Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17560
Скачиваний: 5
Див.: Ермолаев В. Г.. Синакны О. В Международное частное право. Курс лекций.- М.: Былина. 1998,- С. 8.
Див.: Покронский И. А. Основные проблемы гражданского права.- М. І9І7.-С.61.
Див.: Алексеев С. С. Теория права.- М.: БЕК. 1995.- С. 196.
церемонно втручатися у відносини, які не є сферою політичних інтересів»1.
Не можна не погодитись з С. С. Алексєєвим, який вважає, що МПрП - це дивовижний, парадоксальний феномен. Воно охоплює відносини, учасники яких не мають ніякої влади (вони, навпаки, відокремлені від державної влади і якраз у цьому сенсі f приватними), проте їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повновагове юридичне значення, захищаються судом, визнаються та проваджуються державою як її ж власні веління. «Приватне право створює так би мовити ізольовану від державної влади зону свободи, де вершителями своїх майнових, господарських справ є самі приватні особи; вторгнення державної влади в цю зону свободи, за винятком випадків, прямо передбачених законом, та за рішенням суду, не дозволяється, і в той же час дії приватних осіб державна влада зобов'язана не тільки визнавати, а й захищати»2.
У цьому контексті правильною видається думка Л. П. Ануф-рієвої, за якою дана компонента є визначальною у загальному найменуванні МПрП3. Більш того, з'являються певні підстави для висновку, що саме з урахуванням подібних міркувань Дж. Сторі у запропонованій ним назві даної галузі права означення «private» поставив на перше місце.
3. На друге місце Дж. Сторі поставив у терміні означення «international)). Чому? На мою думку, при з'ясуванні цього рішення, слід виходити з такого.
Термін «міжнародне» у словосполученні «міжнародне приватне право» позначає ситуацію, коли фактичний склад певних відносин виходить за межі якогось одного правопорядку, отримуючи таким чином рису «транснаціональності», що є притаманною для міжнародного суспільного життя4. Як зазначає у цьому зв'язку М. М. Кузнецов, в реальних відносинах, що мають місце у сфері МПрП, з'являється «іноземний елемент», який являє собою «похідну від іншої правової системи сутність, що надає цьому майновому, особистому немайновому, сімейному, трудовому чи пропе-
1 Мадіс'син В. В. Основи філософії приватного права: Навч. посіб.- К.: Школа. 2004,-С 15.
~ Див.: А:Іексееи С. С І {ит. праця,- С. 196.
' Див.: Ануфриепа Л. П. Цит. праця.-- С. 50.
4 Див.: Международное частное право: Учебник д.чя вузов / Под ред. Н. И. Марышееои- М.: Контракт, Инфра-М, 2000.- С. 2.
10
суальному відношенню якісно нове соціальне забарвлення, яке знаходить прояв у взаємозв'язку зазначеного відношення із зовнішнім світом»1.
Будь-яке приватне фактичне відношення завжди виникає, формується та існує в межах конкретного правопорядку, тобто - в межах юрисдикції тієї чи іншої держави. Міжнародним же воно стає внаслідок вторгнення у це відношення іноземного елементу, завдяки чому воно отримує юридичний зв'язок з іншим правопорядком, юрисдикцією іншої держави. Таким чином щонайменше два нравопорядки стають заінтересованими (одночасно претендують) врегулювати одне фактичне відношення. Безумовно, кожний з цих правопорядків може по-своєму це відношення врегульовувати. Проте в такому випадку, ймовірність якого не є великою, інша заінтересована держава ніколи не визнає і не виконає рішення Іноземного суду саме тому, що Існує в одній і тій самій справі рішення її власного суду, внаслідок чого ситуація стане іупіковою.
