Файл: 207 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, 2, 2018 удк 330. 161.pdf

207
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
УДК 330.161
Мельник В.М. Корень Н.В.
ОСНОВНІ ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ
ПОДОЛАННЯ
У статті розкриваютьсятеоретичні та практичні питання, пов’язані з
виникненням, розвитком і протидією корупції. Автори зосереджуються на
з’ясуванні сутності корупції, відповідності законодавчого трактування її
дефініції фактичним проявам певних негативних процесів і явищ у суспільному
житті, встановленні основних причин корупції та обґрунтування адекватних
їм заходів протидії. Основними причинами корупції в Україні, на їхню думку, є
економічні (проблеми обмеженого набору ресурсів суб’єктів; низький рівень
доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору;
кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу).
Шляхи їх подолання вбачаються не стільки у силових методах, скільки через
засоби реформування перерозподільної системи. За умови паралельного
застосування масово-роз’яснювальних і культурно-просвітницьких методів
роботи з населенням, громадського контролю та силового впливу на
порушників законодавства можна вести мову про комплексну антикорупційну
політику. Усі названі складові важливо передбачити у антикорупційній
стратегії держави на найближчий період.
Ключові слова: корупція, боротьба з корупцією, економічне
законодавство, нестабільність, приватизація.
Мельник В.М. Корень Н.В.
ОСНОВНЫЕ ПРИЧИНИ КОРУПЦИИ В УКРАИНЕ И ПУТИ ЕЕ
РЕШЕНИЯ
В статье раскрываются теоретические и практические вопросы,
связанные с возникновением, развитием и противодействием коррупции.
Авторы
сосредотачиваются
на
выяснении
сущности
коррупции,
соответствии законодательной трактовки еѐ дефиниции фактическим
brought to you by
CORE
View metadata, citation and similar papers at core.ac.uk

208
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
проявлениям соответствующих негативных процессов и явлений в
общественной жизни, установлении основных причин коррупции и обосновании
адекватных им мер противодействия. Основными причинами коррупции в
Украине, по их мнению, являются экономические (проблемы ограниченного
набора ресурсов субъектов; низкий уровень доходов государственных
служащих и работников учреждений публичного сектора; кризисные явления в
экономике, неразвитость малого и среднего бизнеса). Пути их преодоления
усматриваются не столько в силовых методах, сколько посредством
реформирования перераспределительной системы. При условии параллельного
применения массово-разъяснительных и культурно-просветительских методов
работы с населением, общественного контроля и силового воздействия на
нарушителей
законодательства
возможна
речь
о
комплексной
антикоррупционной политике. Все упомянутые составляющие важно
предусмотреть в антикоррупционной стратегии государства на ближайший
период.
Ключевые слова: коррупция, борьба с коррупцией, экономическое
законодательство, нестабильность, приватизация.
Melnik V.M. Koren N.V.
MAIN CAUSES OF CORRUPTION IN UKRAINE AND WAYS OF ITS
EXTENSION
The article reveals theoretical and practical issues related to the emergence,
development and counteraction of corruption. The authors focus on clarifying the
essence of corruption, the compliance of the legislative interpretation of its definition
with the actual manifestations of certain negative processes and phenomena in public
life, identifying the main causes of corruption and substantiating their
countermeasures. In their opinion, the main causes of corruption in Ukraine are
economic (problems of a limited set of resources of subjects, low level of incomes of
civil servants and employees of institutions of the public sector, crisis phenomena in
the economy and underdevelopment of small and medium businesses). The ways of

