ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.03.2024
Просмотров: 60
Скачиваний: 0
7. Поняття законодавства. Нормативні та індивідуальні акти. Система законодавства та система права
Відмінність між правом і законом ґрунтується на тому, що право і закон співвідносяться між собою, як зміст і форма. Закон виступає в ролі основної форми надання офіційності нормам права, є засобом їх упорядкування.
Законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини (закони, підзаконні нормативні акти – укази, декрети, постанови тощо).
Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, який містить норми права та: 1) відображає державну волю; 2) видається компетентними органами; 3) має загальнообов'язковий характер; 4) документально оформлюється; 5) охороняється державою; 6) розрахований на багаторазове використання.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти індивідуальні правові акти, оскільки вони видаються на підставі відповідного нормативно-правового акта, розраховані на вирішення лише конкретних життєвих ситуацій, передбачають одноразове використання та не мають загального характеру. Такий акт обов'язковий лише для осіб, яким адресований (свідоцтво про реєстрацію підприємства, указ про нагородження тощо).
Система законодавства – це сукупність чинних нормативно-правових актів, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права. Система законодавства структурно виглядає наступним чином: галузь законодавства – інститут законодавства – нормативно-правовий акт.
Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (цивільне, кримінальне право), в інших – з підгалузями права (авторське право) чи міжгалузевими комплексами (морське законодавство).
Інститут — це сукупність нормативно-правових актів, які містять норми, що регулюють однорідні суспільні відносини.
Для полегшення практики застосування законодавства використовується систематизація нормативних актів.
Систематизація нормативних актів – це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньо узгодженої системи. Формами систематизації є кодифікація, інкорпорація та консолідація.
Кодифікація – систематизація законів та інших нормативних актів, які регулюють певну сферу суспільних відносин з удосконаленням їхнього змісту. Найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс – законодавчий акт, у якому зосереджені й систематизовані норми права, правові інститути, що регулюють певну сферу суспільних відносин, щодо певних галузей права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс тощо), або окремих правових інститутів (Водний кодекс, Повітряний кодекс та ін.).
Інкорпорація – систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо).
Консолідація – це об'єднання кількох нормативно-правових актів, діючих у тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту.
За юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти.
Закон – нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається вищим законодавчим органом (парламентом) держави, регулює важливі суспільні відносини. Скасувати закон або внести до нього зміни має право лише сам законодавчий орган. Особливе місце належить Конституції (Основному закону).
Конституція – це основний закон держави, який приймається за особливою процедурою, встановлює конституційні засади державного і суспільного ладу, правовий статус людини, систему державних органів, територіальний устрій та інші основні принципи державного і суспільного життя. Конституція є основою усієї системи права в державі і має найвищу юридичну силу.
Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.
Конституційні закони — закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються кваліфікованою більшістю від складу депутатів парламенту або шляхом референдуму.
Органічні закони закріплюють порядок організації функціонування певного державного органу.
Звичайні закони регулюють усі інші суспільні відносини і приймаються більшістю депутатів від складу парламенту.
Закони мають вищу юридичну силу і всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів. У разі колізій (розбіжностей, суперечностей) між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.
На підставі законів, з метою їх конкретизації компетентними органами, приймаються підзаконні нормативні акти, спрямовані на виконання законів. В Україні до них належать нормативно-правові укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Автономної Республіки Крим; накази, інструкції та розпорядження міністерств, відомств, держкомітетів та інших центральних органів державної влади, рішення органів місцевого самоврядування; нормативні акти місцевої державної адміністрації, накази, інструкції, розпорядження адміністрацій державних підприємств, установ, організацій.
Система права – це структурно врегульована сукупність правових норм певної держави, яка складається з відповідних галузей права.
Галузь права – це частина системи права, певна самостійна сукупність його норм, об'єднаних спільністю предмета та методу правового регулювання.
Предмет правового регулювання – це сукупність суспільних відносин певного виду, а метод правового регулювання – це прийоми і засоби їх регулювання.
Галузь права може складатися з підгалузей права та інститутів права.
Підгалузь права — це частина галузі права, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права).
Інститут права – це частина норм певної галузі (підгалузі) права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими – утворюються нормами однієї галузі права та міжгалузевими, до яких входять норми кількох галузей права. Міжгалузевим є, наприклад, інститут права власності, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей цивільного, земельного та деяких інших галузей права.
Отже структура системи права може бути представлена наступним чином: галузь (підгалузь) – інститути права – норми права.
8. Правова поведінка. Правопорушення: поняття та види. В залежності від того, чи дотримує особа під час здійснення певної діяльності встановлені норми права, її поведінку можна визначити як правомірну або протиправну.
Правомірна поведінка – це суспільне необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.
Протиправною вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.
Правопорушення – це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає настання юридичної відповідальності.
Ознаками правопорушення є: суспільна небезпечність(шкідливість) діяння – його здатність спричиняти шкідливі наслідки чи загрожувати спричиненням таких наслідків; протиправність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; караність діяння.
Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки (провини). Злочин – вид правопорушення, що характеризується найбільш високим рівнем суспільної небезпечності і передбачається кримінальним законом. Проступки класифікуються на адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові тощо.
Склад правопорушення – сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Склад правопорушення включає в себе: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.
Об'єкт правопорушення – ті суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення – зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що включає: дію чи бездіяльність, шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини й ситуацію скоєння правопорушення.
Суб'єкт правопорушення – фізична чи юридична особа. Фізична особа повинна бути осудною і досягти певного віку. Осудність – це здатність особи розуміти характер своїх дій і керувати ними.
Суб'єктивна сторона правопорушення – внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета правопорушника.
Вина – це психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі умислу або необережності. Мотив — це внутрішнє спонукання до вчинення правопорушення. Мета — це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне.
9. Юридична відповідальність: поняття, підстави та види. Юридична відповідальність – це обов’язок особи, визнаної винною у скоєнні правопорушення зазнати заходів державного примусу, сутність яких полягає в позбавленні та обмеженні її певних прав та інтересів, які передбачені санкцією правової норми. Підставою юридичної відповідальності є наявність у діях особи складу правопорушення. Метою юридичної відповідальності є захист прав і свобод громадян, запобігання правопорушенням, покарання та виправлення правопорушника.
Функції юридичної відповідальності – це напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Розрізняють наступні види функцій: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); інформаційну та ін.
Залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційна (настає за порушення норм Конституції – наприклад імпічмент Президента); матеріальна (настає за здійснене майнове правопорушення, збиток, заподіяний підприємству ії працівниками при виконанні ними трудових обов'язків), дисциплінарна (накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій внаслідок здійснення дисциплінарного проступку), адміністративна (накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління), цивільно-правова (настає внаслідок невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений термін чи виконання неналежним чином, за заподіяння позадоговірної шкоди здоров'ю чи майну особи), господарсько-правова (передбачається ГК України за неналежне виконання своїх зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності) та кримінальна (настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК, тобто встановлюється тільки законом і настає з моменту набрання вироком суду законної сили).