еквіваленти: зворотний і обернений. Зво­ротний – це той, що спрямований або веде назад до по­чаткового пункту (дорога, шлях, курс), а також той, що здійснює зустрічну дію, виявляє протидію, напр.: зворотний порядок, зворотна полярність. Математичний термін «обернений» уживається в значенні: який має про­тилежний чому-небудь або змінений у порівнянні із чим-небудь вигляд, форму, напр.: обернений дріб, оберне­на функція.

У російській мові від двох дієслів, які утворюють видову пару (недоконаного і доконаного видів), можна побудувати тільки один віддієслівний іменник для позначення дії, тому під час перекладання російських науково-технічних текстів українською слід розрізняти значення українських віддієслівних іменників, що позначають дію, подію та наслідок дії; напр.:

Російська мова Українська мова

1.Аналоговый сигнал передает 1. Аналоговий сигнал передає

информацию за счет непрерывного інформацію завдяки неперервному

изменения амплитуды змінюванню (дія) амплітуди

или частоты. або частоти.

2. Рационализаторским предложением 2.Раціоналізаторською пропозицією

признается определенное изменение визнають визначене змінення

конструкции изделий, технологи (подія) конструкції виробів,

производства или состава материала. технології виробництва або складу

матеріалів.

3. Фазовый сдвиг – это изменение фазы 3. Фазовий зсув – це зміна

сигнала. (наслідок дії) фази сигналу.

Треба позначати назви учасників дії тільки іменниками (на відміну від російської мови, де з такою метою часто вживають прикметники й дієприкметники); напр., прибулець (рос. прибывший), від’ємник
(рос. вычитаемое), вступник (рос. поступающий).

Певні труднощі під час перекладання можуть викликати науково-технічні терміни обох мов, схожі за вимовою та написанням, але схожі/несхожі за значенням, які називаються термінологічними паралелями. Виникають термінологічні паралелі у зв’язку з тим, що під час створення нових термінологій досить часто запозичуються терміни іншомовного походження. Можна визначити три типи термінологічних паралелей:

1. Повні термінологічні паралелі – формально схожі термінологічні одиниці різних мов з однаковими значеннями. Напр.: термін «природа» в обох мовах збігаються у трьох значеннях: усе, що існує у Всесвіті, органічний та неорганічний світ (жива природа); місце поза містом (лоно природи); основна сутність чого-небудь (природа явища).

2. Неповні термінологічні паралелі – ті, у семантичній структурі яких зберігається лише частина значень. Напр.: термін «пара» збігається в обох мовах у двох значеннях: два однорідних предмети (пара чобіт); дві людини, які беруть шлюб (подружня пара). Однак в українській мові «пара» має ще й третє значення: газоподібний стан води (водяна пара).

3. Хибні термінологічні паралелі – схожі за зовнішньою формою, але зовсім (усіма своїми значеннями) розбіжні термінологічні одиниці двох порівнюваних мов. Напр.: термін «шар» у рос. мові має такі значення: частина простору, обмежена сферою (радиус шара) – укр. куля; предмет круглої форми (воздушный шар) – укр. куля; в укр. мові – однорідна речовина, що суцільною масою укриває що-небудь (сніговий шар).

Існування в мові лексичної синонімії ускладнює роботу перекладача. Абсолютних синонімів (які не вирізняються ні семантичним, ні стилістичним відтінками) не так багато і найчастіше вони трапляються серед термінів: лінгвістика – мовознавство, нарація – оповідь, лабіальний – губний,
рецепція – сприймання. Однак синоніми не завжди можуть заміняти один одного. Вони можуть бути придатними в одному контексті і виявитися непридатними в іншому. При аналізі та виборі одного із синонімів необхідно розрізняти їхні види:

• смислові (ідеографічні), які відрізняються відтінками значення, ступенем інтенсивності вираження поняття: рос. план – укр. задум, проект, (дій) програма, (далекий план – у мистецтві) перспектива;

• стилістичні, які відрізняються емоційною забарвленістю або відношенням до різних стилів: рос. называть – укр. давати ім’я, іменувати (нейтральне), титулувати (піднесено-урочисте), номінувати (книжне);

• фразеологічні, які відрізняються своєю сполучуваністю з іншими словами: рос. принимать може сполучатися з різними словами (в расчет, решение, характер, силу закона тощо). Українські відповідники враховуватимуть цю обставину: враховувати (брати до уваги), виносити ухвалу, набувати властивостей, набирати чинності (сили закону).

• контекстуальні – слова, які не є синонімами у власному значенні слова, але які сприймаються як такі в конкретному контексті: рос. Отстраненное представление имеют рядовые читатели о процессе коммуникативного взаимодействия между автором художественного текста и реципиентом. – укр. Не до кінця розуміють пересічні читачі процес комунікативної взаємодії між автором художнього тексту та реципієнтом.

Таким чином, під час перекладу текстів наукового стилю з російської мови на українську слід враховувати як можливі термінологічні паралелі, так і уточнювати значення термінів, уживання їх у певному контексті.

3. Переклад термінів

Розрізняють перекладання вузькогалузевих термінів, загальновживаних та загальнонаукових слів.

Розпочнемо з особливостей перекладання вузькогалузевих термінів. Пошук терміна-еквівалента (тобто відповідного за значенням терміна) у власній мові (мові перекладу) має починатися з аналізу нового поняття, яке виражає іншомовний термін. Цей аналіз може підказати, яке слово треба вжити на позначення певного поняття. Напр., у російській термінології одна з деталей ізолятора називається «юбка» – очевидно, назву підбирали за подібністю. Українська термінологія для цього поняття має термін «острішок» (від слова «стріха»). Тобто асоціації у творців обох термінів були різні. Правильним уважається такий шлях перекладання термінів: «іншомовний термін → поняття → український термін», а не «іншомовний термін → український термін». Помилковим, напр., буде переклад російського будівельного терміна «грохот» як «гуркіт» чи «грюкіт», оскільки йдеться про назву пристрою для пересівання піску або цементу, і в українській терміносистемі для цього існує слово «решето».

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки беруться за визначальні, напр., у комп’ютерній термінології: user – користувач, mouse – мишка.

Під час перекладання термінів можуть виникнути такі ситуації:

• коли в мові перекладу існують еквіваленти іншого терміна, зафіксовані у словниках;

• коли такі еквіваленти відсутні.

У першому випадку може існувати один або кілька варіантів перекладу іншомовного терміна. Якщо є лише один еквівалент, то така ситуація не викликає особливих труднощів, необхідно лише перевірити адекватність заміни в певному контексті. За наявності кількох еквівалентів слід обирати найбільш адекватний у цьому випадку варіант перекладу.

У другому випадку, коли в мові немає еквівалента іншомовному терміну, переклад можна здійснити такими засобами:

• запозичити іншомовний термін з дотриманням певних правил його транскрибування й коротким тлумаченням у дужках, напр.: scrubber – скрубер (апарат газоочищення);

• послівно перекласти (калькувати), напр.: water supply – водопостачання;

• перекласти іншомовний термін за допомогою описового способу, напр., batch processing – пакетний режим оброблення даних.

Перекладаючи науково-технічний текст, треба мати досить чітке уявлення про українську та іншомовну термінологію певної галузі в цілому.

Переклад загальновживаних слів, до яких, як відомо, відносять слова, які широко вживаються у всіх функціональних стилях мови та є загальними для всіх мовленнєвих різновидів (стіл, шлях, олівець), не викликають, як правило, труднощів.

Переходимо до розгляду особливостей перекладу загальнонаукових слів.

Загальнонаукова лексика – це лексика, характерна переважно для стилю мови науки й техніки в цілому, тобто для всіх галузей. Слова, що належать до цього лексичного шару, є основою для викладання наукової інформації: природа, фактор, атмосфера. Визначення та характеристики загальновживаного та загальнонаукового шарів лексики показують, що межу між ними встановити досить важко.