Взагалі, коли два чи декілька правопорядків претендують на врегулювання певного відношення, між ними виникає протиріччя, яке прийнято позначати терміном «колізія» (від лат collision - зіткнення). Розглядаючи такого роду зіткнення, відомий російський вчений С. Б. Крилов зауважив, що, оскільки за кожною окремою фірмою, за кожним індивідом у міжнародному обороті стоїть його вітчизняна держава, будь-який конфлікт і в цій цивільно-правовій галузі, навіть спір сімейного порядку про розірвання шлюбу може, врешті-решт, перерости у конфлікт між державами2. До речі, як зазначає В. Л. Толстих, після Другої світової війни між збанкрутілою каталонською компанією, шо працювала на ринку енергоресурсів, та її бельгійськими акціонерами виник спір, в який вимушені були втрутитися Іспанія і Бельгія, і який став навіть предметом розгляду Міжнародного Суду ООН (справа «Барселона Тракшн», рішення від 5.02.70 р.у\
Проте, як зауважив інший російський дослідник, «переростання» цивільно-правового спору у міжнародний конфлікт є явище, з
Див.: КузІІеІІов М. Н. Некоторые особенности развития международного частого права //Советский ежегодник международного права. 1991.- М.: Наука, I99L- С. 24-25.
" Див.: Крылов С. Б. Международное право.- М.: Юриздат, 1947.- С. 30.
' Див.: Толстых В. Л. Ц и І. праця.- С. 30.
політичної і правової точки зору, анормальне . На мою думку, саме задля того і винайдено МПрП, аби усунути можливість переростання існуючої між певними правовими системами колізії у конфлікт між відповідними правопорядками. Це здійснюється шляхом розробки, так би мовити «мирних засобів» вирішення зазначеного протиріччя, які стають прийнятними для кожного з правопорядкш, що у такому вирішенні заінтересовані. Підставою для зазначеного вирішення є принцип взаємності, завдяки якому норми, що створюються для регулювання транснаціональних приватних відносин однією з держав у односторонньому порядку, визнаються іншими державами (чи іншою державою}2.
Наведене дає можливість зрозуміти, що національне приватне право стає міжнародним у тому сенсі, що воно покликано створити правила, за якими з двох правоїІорядків, які перебувають у колізії, обирається один, який обома цими правопорядками визнається компетентним на врегулювання відповідного відношення. А це, в свою чергу, дозволяє погодитись з висновком, зробленим Є. В. Корчиго та Д. Б. Катковим, за яким причиною існування МПрП є множинність правових систем, коли МПрП стає «вторинним» похідним продуктом об'єктивної наявності певної кількості правових системJ.
Тому видається цілком слушною думка В. Л. Толстих про те, що хоча буквальний переклад терміна «колізійна норма» - «норма зіткнення», функціонально більш точним було б позначення її як антиколізійної норми, оскільки метою таких норм є попередження зіткнення національних правових систем11. Цю «профілактичну», попереджуючу функцію МПрП слід вважати однією з найголовніших. Можливо, то саме їй МПрП якраз і зобов'язане позначенням як права міжнародного.
4. Навіть ще один використаний Дж. Сторі термін - «law» - не є беззаперечно зрозумілим. Справа в тому, що у перекладі, як російською, так і українською мовами, він набуває подвійного значення, а саме: ним позначається і те, що у нас прийнято називати «за-
Д)Ін.: Лущ Л. А. Курс международного частного права: В 3-х І,- М.: Спарк, 2002.-С. 25'
" Див.: МюллерсоІІ Р. А. Цит. праця - С. 64.
' Див.: Корчим Е. В.. Катков Д. Ь. Некоторые вопросы российский локчрины между пародіюю частного права (МЧИ) '/ Государство и право.- 2001. № 10,-С. 76.
Див.: Толстых И. Л. Цнт. праця.- С. 19 20.
12
кон», і тс, що мае назву «право». У зв'язку з цим зазначену вище працю Дж. Сторі Л. П. Ануфрієва перекладає: «Комментарий коллизионного права»1, тоді як, наприклад, А. А. Попов - «Комментарии к конфликту законов»".
Це, на перший погляд, несуттєве розрізнення змісту терміна з точки зору МПрП має принципове значення, яке зводиться до правильної відповіді на питання: чим саме у відповідній правовій системі здійснюється регулювання суспільних відносин - тільки законами чи правом взагалі? Щоб с гало зрозумілим, про що йдеться, нагадаю, що, наприклад, в англо-американській правовій сім'ї зазначене регулювання історично здійснювалось переважно не стільки законами як такими, скільки шляхом вироблення та застосування судових прецедентів.
