ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.03.2024
Просмотров: 55
Скачиваний: 0
Правовою основою діяльності Департаменту як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань є Конституція України, КВК України, Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011р № 394/2011, а також інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Основними завданнями ДПтС є:
1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; рекомендацій щодо організації тримання осіб, узятих під варту;
2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, взятих під варту;
4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань,реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.
У межах своїх повноважень Департамент на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Очолює ДПтС України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр – міністра України відповідно до пропозиції Міністра юстиції. Голова Департаменту є одночасно й керівником ДКВС України і несе персональну відповідальність за виконання завдань ДКВС України. Голова Департаменту має першого заступника та заступника, яких призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.
Центральний апарат ДПтС України структурно складається з департаментів, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, які утворюються відповідно до основних напрямків діяльності ДПтС.
Територіальними органами управління ДПтС України є управління (відділи) ДПтС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Територіальні управління (відділи) ДПтС здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються ДПтС.
Кримінально-виконавча інспекція – це орган ДКВС України, який закону виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням і звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (на протязі іспитового строку) здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) ДПтС в АРК, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекці.
Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).
Арештні доми виконують покарання у виді арешту.
Кримінально-виконавчі установи в свою чергу поділяються на:
1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри)– виконують покарання у виді обмеження волі;
2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії)– виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Виправні колонії в залежності від рівня безпеки (категорії засуджених та тяжкості вчинених ними злочинів) поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки.
Виховні колонії (або спеціальні виховні установи) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.
Необхідно також зазначити, що крім органів і установ ДПтС, виконання окремих видів кримінальних покарань у межах своїх повноважень здійснюють також: Державна виконавча служба (штраф, конфіскація майна), військові частини, гауптвахти (арешт та службове обмеження для військовослужбовців) і дисциплінарний батальйон (тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби)
Контроль за діяльністю ДКВС України здійснюють уповноважені на те органи держави – Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Кабінет Міністрів України. Здійснення відомчого контролю за органами і установами ДКВС покладається на Департамент. Одним із видів контролю за діяльністю ДКВС є також громадський контроль, який здійснюється спостережними комісіями та громадськими організаціями. Нагляд за діяльністю ДКВС України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
6. Адвокатура в Україні. В сучасних демократичних та правових державах важливу роль у системі правового захисту прав та свобод людини і громадянина, законних прав і інтересів фізичних осіб виконує адвокатура.
Адвокатура в Україні – це добровільне професійне громадське об’єднання, яке сприяє захисту прав і свобод та представляє законні інтереси громадян України, осіб без громадянства, юридичних осіб, надає їм іншу юридичну допомогу.
Правовою основою діяльності адвокатури в Україні є Конституція України, Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 року, Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний, Господарський процесуальний кодекси, Кодекс адміністративного судочинства, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.
Конституційною основою функціонування адвокатури в Україні є норми, закріплені у ст. 59 Конституції України, відповідно до яких кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав, а у випадках, передбачених законом, така допомога надається державою безоплатно. У цій же статті закріплене і положення, що саме для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при віриш енні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Крім того, у ст. 129 Конституції України положення про забезпечення обвинуваченому права на захист закріплено як основна засада (принцип) здійснення судочинства в Україні.
Адвокатура здійснює свою діяльність на принципах: верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності.
Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат також не може працювати у суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
Основні організаційні форми діяльності адвокатури закріплені у ч.2 ст.4 Закону України ”Про адвокатуру”, відповідно до вимог якої адвокат має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, або об’єднатися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори, чи інші адвокатські об’єднання.
Діяльність адвокатських об’єднань базується на принципах добровільності, самоуправління, колегіальності і власності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого ставлять до відома місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати – про отримання свідоцтва на право займатись адвокатською діяльністю.
Адвокати та адвокатські об’єднання можуть здійснювати наступні види адвокатської діяльності:
- надавати консультації і роз’яснення по юридичним питанням, усні та письмові довідки по законодавству;
- складати заяви, скарги та інші документи правового змісту;
- засвідчувати копії документів по справам, які находяться у їх провадженні;
- здійснювати представництво в судах, інших державних органах, перед громадянами і юридичними особами;
- надавати правову допомогу підприємствам, організаціям і установам;
- здійснювати правове забезпечення підприємницької і зовнішньо- економічної діяльності громадян і юридичних осіб;
- виконувати свої обов’язки згідно з кримінально-процесуальним законодавством в ході дізнання і досудового слідства.
Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право:
- представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях;
- збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази по цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративне правопорушення;
- запитувати і отримувати документи чи їх копії від організацій, установ і організацій, а від громадян за згодою;
- знайомитись на підприємствах, в організаціях з необхідними для виконання доручень документами, за виключенням тих, таємниці яких охороняються законом;
- отримувати письмові висновки спеціалістів з питань, що потребують спеціальних знань;
- застосовувати науково-технічні засоби згідно з діючим законодавством;.
- доповідати про клопотання і заяви на прийомі у посадових осіб і згідно з законом отримувати на них письмові мотивовані відповіді;
- бути присутнім при розгляді своїх подань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення по суті подань і скарг.
Разом з тим, при здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний:
- неухильно додержувати вимог чинного законодавства;
- використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.
Крім того, адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Адвокат також зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин бо юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.
Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту.
В залежності від форми судочинства, в якому адвокат захищає або представляє інтереси свого клієнта він може мати різний процесуальний статус.
Зокрема при здійсненні провадження у кримінальних справах адвокат може набувати процесуального статусу: 1) захисника підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого; 2) представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка. В цивільному, господарському та адміністративному судочинстві адвокат виконує процесуальну функцію представника прав та законних інтересів сторін.
Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі строком на 3 роки створюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженим Указом Президента України № 155/93 від 5 травня 1993 року. Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій та організаційне забезпечення їх діяльності здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міська рада.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія діє в складі двох палат: атестаційної та дисциплінарної.
Атестаційна палата (складається з 11 членів): 1) розглядає заяви осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю; 2) допускає осіб або відмовляє їм у допуску до складання кваліфікаційних іспитів; 3) приймає кваліфікаційні іспити; 4) ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.