Загальнонаукові слова мають велике значення для змістової та структурної організації науково-технічного тексту, вони є засобом позначення інтергалузевих понять, а також ланкою, яка пов’язує та організовує словниковий склад науково-технічних текстів.

При перекладанні загальнонаукових слів можливі такі ситуації:

• наявність постійного перекладного еквівалента;

• наявність контекстуального перекладного еквівалента.

Перша ситуація характеризується тим, що пошук певного слова в мові перекладу не викликає труднощів, тобто еквівалент слова мови оригіналу можна знайти у словнику. Такі перекладні еквіваленти називають постійними. Під перекладними еквівалентами прийнято розуміти одиницю тексту (слово, словосполучення, речення) перекладу, еквіваленту певній одиниці тексту оригіналу. Розгляньмо це на прикладі перекладу з російської мови на українську: Любой интеллект, как естественный, так и искусственный, вынужден взаимодействовать с реальным миром. – Будь-який інтелект, як природний, так і штучний, змушений взаємодіяти з реальним світом. Це речення містить загальнонаукові одиниці, перекладання яких не викликало проблем, бо вони є постійними перекладними еквівалентами відповідним одиницям мови оригіналу.

Друга ситуація складніша, бо під час перекладання неможливо використовувати постійний перекладний еквівалент. Тоді доводиться вдаватися до різних лексичних трансформацій – засобів, за допомогою яких у контексті передають значення слова мови оригіналу, знаходячи йому відповідне в мові перекладу, що не збігається зі словниковим еквівалентом. Іншими словами, лексичні трансформації – це заміни певних слів або словосполучень мови оригіналу з метою точного передання змісту та врахування норм мови перекладу. Такі еквіваленти називають контекстуальними перекладними еквівалентами.

Виокремлюють такі види трансформацій:

1. Додавання

Суть полягає в тому, щоб додавати слова в тексті перекладу, щоб не порушити зміст оригіналу та норми мови перекладу. Напр.: множество различных моделей компьютеров – велика кількість різних моделей комп’ютерів.

2. Вилучення

У деяких випадках під час перекладання можна робити вилучення слів для уникнення порушень норм мови перекладу. Напр.: В качестве примера машинной операции можно взять обычную арифметическую операцию. – За приклад машинної операції можна взяти звичайну арифметичну операцію.

3. Заміни

Під час перекладання можна замінювати окремі слова та словосполучення мови оригіналу на такі слова (словосполучення) мови перекладу, що не є постійними (словниковими) відповідниками, але адекватно передають зміст оригіналу. Напр.: Реформа призвана осуществлять перестройку политической, экономической и социальной жизни. – Реформа має здійснити перебудову політичного, економічного та соціального життя.

4. Контекстуальна заміна

Особливості контексту іноді змушують підбирати таке слово в мові перекладу, яке можна використати лише в цьому контексті. Існує кілька видів контекстуальних замін:

• конкретизація, коли слово мови оригіналу з більш широким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш вузьким значенням. Напр.: Главный корпус университета в годы войны был уничтожен до фундамента. – Головний корпус університету в роки війни було зруйновано до фундаменту;

• генералізація, коли слово мови оригіналу з більш вузьким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш широким значенням. Напр.: Рождение компьютеров третьего поколения связано с ростом возможностей технологии полупроводников. – Поява комп’ютерів третього покоління пов’язана із зростанням можливостей технології напівпровідників;

• антонімічний переклад, коли стверджувальна конструкція замінюється на заперечну або навпаки. Напр.: Студенты слушали лекцию профессора не без интереса. – Студенти слухали лекцію професора із зацікавленістю.

Отже, перекладання вузькоспеціальних, загальновживаних та загальнонаукових слів мають свою специфіку. Перекладання термінів передбачає розуміння суті конкретного поняття, тоді як перекладання загальнонаукових слів нерідко супроводжується використанням лексичних трансформацій, спрямованих на те, щоб найточніше передати зміст оригінального тексту й уникнути помилок у тексті перекладу.

4. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань

Практика редагування тез доповідей і повідомлень, статей виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор наукового дослідження (редактор) особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.

Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу авторові важливо з’ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу у світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу авторові визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин – вступної, основної та заключної – починається вивчення та вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом систематизації зібраного матеріалу; дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення й ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».

Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто наукового, тексту досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виокремимо головні методи: індуктивний (від окремого до загального); дедуктивний (у зворотному, від загального до окремого); логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). При написанні своїх праць учені користуються й складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного – дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття. Метод спіралі – припускає поступове розгортання ознак аналізованого в науковій літературі предмета або явища. Він не тільки відображає структуру наукового матеріалу, але й дає можливість уплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щоразу на новому, більш високому рівні узагальнення. Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме автора/редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватися не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів’я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності. Нерідко саме через багатослів’я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора. Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно написаний текст, а де – побудований на суцільній компіляції (наукова праця, написана на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел).

У науковому тексті, мабуть, як у жодному іншому, використовуються всі відомі засоби відображення змісту – текст, формули, таблиці, ілюстрації; використовуються елементи, зокрема в науково-гуманітарних текстах, публіцистичного та художнього стилів.

Незважаючи на прагнення залишатися об’єктивним ученим, дослідник так чи інакше виражає своє ставлення до предмета й ходу дослідження, він не буває безпристрасним в оцінках праць інших авторів і байдужим до своїх результатів. Експресивність як виразна сила висловлювання може знаходити свій прояв у використанні відповідних мовних засобів або їхньої певної організації, а також в оцінках.

Звичайно, авторська/редакторська оцінка стилю викладу наукового твору базується насамперед на узгодженості авторської манери та норм і стандартів наукової комунікації, жанрових і видових особливостей майбутнього видання. Повинна дотримуватися й основна вимога – доказовість і об’єктивність усіх суджень і оцінок як основа достовірності наукового результату. Однак при цьому емоційні й експресивно-оцінні моменти, особисті пристрасті автора можуть мати місце в тексті наукової публікації. Головне, щоб це було в рамках моралі й етики.

Текст стає цікавим, коли автор дотримується балансу: повідомляє про нове в межах уже відомого, спираючись на попередні фахові знання читачів. Рух у науковому тесті – це зміна фактів і думок, зміна підтем або мікротем. Якщо вони змінюються інтенсивно, то текст буде жвавим, динамічним, напруженим. І навпаки: статичність, повтори й задовгі описи розпорошують увагу.

Спільна риса, яка об’єднує всі різновиди наукових текстів, – широке використання термінів, перевага іменників над дієсловами (ці іменники називають поняття абстраговані, узагальнені, далекі від конкретних побутових предметів і явищ); прикметники як означення теж типізують і узагальнюють; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії.

На особливу увагу автора/редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку й частоти вживання спеціальної термінології. Використання наукової термінології – найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допускати багатозначності терміна в межах одного тексту, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання – це науковий текст). За рахунок ретельного вибору найбільш доцільних термінів та ін. мовних засобів – лексичних, граматичних і синтаксичних – досягаються адекватність і однозначність передачі змісту. Аналіз термінології є однією з обов’язкових складових роботи автора/редактора над підготовкою наукового тексту до видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення існуючих відносин між поняттями, що може виявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чітких меж між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів. Очевидно, що багатозначність терміна в межах одного тексту може виявитися серйозною перешкодою для читача. Термінологічні помилки в науковому тексті лише багатозначністю не обмежуються. Авторові/редакторові необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, приділяючи цьому таку ж увагу, як і роботі над фактичним матеріалом.