209
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
overcoming them are seen not so much in power methods, but through means of
reforming the redistributive system. Under the condition of parallel application of
mass-explanatory and cultural-educational methods of working with the population,
public control and force influence on violators of the law, one can speak about a
comprehensive anti-corruption policy. All of these components are important to
anticipate in the anti-corruption strategy of the state for the near future.
Key words: corruption, fight against corruption, economic legislation,
instability, privatization.
Постановка проблеми. Боротьба з корупцією – одне з найважливіших завдань українського суспільства, від виконання якого залежатиме не лише його внутрішній стан і розвиток, а й реалізація евроінтеграційних та північно- атлантичних устремлінь. Однак, будь-яке змагання, у тому числі і внутрішьосуспільне, як то суперництво між його доброчесними членами і нечистими на руку, може бути успішним лише за умови гарного знання ворога, його основних характеристик, походження та причин посилення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних та практичних питань, пов'язаних з виникненням, розвитком і протидією корупції, приділяли багато уваги такі вітчизняні дослідники, як Політова А.С., Клімова
С.М., Ковальова Т.В., Невмержицький Є.В., Фоміна М.В., Кузьменко В.В.,
Трепак В.М. та ін. Однак, потребують систематизації основні погляди на природу корупції, методи і засоби протидії їй.
Мета статті. Отже,головною метою статті є з‘ясування сутності корупції, відповідності законодавчого трактування її дефініції фактичним проявам певних негативних процесів і явищ у суспільному житті, встановлення основних причин корупції та обґрунтування адекватних їм заходів протидії.
Викладення основного матеріалу. Латинською слово «корупція» спочатку вживалося у значенні псування, руйнування, завдання шкоди, викривлення, ламання, відміна, порушення. Пізніше його зміст було

210
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
трансформовано у використання повноважень, наданих державою, з метою збагачення (власного або інших осіб) [6, С. 7].
Серед сучасних дослідників погляди на трактування сутності даного терміну розходяться від звуження його подання до максимально можливого розширення виходячи з етимології слова. Так, до першої групи визначень слід відносити ті, що пропонують розуміти корупцію як:
- суспільно небезпечне діяння, яке полягає у зловживанні або перевищенні влади чи службових повноважень службовою особою, а також одержання нею для себе чи інших осіб неправомірної вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) щодо такої вигоди [9];
- соціальне явище, яке полягає у використанні службового становища для отримання особистої вигоди, негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного життя й розвитку суспільства і держави [3];
- соціальне, системне явище, що полягає в неправомірному використанні особами, які мають владні чи управлінські повноваження, власного становища, статусу, авторитету в особистих або корпоративних інтересах, що призводить до розкладання, деградації влади та соціального управління [11, С. 192].
Ключовим у них є навіть не питання неправомірної вигоди чи порядку її отримання, а її прив‘язування виключно до посадових осіб чи їх службового становища. Слід згадати, що під посадовою особою як правило розуміють тих, у кого наявні організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Це основне обмеження, що не дає можливості відобразити увесь спектр відповідного суспільного явища – звуження переліку суб‘єктів.
До другої групи можна віднести наступні визначення:
- корупція – явище, зумовлене політичними, економічними і психологічними чинниками, системою негативних поглядів, переконань, установок і діянь окремих громадян, посадових осіб, владних інститутів, державних, громадських та приватних організацій, політичних партій, спрямованих на задоволення особистих корисливих, групових або

211
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
корпоративних інтересів шляхом підкупу, зловживання владою, хабарництва, надання пільг і переваг усупереч суспільним відносинам [7, С. 6];
- корупція – особливий вид відносин обміну, що характеризуються порушенням як формальних, так і неформальних інституційних обмежень.
Об‘єктами, з приводу яких здійснюються такі відносини, є преференції і переваги. Процес обміну забезпечує неофіційні доходи продавцям [12].
Як бачимо, тут перелік суб‘єктів є значно ширшим, не обмежується лише державними службовцями чи посадовими особами, наділеними владними повноваженнями, і розширюється поза рамки не лише органів державної влади, а й публічного сектору в цілому. В вочевидь, це відповідає фактичному стану відповідного суспільного явища та відображає наявні суспільні процеси, адже сьогодні корупція пронизує не лише органи влади і державні установи, а й підприємства та організації, де лише частково присутні або навіть абсолютно відсутні державна частка власності та державне управління. Причому, не тільки надавачами, а й отримувачами вигод, преференцій та неофіційних доходів від їх надання також можуть бути працівники цих підприємств і організацій. В
Україні це особливо стосується приватизованих підприємств (зокрема, енергетичної сфери – так звані РЕСи та об‘єкти газового господарства).
Неофіційна частина відносин зі споживачами послуг там не тільки не зникла після приватизації, а, навпаки, укрупнилася як за обсягами охоплення, так і за грошовим виміром.
До особливої групи визначень корупції слід віднести так звані офіційні – тобто ті, що надаються в документах міжнародних організацій і законодавстві.
Так, у документах ООН поняття корупції інтерпретовано як здійснення або нездійснення будь-якої дії під час виконання обов‘язків або через ці обов‘язки внаслідок подарунків, які вимагають або приймають, обіцянок і стимулів, або їх незаконне отримання щоразу, коли наявна така діяльність або бездіяльність [4,
С. 22]. Як бачимо, саме визначення є досить широким за змістом та не обмежується окремими суспільними сферами. З наукової точки зору воно