Не маючи на меті стверджувати, що закони, як засоби регулювання суспільних відносин, у цій правовій сім'ї не використовуються, хочу лише наголосити, що співвідношення «закон- прецедент» у справі дотримання встановленого у конкретній державі правопорядку було - та й залишається дотепер - різним. До того ж. як відомо, в англо-американській правовій сім'ї, особливо за часів Дж. Сторі, законів, як таких, існувало не досить багато і правове регулювання суспільних відносин здійснювалось головно, шляхом використання судових прецедентів. З іншого боку, за сучасних умов, у сфері регулювання приватних відносин у багатьох державах суттєве значення мають ІІідзаконнІ нормативно-правові акти, наприклад, такі, що регулюють процедуру видачі патента на винахід. У разі сприйняття терміна «law» як закону, вони виключаються зі сфери джерел правового регулювання зазначених відносин, з чим погодитись важко.
З урахуванням зазначеного стає зрозумілим, чому в доктрині МПрП так наполегливо наголошується, що в колізію між собою вступають не окремі норми, а правопорядку системи права'1. З іншого боку, наведені міркування пояснюють, що, у випадку колізій мова йде тільки про можливе {проте - необов'язкове) врегулювання реально існуючого відношення саме засобами, передбаченими в системі іншого правового порядку, а не про підпорядкованість цього відношення іноземному закону чи іноземному праву взагалі,
Див.: Ануфриеве Л. П. Цит. праця.- Г. 50.
" Див.: Пошт А А. Между маро лное частное право: Учеб, пособие.- 2-е изд., доп. и иерераб.- X.: Каравелла, 2000.-'С. 10. ' Див.: Мюллерсон Р. А. Цит. праця.- С. 69.
оскільки, як переконливо доведено нашим співвітчизником В. І. Євінтовим, це не олнопорядкові елементи1. А вже з цього випливає, що до колізій, з якими мас справу МПрП, належать, головним чином, так звані «просторові правові колізії», шо виникають у міжнародному житті внаслідок дії законів у просторі2, коли засобом вирішення колізії є надання певній нормі того чи іншого правопорядку якості «екстериторіальності».
1.2. Історія розвитку міжнародного приватного права
У вітчизняній доктрині вже зазначалося, що в радянській І пострадянській науці МПрП чи не найменш дослідженою є проблема історії становлення МПрП, а тим паче - Історія розвитку джерел цієї галузі права . З огляду на дане зауваження, не зайвим буде зупинитися, хоча б у найзагальніших рисах, на історії становлення МПрП , оскільки правильно зрозуміти будь-яке сучасне явище, а тим більше - передбачити хоча б деякі перспективи його майбутнього розвитку можна лише тоді, коли належно оцінено той досвід людства, який вже накопичено.
І. Якщо зосереджуватися на питанні про те, коли саме людство вперше стикнулося з проблемою відносин, шо ускладнювались іноземним елементом, то можна пов'язувати виникнення МПрП з найрізноманітнішими історичними фактами. Наприклад, вважається, що одним з перших було заснування греками в дельті Нілу своєї колонії, яка, перебуваючи в межах єгипетського правопорядку, управлялася за грецькими законами, хоча, одночасно, греки здобули право судноплавства Нілом^. Коментуючи цей факт, Гірма
1 Див.: Emiitmoft В. И. Международное сообщество и правопорядок - К.: Наукова думка, 1990.
В. Г. Єрмолиєе, О. В. Сіааков у цьому випадку ведуть мову про «конфлікт різномісцевих законів» (Див.: Ермолиев В. Г.. Гшдаов О. В. Цит. праця.- С. 7).
Див.: Кисіїь В. І. Міжнародне приватні; право: питання кодифікації,- К.: Україна, 2000,-С. 24.
Бажаючим більш детально вивчити історію МПрП, яку неможливо викласти в межах даного курсу, можна порадити ознайомитись з главою 111 фундаментальної праці Л. А. Лунин «Международное частное право. Общая часть» (М.: Спарк. 2002) та розділом І праці В. І. КІІсіля «Міжнародне приватне право: питання кодифікації» (К.: Україна. 2000), а також творами авторів, на які зазначені вчені посилаються.
Див.: Фельдман Л. К.. Баскип Ю. Я. История международного права,- М.: Мсждунар. отношения, 1990.-С. 18.