Особливістю наукового стилю є широке використання слів і словосполучень, що виконують роль сполучних засобів (беручи до уваги, щодо питання, тепер розглянемо, на нашу думку, варто зазначити тощо). Завдяки їхньому вмілому використанню досягається зв’язність тексту, його логічний розвиток і розгортання; ці мовні засоби слугують оформленню ретроспективних порівняльних оцінок у процесі дослідження, застосовуються в міркуваннях, доказах, є важливим засобом при обґрунтуванні достовірності фактів.

Таким чином, оприлюдненню результатів наукового дослідження передує ретельна й скрупульозна підготовча робота: опрацювання набутку попередників; виокремлення недосліджених аспектів проблеми; постановка мети й завдань дослідження; виклад суті цієї проблеми і шляхів її вирішення; узагальнення одержаних результатів; виокремлення аспектів, які становлять перспективу подальших досліджень проблеми. Усі названі етапи супроводжуються редагуванням як змісту наукового тексту, так і його мовним оформленням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація [Текст] : підручник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарьова – К. : Центр навч. літ. – 472 с.

2. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування [Текст] : [монографія] / Л. В. Барановська. – Біла Церква : Білоцерківський
   держ. аграр. ун-т, 2002. – 256 с.

3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] : підручник /
   Ф. С. Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с. – (Альма-матер).

4. Белянин В. П. Психолингвистика [Текст] : учеб. для студ. вузов /
   В. П. Белянин. – М. : Флинта, 2005. – 228 с.

5. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст] : навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : Артек, 1999. – 264 с.

6. Васенко Л. А., Дубічинський В. В., Кримець О. М. Фахова українська мова [Текст] : навч. посіб. / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський,
   О.  М . Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. – 272 с.

7. Гончаров С. М. Інтерактивні технології навчання в кредитно-модульній системі організації навчального процесу [Текст] : навч.-метод. посіб. /
   С. М. Гончаров. – Рівне : НУВГП, 2006. – 172с.

8. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери [Текст] : навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К. : Атака, 2005. – 544 с.

9. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.

10. Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. Українська мова у професійному спілкуванні [Текст] : навч. посіб. / М. В. Гуць, І. Г. Олійник, І. П. Ющук. – К. : BeeZone, 2004. – 336 с.

11. Дудик П. С. Стилістика української мови [Текст] : навч. посіб. для
    студ. вузів / П. С. Дудик. – К. : Академія, 2005. – 368 с.

12. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування [Текст] / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : БАО,
    2007. – 480 с.

13. Іванов І. Двомовність і процеси політичної ідентичності в поліетнічному суспільстві / Ігор Іванов // Політ. менеджмент. – 2008. – № 2. – С. 66–75.

14. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів [Текст] : підручник /
    Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 2-е вид., К. : Алерта, 2005. – 328 с.

15. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму) [Текст] / Роман Кісь. – Львів : Літопис,
    2002. – 304 с.

16. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення [Текст] : навч. посіб. /
    К. Я. Климова. – 2-е вид., випр. і допов. – К. : Ліра, 2007. – 240 с.

17. Культура фахового мовлення [Текст] : навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – XXI, 2005. – 572 с.

18. Мамрак А. В. Українське документування : мова та стиль [Текст] : навч. посіб. / А. В. Мамрак. – 3-е вид. – К. : Центр навч. літ., 2004. – 364 с.

19. Масенко Лариса Т. Мова і суспільство : постколоніальний вимір [Текст] /
    Л. Т. Масенко. – К. : Академія ; К. : Просвіта, 2004. – 163 с.

20. Мацюк З. О. Українська мова професійного спрямування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. –
    2-е вид. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.

21. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика [Текст] : навч. посіб. для студ. вузів /
    Л. І. Мацько, О. М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 312 с.

22. Михайлик В. О. Українська мова професійного спрямування [Текст] : навч. посіб. / В. О. Михайлик. – К. : Професіонал, 2005. – 496 с.

23. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.

24. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови [Текст] : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Г. С. Онуфрієнко. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 311 с.

25. Практикум з українського ділового мовлення [Текст] : [підручник] /
    Л. Г. Погиба, Н. Г. Шкуратяна, Т. О. Грибіниченко та ін. – К. : ФАДА; ЛТД, 2002. – 359 с.

26. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст] : навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»).

27. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації [Текст] / Т. В. Радзієвська ;
    ред. М. М. Пещак ; НАН України, Інститут української мови. – 2-е вид.,
    стер. – К. : Наук. думка, 1998. – 191 с.

28. Сагач Г. М. Риторика [Текст] : навч. посіб. для студ. серед. і вищ. навч. закладів / Г. М. Сагач. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : Ін Юре, 2000. –
    568 с.

29. Сергійчик З. О. Риторика [Текст] : навч. посіб. для дистанційного навчання / за наук. ред. М. П. Корпанюка. – К .: Україна, 2007. – 149 с.

30. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський
    [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

31. Хміль Ф. І. Ділове спілкування [Текст] : навч. посіб. / Ф. І. Хміль. – К. : Академвидав, 2004. – 278 с. – (Серія «Альма-матер»).

Словники

1. Великий тлумачний словник української мови [Текст] : близько 40000 слів / упоряд. Т. В. Ковальова. – Х. : Фоліо, 2005. – 768 c.

2. Головащук С. І. Правописний словник [Текст] : понад 4000 слів /
   С. І. Головащук. – К. : А. С. К., 1999. – 607 с.

3. Демська О. М. Словник омонімів української мови [Текст] / О. М. Демська, І. М. Кульчицький ; Міжнародний фонд «Відродження». – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»).

4. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. Культура мови на щодень [Текст] / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
   С. Я. Єрмоленко та ін. – К. : Довіра, 2000. – 169 с.

5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? [Текст] : словник-довідник : близько 10000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – 2-е вид., стер. – К. : Наук. думка, 2005. – 204 с.

6. Коломієць М. П. Словник іншомовних слів [Текст] : близько 3000 слів /
   М. П. Коломієць, Л. В. Молодова. – К. : Освіта, 1998. – 190 с.

7. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь : отличающаяся лексика [Текст] / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко,
   С. В. Шевчук. – 2-е изд., доп. – К. : Вища шк., 1996. – 283 с.

8. Новий російсько-український словник-довідник [Текст] : близько 65 тис. слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1996. – 798 с.

9. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови [Текст] /
   за ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К. : Довіра, 2001. –
   275 с. – (Словники України).

10. Словник скорочень в українській мові [Текст] / за ред. Л. С. Паламарчука ;
    [уклад. Н. Д. Гула та ін. ; ред.-упоряд. В. В. Жайворонок,
    М. М. Фащенко]. – К. : Вища шк., 1988. – 512 с.

11. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови [Текст] : близько 2500 виразів / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.

12. Український орфографічний словник / уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с.

Інтернет-ресурси

1. Ястребов Л. Й. Создание мультимедийных презентаций в программе Microsoft Power Point [Електронний ресурс] / Л. Й. Ястребов // Вопросы Интернет-образования. – 2002. – №41. – Режим доступа к журн.: http://vio.fio.ru/vio_41/cd_site/Articles/glava-00/02.htm

2. www.mova.info

ДОДАТКИ

ЗРАЗКИ РІЗНОСТИЛЬОВИХ ТЕКСТІВ

Зразок публіцистичного стилю

Екстремісти також потрібні. Не ті, що стріляють, а ті, що думають. Без екстремальних, крайніх поглядів не може з’явитися середнє, тобто оптимальне, рішення, як кажуть математики, або зважений підхід, як кажуть політики. Саме з таких позицій видається можливим у пропонованих читачеві коротких нотатках з натури (а вона така неповторно розмаїта!) пройтись по широкому колу думок, аби ще раз замислитись над причинами феноменальної кризи, в якій ми опинилися.

Але чому криза? І чому феномен? ...