212
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
цілком може бути сприйняте, однак практичне його застосування є звуженим, оскільки воно наведено у документі, що стосується службовців сил підтримання правопорядку. Через 21 рік – у 2000 році – ООН надає іншу, однак звужену інтерпретацію поняття корупції, зосереджуючись лише на діях працівників державного апарату. У Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності вона визначається як обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі, вимагання або прийняття цією особою неправомірної переваги (для себе чи іншої фізичної або юридичної особи) за будь-яку дію чи бездіяльність при виконанні обов'язків [5].
У документах ЄС чіткі визначення корупції відсутні, що слугує забезпеченню гнучкості правових норм та ситуативної справедливості [11, С.
185]. Хоча, Рада Європи розглядає її як хабарництво, підкуп, отримання будь- яких переваг (для себе чи інших юридичних і фізичних осіб) через невиконання обов‘язків відповідальними особами не тільки у суспільному, а і в приватному секторах.[12] Отже, таке розуміння сутності відповідного суспільного явища є доволі широким та в цілому розкриває його справжній зміст.
Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією як міжнародний документ з цього приводу уточнює, що розуміння корупції, її кваліфікація і засудження як певної практики залежить від конкретної держави та національного законодавства [10]. Слід зазначити, що українське законодавство тлумачить поняття корупції досить обмежено: використання особою (перелік осіб обмежений законодавством – авт.) наданих їй службових повноважень чи пов‘язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов‘язаних з ними можливостей [2]. Наведене слугує досягненню певних етапних цілей у боротьбі з проявами корупції у державному

213
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
апараті, але не повністю відображає глибину відповідної суспільної проблеми, отже не може використовуватися для встановлення соціально-економічних причин певних явищ і процесів. Для цього варто ґрунтуватися на більш широких за змістом визначеннях, наведених нами у складі так званої «другої групи». Законодавче ж визначення, за нашим переконанням, буде розширено після успішного завершення поточного етапу протидії корупції, де на сьогодні головним об‘єктом уваги є апарат державного управління, судова система, тощо.
Причини корупції досить різноманітні. Вона має як свої історичні корені, так і окремі ментально-звичаєві зумовлення. Та найблагодатніший ґрунт для її розвитку – суспільні умови сьогодення. Для вироблення дієвих методів боротьби з корупцією важливо вірно визначити основні її причини, що говорять про походження явищ і процесів. Залежно від цього можна розробляти стратегію і тактику антикорупційної політики.
Більшість сучасних українських авторів називає причини корупції сукупно, без поділу за певними ознаками. Даний підхід не є досконалим, оскільки не дозволяє обґрунтувати заходи впливу індивідуального, групового
(корпоративного) та загальносуспільного характеру. За нашим переконанням, розпочинати потрібно з останнього, оскільки успіх загальносуспільних заходів автоматично скорочує поле застосування двох інших.
Отже, перш за все причина історична, яка увійшла у звичаї та стала частиною загальних налаштованостей індивідів і соціальних груп (менталітету): майже у всіх європейських країнах прибуття у будь-яку місцевість короля передбачало піднесення «дарів» і «поклонів». Князі Київської Русі не стали винятком. Також за часів Київської Русі була впроваджена система
«кормління», коли князь відправляв на місця представників своєї адміністрації і війська без виділеного утримання, на плечі місцевих жителів. З тих пір укоріненим є звичай «зустрічі» нового чиновника, «привітання» його з отриманням посади (з коштовними подарунками), тощо.