14
f ізау зазначив, що у даному випадку можна говорити про перший відомий в історії випадок закріплення персонального начала у праві1. Проаналізувавши інші відомі з історії подібні факти, вчений дійшов висновку, за яким: обсяг прав, що надавався іноземцям, починаючи зі стародавньо-єгипетської держави до формального закріплення прав іноземців в едикті імператора Каракалли 212 р. і далі - в Кодексі Юстиніана, з поступом цивілізації зростав. Тому, на думку вченого, можна стверджувати, що без існування у країнах Стародавнього Сходу, Ізраїлі, Греції, Римі норм і звичаїв щодо іноземців, не виникло би підірунтя для формування доктрини МПрП2.
З часом людство перейшло від констатації факту наявності у складі відповідного правовідношення Іноземного елементу та визначення правового статусу осіб до пошуку засобів належного вирішення колізій, що виникали внаслідок виходу таких відносин за межі одного правопорядку. Наприклад, В. І. Кисіль наводить епізод, описаний у Дигєсті 21.2.6., де сказано, що в разі продажу земельної ділянки питання про те, чи повинен і як повинен продавець відшкодувати збитки у випадку евікції цієї ділянки (відчуження її від продавця), вирішується відповідно до звичаю місця укладення угоди"1.
Можна навести також приклад, який певною мірою стосується історії нашої держави. Мається на увазі договір князя Олега з греками (911), де міститься норма стосовно порядку успадкування майна русинів, що проходили службу в Греції. За нею: якщо «хтось з них помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай поверне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт,- той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних людей, що прибувають [Із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються» .
2. Наведені приклади свідчать на користь думки В. І. Кисіля про те, що МПрП «за усіма показниками слід віднести до тих небагатьох галузей права, тривалість передісторії яких значно перевищує
Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / За ред. проф. А. Лон-,'ерта.- К.: Український центр правничих студій, 2001.-С. 66. " Див.: Там само.- С. 73. J Див.: Кисіїь В. /. Цит. праця,- С. 27.
Літопис руський / Пер. з дааньорус. Л. Є. Махнокця; ВідгІ. ред. О. й. МІІша-Ішч.- К.: Дніпро, І989.-С.2І.
L5
тривалість їхнього Історичного розвитку» . Однак подальше міркування вченого, за яким у Стародавньому Римі не Існувало передумов для виникнення МПрП, не видається такою ж мірою переконливим. Справа в тому, що навіть коли неможливою виявиться спроба пов'язати виникнення МПрП з відомим розподілом стародавнього римського права на/us civile та jus gentium внаслідок існування цих двох правових систем на різних рівнях, які не стикалися між собою, важко оспорювати той факт, то jus civile стало безпосереднім джерелом МПрП. Тим більше, що римське приватне право було і залишається таким, що вражає розробленістю, досконалістю, вишуканістю зібраних юридичних конструкцій, моделей, формул, відточеною лексикою". Не можна не зазначити й того, що міркування В. І. Кисіля не узгоджується з висновком Л. А. Лунца, за яким новітні дослідження свідчать про наявність у пам'ятках римського права {Гай, Ульпіан) випадків, коли ставилось питання про «вибір компетентного правопорядку»'.
Загальновідомо (і це, до речі, В. 1. Кисіль не заперечує), що коли під натиском германських племен було зруйновано Священну Римську Імперію, виникла така ситуація: jus civile продовжувало застосовуватися до нащадків стародавніх римлян, тоді як варвари продовжували жити за своїми племінними законами. Цим і обумовлювалось питання, яке в ті часи ставив у цивільному спорі кожній зі сторін суддя: Qua lege vivis? (За яким законом живеш?) На жаль, як стверджує А. А. Лунц4, відповідь на це питання в письмових джерелах не збереглася і вона взагалі не є зрозумілою: це міг бути і племінний закон варвара (lexpersonalis), і закон його фактичного місця проживання (lex c/omici/ii), закон суду (lexfori) і навіть закон, який обрано сторонами за угодою чи закон найтіснішого зв'язку. Проте, як би там не було, головне питання МПрП вже тоді (і не без допомоги jus civile) ставилось і у той чи інший спосіб вирішувалось суддею.