Аби відповісти на друге запитання, зазирнемо до тлумачного словника. «Феномен – це рідкісне, незвичайне, виняткове явище». Оце саме про нас! Величезна країна, що донедавна звана країною розвинутого соціалізму, побудована на теорії, котра «всесильна, тому що правильна», опинилася раптом на краю прірви, дивуючи цілий світ (і навіть нас самих, уже звиклих до всього) рідкістю, незвичайністю й винятковістю явища. І не були причиною того ні війна, ні природні катаклізми. Отак, спочатку велика будова, потім велика перебудова і як наслідок – такий феномен... (В. Чирков).

Зразок художнього стилю

...Прокинулось усе. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків; окликнулись луки сотнями перепелів; луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль, журливим туркотанням горлиць, тоді як в повітрі бриніла дзвінка жайворонкова пісня... крикнув бугай у болоті – і замовк; сумно роздався його голосний поклик на всю околицю – і затих. Заревли корови по дворах, закричали гуси на плавах, протягли своє „ку-ку-рі-ку!” горласті півні... усе рушилось. Прокинулися і люди; протираючи очі, заговорили... пішов їх глухий гомін від краю землі і до краю, з одного боку на другий, стрінувся з світовим клекотом – і все злилося в одну пісню життя. Все раділо, стріваючи день; і день зрадів, розцвітаючи, ясний, теплий, погожий... (П. Мирний).

Зразок розмовного стилю

– Здорові! – промовив пан, наближаючись до них. Федір і Марина нічого не одказали на те вітання; у Федора тільки Мишка забігала на спідній губі та од ляку перекосилися очі.

– Куди се вас бог несе? – питає Олексій Іванович.

– Пшениці жати, паночку! – обізвався Федір, низько вклонившись, і зразу засипав: – Винуваті, паночку, опізнилися... Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося. Любісінько-милісінька була вчора, а вночі... твоя, господи, воля!.. Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз – і пожалуйте, і помилуйте... Не самохітно то, случай такий випав, не доводь його, господи, нікому! – одно плескав Федір, збираючись кинутись перед паном навколішки.

– Та годі тобі! – каже Олексій Іванович. – Не об тім тепер річ. Я сам до тебе з просьбою.

Будь ласка, не одкажи... Бог послав мені сина, йди його охрести
(П. Мирний).

Зразок наукового стилю

У статті на основі дослідження зв’язку між обсягами господарської діяльності і величиною комерційного (товарного) кредиту зроблено методологічний висновок, що відстрочка платежу в рамках технологічно-господарського циклу та її збільшення є цілком нормальним явищем. На основі припущення, що обсяг емісії корпоративних комерційних паперів підприємств реального сектору є певним показником зростання комерційного кредиту, проілюстровано зв’язок між зростанням заборгованості підприємств та фазами економічного циклу (на прикладі економіки США). Вказано на головні відмінності фінансових ринків України та США, на деформації українського фінансового ринку з точки зору неможливості повноцінного фінансування заборгованості підприємств. Запропоновано загальні напрямки реструктуризації грошового та фінансового ринку України (Є. Ситник).

Зразок офіційно-ділового стилю

Доручення

Я, студент факультету ветеринарної медицини I курсу 5 групи Міщенко Валентин Вадимович, доручаю Левицькій Вікторії Іванівні одержати належну мені стипендію за лютий 2010 р. у розмірі 600 (шістсот) гривень.

Доручення дійсне до 1 травня 2010 р.

05.03.2010 р. (підпис) В. В. Міщенко

Підпис студента Міщенка В. В. засвідчую:

Декан факультету

ветеринарної медицини ПДАА (підпис) І. І. Панікар

Зразок оформлення реквізитів документа

Повна назва установи

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

Датування

15.10.10.

Адресування

Ректорові ПДАА

професору Писаренку В. М.

Заголовок до тексту

про складання державного екзамену

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

Найменування виду документа

Доповідна записка

Тест документа

Датування Печатка

15 січня 2010 р. (Підпис) Н. М. Сизоненко

Відмітка про узгодження

ПОГОДЖЕНО

Проректор із навчально-методичної

та інноваційної роботи, доцент (розшифрування підпису) О. М. Костенко 13.01.2010.

Відмітка про надходження

Відмітка про виконання

ЗРАЗКИ ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Зразок автобіографії

Автобіографія

Я, Павленко Світлана Миколаївна, народилася 13 листопада 1980 року в місті Лисичанськ Луганської області.

У 1987 році пішла у перший клас Лисичанської гімназії, яку закінчила в 1997 році із золотою медаллю.

У 1997 році вступила до Лисичанського медичного технікуму. Під час навчання в технікумі виконувала обов’язки старости групи. Брала участь у наукових конференціях, захищала честь факультету на обласному конкурсі «Кращий за професією».

У 2000 році закінчила повний курс згаданого навчального закладу за спеціальністю «Медична справа». Після закінчення технікуму присвоєно кваліфікацію медичної сестри.

З 2000 року працюю медичною сестрою в Дитячій лікарні №1 міста Луганська.

У 2004 році вступила до Інституту післядипломної освіти Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність «Фізична реабілітація» заочної форми навчання, який закінчила в 2007 році.

Склад сім’ї:

чоловік – Павленко Віталій Ілліч, 1978 року народження, лікар-терапевт Луганської багатопрофільної лікарні №2;

дочка – Павленко Христина Віталіївна, 2003 року народження.

14.10.2007 р. (підпис)

Зразок резюме

Резюме

Сибіряка Антона Павловича

вул. Степового фронту, 16 тел.63-20-87

Мета: заміщення вакантної посади менеджера туристсько-оздоровчого

комплексу «Чайка» для подальшого вдосконалення й

професійного росту.

Досвід

роботи: з вересня 2000 року працюю менеджером в готелі «Київ».

Напрями

роботи: робота з клієнтами; міжнародне співробітництво; робота з

державними органами (податкова інспекція). Умію працювати

з Word, Еxсеl.

Освіта: 1998 – 2001 рр. – навчання в Полтавському аграрному коледжі

за спеціальністю «Менеджмент організацій»;

2001 – 2004 рр. – навчання на факультеті економіка

підприємства Полтавської державної аграрної академії

за спеціальністю «Менеджмент організацій»;

2004 р. – розпочав навчання в магістратурі Полтавської

державної аграрної академії за спеціальністю

«Менеджмент організацій».

Знання

мов: вільно володію українською, російською, англійською мовами.

Контактний

телефон: 8-050-62-31-445

Зразок характеристики

Характеристика

Іващенко Наталії Миколаївни, студентки ІІІ курсу

спеціальності «Фінанси» Інституту економіки і бізнесу

Полтавської державної аграрної академії, 1985 року народження

Наталія Іващенко навчається на ІІІ курсі спеціальності «Фінанси» Інституту економіки і бізнесу ПДАА.

До навчання ставиться сумлінно, має міцні знання з фахових дисциплін. Постійно підвищує свій професійний рівень, займається самоосвітою.

За відмінне навчання й активну громадську роботу неодноразово нагороджувалася грамотами й грошовими преміями.

Як член студентського парламенту, Наталія веде активну профорієнтаційну роботу.

З першого курсу Наталія Іващенко займається науковою роботою, бере участь у наукових конференціях, виступає з доповідями. Під керівництвом доктора економічних наук, професора Грищенка М . І . працює над темою дипломної роботи. Має сім друкованих праць у фахових журналах.

Вимоглива до себе, уміє триматися в колективі, користується повагою серед товаришів і викладачів факультету.

Характеристика видана для подання на конкурс «Кращий студент року».

20.05.2009.

Директор Інституту економіки та

бізнесу ПДАА (підпис) Л. М. Капаєва

Куратор групи (підпис) К. Л. Славіна

Зразки заяв

Ректорові

Полтавської державної

аграрної академії

професору Писаренку В. М.