214
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
У Європі лише з ХІХ століття почалася боротьба з подібними проявами (з прийняттям у 1810р. у Франції кодексу Наполеона). Тогочасне французьке законодавство передбачало суворі покарання за будь-які корупційні дії. Однак очевидно, що знадобилися сторіччя для суттєвих змін громадської свідомості.
Негативні суспільні явища, які набули форми звичаїв та вросли у ментальність, викорінюються тривалий період. Жорсткість законодавства та системи покарань при цьому є малоефективною. Потрібне перевиховання кількох поколінь шляхом кропіткої роз‘яснювальної роботи починаючи з дитячого віку
(під час навчання, у виховних закладах, через засоби масової інформації, культурні заходи, тощо).
Поряд з цим, явища і дії корупційного характеру, але іншої природи, є простішими при виборі засобів протидії.
Серед інших причин корупції українські автори виділяють:
- проблеми обмеженого набору ресурсів суб‘єктів;
- недосконалість нормативної системи та небажання суб‘єкта діяти в
її межах;
- неврегульованість форм господарської діяльності;
- прогалини у економічному законодавстві;
- лобіювання та легалізація напівзаконних форм фінансово- економічної діяльності;
- низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору;
- надмірна роль бюрократії та складність бюрократичних процедур;
- нечіткість регламентації діяльності державних службовців та недостатня їх відповідальність;
- недостатній громадський контроль;
- відсутність ефективних механізмів ротації кадрів;
- зрощування державного апарату з підприємницькими структурами;
- неефективність судової системи та її залежність;

215
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
- дисбаланс владних повноважень на різних рівнях;
- політична нестабільність;
- кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу;
- непрозорість приватизації і державної підтримки бізнесу;
- тощо.
Як бачимо, названі причини можуть бути подані більш укрупнено і згруповані на основні 5 груп: соціальні, економічні, політичні, правові та організаційно-управлінські.
Останні 3 долаються порівняно легко за умови наявності політичної волі в державі. Це слідує навіть із самої сутності цих чинників, які можна легко нівелювати. Так, до політичних причин відносимо дисбаланс владних повноважень на різних рівнях; політичну нестабільність, лобіювання та легалізацію напівзаконних форм фінансово-економічної діяльності. До правових – недосконалість нормативної системи та небажання суб‘єкта діяти в
її межах; неврегульованість форм господарської діяльності; прогалини у економічному законодавстві; неефективність судової системи та її залежність.
До організаційно-управлінських – надмірна роль бюрократії та складність бюрократичних процедур; нечіткість регламентації діяльності державних службовців та недостатня їх відповідальність; відсутність ефективних механізмів ротації кадрів; зрощування державного апарату з підприємницькими структурами; дисбаланс владних повноважень на різних рівнях; непрозорість приватизації і державної підтримки бізнесу. Все назване цілком залежить від рішень правлячих структур та осіб.
Складнішими у питаннях подолання є соціальні та економічні причини. Із названих до соціальних відноситься недостатній громадський контроль, а до економічних – проблеми обмеженого набору ресурсів суб‘єктів; низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору; кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу.

216
Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018
Недостатність громадського контролю спричинює розвиток корупції тому, що відповідні процеси не зустрічають протидії з боку суспільства.
Складається враження, що суспільство сприймає корупційні відносини, які начебто стають нормальними для його життєдіяльності, а прояви боротьби з боку держави – навпаки чужорідні. Частину суспільства у цьому навіть ефективно переконують ініціатори корупційних схем, особливо представники чиновництва, які інколи відкрито у певних колах висловлюють думку про неможливість функціонування політичної і економічної систем без хабарництва, патронажницва, кумівства. В результаті складається ситуація, коли «у тих країнах, де корупція поширена значною мірою, вона із соціальної аномалії перетворюється на правило і виступає звичним засобом вирішення проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини членів суспільства. За таких обставин у суспільній психології відбувається злам
– люди у своїй поведінці з самого початку психологічно налаштовані на протиправні способи вирішення питань» [8].
За присутності розвиненої системи громадського контролю, яка доповнює зусилля державних антикорупційних органів, прояви корупції не є розповсюдженими – зупиняється ланцюгова реакція психологічного ураження
індивідів. В результаті у громадській свідомості вони асоціюються зі злочином, дією проти держави та її громадян. У такому разі вони не справляють суттєвого впливу на суспільне життя.
Однак, створити дієву та ефективно функціонуючу систему громадського контролю неможливо штучно. У цьому процесі держава як суспільний союз і певний апарат може лише сприяти та здійснювати роз‘яснювальну і суспільно- підготовчу роботу. В іншому ж суспільство саме має еволюціонувати до рівня антикорупційної згуртованості і свідомого спротиву. Отже, для цього необхідний тривалий час, протягом якого з боку держави відбуватиметься суттєва масово-роз‘яснювальна, культурно-просвітницька і виховна робота,