студента III курсу 1 групи

спеціальності «Облік і аудит»

Кудряшова Олександра Івановича

Заява

Прошу надати відпустку з 01.09. по 30.09.2008 р. у зв’язку з від’їздом на Всеукраїнську студентську науково-практичну конференцію «Динаміка наукових досліджень» у м. Черкаси.

30.08.2008 р. (підпис)

Ректорові

Полтавської державної

аграрної академії

професору Писаренку В. М.

Соколова Володимира Юрійовича,

який мешкає за адресою:

вул. Сковороди, 3, кв. 10

м. Полтава, 36000

Заява

Прошу зарахувати мене на І курс за спеціальністю «Ветеринарна медицина». У 2007 році закінчив Полтавську середню школу №2.

До заяви додаю:

1. атестат про середню освіту;

2. 4 фотокартки розміром 3х4;

3. довідку про стан здоров’я (форма 086У);

4. копію ідентифікаційного коду.

25.06.2008 р. (підпис)

Зразок наказу

Міністерство аграрної політики та продовольстваУкраїни

Полтавська державна аграрна академія

Наказ № 703

25.08.2010 м. Полтава

про зміни у штатному розкладі

1

Призначити: Сизоненко Наталію Миколаївну на посаду доцента кафедри українознавства з 1 вересня 2005 року, встановити посадовий оклад 1780 гривень.

Підстава: заява Сизоненко Н. М. з візою завідувача кафедри Якименка М. А.

2

Надати: Макарець Світлані Володимирівні, старшому викладачу кафедри українознавства, відпустку на 56 робочих днів з 29 червня 2010 року.

Підстава: графік відпусток

Ректор ПДАА, професор (підпис) В. М. Писаренко

Зразок прес-релізу

Соціальна служба для молоді м. Києва

Веретенко Дарина Валеріївна

Мельничук Олександр Петрович

вул. Б. Хмельницького, 44, Київ – 30

Традиційний збір-похід

дитячих та юнацьких організацій та волонтерів загонів

«Молодь за здоровий спосіб життя»

Організатори збору-походу:

Соціальна служба для молоді Київської міської державної адміністрації, Головне управління охорони здоров’я та Спілки дитячих та юнацьких організацій м. Києва.

Збір-похід проводиться за сприяння:

Київської міської державної адміністрації, державного Комітету у справах сім’ї та молоді, Представництва дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ, українсько-канадського проекту «Молодь за здоров’я».

На 1 січня 1999 року в м. Києві зареєстровано 2120 осіб, хворих на наркоманію, з них – 103 – неповнолітніх. За даними Українського інституту соціальних досліджень, близько 15% підлітків уживають наркотичні речовини.

З 6 по 10 травня 1999 року на берегах річки Рось, біля міста Корсунь-Шевченківський Соціальна служба для молоді м. Києва разом зі Спілкою дитячих та юнацьких організацій м. Києва організують IX традиційний збір-похід «Молодь за здоровий спосіб життя».

Діти та підлітки, яким небайдужа власна доля, доля суспільства, яких турбують актуальні питання сьогодення, які прагнуть змінити своє життя на краще, зберуться разом, щоб зробити великий крок щодо вирішення цих проблем.

У 1999 році збір-похід проводиться з метою профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі: тютюнопаління, алкоголізму, уживання наркотичних речовин; на підтримку дитячого та юнацького громадського руху соціально корисної спрямованості – та пройде під гаслом «Молодь за здоровий спосіб життя».

Збір-похід – це завершення однієї великої справи – навчального року, підсумок роботи молодіжних організацій за весь рік і початок іншої, не менш великої – сезону літніх наметових таборів. Учасники збору-походу започаткували такі добрі справи: благодійні та екологічні акції, молодіжний волонтерський рух.

Ми пропонуємо три позиції щодо вирішення кризових проблем у молодіжному середовищі. По-перше, визнати проблеми молоді. По-друге, обрати за стиль поведінки здоровий спосіб життя. І, по-третє, зібратися всім разом на традиційному зборі-поході «Молодь за здоровий спосіб життя».

Головним для збору-походу стало те, що з’явилась ще одна можливість залучити дітей до активного й змістовного життя, створити умови для самореалізації, випробування себе в найрізноманітніших, іноді непередбачених, життєвих ситуаціях. Це водночас і навчання, і велика гра-випробування, і пошук своєї мети.

Зразок повідомлення про захід

Філологічний факультет Ужгородського університету запрошує на зустріч випускників 1998 року, яка відбудеться 20 жовтня 1998 року о 12.00 в актовому залі.

Деканат філологічного факультету.

Зразок звіту

Звіт

про педагогічну практику

студента групи ГЕ-41

географічного факультету ХНУ ім. В. Каразіна

Божедая Віктора Івановича

Практику проходив з 10.02.2002 до 22.03.2002 в СШ №1 м. Золочів Харківської обл. У школі було створено належні умови для проходження практики. В одному класі було поєднано викладання географії та історії, що створювало певні складнощі в розміщенні наочності та приладів. Кабінет та географічний майданчик достатньо обладнано технічними засобами, але бракує сучасних мап, атласів, нових підручників та довідково-методичної літератури.

За час практики:

1. провів 10 уроків з географії, 4 з них залікові, які проаналізували вчитель-методист і керівник практики;

2. брав участь в обговоренні та аналізі 4 уроків інших практикантів;

3. зібрав інформаційно-довідковий матеріал для написання реферату «Екологічна абетка»;

4. розробив і виготовив 2 комплекти роздаткового матеріалу (анкети);

5. підготував і провів виховний захід «Дбай про майбутнє сьогодні»;

6. брав участь у засіданнях гуртка «Екологія рідного краю» та укладанні загальношкільної програми «Позакласна краєзнавча робота» на
   2002/2003 н. р.

Успішному проведенню практики значною мірою сприяли допомога й доброзичливе ставлення дирекції та викладачів до студентів-практикантів:

Додатки:

1. характеристика-відгук;

2. план контрольного уроку;

3. план виховного заходу;

4. психологічна характеристика учня.

21.03.2003. (підпис)

Зразок рапорту

Командиру в/ч 2575 «А»

майору Васильчуку М . П.

РАПОРТ

Прошу надати мені відпустку з 9.00 17.04.99 р. по 22.00 20.04.99 р. за сімейними обставинами.

З правилами поведінки за межами в/ч ознайомлений.

Буду перебувати за адресою:

вул. Планетна, 2, кв. 78

Київ – 143, 78252143.

Домашній телефон: 2-66-18-10.

15.04.99 р.

Старшина роти (підпис) П . В. Матвійчук

Зразки доповідних записок

Директорові Харківської

ЗОШ №144

п. Колінько В.О.

класного керівника 10-Б класу

Осташа Олексія Юхимовича

про участь в олімпіаді

Доповідна записка

Згідно з наказом № 7-6 від 19.03.2002 я, учитель історії України Осташ О.Ю., очолював учнівську делегацію у складі 10 осіб до м. Києва, де
24 – 27. 03.2002 відбувалася національна шкільна олімпіада з історії.

Учні 10-Б кл. Галич В.Д., Киричук О.М. й учениця 8-А кл. Федоровська С.Ю. стали переможцями олімпіади й посіли відповідно І, ІІ та ІІІ місця.

Прошу розглянути питання про заохочення зазначених вище учнів. Уважаю, що вони гідно репрезентували рідну школу, місто та область на олімпіаді такого високого рівня.

29.03.2009. (підпис)

2002. (

Макіївський коксохімічний Заступникові директора

комбінат з адміністративно-виробничих питань

п. Евенку А.Р.

Доповідна записка

Відповідно до розпорядження Кабміну України підготовлені звітні матеріали за ІІ півріччя та за весь 2001 р.

Для якісного виконання та пришвидшення обробки значного обсягу інформаційного матеріалу, а також у зв’язку із плановим переобладнанням ОЦ комбінату, виникла нагальна потреба залучити інші ОЦ. За попередньою домовленістю з керівництвом Донецького ОЦ вони спроможні виконати цей обсяг робіт.

Прошу Вас погодити це питання з керівництвом ОЦ м. Донецьк.

10.01.2002

Начальник ОЦ комбінату (підпис) П.О. Сич

Зразки пояснювальних записок

Деканові факультету

обліку та фінансів

доценту Дорогань Л. О.

студента I курсу 3 групи

спеціальності «Фінанси і

кредит»

Кременя Дмитра Павловича

Пояснювальна записка

З 05.11 по 28.11.2010 р. я не відвідував заняття, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Полтавської 2-ої міської клінічної лікарні, про що маю довідку.

30.11.2010 (підпис)

Міністерство харчової промисловості Директорові

України п. Бондар О.Г.

Об’єднання «Харківський хлібозавод №8»

про порушення технічної дисципліни

Пояснювальна записка № 16

Доводжу до Вашого відома, що 17.11.2002 у зв’язку з вимкненням електроенергії в загальній мережі заводу з 20.00 до 24.00 було припинено випікання партії хліба, яка складала 150 (сто п’ятдесят) кг.

Мною, нач. цеху №2 Пасько В.Ю., щодо цього факту було укладено акт, який додається.

Зроблено відповідний запис до технологічного чергового журналу, напівфабрикати хліба передано до складу №4, накладна додається.

Додатки:

1. акт № 4 – 3 арк. у 2 пр.

1. накладна № 247 – 1 арк. в 1 пр.

18.11.2002.

(підпис) В.Ю. Пасько

Зразок довідки

НАЦІОНАЛЬНИЙ

АГРАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

«___» ___________ ____ р.

№ _____

М. Київ

Довідка

Видана ___________________________________________________________

в тому, що він (вона) є студентом (-ою) _____ курсу _____________________ факультету Національного аграрного університету.

Видана для ________________________________________________________

Декан факультету (підпис) (ініціали, прізвище)

Секретар (підпис) (ініціали, прізвище)

Зразок протоколу

Протокол № 7

загальних зборів студентів I курсу агрономічного факультету ПДАА

12.07.2010

Голова – Сиротенко В. Л.

Секретар – Височина Л. М.

Присутні: заступник декана агрономічного факультету
доц. Маренич М. М., доц. Бєляєва О .Г ., асистент Колотович С .К ., студенти I курсу.

Порядок денний:

1. Підготовка студентів до виробничо-польової практики.

2. Робота з озеленення й благоустрою навколишньої території.

   1. СЛУХАЛИ:

Макаров П. К. Інформація керівника виробничо-польової практики.

ВИСТУПИЛИ:

Сагач М. Н. запропонував поділити студентів на підгрупи, визначити кожному завдання й години роботи на дільниці.

Литвиненко А. М. зазначив, що необхідно підготувати рослини, реактиви до початку практики.

УХВАЛИЛИ:

1. Усім студентам взяти участь у виробничо-польові практиці.

2. Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

3. Поділити студентів на групи й визначити час роботи на ділянці.

2. СЛУХАЛИ:

……………………………………………………………………………………

Голова зборів (підпис) В. Л. Сиротенко

Секретар (підпис) Л. М. Височина

Зразок витягу із протоколу

Витяг із протоколу № 3

2 березня 2010 р.

зборів студентів факультету обліку та фінансів

Полтавської державної агарної академії

СЛУХАЛИ:

1. Про присудження 3-х стипендій товариства «Відродження» за відмінне навчання та участь у громадському житті факультету.

УХВАЛИЛИ:

За підсумками V семестру та поточною атестацією, за активну участь у громадському житті факультету призначити річну стипендію в сумі 600 (шістсот) гривень відміннику навчання Андрусенку Миколі Віталійовичу.

Оригінал підписали:

Голова зборів (підпис) І. А. Коваленко

Секретар (підпис) М. К. Кушнірук

ЗРАЗКИ ОФОРМЛЕННЯ СЛУЖБОВИХ ЛИСТІВ

Зразки рекомендаційних листів

м. Маріуполь

04.08.2010

Вельмишановний Зиновію Тадейовичу!

Подавець цього листа, Орест Богданович Савчак, перебуватиме два тижні у Вашому чудовому місті у справах фірми.

Це мій колега й близький друг.

Буду щиро вдячний, якщо Ви виконаєте його прохання й надасте підтримку на час перебування в Торонто.

Завчасно дякую за ласкавість і передаю найщиріші вітання родині.

З повагою,

Ваш Максим Білик.

Шановні панове!

У своєму листі від 09 серпня 2004 року Ви просите дати рекомендацію панові Бунчуку Сидору Івановичу, який клопочеться про посаду головного редактора телерадіокомпанії «Діловий Донбас».

Я добре знаю пана Бунчука С.І., оскільки навчався з ним на факультеті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а зараз працюю в редакції журналу «Золотий Скіф».

Сидір Іванович має досвід редагування авторських і перекладацьких текстів українською та російською мовами, зокрема, пов’язаних із сферою економіки, бізнесу й банківської діяльності. Довгий час співпрацював з різними регіональними і загальнодержавними телерадіокомпаніями, добре оволодів досвідом підготовки й випуску масмедійної продукції.

Здібний, перспективний працівник, чуйна, урівноважена людина, творча особистість.

З повагою,…

Шановні добродії!

Відповідаючи на Ваш запит про фірму «Старий кардинал», на жаль, маємо повідомити, що наш досвід співпраці з нею не був не зовсім вдалим. Керівництво фірми виявилося ненадійним. Терміни постачання товарів порушувалися, що призвело до того, що ми змогли одержати замовлену продукцію тільки через суд.

На сьогодні ми не плануємо продовжувати ділові стосунки із цією фірмою. Просимо врахувати, що наша інформація є конфіденційною.

З повагою,…

Зразки листів-прохань

Міністерство освіти і науки України

Харківський державний технічний університет

будівництва та архітектури

вул. Сумська, 42 Харків – 40, 61040,

тел.402-911,402-104

11.01.2002 № 01-6/24

Міністерство у справах молоді та спорту

Оргкомітет спартакіади 2003

п. Семибрату В.Г.

про умови проведення спартакіади

серед вищих навчальних закладів

Просимо надіслати пакет документів щодо умов проведення загальнодержавної спартакіади серед вищих навчальних закладів 2003 р.

Додатки на 10 с. в 1 пр.:

1. характеристика та стан спортивної бази;

2. перелік і характеристика спортивних секцій;

3. список студентів-спортсменів, розрядників, призерів.

З повагою,

завідувач навчально-виховною

роботою, професор (підпис) В.С. Микитенко

Шановні панове!

Нас зацікавила продукція, яку Ви рекламуєте, тому будемо вдячні, якщо Ви надішлете нам докладну інформацію про неї та ілюстрований рекламний каталог.

Сподіваємося на взаємовигідну співпрацю між нашими фірмами.

З повагою і найкращими побажаннями,…

Зразок листа-відповіді

Харківське акціонерне об’єднання «Поліграф»

пров. Замковий, 5, м. Харків – 3, 61003, тел.240-081

2002. № 02-9/91

Президентові фірми «Дніпро»

п. Калантаєві В.О.

вул. Паркова, 17

м. Кременчук – 4,

39004

про рекламні матеріали

На Ваш лист № 21-1/97 від 25.05.2002 повідомляємо, що проспекти, календарі та візитки буде виготовлено до кінця травня поточного року.

(підпис) Д. С. Горобець

Зразок супровідного листа

Харківська ЗСШ №15 ім. О.Олеся

вул. Тернова, 19, Харків – 24, 61024, тел.324-490

Міністерство освіти і науки України

відділ середніх навальних закладів
п. Забужку В.П.

про підсумок проведення

міністерських контрольних робіт

Додаємо Вам результати додаткових контрольних робіт, які було проведено в 10 -11 класах 02.04.2002 згідно з наказом № 114-6 Міністерства освіти і науки від 10.02.2002.

Додатки:

1. 54 (п’ятдесят чотири) роботи з математики на 108 с.;

2. 52 (п’ятдесят дві) роботи з української мови на 104 с.

Директор (печатка) (підпис) Л. М. Зуб

Зразок листа-запрошення

Високоповажна пані Маріє!

Маю честь запросити Вас на відкриття персональної виставки, присвяченої сорокаріччю моєї творчої діяльності.

Урочистості відбудуться 29 вересня 2004 року у приміщенні Виставкового центру Будинку працівників культури за адресою...

З повагою,…

Зразок гарантійного листа

Харківське акціонерне виробниче об’єднання «Гетьман»

просп. Гагаріна, 8, Харків – 115, 61115,

тел. 511-429, телефакс 522-430

09.10.2002 №07-4/148

Голові Харківського

телерадіокомітету

п. Литвину Г.С.

майд. Свободи, 3

Харків – 22, 610022

про рекламні послуги

Просимо прорекламувати продукцію АВО «Гетьман» під час футбольного матчу «Динамо» Київ – «Спартак» Москва.

Додаток: текст для рекламного ролика на 10 с. у 2 пр.

Оплату згідно з тарифом гарантуємо протягом 30 днів після ефіру. Наш
р/р №_____________ відділення банку

Директор (підпис) В. В. Олешко

Голов. Бухгалтер (печатка) (підпис) С. Т. Чорна

Зразок листа-нагадування

Шановний Пилипе Петровичу!

Нам незручно звертатися до Вас з подібним проханням, але ми вимушені нагадати Вам про необхідність сплатити свої борги перед нашою компанією. Дуже прикро, що Ваша безвідповідальність загрожує нашій подальшій співпраці.

Враховуючи сказане, вимушені попередити Вас про закриття Вашого рахунку, якщо борги не будуть погашені до 28 грудня 2002 року.

Просимо вибачення і чекаємо на відповідь.

Зразок листа-підтвердження

Шановні панове!

Щиро вдячні Вам за пропозицію постачати обладнання для м’ясопереробного цеху, що її містить Ваш лист від 12 червня 2004 року, якого ми щойно одержали й передали на розгляд до технічної дирекції заводу.

Просимо зачекати декілька днів. Про остаточне рішення ми повідомимо Вам додатково.

З повагою, …

Зразок рекламаційного листа

Харківське приватне підприємство «Колос»

пров. Молодіжний, 142-а, Харків – 14, 61014,

тел. 442-301, телефакс 440-327

02.07.2002 №07-5/94

Директорові АТ

«Одеська книжкова фабрика»

п. Зарудькові Є.Г.

вул. Приморська, 193

Одеса – 8, 65008

про рекламацію на продукцію

Повідомляємо, що партія рекламної продукції (проспекти) в кількості 800 (вісімсот) пр., які надійшли на ст. Харків-Товарний 01.07.2002 за накладною №1944/01, виявилися зіпсованими. Акт додається.

Оскільки Ви порушили умови п.17 укладеної спільної Угоди №4-а від 10.03.2002 щодо пакування виготовленої продукції у водонепроникну тару під час транспортування залізницею, ми наполягаємо на виготовленні нової партії проспектів до 25.07.2002.

Просимо надіслати підтвердження в отриманні рекламаційного листа за №07-5/94 від 02.07.2002.

Додаток – копія акта №403 від 01.07.2002 на 2 с в 1 пр.

Директор (підпис) О. В. Розсохін

Зразок листа-привітання

Шановні добродії!

Від щирого серця вітаємо Вас з нагоди 10-річного ювілею Вашої компанії.

Завдяки неабияким зусиллям та самовідданості Ваших працівників навіть за нинішніх складних умов Ви зуміли досягти серйозних успіхів у виробництві товарів широкого вжитку й визнання покупців і громадськості.

Ще раз вітаємо з ювілеєм і зичимо подальших успіхів. Щиро дякуємо за приємне й взаємовигідне співробітництво упродовж багатьох років.

З повагою і найкращими побажаннями,…

ЗРАЗКИ СКЛАДАННЯ ПЛАНУ

Зразок простого плану

Тема: «Види красномовства та сфери їхнього вжитку»

План

1. Академічне красномовство.

2. Політичне красномовство.

3. Юридичне красномовство.

4. Церковне красномовство.

5. Суспільно-побутове красномовство.

Зразок складного плану

Тема: «Види красномовства та сфери їхнього вжитку»

План

І. Вступ. Потреба у видовій диференціації видів красномовства залежно від сфери їхнього вжитку.

ІІ. (Основна частина). Диференціація видів красномовства.

1. Академічне красномовство:

лекція;

диспут;

виступ на науковій конференції;

евристична бесіда; реферат.

2. Політичне красномовство:

• політична промова;

• політична інформація;

• політична бесіда.

…

ІІІ. Висновки. Необхідність для оратора дотримуватись жанрово-видових норм красномовства.

Зразок цитатного плану

Тема: «Види красномовства та сфери їхнього вжитку»

План

1. «Академічне красномовство – це ораторське вміння науковця та викладача, що відповідає результатам дослідження або поляризує досягнення науки».

2. «Політичне красномовство – це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичні сили) або розв’язує якусь суспільно-політичну ситуацію…».

Зразок тезового плану

Тема: «Види красномовства та сфери їхнього вжитку»

План

1. Види красномовства розрізняють залежно від сфери їхнього вжитку, ситуації мовлення.

2. Академічне красномовство – ораторська діяльність науковця й викладача, які доповідають про результати дослідження або популяризують досягнення науки.

3. Політичне красномовство – ораторські промови, виступи, присвячені політичним темам (економічні, соціальні, культурні, правові тощо).

4. Юридичне красномовство – ораторські виступи учасників судочинства у процесі розгляду судової справи з позиції законодавства.

5. Церковне красномовство – це проповіді, бесіди, настанови, коментування Біблії у практиці різних конфесій.

6. Суспільно-побутове красномовство охоплює суспільно-побутові ситуації.

7. Готуючись до публічного виступу, слід враховувати його вид та змістові, мовні особливості.

Зразок оформлення титульної сторінки курсової роботи

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

кафедра (назва кафедри)

спеціальність (номер спеціальності, назва)

Курсова робота

(назва роботи)

Виконав(ла)

студент(ка) ІV курсу (№ групи)

прізвище, ім’я, по батькові

Науковий керівник:

наукове звання, посада,

прізвище, ім’я, по батькові

Робота рекомендована до захисту

Завідувач кафедри

вчене звання, посада _______________________________ ініціали, прізвище

Декан факультету

вчене звання, посада _______________________________ ініціали, прізвище

Полтава

2011

Зразок оформлення титульної сторінки дипломної роботи

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

Затверджено державною кафедра (назва кафедри)

комісією спеціальність (номер спеціальності,

назва)

Дипломна робота

(назва роботи)

Виконав (ла)

студент (ка) V курсу (№ групи)

прізвище, ім’я, по батькові

Науковий керівник:

наукове звання, посада

прізвище, ім’я, по батькові

Рецензент:

наукове звання, посада

прізвище, ім’я, по батькові

Рекомендовано до захисту

Завідувач кафедри

вчене звання, посада ___________________________ ініціали, прізвище

Декан факультету

вчене звання, посада ___________________________ ініціали, прізвище

Проректор

із навчальної роботи ____________________________ ініціали, прізвище

Полтава

2011

Зразок оформлення змісту курсової (дипломної) роботи

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………...4

Розділ 1. Теоретико-методологічна база дослідження……………………..9

1.1. Рецепція прози В. Шевчука в літературно-критичному

дискурсі……………………………………………………………..9

1.2. Жанрово-стильова єдність художнього тексту: аспекти

сприйняття………………………………………………………….22

1.3. Методологічні засади дослідження………………………….37

Розділ 2. Художні пошуки В. Шевчука: концепція історії,
жанрові параметри…………………………………………………………….43

2.1. Синкретизм сюжетної динаміки й психологізму

в історико-пригодницькому романі………………………………44

2.2. Дифузія сучасного й минулого хронотопів як вираження

жанрової специфіки………………………………………………54

2.3. Суб’єктивний світ особистості: засоби психологізації……78

Розділ 3. Спосіб осмислення біографічної особистості в

художньо-документальних творах В. Шевчука…………………………..104

3.1. Авторська концепція біографічного образу: новаторство,

жанрове втілення…………………………………………………105

3.2. Стильові домінанти художніх життєписів сюжетно-подієвого

та асоціативно-психологічного типів……………………………130

Висновки……………………………………………………………………….186

Література……………………………………………………………………...191

Додатки…………………………………………………………………………206

Зразок анотації

Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс укр. мови: навч. посіб. – К.: Вища школа, 1933. – 367 с.

Подано теоретичний матеріал з орфоепії і орфографії, морфології, синтаксису і пунктуації української мови.

Вміщено систему вправ і завдань на закріплення вивченого матеріалу.

Мета посібника – допомогти студентам практично оволодіти нормами української літературної мови.

Для студентів інститутів.

Зразок рецензії

Рецензія

на збірник «Контрольні роботи, тестові завдання з української мови та культури мовлення» (Автори: Т.Б. Гриценко, А.М. Безпаленко, Г.П. Бикова, А.М. Перевальська / За ред..Т.Б. Грищенко. К.: НАУ, 2002. – 111с)

Контрольні роботи, тестові завдання з української мови та культури мовлення підготовлено викладачами кафедри української мови Національного аграрного університету відповідно до програми курсу «Українська мова та культура мовлення», яка затверджена Міністерством агропромислового комплексу та головним управлінням кадрової політики й аграрної освіти.

Завдання, що становлять зміст контрольних робіт та тестів, охоплюють усі розділи курсу і спрямовані на вияв знань теоретичних основ української мови та практичних умінь та навичок студентів.

У контрольних роботах подано велику кількість різноманітних вправ і завдань, що ґрунтуються на термінологічній (і близькій до неї за сферою використання) лексиці, що вимагає попереднього уважного ставлення студентів до словників різних типів, зокрема – спеціальних термінологічних. Варіанти контрольних робіт також охоплюють достатню кількість вправ з морфології та синтаксису, а також вправи, що вимагають перекладу з російської мови на українську текстів зі спеціальними термінами, описовими номенклатурними виразами, усталеними зворотами.

Важливим є також завдання, спрямовані на порівняння фонетичних, граматичних та лексичних підсистем російської та української мов. Такі вправи сприятимуть поглибленому засвоєнню студентами теоретичних відомостей про українську мову, виробленню чуття слова, навичок аналітичного осмислення мовних явищ, стилістики усного і писемного мовлення, розрізнення нормативного та ненормативного у мовленні.

Важливо, що укладачі у тестах та контрольних роботах (вони можуть бути використані як самостійні роботи) приділили достатньо уваги діловим документам як особливому типові мовних текстів, їх класифікації, структурним та мовним рисам типових ділових документів, з якими спеціалістам доведеться працювати після завершення навчання у виші. Видається цілком виправданою увага до встановлення зв’язку між призначенням і формою, структурою документа та його важливішими мовними ознаками. При цьому студент має продемонструвати уміння користуватися синонімічним лексичним багатством мови, функціонально близькими (взаємозамінними) граматичними засобами, синтаксичними конструкціями та ін.

До контрольних робіт і тестів подано список рекомендованої літератури.

Збірник розрахований на студентів денної та заочної форм навчання.

Рецензований збірник «Контрольний роботи, тестові завдання з української мови та культури мовлення» є актуальним і заслуговує позитивної оцінки. Він може бути використаний викладачами для перевірки знань студентів з курсу «Українська мова та культура мовлення».

Рекомендуємо до друку.

Рецензент –

доктор філологічних наук

професор Інституту мовознавства

ім. О.О. Потебні В.Ю. Франчук

10.02.02.

Зразок відгуку

ВІДГУК

на автореферат кандидатської дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

за спеціальністю 10.01.01 – українська література

Максименко Ганни Анатоліївни

«Наративні особливості історичних романів В. Малика»

Проблема, порушена дисертанткою, засвідчує, що вивчення наративних моделей історичної романістики на разі своєчасне, продиктоване накопиченим досвідом вітчизняного та зарубіжного літературознавства в галузі наратології, зокрема розробленим та апробованим методологічним інструментарієм. Проте авторка не сліпо наслідує попередників, послуговуючись їхніми напрацюваннями, а намагається скоригувати наратологічний апарат дослідження відносно жанрових особливостей історичного роману: уводить у науковий обіг кореляти «історичний
наратив (наратив історії)» / «художній наратив історії», що видається цілком обґрунтованим і перспективним для подальших студіювань історичної романістики.

Структура змісту роботи та логіка його викладу вписані в парадигму «автор – текст – читач». Заслуговує схвалення той факт, що, аналізуючи наративну стратегію історичних романів В. Малика, дослідниця зосереджується на цілому корпусі проблем оповіді, які тісно взаємопов’язані й уможливлюють цілісність дослідження. При цьому доречною є спроба виокремити етапи та чинники трансформації історичного наративу в авторську наративну модель історії як репрезентантів єднання художньої творчості та її суб’єкта. Проте хотілося б більшої конкретики стосовно того, які історичні джерела послужили підосновою художнього наративу історії у творах В. Малика, як конкретний наратив історії інтерпретує автор.

Повнотою й скурпульозністю вирізняється аналіз моделей наративних ситуацій залежно від стосунку наратора до художнього світу, змінності наративних перспектив, обумовленості застосування внутрішньої / зовнішньої фокалізацій та форм їхньої реалізації в текстовій площині.

Цінними є спостереження Максименко Г. А. щодо часових та темпоральних особливостей історичних романів письменника: наголошено на маркерах фабульного часу (хоча дещо некоректним видається застосування категорії «теперішній романний час» – с. 12, 16), проаналізовано модифікації пролепсису та аналепсису як індикаторів часових суміщень наратованих подій, окреслено співвідношення темпу оповіді з темпом оповідуваного.

Зроблені дисертанткою висновки є підсумком розв’язання поставлених у роботі завдань, вирізняються конкретністю формулювань і випливають із загальної логіки осмислення проблеми. Додатковим підтвердженням наукової вивіреності одержаних результатів дослідження є його апробація (12 наукових статей, із них 8 опубліковані у фахових виданнях).

У цілому вважаємо, що автореферат дисертації Максименко Г . А . засвідчує самостійність наукових обґрунтувань аналізованої проблеми, доцільність обраних методів та прийомів, вагомість зроблених висновків, цілісність роботи. Новизна й практичне значення одержаних результатів дослідження безсумнівні. Це дає підстави стверджувати, що Ганна Анатоліївна Максименко, автор дисертації «Наративні особливості історичних романів В. Малика», заслуговує на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література.

06.05.2010.

Кандидат філологічних наук,

доцент

кафедри українознавства

Полтавської державної

аграрної академії Н. М. Сизоненко

ТАБЛИЦІ

Таблиця 1. Стандартні етикетні ситуації
та мовні формули їх вираження